Ключі від фронтиру

Попрощавшись із сяючим від щастя Торіаном, близнюки стрибнули до кліпера й стартували на Крон-Краг.

Звичне, мерехтливе марево гіперпереходу на оглядових екранах навіювало сонний стан. Затяжні рейси давалися взнаки, і Тіріган у пілотському кріслі почав відверто клювати носом.

— Гей, Тірі, прокинься! У мене є план, — гукнула його Тіама, розвертаючись на консолі.

— План походу по магазинах? — сонно пробурмотів Тіріган, не розплющуючи очей. — Затверджую. Де підписати?

— Та прокинься ж ти, сонько! Ось, дивися!

Тіама вивела на центральний дисплей ретельно розписаний текст із юридичними примітками. Пробігшись по ньому каламутним поглядом, Тіріган потер очі й прочитав ще раз, уважно вдивляючись у формулювання.

— Та ти з глузду з'їхала! Хто нам таке дозволить?!

— Закон, братику! ЗА-КОН! — упевнено карбуючи слова, відповіла дівчина.

— Дай-но я сам перевірю... — Тіріган вивів на сусідній екран імперські каталоги й запустив глибокий пошук за нормативними актами.

— Давай! Я чотири рази все перевірила. Сама спочатку не повірила, — хмикнула Тіама.

Через пів години прискіпливого читання Тіріган зі щирим подивом подивився на сестру. Хлопець розвернув крісло в її бік:

— Складно, звісно, визнати... але ти провела просто величезне дослідження! Але як, Тіа?! Ти, мабуть, починала зі знайомих літер і поступово вивчила весь алфавіт?

— Ага, вивчила! — усміхаючись, відповіла дівчина, крутячи в пальцях і розглядаючи на світлі прозорий кристал монархату.

— Вражає! — Тіріган з повагою похитав головою. — І, судячи з твоїх нотаток, схема справді може спрацювати. Визнаю, ти геній.

— Ну тоді, сподіваюся, ти не заважатимеш мені, братику?

— Я навіть допоможу, якщо що, — усміхнувся хлопець.

— От і чудово, — ховаючи кристал до кишені куртки, підсумувала дівчина. — Ось закінчимо з поточними контрактами й одразу почнемо наш захід.

— О боги! Вона ще й розумні слова запам'ятала! — пробурчав Тіріган, в останню мить спритно ухиляючись від сестринського потиличника.

Кліпер вийшов із гіперстрибка рівно в тій самій точці системи, що й минулого разу. Попереду в чарівній темряві блимали імперські навігаційні маяки, космос довкола був порожній і безтурботний. Піднявши про всяк випадок силові щити, Тіріган плавно спрямував корабель до штормової планети.

— О, хлопці! Знову ви? — Еріон тем Вілсар знову чергував на вахті.

— Так, і цього разу — абсолютно без пригод! — озвалася Тіама.

— Тоді давайте просто на причал. І куртки застебнути не забудьте, — порадив центуріон. — Сьогодні погодка в нас бадьорить!

Корабель, пробившись крізь суцільну ревучу завісу крижаної хуртовини, м'яко приземлився на вимороженій платформі імперської бази.

Центуріон, прикриваючись від шквального вітру глибоким капюшоном, зробив знак близнюкам швидше заходити всередину шлюзу.

— Вітаю, радий бачити! — галантно промовив він, трохи піднявши капюшон і поцілувавши тоненьку ручку Тіами. — Побудете в нас чи одразу в дорогу?

— Є розмова. Серйозна, — без тіні усмішки сказала Тіама. — Де ми можемо поговорити подалі від сторонніх очей і вух?

— Ого... Серйозно? — здивувався центуріон, піднявши брову. — Ну, ходімо на склад. Там навіть сліпих камер немає.

Вони пройшли до вже знайомого глибокого бункера з військовою формою. Еріон ретельно причинив важкі двері й зручно всівся на запилений мішок із якимось спорядженням.

— Викладайте, я весь увага, — сказав він, влаштовуючись зручніше. — Тільки дуже прошу: давайте без криміналу й порушення статуту. Домовилися?

— Та як можна! — Тіама зіграла крайнє обурення. — Викладаю! У вас тут — та й в інших підрозділах Імперії — є величезні склади з найрізноманітнішим військовим майном. Так?

— Так, — обережно погодився центуріон.

— І з часом це майно або використовується, або просто лежить мертвим вантажем, поки його не спишуть через давність років або не перемістять до іншого сектору.

— Так, це правда, — кивнув Еріон. — Частина майна — відсотків десять, а іноді й трохи більше — це незрозуміло що, незрозуміло чиє і незрозуміло як сюди потрапило... От на одному такому архаїзмі я зараз і сиджу, — він поплескав долонею по мішку. — Розвантажувальні жилети під певний вид стародавньої стрілецької зброї, якої вже років п'ятдесят немає на озброєнні армії.

— Ось як ми швидко знайшли точку дотику, дорогий Еріоне! — засяяла дівчина.

— І чого ж ви хочете, юна леді? Щоб я просто віддав вам ці неліквіди? Або — боронь боже! — продав з-під поли всупереч закону?

— Ну що ви! — Тіама граційно відмахнулася. — Я пропоную офіційний аукціон.

— Аукціон? — Еріон випростався. — Ану ж бо, здивуйте мене!

— Згідно з Відомчими актами Імперії, надлишкове військове майно, що втратило актуальність або стало непридатним, може бути реалізоване на відкритих аукціонах за поточною балансовою вартістю з урахуванням амортизації! — на одному подиху, без жодної затинки випалила Тіама й видихнула: — Фух... Довго запам'ятовувала, якщо чесно.

— Як я вас розумію... — приголомшено промовив центуріон. — Хвилинку, я маю перевірити.

Він кілька хвилин захоплено копирсався у своєму армійському комунікаторі, звіряючи бази даних, і навіть відійшов у куток, щоб зробити один короткий зашифрований дзвінок.

— Так, мадемуазель... Справді, є таке положення, — повернувшись, похитав головою офіцер. — Йому майже чотириста років, але його ніколи не скасовували. А отже — воно має повну юридичну силу!

— А ще там написано, дорогий Еріоне, що всі виручені кошти підрозділ може використовувати на благо військовослужбовців бази! На власний розсуд!

— Точно! Саме так там і написано! — підтвердив центуріон, і в його очах спалахнув азарт.

— От ми й хотіли б офіційно викупити у вас усе непотрібне майно на такому відкритому аукціоні, — підбила підсумок дівчина.

— Хм... Цікава думка, — Еріон задумливо обвів склад поглядом. — Правду кажучи, захарастилися ми тут доволі сильно. Начальник постачання вже не раз скаржився полковнику, що ніде зберігати нормальну амуніцію.

— Ну так ось він — ідеальний вихід! — весело вигукнула Тіама.

— Так, це вихід... Але де підступ? — примружився Еріон.

— Підступ, звісно, є, — скромно опускаючи очі, сказала дівчина. — В аукціоні братимуть участь лише дві особи: я і мій брат.

— Ага! Я так і знав! — розсміявся центуріон. — Ви своєї вигоди ніколи не проґавите!

— Але ж і ідея моя! — парирувала дівчина.

Центуріон кинув на близнюків довгий, уважний погляд.

— Добре. Я доповім полковнику все так, як потрібно. Але все має бути абсолютно прозоро й за законом. Усі отрімані кошти ми спрямуємо на благо персоналу бази.

— Звісно, дорогий Еріоне! — Тіама підійшла до нього майже впритул. — Одразу після аукціону надайте нам перелік того, чого база справді потребує, і ми доставимо це в найкоротші терміни.

— Ну це просто неймовірно! — щиро захопився центуріон. — Яка комерційна хватка в такому милому й юному образі! Може, ви все ж таки погодитеся на невелике дружнє побачення, мадемуазель?

Тіама зробила акуратний крок назад і мило усміхнулася:

— Ви — дворянин, дорогий Еріоне. А я — проста дівчина з околиці. І в заздалегідь безперспективних проєктах я намагаюся не брати участі.

— Ех! Знову повз! — розчаровано, але без образи зітхнув центуріон. — Зате чесно! Ходімо, панове. Вважайте, ця угода вже у вас у кишені.

Проводжаючи гостей через диспетчерську залу, Еріон раптом зупинився й мовчки вказав рукою на великий оглядовий екран.

На заінілому металевому покритті посадкового причалу виднілися три нерухомі постаті, що сиділи в неприродних позах.

— Це наші друзі-пірати, які понесли цілком заслужене покарання, — без тіні сарказму чи жалю промовив центуріон.

— Але ж вони... — здригнулася Тіама, розглядаючи вкриті інеєм тіла.

— Так. Температура їхніх тіл зрівнялася з температурою навколишнього середовища ще кілька годин тому, — спокійно пояснив Еріон. — Так ми зазвичай чинимо з тими, хто приносить нам неприємності. Але я, звісно, далекий від думки, що мої нові добрі друзі можуть задумати щось погане.

Помахавши їм на прощання, центуріон зник у теплі командного блоку.

Кліпер, легко пробивши чергову стіну хуртовини, вирвався на орбіту Крон-Крага й одразу стрибнув за вектором до Ілліріума.

Сяюче місто-архіпелаг повільно занурювалося в теплий, спокійний вечір. Засвічувалися гігантські голографічні вивіски, водоспади із золотистим підсвічуванням із шумом спадали просто з фасадів хмарочосів, а спокійний океан починав світитися глибоким бурштиновим світлом, віддзеркалюючи мільйони вогнів.

«Аніума» м'яко опустилася на відведений посадковий причал.

— Ну от, ми все встигли! — задоволено сказав Тіріган, вимикаючи системи. — Навіть із випередженням графіка.

— І це чудово! — підкидаючи на долоні переливчастий кристал монархату, озвалася Тіама.

Міміка й Сіріду вони зустріли біля підніжжя парадних сходів виставкового центру — ювелір із донькою саме виходили надвір.

Тіама, чарівно усміхаючись, привітно помахала суворим гвардійцям Касти Ра, які охороняли двері:

— До завтра, пупсики! — кинула вона застиглим воїнам.

— Ой, ви встигли! — радісно вигукнула Сіріда і, збігши сходами, з ходу потрапила просто в обійми Тірігана.

Було неймовірно мило спостерігати за тим, як обидва миттєво почервоніли до кінчиків вух.

Мімік церемонно взяв Тіаму під руку й з гідністю попрямував широкою освітленою алеєю, залишаючи збентежену парочку трохи позаду.

— Не бентежте їх, Тіамо. Моя дівчинка так за вас хвилювалася, що в мене навіть серце пустувало.

— Та годі вам, шановний Міміку! — весело озвалася дівчина. — Усе ж добре! І подивіться, як нам заздрять перехожі. Ми з вами — пара хоч куди!

— Ваше дивовижне почуття гумору миттєво розганяє будь-які хмари, — усміхнувся старий ювелір. — Я, до речі, забронював вам із братом номер у тому самому готелі, де оселилися ми із Сірідою. Щоправда, один на двох... Ціни тут, знаєте, кусаються.

— Не варто було турбуватися, ми б чудово й на кораблі переночували, — відповіла Тіама.

— Молодість — це нестримна енергія й прагнення до нового, — повчально зауважив Мімік. — Але повноцінний відпочинок теж важливий.

Тіама дістала з кишені монархат:

— Ви знаєте, що це?

— О-о-о... Монархат! — ювелір обережно взяв до рук камінь, і його очі потеплішали. — Яка давно забута краса... Саме за допомогою такого кристала я свого часу зробив пропозицію моїй покійній дружині — нехай боги бережуть її душу. Де ви дістали такий рідкісний екземпляр, мадемуазель?

— Цього я вам сказати не можу, — похитала головою дівчина. — Це не моя таємниця. Але я хотіла б попросити вас про маленьку послугу.

— Я вловив вашу думку, Тіамо. І обов'язково поговорю з донькою.

— Отак одразу й вловили?

— Ну звісно, дорога моя! Ваш неймовірний підприємницький дух викликає в мене щире захоплення.

Мімік трохи сповільнив крок і знизив голос:

— Скажіть... а у вас є прямий доступ до жили цього мінералу?

— Можна сказати, що так, — підморгнула дівчина.

— На цьому можна заробити цілий статок, якщо правильно ним розпорядитися.

— Саме тому я й звернулася до вас, шановний Міміку.

— Ми детально обговоримо цей контракт одразу після повернення, дорога Тіамо.

Широка алея вела через золотавий парк просто до монументального центрального входу готелю «Намисто». Будівля, що здіймалася своїми ярусами високо в темніюче небо, сяяла всіма барвами веселки.

— Ну от і прийшли, — сказав ювелір, з доброю усмішкою озираючись на Тірігана й Сіріду, які наздоганяли їх.

Швейцар у багато оздобленому камзолі з поклоном і запобігливою усмішкою потягнув на себе масивні скляні двері.

Спалах!

Гострий уламок облицювального каменю з силою подряпав щоку Тіами. Кам'яна шрапнель і крихта з тріском розлетілися навсібіч від стіни, в яку зі свистом ударили тонкі, жалкі промені концентрованої енергії.

— Лягай! — штовхнувши ювеліра на землю, Тіама впала поруч на плити.

Тіріган тієї ж миті потягнув за собою Сіріду, накриваючи дівчину своїм тілом.

Пронизливо, на високій ноті скрикнув швейцар, відчайдушно хапаючись обома руками за пробите, обвуглене горло. Його тіло завалилося набік і важко покотилося вниз сходами, заливаючи полірований мармур темною кров'ю.

Тіріган підвів голову над парапетом і миттєво помітив темний високий силует, що завмер під деревами золотавого парку — саме там, де вони щойно проходили.

— Усі цілі?! — гаркнув він.

— Начебто так! — озвався крізь зуби голос сестри.

Постріли на секунду припинилися — стрілець, судячи зі звуку, нашвидкуруч міняв енергобатарею.

Тіріган ривком схопився на ноги й тінню кинувся до парку, просто на силует, що стояв у затінку.

Убивця, зрозумівши, що його викрито, кинувся тікати вглиб алеї, на ходу посилаючи через плече короткі, сліпучі черги. Позаду зі дзвоном сипалися сфокусовані вітражі готелю, заходилися у вереску перехожі, але хлопець навіть не озирнувся, на бігу вихоплюючи зі стегнової кобури свій армійський бластер.

Пробігаючи те місце, де секунду тому стояв стрілець, Тіріган боковим зором уловив різкий рух праворуч.

Інстинктивно падаючи на тротуар, він побачив яскраві спалахи й відчув дикий, пекучий удар у ліву руку!

«Двоє!» — блискавкою майнула думка.

Палець сам стиснув спуск. Важкий імпульс вирвався зі ствола, і голова другого вбивці, що стояв у густій тіні крони, миттєво перетворилася на хмару кривавого пару.

Схопившись знову на ноги й повністю ігноруючи дикий біль у простреленій руці, Тіріган кинувся наздоганяти першого нападника. Той устиг добряче відірватися й прудко мчав у бік жвавого перехрестя.

«Зараз загублю його в натовпі!» — миттєво оцінив ситуацію хлопець.

Він різко загальмував і важко опустився на одне коліно, фіксуючи корпус. Із розірваного рукава куртки на світлу плитку густо струменіла темна кров, але шалений адреналін заглушував біль.

Зафіксувавши поглядом постать, що тікала, Тіріган підняв бластер і зробив два швидкі, вивірені постріли.

Два короткі багряні імпульси прорізали вечірній напівморок. Перший зачепив утікача по дотичній у стегно — той спіткнувся і, змахнувши руками, полетів уперед. Другий імпульс ударив точно в центр спини.

Викинувши перед собою фонтан киплячої крові й спаленої плоті, тіло нападника безвільно впало на бруківку й завмерло.

Тіріган повільно підвівся з коліна і, міцно затискаючи поранену руку, важко попрямував назад до готелю, де біля входу вже збиралася гудлива юрба роззяв і стривожена охорона.

Побачивши закривавленого брата, Тіама з абсолютно кам'яним, зблідлим обличчям підскочила до нього. Вона розрізала рукав його куртки коротким ножем, швидко зняла свій шкіряний ремінь і туго перетягнула передпліччя вище рани, силоміць усадивши Тірігана просто на тротуар.

— Сиди, герою... Чекаємо лікарів, — насилу видавлюючи із себе усмішку, прошепотіла Тіама. — Ой, тільки свідомість мені тут не втрачай! Рана дотична, дурниця.

— Та нормально все, переживу, — скривився Тіріган, розглядаючи обвуглені краї рани. — Добре, що імпульс... Одразу все всередині припік. Як Мімік і Сіріда?

— У порядку. Охорона готелю вже відвела їх до номера, — Тіама втомлено опустилася на тротуар поруч із ним. — Хочеш цукерку? Від серця відриваю...

— Та залиш собі. Тобі глюкоза потрібніша, а то бліда вся, як моя дупа, — хрипко засміявся Тіріган, відкидаючи голову на холодну стіну.