Пастки світів

Жека сиділа на сухій, прохолодній землі, зігнувшись навпіл, і щось тихо, безперервно шепотіла крізь гарячі сльози, які дрібними краплями котилися по її щоках.

Коли Рита обережно підійшла ближче й опустила погляд до її ніг, її серце буквально пропустило удар і заніміло від жаху.

На землі лежав Кайд. Повністю нерухомий.

В його колись живих, бешкетних очах назавжди згас той самий теплий вогник, а рожеве волосся й одяг були заплямовані запеченою кров'ю. Він був мертвий... Насправді мертвий. Він помер.

— Кайд... Ні, ні, ні... — Рита важко опустилася на коліна поруч із Жекою. З її очей беззупинно полилися сльози, затуманюючи зір.

Груди стиснув пекельний біль від усвідомлення власної безпорадності. Вона не змогла... Вона, як лідер, не змогла вберегти члена власної команди.

Але дівчатам навіть не дали часу бодай трішки оговтатися від цього страшного удару.

Бо раптом прямо в повітрі над тілом спалахнуло дивне, мерехтливе рожево-сріблясте сяйво. Воно огорнуло хлопця на кілька секунд, і тіло Кайда просто... безслідно зникло, залишивши після себе лише порожню землю та шоковану тишу...