Ключі від фронтиру

Ілліріум виблискував. Яскраво, розкішно — саме так, як і має виблискувати ювелірна столиця галактики. Саме місто, збудоване на архіпелазі з двадцяти тисяч островів, здавалося, ширяло над дзеркальною гладдю спокійного океану. Вдень бурштинові хвилі відбивалися у високих скляних фасадах гігантського мегаполіса, а вночі вогні будівель перетворювали океан на безмежний розсип золотих іскор.

Життя тут вирувало цілодобово. З усієї галактики до Ілліріума прагнули представники ювелірних Каст, щоб укласти мільярдні контракти, а також просто багаті модники й модниці. В Ілліріумі було абсолютно все, що тільки міг уявити собі пересичений багатством розум.

Вийшовши з гіперстрибка, кліпер близнюків одразу потрапив під пильну увагу ланки патрульних винищувачів Касти Ра. На панелі керування замиготів сигнал виклику. Диспетчер — суворий офіцер у темно-зеленому мундирі прикордонної служби — уважно оглянув близнюків з екрана.

— Мета візиту та ваші коди, — сухим тоном скомандував він.

— Ми супроводжуємо пана Міміка Су з донькою на виставку, — відповіла Тіама.

— Коди запрошення, — так само сухо зажадав офіцер.

Тіама помістила в слот заздалегідь підготовлений кристал. Отрімавши дані, диспетчер миттєво змінився на обличчі, а на його губах з'явилася ввічлива чергова усмішка.

— Запрошення підписане особисто його світлістю, герцогом Балантаром Ра, — промовив він із повагою. — Ласкаво просимо до Ілліріума.

— От одразу б так! — хмикнула Тіама.

— Вам, пане та пані Вілрей, як супроводжуючим, надається доступ до міста й на виставку на всі два дні її проведення. Ваш корабель супроводять до місця призначення.

— А наш Мімік — непростий дідусь! — тихо прошепотів Тіріган, коли екран згас. — Особисте запрошення герцога!

— Та-а-ак, дідусь явно щось знає... Треба буде його розпитати, — додала Тіама.

З посадкової платформи, розташованої на вершині високої вежі, відкривався приголомшливий краєвид на панораму міста.

— Яка ж краса! — мрійливо протягнула Тіама. — Це ж скільки треба мати фаворитів, щоб жити в такому місці?

— Дуже, дуже багато, Тіамо, — тихо промовив Мімік, який підійшов ззаду. — Але не дивіться на зовнішній блиск. Будь-яке подібне багатство спочиває на кістках тих, хто прагнув ним заволодіти.

Тіама примружилася, дивлячись на старого ювеліра:

— Та ви точно щось приховуєте, шановний!

— Краще б вам цього не знати, — серйозно відповів старий. — Ходімо. Виставка відкривається за годину, не можна пропустити початок.

Перед самим входом до головного виставкового комплексу їх зупинили озброєні гвардійці Касти Ра.

— У такому вигляді не можна, — один із них зміряв близнюків зневажливим поглядом, а потім гидливо подивився на ювеліра та його доньку. — Та й ви теж... не при параді.

— Молодий чоловіче, будьте ласкаві... — Мімік із цілком спокійним виглядом простягнув йому кристал.

Зчитавши дані, воїн зблід і втупився в старого круглими від шоку очима.

— Пробачте, ваша високоповажносте...

— Не треба титулів, — м'яко, але суворо перебив його ювелір. — Ми можемо пройти? Дякую.

Жестом руки відсунувши застиглого стовпом гвардійця, старий із гідністю попрямував до багато оздобленої зали, де за захисними полями вже іскрилися сотні експонатів.

— Ну чого ви стоїте? Ходімо! — покликав він приголомшених близнюків. — Тепер ви мої гості.

— Оце так дідусь! — тихо засміявся Тіріган.

— Гарно він тебе поставив на місце, — кинула Тіама здивованому гвардійцеві біля входу.

Здавалося, сьогодні тут зібралося все вище товариство Імперії та Каст. Пані виблискували вишуканими вбраннями, кавалери змагалися кількістю нагород на грудях. Невдовзі до зали урочисто увійшли сам герцог і герцогиня Ра.

Герцогиня Емінара була в простій, але неймовірно витонченій сукні й майже без коштовностей. Герцог Балантар крокував у строгому камзолі глибокого смарагдового кольору.

— А чому на герцогині немає прикрас? — пошепки запитала Тіама у Міміка.

— Повірте, дорога Тіамо, до кінця дня вона навряд чи зможе донести всі подарунки від учасників виставки, — так само пошепки відповів старий.

— Чудовий розрахунок! — усміхнулася дівчина.

— О так, Емінара завжди була практичною жінкою, — підморгнув їй ювелір.

Герцог виголосив коротку вітальну промову й побажав учасникам удачі. Після цього захисні поля навколо стендів із тихим гулом зникли, і виставка офіційно розпочалася.

— Подання ескізів і конкурсних зразків буде трохи пізніше, — сказав старий. — Ми із Сірідою пройдемося вздовж стендів, їй буде корисно поглянути на нові тенденції.

— Обов'язково пройдіться, обов'язково! — почувся позаду густий, владний голос.

До них, невимушено усміхаючись, підійшли сам герцог і герцогиня.

— Ваша світлість! — Мімік шанобливо вклонився. — Радий вас бачити.

— Любий мій... — почала було герцогиня.

— Мімік, — м'яко перебив її старий.

— О, так... Мімік, — трохи зніяковівши, виправилася герцогиня Емінара. — Ми дуже раді бачити тебе й Сіріду. Стільки років минуло!

— Рівно десять, — усміхнувся ювелір. — Минулого разу мені не вдалося перемогти.

— То спробуєш щастя сьогодні! — усміхнувся Балантар.

— О ні, ваша світлість. Сьогодні бере участь моя донька.

— Неочікувано! — здивувався герцог. — Талант передався у спадок?

— Сподіваюся, шановна комісія оцінить її дар, — скромно відповів старий.

— А це що за парочка переляканих дітей? — засміявся Балантар, перевівши погляд на близнюків.

— Це, ваша світлість, наші супроводжуючі: мадемуазель Тіама і пан Тіріган Вілрей.

— Чи не надто вони молоді для такої роботи, зважаючи на те, де ти зараз живеш? — примружилася Емінара.

— Незважаючи на такий юний вік, ці молоді люди розправляються з піратами краще, ніж регулярні війська Імперії, ваша світлість, — цілком серйозно відповів Мімік.

— Ха! Навіть так?! — герцог був щиро здивований. — Що ж, не бачу підстав не вірити словам мого старого друга. Не хочете до мене на службу, молодь? — з усмішкою запитав Балантар.

— Дякуємо за таку лестну пропозицію, ваша світлість, — з легким поклоном відповіла Тіама. — Але ми маємо далекосяжні плани, тому, мабуть, відмовимося.

— Сміливо, — зауважила герцогиня. — І, можливо, необачно. Але це ваш вибір.

— Так, ваша світлість, — знову вклонилася Тіама.

— Та припиніть ви кланятися, мені аж незручно, — з усмішкою махнула рукою Емінара.

— Якщо мій старий друг каже, що ви такі хороші — а я йому вірю, — промовив Балантар, — мабуть, ми просто відкладемо мою пропозицію. Але забувати про неї не будемо.

Герцог дістав із кишені смарагдового камзола важку монету й клацанням великого пальця відправив її Тіріганові. Хлопець на льоту впіймав металевий диск, на обох боках якого замість номіналу був вибитий герб Касти Ра.

— Покажіть цю монету будь-якому офіцерові Касти Ра, і він постарається допомогти вам у межах своїх можливостей. Але не зловживайте, — підморгнув Тіріганові герцог.

— Дякую, ваша світлість. Скористаємося лише в разі крайньої потреби, — відповів Тіріган.

— Ми змушені вас залишити, — герцогиня взяла чоловіка під руку. — Сподіваюся, побачимося ввечері на фуршеті.

— Бувайте, молодь! — герцог махнув рукою, і пара пішла.

— То як нам тепер до вас звертатися? — зі щирим подивом запитала Тіама, дивлячись на Міміка. — Ваша високоповажносте? Світлосте? Чи, може... святосте?

— Ой, облиште, Тіамо! Усі ці титули давним-давно в минулому.

— Усі? — примружилася дівчина.

— Абсолютно всі, — пошепки відповів старий ювелір.

Озброєні гвардійці Касти Ра все ще з осторогою й неприхованим подивом поглядали на двох юних авантюристів з армійськими бластерами й важкими довгими ножами на поясах. Однак після дружньої розмови самого герцога з цими «дітьми» солдати щосили намагалися дивитися куди завгодно, тільки не в їхній бік.

Поки Сіріда разом із батьком представляли суворій конкурсній комісії свої роботи, Тіама й Тіріган підійшли до гігантського панорамного вікна, що займало всю стіну виставкової зали.

Краєвид за склом заворожував. Водоспади, що спадали просто з дахів дзеркальних хмарочосів, доглянуті парки з деревами й травою дивовижного золотавого відтінку, прозорі мости на магнітних подушках між будівлями та сяючі голографічні вивіски найвідоміших ювелірних домів... Ілліріум був настільки пафосним, яскравим і багатим, що від цього блиску з незвички різало очі.

— Знаєш, Тірі... а в мене, здається, змінилося враження про це місто, — тихо сказала Тіама, притулившись чолом до прохолодного скла.

— Та невже! — усміхнувся Тіріган, повернувшись до сестри. — Ти ж у нас, як сорока, любиш усе красиве й блискуче.

— О ні, братику, — похитала головою дівчина. — Діамант стає справжнім витвором мистецтва лише у витонченій, тонкій оправі. А серед купи інших таких самих діамантів він — просто цінний камінь. Так і тут, — Тіама невизначено вказала рукою на палаючий вогнями мегаполіс за вікном. — Усе неймовірно красиве... але надто сліпуче. І тому — знецінене.

— Ти маєш рацію, сестричко, — зітхнув Тіріган, оглядаючи залу. — Якщо чесно, мене теж страшенно втомили ці краєвиди й увесь цей блиск.

Він кивнув у бік багато вбраної публіки, що поважно пропливала повз із келихами:

— Поруч із тобою й Тіктаком я почуваюся набагато краще.

— Друзі! — до них швидко підійшла сяюча Сіріда.

— Мої роботи прийняли на конкурс! — радісно видихнула дівчина. — Герцогині неймовірно сподобалося платинове плетіння на моїх виробах. Вона навіть замовила мені персональну каблучку! І... виставку продовжили ще на один день! Це... ж не проблема для вас?

— Вітаю! Щиро радий за тебе, — м'яко сказав Тіріган, дивлячись їй просто в очі. — Ти справді дуже талановита.

— Дякую... — скромно опустивши довгі вії, тихо відповіла Сіріда.

— Так, голуб'ята! — втрутилася Тіама, стримуючи усмішку. — Я, звісно, не знаходжу собі місця від щастя за вас обох, але Сіріді зараз потрібно трімати марку перед журі. А цілуватися під місяцем будете потім!

— Але ми зовсім не... — спалахнула Сіріда, сором'язливо заливаючись рум'янцем.

— Будете, будете! Куди ви тепер подінетеся, — засміялася Тіама й одразу насупилася: — А от із продовженням виставки — це сюрприз. Неочікувано.

— У вас якісь невідкладні справи, так? — стривожено запитала дівчина.

— Ну так... Ми планували наш наступний контракт трохи інакше, — відповів Тіріган. — Але ми спробуємо розв'язати це питання.

— Я піду, — Сіріда кинула довгий погляд на хлопця. — Обов'язково скажіть нам із татом, коли щось вирішите.

— Ну і що будемо робити? — запитала Тіама, коли дівчина відійшла. — Не залишати ж їх тут самих?

— Зараз спробую все владнати, — сказав Тіріган, дістаючи комунікатор і набираючи Торіана.