Ключі від фронтиру

Тіама бадьоро зіскочила з платформи найманого транспорту неподалік від причалу. Поправивши на поясі ніж і бластер, вона привітно помахала оператору порту й попрямувала до кліпера.

Однак біля самого шлюзу «Аніуми» стояв армійський глайдер із вибитим гербом Імперії. А поруч, на розкладному стільці, закинувши ногу на ногу, сидів імперський офіцер.

Ідеально випрасуваний кітель із шевронами флоту Імперії та золотими нашивками майора, акуратна зачіска, до дзеркального блиску начищені чоботи й чорні шкіряні рукавички створювали бездоганний образ офіцера з парадного плаката.

— Мадемуазель Тіамо, радий вас вітати, — майор підвівся зі стільця, звичним, точним рухом поправляючи мундир.

— Ти хто? Ходяча реклама збройних сил Імперії? — запитала Тіама, миттєво поклавши долоню на руків'я бластера.

Цей жест не вислизнув від уваги незнайомця. Він саркастично всміхнувся, ледь зсунувши брови:

— Мадемуазель... ну не варто так. Я ж прийшов просто поговорити. І тільки.

— У мене вже є знайомі імперці, але до вас їм, звісно, далеко, — відповіла Тіама, повільно прибираючи руку зі зброї. — Ви — просто ідеал для патріотичної листівки!

— Я чув про ваше дотепне почуття гумору, мадемуазель. Приділіть мені трохи часу, будь ласка, — офіцер ледь помітно кивнув на її пояс. — І це правильний вибір. Повірте, у вас не було б жодного шансу.

— Самовпевненість рівня імператора! — засміялася Тіама, але всередині в неї все стиснулося: пальці мимоволі похололи під крижаним, неживим поглядом цієї людини.

— Давайте трохи проїдемося, — сказав офіцер, відчиняючи дверцята глайдера. — Тут недалеко.

Щось у його тоні й поставі не дало Тіамі можливості відмовитися. Послужливо зачинивши дверцята, офіцер сів за штурвал, і глайдер плавно, безшумно рвонув геть від міста.

Вони мовчки їхали близько десяти хвилин, поки машина не зупинилася на самому краю гігантського, дикого каньйону.

— Прошу вас, — незнайомець відчинив дверцята, випускаючи дівчину на свіжий вітер.

Діставши з багажника два розкладні стільці, він поставив їх біля самого урвища.

— Сідайте, мадемуазель. Погляньте на цей краєвид.

Тіама кинула напружений погляд на грандіозну панораму Урука. Величезні каньйони, що тягнулися до самого горизонту, грали в сонячних променях сотнями рудих і бурштинових відтінків.

— Велично, чи не так? — майже мрійливо промовив офіцер. — Не хвилюйтеся, Тіамо... Я ж можу називати вас просто Тіама? Таке рідкісне й незвичайне ім'я.

— Здається, я поставила запитання перед нашою захопливою поїздкою, але ви так на нього й не відповіли, — відрізала дівчина. — ХТО ВИ?

— Я — та людина, з якою ви заочно посварилися, Тіамо. І мені так прикро через це... Ви вбили надто багато моїх людей. Самі лише виконавці на Ілліріумі коштували мені чималих коштів. Ви знищили кілька моїх кораблів, наплювали на створену мною систему... І все це — в неповторній аурі вашої бурхливої енергії та гумору, мадемуазель.

Офіцер повільно повернув голову. Його холодний, абсолютно пронизливий погляд буквально прошив Тіаму наскрізь.

— Я — Рікар. Ви ж уже здогадалися, Тіамо? Правда ж?

Рука Тіами мимоволі сіпнулася до бластера.

— Ні-ні, у вас нічого не вийде, — м'яко всміхнувся офіцер. — Повірте, я не хочу вас убивати. Ні вас, ні вашого напівмертвого брата. Я хочу просто поговорити й ухвалити рішення — як із вами вчинити далі.

Рікар підвівся, не звертаючи уваги на абсолютно зблідле обличчя Тіами, і підійшов до глайдера. За хвилину він повернувся з пляшкою дорогого вина й двома кришталевими келихами.

— Спробуйте, Тіамо.

Бурштиновий напій наповнив келих і заграв на сонці.

— За вас, мадемуазель! — Рікар зробив маленький ковток. — Дивовижно...

Тіама обережно відпила трохи. Яскравий, глибокий смак свіжих гірських трав і терпких ягід буквально вибухав на язиці.

— Ого... — мимоволі вирвалося в дівчини.

— Ага! Ви оцінили! — засміявся Рікар. — Це вино обожнює сам імператор Тархулар. І я повністю поділяю його смак.

— Чого ви від мене хочете, Рікаре? — трохи осмілівши, запитала дівчина.

— Розумієте... я все життя прагнув до ідеального порядку, — промовив він, дивлячись у прірву. — Будь-яка створена система має лише дві крайнощі: вона або працює, або ні. А систему, створену мною, ви планомірно руйнуєте, — Рікар усміхнувся, повернувшись до неї. — І що ж мені тепер із вами робити?

— Залишити нас із братом у спокої! — агресивно відповіла Тіама.

— Ах, якби ж усе було так просто... — чоловік поставив келих просто на плаский камінь. — Якщо я залишу вас у спокої, моя система, заснована на абсолютному страху й невідворотному покаранні, просто впаде. А я надто ціную те, що створив.

— Ви — просто звичайний злочинець із порожнім, скляним поглядом! — вихлюпнула накопичений страх дівчина. — Та й команда у вас, якщо чесно, так собі!

Рікар різко підвівся і, обійшовши її стілець ззаду, важко поклав долоню їй на плече.

— Я знаю, люба моя... — від нього тонко пахло дорогими парфумами, витріманим вином і крижаним холодом. — Я все це чудово знаю. І саме тому я з таким щирим захопленням спостерігаю за вашою феноменальною удачею й вашою неймовірною зухвалістю... Ви напружені, Тіамо, — додав він, прибираючи руку. — Якщо вам стане спокійніше — я обіцяю вас не вбивати... зараз.

— Просто камінь із душі! — промовила дівчина, стискаючи кулаки. — Ви б краще сіли... А то очей на потилиці в мене поки що немає.

— Ну от! — Рікар щиро розсміявся. — Ваша зухвалість просто безмежна! — Він сів у крісло й зробив іще ковток. — Що ж мені з вами робити, мила леді?

— Залиште нас із братом у спокої. Або комусь із нас доведеться дуже несолодко!

— Ну, це ваша помилка. Я ж досі просто жартував, спостерігаючи за вашими кроками.

— Не найприємніші у вас жарти, пане пірате! Я б сказала — з вогником і кров'ю.

— А ви вірні собі навіть у такій ситуації... — усміхнувся Рікар. — Просто чарівно!

— Давайте вже закінчувати цю пафосну виставу! — відрізала дівчина. — Я злякалася, і це правда. Але ви не справили на мене того враження, на яке розраховували. Благати я вас не буду!

— Ну що ж, мадемуазель... я особливо на це й не розраховував, — Рікар не поспішаючи підвівся.

Келих і недопита пляшка з тихим дзвоном полетіли просто в глибоку прірву каньйону.

— Давайте я відвезу вас назад до корабля.

Акуратно склавши стільці до багажника й зачинивши дверцята за Тіамою, він сів за штурвал.

— Я міг би запропонувати вам співпрацю, Тіамо.

— Трусити торговців на ринках Фронтиру? Ну вже ні! Надто банально й нудно, — дівчина відсторонено дивилася на пейзаж, що пропливав за вікном.

— Я, чесно кажучи, й не очікував від вас іншої відповіді, — відповів чоловік.

Исправленное первое предложение:

У цей момент у його внутрішній кишені тихо дзенькнув комунікатор. Діставши його, Рікар на кілька секунд відволікся, читаючи отрімане повідомлення.

Тіама безшумно розстебнула кобуру, і за мить воронований ствол бластера дивився просто в обличчя ватажкові «Чорної десятини».

— Хм... Як цікаво, — він кинув побіжний, абсолютно байдужий погляд на зброю й так само спокійно сховав комунікатор до кишені.

Глайдер пригальмував і м'яко завмер — удалині вже виднілися конструкції космопорту. Рікар торкнувся пальцем срібного значка в себе на грудях, і його тілом миттєво пробігла яскрава, мерехтлива синя хвиля.

— Індивідуальне силове поле, мадемуазель. Я ж попереджав, що у вас немає жодного шансу.

Тіама до крові закусила губу й повільно прибрала зброю назад до кобури.

— Ну не треба поводитися як дитина, Тіамо. Не розчаровуйте мене! Невже ви думали, що я отак просто прийду до вас, не маючи козиря в рукаві? Ай-яй-яй, як необачно з вашого боку...

— Я здивована, — зізналася Тіама, ковтаючи сухий клубок у горлі. — Ніколи раніше не зустрічала такої компактної технології.

— Це моя особиста розробка, — з гордістю випростався Рікар. — Я диявольськи талановитий! — він підморгнув дівчині.

— Ваші б таланти — та в мирне русло... — відвела погляд Тіама.

— Не знадобилися. І не були оцінені в мирному руслі, люба моя, — на мить чоловік замислився, стискаючи штурвал так, що його чорні шкіряні рукавички м'яко заскрипіли. — Осіріон — це ж ваша робота, Тіамо?

Дівчина лише всміхнулася самими кутиками губ:

— Моя. Чого вже гріха таїти, дорогий мій вороже з обкладинки...

— О, ви оцінили мій зовнішній вигляд, мадемуазель? Зворушений, щиро зворушений! Він, до речі, несправжній. Силове поле створює абсолютно будь-який голографічний образ, закладений у його модуль, — Рікар розреготався, дивлячись на її спантеличене обличчя. — Невже ви подумали, що я покажу вам своє справжнє обличчя? Його навіть мої люди ніколи не бачили! Ой, як кумедно... — Він знову на секунду замислився. — Отже, з Осіріоном ви мені добряче прислужилися. Не можу сказати, що я сильно засмутився — люди там були, відверто кажучи, цілком гідні того, як із ними вчинили імперці. Але ваш хід із «упущеним» кораблем — це класика! — Рікар клацнув пальцями. — Мабуть, і орбітальні дрони-шпигуни — теж ваша ідея? Ну, тут жодних сумнівів!

Глайдер знову рушив, і до самого злітного поля пірат не промовив більше жодного слова.

Відчинивши дверцята й подавши руку Тіамі, чоловік задумливо подивився дівчині просто в очі, довго не відпускаючи її долоню. Збоку цілком могло здатися, що юна дівчина прощається зі своїм коханим.

— Знаєте... Я ухвалив рішення. Почнімо з чистого аркуша. Ви мені глибоко симпатичні. Ви й ваш брат — неймовірно цілеспрямовані особистості.

— Зараз ви скажете, що ми нагадуємо вам вас у молодості? — усміхнулася Тіама.

— Боже борони, люба моя! Я зростав у зовсім інших умовах і кардинально відрізняюся від вас... Ну та гаразд, мадемуазель. Я забуду все, що було до нашої сьогоднішньої розмови. І навіть не вимагатиму компенсації за збиті кораблі. І навіть суворо забороню своїм людям полювати на вас... Але запам'ятайте, принцесо, — очі Рікара вмить стали крижано-сталевими. — Якщо ви перейдете мені дорогу ще бодай один-єдиний раз — ви з братом просто назавжди зникнете. І це не погроза, а суха констатація факту.

Рікар обережно підніс прохолодну долоню Тіами до губ і злегка торкнувся її.

— Усього вам найкращого, мадемуазель. Мою частку від ваших комерційних операцій можете передавати через Плутоса. Він теж платить мені. Як і всі інші.

Рікар коротко вклонився, сів за штурвал глайдера й миттєво розчинився серед рядів кораблів, що стояли.

Тіама підійшла до трапа кліпера на зовсім неслухняних ногах і важко опустилася на холодний поріг шлюзу.

— Це було... по-справжньому страшно, — прошепотіла вона в порожню темряву корабля. — Чорт забирай... дивитися в безодню не надто весело. Навіть коли ти принцеса.