Ключі від фронтиру

Тіріган ще раз перевірив математичні модулі, звірився з розрахунками й обережно поставив перед собою на верстак маленький мерехтливий кубик.

— Скальпелю, мені треба провести випробування, тож вибач!

— Не зрозумів... Які ще випробування?! — дроїд-лікар обернувся до хлопця, безпорадно підіймаючи вгору маніпулятори. — Я цього не хотів... — спантеличено проскрипів Скальпель.

Зробивши кілька широких, неконтрольованих кроків назад, дроїд із глухим нищівним звуком сів просто на металеву підлогу з піднятими вгору руками.

— Чудово! — задоволено усміхаючись, промовив Тіріган. — Усе, док, вибач, відпускаю.

Скальпель підвівся з підлоги й суворо погрозив хлопцеві пальцем:

— Це було вкрай неприємно! Ти повністю взяв під контроль усі мої рухові системи!

— Саме так, док. А тепер потурбуємо Тіктака — треба зрозуміти, на якій граничній відстані працює передавач.

Пробігши пальцями по прозорій голографічній панелі, що висіла в повітрі, Тіріган викликав штурмовика:

— Гей, здоровило, ти де?

— Я закінчую ремонт «Носорога», — долинув спокійний, рівний голос дроїда з динаміка.

— А зараз? — змінюючи частотні налаштування на кубику, запитав хлопець.

— А зараз я задіяв плазмовий різак і починаю різати головний двигун корабля, — відкарбував Тіктак.

— Ой! Стій! — вигукнув хлопець.

— Не можу. Мої алгоритми хтось примусово контролює.

— Та стій же! Я вже повністю вимкнув контроль! — закричав Тіріган.

— Але я все одно вже ріжу двигун. Уже ліву дюзу вирізав, — з комунікатора долинув металевий гуркіт і скрегіт.

— Та що ж не так?! — схопився за голову Тіріган. — Я ж вимкнув навіть зовнішнє живлення модуля!

З динаміка пролунав гучний деренчливий звук падіння важкої деталі:

— Усе. Один двигун повністю в мотлох, — спокійно підсумував Тіктак. — Беруся до другого.

— Боги... Що ж я наробив?! — пригнічено прошепотів зблідлий Тіріган.

— А тепер — музика! — долинуло з комунікатора, і в медблоці на повну гучність заграла весела, ритмічна мелодія. — Я пожартував, Тірігане! Двигун у повному порядку. Будеш знати, як підключатися до моїх мізків без попередження. Ха-ха.

— У мене... у мене зараз із серцем погано стане, Тіктаку! Колись я тебе на запчастини розберу! — Тіріган відкинувся на подушку, хапаючись за грудну клітку.

— Він тебе зробив як хлопчиська, — повчально зауважив Скальпель, підходячи до оглядового столу. — Молодець, Тіктаку! Імперія тобою пишається! — гукнув лікар у комунікатор.

— Та ви що тут, бунт влаштували?! — обурився хлопець.

— Ні, це не бунт, а повчальна демонстрація, — відрізав Скальпель. — Лягай. У нас за графіком остання процедура.

— Що тут відбувається?! Тіктак зламався?! — до медблоку буквально влетіла розпатлана Тіама. — Я прилітаю, а в ангарі Тіктак із гуркотом жбурляє об палубу порожні контейнери, а потім ще й музику на весь аванпост увімкнув!

— Нічого, усе вже нормально, — усміхнувся Тіріган, показуючи сестрі мерехтливий модуль. — Тепер ми можемо дистанційно контролювати кур'єрський корабель Рікара.

— Дивні у вас розваги, хлопчики, — зітхнула Тіама. — Я гарую за всіх, гроші заробляю, а вони тут розважаються!

Дівчина розстебнула сумку, демонструючи солідну виручку за кристали.

— Тіа, ти просто молодець! — вигукнув Тіріган. — Невже ми розбагатіли?!

— Так, не чіпай очима наші гроші! — Тіама миттю застебнула блискавку. — Тут частина належить Міміку, а частина — Торіану.

— Усе одно гарний вигляд мають, — зрадів хлопець.

— Звісно, гарний, Тірі... Але від Ілліріума мене вже нудить.

— Ти щось не те з'їла? Чи вагітна? — виявив професійний інтерес Скальпель. — Дай я тебе огляну!

— Прибери від мене свої лещата! — відмахнулася дівчина. — Усе зі мною нормально.

— Док, мені вже можна вставати? — запитав Тіріган.

— Звісно можна, — відповів Скальпель. — Я взагалі не розумію, чому ти весь час лежиш.

— Ти ж сам казав, що треба лежати й лікуватися! — обурився хлопець.

— Так, казав. Але вставати й ходити я тобі не забороняв.

— І я весь цей час... — Тіріган різкувато схопився з ліжка й одразу важко опустився на підлогу. — Ох... Голова ж як паморочиться!

— Авжеж, — байдужим тоном констатував Скальпель. — Валятися цілими днями! Атрофія м'язів. Тепер заново звикатимеш.

— От саме до нашого «заходу» й одужаєш, — засміялася Тіама.

— Отже, діємо так, — Тіріган повільно ходив майстернею, розминаючи загоєну руку. — Тіа, ти йдеш до Міміка й забираєш наступні готові замовлення. Так, і передай, будь ласка, Сириді новий комунікатор. Я сам його зібрав.

— Давай! Вона тільки про тебе й говорить, — усміхнулася Тіама.

— Знаю. Але мені зараз категорично не можна показуватися на людях. Нехай абсолютно всі думають, що я досі не відновився після поранення.

— Далі давай, стратег ти мій.

— Далі. Ти зайдеш до Плутоса й віддаси запечатаний контейнер із нашою часткою готівки та з моїм пристроєм усередині.

— А може, гроші взагалі не треба класти всередину? Просто твою головоломку? — запропонувала Тіама.

— Ні, треба обов'язково покласти гроші. Причому найкраще — повновагим золотом. Одразу поясню, — Тіріган підняв руку, зупиняючи запитання сестри. — Помовч. Гроші, найімовірніше, скануються просто крізь закритий контейнер — не за конкретною сумою, а за щільністю й структурою матеріалу.

— Навіщо, Тірі? Це ж звичайна десятина, її всі платять!

— А якщо хтось покладе замість золота вибухівку?

— Ну, це треба бути зовсім без голови, щоб таке втнути, — зауважила дівчина.

— Ну, припустімо, що Рікар так убезпечується від замаху. Ворогів у нього явно забагато.

— А твій пристрій сканер виявить? — поцікавився Тіктак.

— Це вкрай малоймовірно. Сплави для корпусу пристрою я розробив сам, — пояснив Тіріган. — Їх не ідентифікує жоден стандартний сканер, та й сам контейнер відлитий з аналогічного матеріалу. А коли кур'єрський дроїд із грошима зайде на борт корабля — усе, він попався! Я перехоплюю керування не важким бортовим комп'ютером корабля, а самим дроїдом-кур'єром, і він своїми маніпуляторами робить на панелі все, що нам потрібно, адже, крім нього, на борту немає живих пілотів. Тут Рікар зіграв нам на руку своїм тотальним недовірою до людей.

— Ти впевнений, що твоя залізяка спрацює? — примружилася Тіама. — Одна справа — у майстерні на дроїдах випробовувати, а інша — у відкритому космосі.

— Я витратив кілька днів на доопрацювання, — відповів хлопець. — Використав інженерні техкарти Касти Сет і дещо з архівів Касти Атум.

— І звідки ти все це взяв?! — здивувалася Тіама.

— У базах даних аванпосту — справжня скарбниця закритої інформації! От тільки почав освоювати, поки валявся поранений.

— І куди ми відправимо корабель Рікара? — запитав Тіктак.

— А відправимо ми його в довгу подорож гіперпростором — із виходом далеко за найдальшими межами галактики, коли в нього повністю закінчиться енергія, — потираючи руки, сказав Тіріган. — Навіть якщо вони зуміють перехопити керування, повернутися вже не зможуть. Енергії на другий стрибок у кур'єра просто не буде. Але перед цим ми зробимо коротку зупинку біля дуже самотнього квазара, щоб наглухо заглушити будь-які можливі сигнали. Там, у глибокому космосі, ми зламаємо цей сейф, заберемо всі готівкові гроші й зникнемо.

— Чудовий план, Тірі! А я в цей час буду в усіх на виду на Ілліріумі, — засяяла Тіама.

— Саме так, сестричко. Тільки треба все ювелірно розрахувати за часом, щоб ти весь час була на виду. Тіктак полетить зі мною на «Носорозі» й допоможе швидко перевантажити контейнери — я сам фізично не впораюся.

— Мені все це не дуже подобається... — пробурчав Тіктак. — Але якщо ви кажете, що це пірати — я, загалом, не проти.

— Ну от і домовилися! — Тіама весело плеснула в долоні. — Кому цукерку від Плутоса?

— Мені! — підняв величезний залізний палець Тіктак.

— Тобі навіщо?! Ти ж... наче не їси? — здивувалася дівчина.

Если хочешь, переведу и вторую часть 16-й главы в том же стиле и с сохранением всех формулировок.

— Мені подобається форма, — дроїд блиснув оптичними лінзами. — Вони як справжні кораблі!

— Ну, велика залізна дитина! — Тіама простягнула дроїду солодощі у вигляді космічного винищувача. — Від серця відриваю! Сподіваюся, Тірі, ти все передбачив... Сподіваюся на твій технічний геній!

— Думаю, так, — кивнув Тіріган. — Я навіть компактний генератор електромагнітного імпульсу зібрав — так, на крайній випадок. І ось це ще... спеціально для Тіктака.

Хлопець підійшов до дальнього верстака й зірвав захисний чохол із масивного, компактного кулемета, надрукованого спеціально під гігантську руку дроїда.

— Старезна штука, звісно, — усміхнувся Тіріган. — Але всередині корабля такі кулі працюють краще за енергетичну зброю. Не перевантажують системи й спокійно пробивають легкі захисні поля старого типу. Собі, до речі, теж зробив менший аналог — так, про всяк випадок!

— Ви могли сьогодні й не приходити, Тіамо, — з усмішкою зустрів її старий Мімік. — У нас готовий лише один кристал. Та й час би поповнити запаси сировини, до речі.

— Нічого! Я відвезу й це замовлення, а потім ми всі разом відсвяткуємо десятий продаж. Маленький ювілей, так би мовити!

— Ах, ось звідки таке завзяття! — усміхнувся ювелір. — Цілком підтримую. Думаю, келих доброго вина за вечерею буде зовсім не зайвим.

— Сірідо, привіт! — Тіама поманила до себе дівчину. — Ось, Тірі передав тобі новий комунікатор. Сказав, що сам зібрав.

— Дякую, Тіамо... Шкода, що сам так і не прилетів, а ж обіцяв, — з легким докором промовила Сіріда.

— Я цьому обіцяльнику обов'язково нагадаю після повернення, що слово треба трімати! Але, якщо чесно, у нього вдома накопичилася купа справ, від пульта керування буквально не відлипає.

— Мені було б дуже цікаво подивитися, чим він там займається, — усміхнулася Сіріда.

Тіама тепло взяла дівчину за руку:

— Я тобі обіцяю: сама притягну його за комір! Він некрасиво поводиться.

— Та ну що ти, не сваріться тільки! — злякалася Сіріда, а потім, трохи примружившись, прошепотіла: — Краще просто... притягуй!

— Буде виконано, подруго! — Тіама весело плеснула в долоні. — Так, гроші віддала, замовлення забрала... Ну, я в дорогу!

Тепло попрощавшись із ювеліром та його донькою, дівчина бігом кинулася до крамниці Плутоса.

Уже біля самого входу вона помітила в натовпі високого кур'єрського дроїда, перед яким торговці поспішно розступалися, звільняючи дорогу.

«Ага, ось і наш скарбник намалювався... Ледь не запізнилася!» — подумала дівчина.

— Привіт, Солоденький! Як життя самітника?

— Б'є пультом по загривку! — озвався Плутос, важко підводячись зі складського приміщення. — Ти якраз вчасно, дівчинко. Довгвік зараз припаде до годівниці.

— Довгвік? Цікаве прізвисько! — зауважила дівчина, дістаючи із сумки важкий контейнер із золотом і передаючи його торговцеві. — На ось, скажи йому, щоб подавився!

— Ха! Цей не подавиться, — зітхнув Плутос, ставлячи поруч свій власний контейнер. — Щоразу серце кров'ю обливається, коли віддаю чесно зароблене.

— А на чому літає цей збирач людського горя? — ніби між іншим запитала Тіама.

— Та на старому вантажівці класу «Мул». Його тут усі десятою дорогою обходять.

— Гаразд, Солоденький, піду я, мабуть. Час у рейс!

— Ти сьогодні якась невесела, — співчутливо подивився на неї торговець. — Навіть не жартуєш... Я вже починаю за тебе хвилюватися, дівчинко!

— Втомилася... Смертельно втомилася дивитися на всю цю розкіш і багатство. Знаєш, Солоденький, хочеться чогось такого простого, душевного... Веселого геноциду дворян!

— Ось! Моя дівчинка у своєму репертуарі! — оглушливо зареготав Плутос. — «Геноцид дворян» — ну просто в яблучко! На ось, трімай цукерок і біжи! — Торговець кинув Тіамі чималий пакет.

— Обожнюю тебе, Солоденький! Я полетіла!

Тіама вискочила з крамниці товстуна, буквально за пів хвилини розминувшись із Довгвіком.

— Тірі, зараз ця залізяка забере гроші в Плутоса. Починай тестувати, — тихо сказала Тіама в комунікатор, пробираючись до причалу.

— Почув, сестричко. Можеш не шепотіти, канал надійно зашифрований.

— Ти його перехопив?

— Та я вже бачу його! — озвався хлопець.

— У сенсі — бачиш?!

— Бачу всі внутрішні потоки його даних, — пояснив хлопець. — Візьму під повний контроль будь-якої миті.

— Я підходжу до корабля. Що мені далі робити, Тірі?

— Покопирсайся біля кліпера. Мені головне, щоб ти на власні очі побачила, коли дроїд із грошима буде на злітно-посадковому полі.

Чекати довелося недовго. Тіама мальовниче розкидала біля шлюзу інструменти, зображаючи активну й нервову боротьбу із замком, що заїдав.

Довгвік з'явився на відкритому вантажному глайдері. Проїхавши неподалік від кліпера, він зупинився біля старого, пошарпаного «Мула», що стояв на самому краю злітного поля. Вивантаживши кілька важких ящиків у трюм вантажівки, дроїд коротко махнув маніпулятором, відпускаючи глайдер.

— Він біля корабля, глайдер відпустив, — повідомила Тіама.

— Взяв! Усе, він мій! — почувся напружений голос Тірігана. — Заливаю команди. Дві хвилини!

Дроїд завмер поруч із вантажівкою, витягнувши маніпулятор до сенсорної панелі шлюзу.

— Давай, давай... — у комунікаторі чувся азартний шепіт брата. — Усе! Є! Тепер він полетить точно за заданими координатами.

Дроїд миттєво «ожив», неприродно озирнувся й ступив усередину вантажівки.

— Усе, вимикаю ретранслятори, — сказав Тіріган. — Нікуди він тепер не подінеться.

Важка вантажівка зі скреготом відірвалася від бетону, хитнулася в повітрі й почала повільно набирати висоту, прямуючи до точки гіперпереходу.

— Тіа, далі ти знаєш, що робити. Ми з Тіктаком летимо до точки зустрічі, — сказав Тіріган і вимкнувся.

— Будь обережний... — самими губами прошепотіла Тіама.

Озирнувшись, вона дістала зі шлюзу невелику банку з технічним мастилом, плеснула на бетонні плити й просто в центр плями впустила піропатрон.

Після тихого бавовняного звуку над злітним полем потягнувся густий, задушливий чорний дим. Не поспішаючи діставши з корабля піноутворювач, Тіама старанно залила місце займання.

Пожежна команда космопорту опинилася біля кліпера вже за кілька хвилин.

— Усе нормально! — замахала руками дівчина. — Я вже сама впоралася! Перепрошую, випадковість!

Черговий дроїд-інспектор оглянув місце пригоди й, похитавши маніпулятором, виписав штраф.

— Я винна, усе сплачу! — запевнила його Тіама, збираючи інструменти.

Перерахувавши з рахунку суму штрафу, дівчина підняла кліпер у повітря, набрала в атмосфері розгінну швидкість й здійснила стрибок на Ілліріум.