Ключі від фронтиру

Старий, добряче пошарпаний «Носоріг» зі свистом і важкою вібрацією вискочив із гіперпросторового стрибка на самому краю зоряної системи Урекінд. Повільно набираючи крейсерську швидкість на субсвітлових маршових двигунах, поважний імперський штурмовик узяв стійкий курс на буро-сірий диск планети Урук.

Десь на середині шляху в тиші кабіни натужно й вимогливо замиготів комунікатор. Молоді хлопець і дівчина, що сиділи в пілотській рубці корабля, синхронно переглянулися.

— Ти тільки подивися, які вони тут уважні, — саркастично протягнула дівчина, відкинувшись на спинку крісла. — Просто оркестру для повної зустрічі не вистачає.

Хлопець мовчки натиснув на сенсорну клавішу прийому, і просто над панеллю приладів засвітилася голограма дроїда-диспетчера з чітким імперським гербом на нагрудній пластині.

— Ваш код-ідентифікатор? — холодно й безпристрасно запитав дроїд.

— Передаю, — озвалася дівчина, швидким жестом надсилаючи зашифрований пакет даних.

Тієї ж миті від голограми до них простягнувся тонкий, пронизливий жовтий промінь сканера, безцеремонно пройшовшись по їхніх обличчях.

— Хоч би попередили, бляшанки! — роздратовано буркнув хлопець, заплющившись і протираючи очі, що сльозилися. — Боляче ж.

— Так... Тиріган Вілрей і Тіама Вілрей, — відкарбував дроїд механічним голосом. — Кадастрові коди дійсні, ліцензія на корабель і вантажні перевезення дійсна. Добре. Важке озброєння на борту є?

— Що у твоєму розумінні важке? — миттєво настовбурчилася Тіама, а її долоня машинально лягла на потерте руків'я штурмового бластера в кобурі.

— Важке озброєння класифікується від станкового плазмового випромінювача й вище...

— Ні, такого добра в нас точно немає, — безцеремонно перебила дроїда Тіама.

— Гармати вашого корабля під час посадки мають бути повністю розряджені, а всі системи ведення вогню — вимкнені й захищені паролем, — безпристрасно дивлячись на дівчину, продовжив наполягати дроїд.

— Або що? — усміхнувшись, поцікавився Тиріган.

— Або ось, — дроїд ледь помітно хитнув металевою головою в бік оглядового екрана, на якому миттєво з'явилася мітка супроводу: їм навперейми вже йшла ланка патрульних винищувачів класу «Кобра».

— Та зрозуміли ми, зрозуміли, — замахала руками дівчина. — Усе, як скажете, так і зробимо.

— Добре, пане та пані Вілрей. Мета вашого візиту на Урук?

— Біженців ми веземо із системи Гор. Жінки, діти, — відповів Тиріган, посерйознішавши.

— Жінки, діти — це добре, — дроїд заходився швидко щось вводити на своїй панелі керування. — Ваш причал — номер чотири. Прямуйте саме туди, вас зустрінуть.

— З оркестром? — ущипливо запитала Тіама.

Дроїд удостоїв її холодним оптичним поглядом і беззвучно вимкнувся. Ланка винищувачів супроводу ще деякий час ішла паралельним курсом, трімаючи штурмовик на прицілі, і зникла в хмарах лише тоді, коли «Носоріг» важко увійшов у щільні шари атмосфери Урука.

Гідравлічні опори штурмовика зі скрипом і скреготом пружинисто спрацювали при зіткненні з посадковим майданчиком. Важкий корабель остаточно завмер на викладеному масивними металевими плитами полі космопорту.

Тіама вийшла першою, із шипінням опустивши масивну стулку вантажного трюму. За нею, перелякано тулячись одне до одного, почали виходити втомлені, налякані жінки й діти.

— Ну що ж, ось ваш новий дім, — неголосно сказав Тиріган, який підійшов, поправляючи кобуру на поясі. — Імперія про вас подбає, не пропадете.

Біженці перелякано й здичавіло розглядали колосальні масштаби космопорту та чужі кораблі, що височіли на сусідніх майданчиках. Удалині почувся наростаючий свист гіроскопічного двигуна, і вже за хвилину просто біля їхнього причалу різко загальмували армійський глайдер і місткий пасажирський транспортер.

Із кабіни глайдера спритно вискочив молодий сержант в охайній формі з нашивкою військ забезпечення імперії на рукаві.

— Пані Вілрей і, відповідно, пан Вілрей? — широко усміхаючись, промовив військовий. — Ласкаво просимо на Урук — планету, де найсміливіші сни можуть стати реальністю. Я сержант Тулл, до ваших послуг.

— Просто казкове місце, — хмикнув Тиріган, окинувши сержанта оцінювальним поглядом.

— Так, звісно, панове! Тільки сни тут часом бувають суто кошмарними! — сержант голосно й весело розсміявся з власного жарту. — Дайте мені хвилину.

Швидко відсканувавши обличчя прибулих біженців ручним терміналом, він наказав дроїдам, що його супроводжували, посадити людей у транспортер і доправити їх до розподільчого центру.

— А з ними... точно все буде нормально? — тривожно запитала Тіама, дивлячись услід машині, що від'їжджала.

— Та не хвилюйтеся ви так, мадемуазель, — сержант Тулл пильно, з неприхованим інтересом оглянув струнку постать дівчини. — У рабство вони в нас точно не потраплять. Проведемо їх через офіційний аукціон, і місцеві підрядники швидко розберуть людей за трудовими контрактами. Попрацюють кілька років на благо системи й куплять законне громадянство. Усе чесно, — сержант, як і раніше, не зводив масних очей з обличчя дівчини.

— Чуєш, служивий, ти очі свої побережи, не зламай, — сухо кинув Тиріган, роблячи крок уперед і ненав'язливо відсуваючи сестру собі за спину.

— Пробачте, захопився, — анітрохи не збентежившись, сержант перевів погляд на штурмовий бластер, що висів на поясі хлопця. — Чудова іграшка у вас у кобурі, пане Вілрей.

— І я дуже добре вмію нею користуватися, — вагомо додав Тиріган.

— Не сумніваюся! — так само весело відгукнувся Тулл. — Підкинути вас до головної будівлі космопорту?

— Звісно, підкиньте, — Тіама з чарівною усмішкою сама вислизнула з-за спини брата, кокетливо взяла сержанта під руку й попрямувала до машини. — І дорогою розкажіть, які у вас тут узагалі звичаї.

Коли всі завантажилися в глайдер і сержант запустив двигун, на панелі приладів гидко заверещав датчик несправності, блимаючи тривожним жовтим світлом.

— Це що, значок радіації? — Тиріган показав пальцем на миготливу піктограму.

— Та система барахлить, — сержант недбало вдарив кулаком по панелі, і датчик слухняно згас. — Тут у нас майже все на модульних реакторах працює, старизна, не встигаємо лагодити. Ну, поїхали!

Глайдер різко рвонув бетонними плитами злітного поля.

— Узагалі, тут гарне місце, — розповідав Тулл, упевнено маневруючи між посадковими палубами. — Багато торгівлі, повно рідкісних товарів, та й імперських законів ми тут намагаємося худо-бідно дотримуватися. Це місце колись було опорною базою Касти Сет, доки імперія не відбила його назад років так п'ятсот тому. Хоч наш сектор і вважається диким Фронтиром, але пан тиран трімає ситуацію в залізному кулаці.

— Тиран? — здивовано перепитала Тіама. — Який ще тиран?

— Ну так, тиран. Титул у нього такий офіційний. Так тут ще до приходу імперії намісників називали, так у реєстрах і залишилося. А, до речі, подивіться праворуч. Це наша Роза!

Сержант показав на величезну, висічену з цільного сірого каменю статую жінки з розкинутими в боки руками, що височіла біля головного входу до порту. До кам'яних зап'ясть статуї були грубо прив'язані товсті канати, на яких у порожнечі похмуро погойдувалися чотири людські тіла.

— Якась давня богиня Сет, а за сумісництвом — наша головна громадська шибениця, — весело прокоментував сержант.

— Авжеж... гарно придумано, — криво всміхнулася дівчина, швидко відвертаючись від моторошного видовища.

— А хто там зараз висить? — поцікавився Тиріган.

— Та звичайні пірати. Пограбували караван шахтарів, що йшов із родієвих копалень, людей навіщось повбивали. От ми їх учора на орбіті й перехопили.

— І що, сьогодні вже повісили? — здивувався хлопець такій поспішності.

— Ага. Чого з ними панькатися, пайки на них витрачати? Та й претор наш зранку був із важкого похмілля, тож пірати пішли за прискореною, спрощеною процедурою, — сержант різко заклав віраж і загальмував біля центрального термінала. — Та ви не хвилюйтеся, до вечора повисять, а вночі їх місцеві падальники дочиста обгризуть. І на похорон державі витрачатися не треба, — Тулл знову заливисто розсміявся.

— Це місце подобається мені дедалі більше й більше, — промовила Тіама, обмінявшись із братом багатозначним поглядом.

— Якщо серйозно, — сержант миттєво прибрав усмішку з обличчя й подивився на них по-діловому, — шануватимете імперський закон — і вас пальцем ніхто не зачепить. Наш тиран Август — людина, звісно, не найприємніша в особистому спілкуванні, але винятково справедлива. Це вам тут будь-хто з місцевих підтвердить.

Припаркувавши глайдер біля входу, сержант із явним жалем ще раз окинув поглядом постать Тіами.

— Радий був познайомитися, панове. Якщо виникнуть запитання чи проблеми — запитайте сержанта Тулла, мене тут кожен собака знає.

— Неодмінно, — холодно відповів Тиріган, відчиняючи дверцята.

— Мадемуазель, може, ви все ж таки приймете мої скромні знаки уваги? — Тулл благально подивився на дівчину.

— Можливо, Тулл, можливо, — Тіама кокетливо поправила довгий темний локон біля обличчя. — Але потім. Трохи пізніше.

— Ех, яка красуня! — захоплено видихнув сержант і, весело махнувши рукою, швидко зник у вируючому натовпі космопорту.

— От навіщо ти його постійно провокуєш? — неголосно запитав Тиріган, щойно вони увійшли всередину термінала.

— Тирі, дурненький, я просто обзаводжуся корисними місцевими зв'язками, — Тіама ніжно цьомкнула брата в щоку.

— Гаразд, ходімо поїмо, а то в мене в шлунку вже порожньо, — сказав Тиріган.

— От ненажера, — беззлобно кинула Тіама. — І зануда, — дівчина взяла брата під лікоть і потягла в бік неонової вивіски закусочної, що виднілася неподалік.

Сидячи за липким пластиковим столиком, дівчина ліниво перегортала на ручному терміналі туристичний путівник містом.

— Добряче тут пан тиран розмахнувся, звісно, — задумливо протягнула вона, вивчаючи карту рівнів.

Раптом на зап'ясті Тирігана наполегливо затріщав комунікатор.

— Це ще хто? — здивовано насупився хлопець.

Просто посеред столу, між тарілками, соткалася мініатюрна голограма імперського чиновника в суворому мундирі.

— Ви Вілрей? — без передмови запитав він.

— Так, ми. А в чому справа? Ми нічого не порушували... поки що, — відповів Тиріган.

— «Поки що» — це обнадіює, — сухо відгукнувся чиновник. — Згідно з імперським зводом законів, вам належить компенсація в розмірі десяти мір пального будь-якої марки за порятунок і доставлення біженців із системи Гор.

— О, як щедро! — пожвавішала Тіама. — Велике спасибі імперії.

— Отрімаєте на руки дев'ять, — чоловік спокійно перевів погляд на Тирігана. — Одна міра — мій скромний відсоток за швидке оформлення.

— Це ще з якого такого дива?! — обурилася дівчина.

— За хвилину моїх відсотків буде вже два, — нудьгуючим тоном промовив він, і над столом розгорнувся віртуальний аркуш імперського акта виконаних робіт. — Підписуйте, я дуже поспішаю.

— Добре, ми згодні, — швидко втрутився Тиріган, прикладаючи своє зап'ястя з чипом до зчитувача документа. — А можна нам видати сім мір чистим пальним, а решту дві — перевести в місцеву валюту?

— Можна. Чекайте хвилину, — кинув чиновник.

І справді, рівно за хвилину на комунікатор Тирігана один за одним надійшли два повідомлення: перше — про автоматичне відкриття тимчасового рахунку в місцевому банку Урука, друге — про перший зарахований платіж.

— Як швидко у вас тут усе працює, — здивовано похитала головою Тіама.

— Гроші люблять тишу, а імперські угоди — швидкість, — поважно мовив чиновник. — До речі, я вже вирахував свої законні десять відсотків комісійних за конвертацію. Сподіваюся, ви не заперечуєте?

— Та звісно ж ні, що ви! Пригощайтеся на здоров'я, — солодко всміхнулася Тіама.

— От і чудово. Розумні дітки, далеко підете, — підсумував він. — Пальне на четвертому причалі вам заправлять безкоштовно, вважайте, що в мене сьогодні гарний настрій. Якщо потрібно буде дістати щось із закритих реєстрів — звертайтеся. Мене звати центуріон Клірис.

— А можна нам одразу отрімати ваш прайс-лист із повним асортиментом послуг? — із тонкою іронією запитала Тіама.

— Чого? Прайс? — центуріон поблажливо похитав головою. — Послухай, крихітко: усе, що тільки спаде на думку твоїй гарненькій голівці, я зможу тобі дістати. Зрозуміло?

— Так, цілком. Дякую, — здивовано відповіла дівчина.

— От і гаразд. Ну, я пішов, — центуріон недбало віддав честь і вимкнув голограму.

— Слухай, а мені виразно починають подобатися можливості цього дивного місця, — усміхнулася Тіама.

— Та й грошима ми непогано розжилися... Ого, дуже навіть пристойна сума, — Тиріган із подивом розглядав баланс свого нового рахунку.

— Чудово. Тоді давай спочатку добряче закупимося припасами, а потім спокійно подивимося, що ж за штуку нам подарував той загадковий імперець на старій заставі, — дівчина дістала з кишені й поклала на долоню кристал даних, отріманий ними перед вильотом.

— Дивно все це, — похитав головою Тиріган, похмурнівши. — І те, як вони дивно поводилися там, на покинутій заставі, і те, що він так легко віддав нам точні координати прихованого аванпосту.

— Мені самій така безкорислива доброта в новинку, — Тіама міцно стиснула кристал у кулаці. — Але ж він чітко сказав, що це наша законна нагорода за порятунок людей із Гора. От і давай сприймати це як заслужену нагороду.

— Усе одно треба трімати вухо гостро, — наполегливо кивнув брат. — Але те, що ті двоє імперців на заставі були дуже непростими хлопцями — це сто відсотків.

— Авжеж, непростими! Ти взагалі бачив їхній корабель? Це ж була справжня «Біла Лілія Кадеш»! — мрійливо прошепотіла дівчина, і в її очах загорівся азартний вогник. — Таких раритетних, легендарних кораблів у всій Галактиці зараз можна на пальцях однієї руки перелічити.

Вона перевела погляд на тарілку брата й скривилася:

— Гаразд, ненажеро, доїдай уже свій силос, і ходімо нарешті по магазинах. От скажи, коли ти вже наїсися, га?

— Не квап мене, занудо, м'ясо тут просто чудове, — з набитим ротом відповів Тиріган. — Ти б сама нормально поїла, а то кістки он у всі боки стирчать, та й характер через голод у тебе — як у болотяної відьми.