Ключі від фронтиру

Тіріган лежав на широкому ліжку в номері готелю «Намисто», морщачись і спостерігаючи, як медичний дроїд своїм тонким маніпулятором повільно нарощує тканини й шкіру на його пораненій руці. Процес був не з приємних — усе свербіло й нещадно пекло.

— Краще б татуювання зробив поверх шраму, — зауважила Тіама, критично розглядаючи роботу апарата. — Двісті фаворитів за красу — це занадто!

— Коли твої косметичні процедури спустошують наш спільний, між іншим, рахунок, я тобі й слова не кажу! — щиро обурився Тіріган, ледь не смикнувши рукою.

— Я дівчинка, мені можна, — з цілковитою самовіддачею парирувала сестра. — А ти чоловік. Ти взагалі маєш бути весь у шрамах!

— Мені завтра за штурвал, між іншим, — нагадав хлопець. — Чи ти сама поведеш корабель у гіпер?

— Лише тому я не дуже обурююся, — змилувалася дівчина.

— Ти зла, — коротко кинув хлопець і відкинув голову на подушку.

— Лежи спокійно, розумнику. Тобі в руку зашивають наші гроші, треба, щоб гарно вийшло.

У двері номера раптом коротко постукали.

— Заходьте! — озвався Тіріган, миттєво поклавши здорову руку на бластер, що лежав поруч.

До номера збентежено увійшли Мімік і Сіріда. Дівчина тихо привіталася й, трохи зіщулившись від ніяковості, простягнула Тіамі невеликий згорток.

— Ми з татом уночі зробили... — сказала вона, опустивши карі очі. — Це, звісно, не шедевр, але я справді старалася.

— Так, Сіріда розпустила старе намисто і з його елементів зробила оправу, — додав ювелір.

Тіама обережно розгорнула тканину. У лагідних променях ранкового сонця рідкісний кристал монархат, оповитий неймовірно красивою, найтоншою платиновою в'яззю, спалахнув тисячами снопів яскравого світла.

— Боги, яка краса! — мимоволі вихопилося у Тіами.

Найтонші дорогоцінні нитки перепліталися на поверхні каменю в настільки витончений, майже невагомий візерунок, що кристал виглядав як давній королівський скарб.

— Тірі, ти тільки поглянь!

— Приголомшливо... Дуже вам дякую, — Тіріган тепло й дуже лагідно подивився на збентежену Сіріду.

— Якщо ваша донька не посяде призового місця, значить, у цих суддів узагалі немає смаку! — категорично заявила Тіама.

— Не можу з вами не погодитися, Тіамо, — усміхнувся задоволений Мімік. — Виріб хоч і трохи сируватий, але вийшла неймовірно витончена річ.

— Ти як? — запитала Сіріда, несміливо присідаючи на край ліжка поруч із Тіріганом і обережно беручи його за пальці.

— Нічого, уже все чудово, — хлопець усміхнувся їй у відповідь.

Тіама тихенько підвелася, злегка підштовхнула ювеліра й підійшла разом із ним до виходу.

— Знаєте, дорогий Міміку... а між нашими рідними й справді є... прихильність, скажімо так.

— Тіріган — чудовий хлопець, — прошепотів ювелір, дивлячись на молодь. — Сміливий. І так кумедно ніяковіє! І так, моїй доньці він дуже симпатичний.

— Давайте вип'ємо ранкового чаю, — запропонувала Тіама, ведучи Міміка в коридор. — До відкриття виставки ще достатньо часу.

— Краще чаю. Полуничного або смородинового, — кивнув ювелір. — Прошу вас, я пригощаю!

Із самого ранку висока комісія, що засідала практично всю ніч, мала оголосити результати конкурсу. Спалахи голографів, дзвін келихів і гомінкий натовп заповнили величезну залу. Учасники завмерли в нетерпінні. Незабаром прибули й самі Герцоги Ра, щоб особисто привітати й нагородити переможців.

Побачивши Тірігана, який наближався до головного входу, гвардійці Ра миттєво напружилися, їхні пальці вп'ялися в ремені гвинтівок, а самі вони витягнулися струнко. Звістка про вчорашній інцидент уже облетіла весь Ілліріум: зображення невідомого хлопця, який самотужки поклав двох небезпечних найманих убивць, крутилося на всіх інформаційних каналах.

— Привіт, пупсики! Як настрій? — весело кинула їм Тіама.

Гвардійці лише міцніше стиснули зуби й промовчали, воліючи дивитися просто перед собою.

— Та ви так не напружуйтеся, не треба. Страшний Тіріган вас сьогодні не чіпатиме!

Сіріда не стрімалася й тихенько пирснула від сміху, прикривши рот долонею.

У центрі зали голосно заграла урочиста музика — почалося оголошення результатів. Тіама відійшла до високого прозорого вікна й почала вдавати, що захоплено розглядає ранкові шпилі міста.

— Милуєшся наостанок? — тихо підійшов до неї Тіріган.

— Працюю, братику, — не обертаючись, прошепотіла вона. — Так, щоб ніхто не бачив.

У цей момент на величезних проекційних екранах спалахнули тривимірні моделі робіт, і голова комісії із солодкавою усмішкою оголосив трійку переможців. Але жодного з призових місць Сіріда не отрімала. Хоча її роботи в платиновій в'язі виглядали на дві голови вищими за похмурі вироби конкурентів.

— Політика і гроші... — важко й спокійно промовив Мімік, обіймаючи доньку, яка здригалася від тихих сліз.

— Тату... але ж це так підло! — Сіріда намагалася вгамувати тремтіння, ковтаючи гіркі сльози.

Навіть сам герцог, який вручав нагороди, виглядав відверто розчарованим і відбувся кількома черговими, сухими фразами. Тіріган безсило дивився на цей парад фальшивої величі й підлості, аж до хрускоту стискаючи кулаки.

— Ну і чого ви так засмутилися? — несподівано пролунав поруч голосок Тіами. На її губах грала хижа, небезпечна усмішка. — Якщо програв бій, це зовсім не означає, що ти програв війну!

Дівчина швидким, упевненим кроком рушила крізь натовп розкішно вбраної знаті й опинилася просто за спиною герцогині, яка з похмурим виглядом спостерігала за фарсом на сцені.

— Ваша світлосте, — з ідеальним, граційним поклоном звернулася до неї Тіама. — Дозвольте відволікти вас буквально на хвилину.

— А, це ти, Тіамо... — герцогиня повернулася й окинула її втомленим поглядом. — Яке ж усе-таки скотство навколо... — тихо промовила високородна пані.

— Цілком із вами згодна, ваша світлосте. Дозвольте зробити вам невеличкий подарунок на згадку.

Тіама витягла з глибокої кишені згорток і простягнула його герцогині.

— О боги... Та це ж монархат! — герцогиня ахнула й обережно, ледь дихаючи, прийняла кристал. — Дякую, дівчинко моя... Але ж це така нечувана рідкість! Звідки він у тебе?

— Нам із братом чудово відомо, де можна добути такі кристали, ваша світлосте. І зверніть особливу увагу на оправу роботи Сіріди.

— Вона чудова! — на обличчі герцогині нарешті розквітла щира, захоплена усмішка. — Дівчина неймовірно талановита... на відміну від ось цих, — вона кинула зневажливий погляд на переможців, що стояли на сцені.

— Сіріда має ексклюзивний контракт на обробку й оправу наших кристалів монархату, — ніби між іншим рівно сказала Тіама. — Я дуже рада, що вам сподобалося.

— Дякую, моя хороша, — щиро відповіла герцогиня. — Ексклюзивний контракт у Сіріди, кажеш?..

— Саме так, ваша світлосте. Дозвольте вас залишити, ми відлітаємо.

— Іди, Тіамо, йди. І передай мої найщиріші вітання Сіріді й Міміку, — герцогиня ледь помітно, але дуже лукаво підморгнула дівчині.

Тієї ж миті над кристалом у руках герцогині спалахнула потужна аура. Просто в повітрі виріс приголомшливий тривимірний пейзаж Ілліріума! Монархат переливався всіма барвами веселки, проєктуючи навколо себе чисте, манливе світло.

По залі миттєво прокотилася хвиля захоплених вигуків. Багато вдягнена публіка в одну мить забула про переможців на сцені й щільною стіною оточила герцогиню, перебиваючи одне одного та захоплюючись небаченим дивовижним каменем.

— Ну от і все, — усміхаючись, промовила Тіама, повертаючись до приголомшеної групи. — Тепер твої роботи, Сірідо, стоятимуть у найкращих і найбагатших будинках цієї продажної галактики. Усміхнися нарешті!

— А... що ти зробила? — витираючи сльози, пробурмотіла Сіріда.

— Тіама щойно забезпечила нас із тобою, донечко, замовленнями до кінця наших днів! — вражено видихнув Мімік. — Я багато чого бачив за своє життя, мадемуазель Тіамо, але такий сміливий, тонкий і геніальний хід бачу вперше!

Ювелір шанобливо схилив голову й поцілував руку усміхненій дівчині.

— Та годі вам! Підлість повинна платити. І вона заплатить, — весело вигукнула Тіама. — І, як ви розумієте, шановний Міміку, не лише вам.

— Звісно, розумію! Вражаюче...

— Ходімо додому, тату, — Сіріда нарешті усміхнулася. — Мені тут стало надто задушливо.

— Тірі, летимо додому! Іди давай, заводь наш тарантас! — Тіама з розмаху штовхнула завмерлого брата. — І дівчину за руку візьми! Ну чого ти стоїш, як незграбний слоняра!

Кліпер граційно піднявся над посадковими платформами й покинув Ілліріум.

Переліт до Урука минув у неймовірно піднесеному настрої, незважаючи на всі суддівські інтриги й забинтовану руку Тірігана. Мімік, блаженно сьорбаючи холодне пиво, з батьківською теплотою спостерігав за усміхненою донькою. А Тіама з головою поринула у свої нотатки, лише зрідка кидаючи лукавий погляд на зніяковіло-щасливого брата.

Коли корабель вийшов із гіперстрибка вже на орбіті Урука, на поясі ювеліра голосно й деренчливо задзвенів старенький комунікатор.

— Донечко... Прийшло повідомлення. Від самої герцогині! — сказав Мімік, ковтнувши слину.

— І що там, тату?

— Тут лише одна фраза: «У ціні можете не соромитися».

— О-о-о, та-а-а! — пролунав переможний вигук Тіами. — Ну що, як назвемо наш новий ювелірний дім, шановний Міміку?

— «Су і Вілрей», гадаю, звучить просто чудово! — упевнено відповів ювелір.

— Згодна! Занесемо це до контракту. А просування брендів я повністю беру на себе!

Близнюки особисто супроводили Міміка й Сіріду через ринкові квартали до дверей їхньої крамниці.

— Цими днями ми доставимо вам першу партію необроблених кристалів, — сказала Тіама. — Єдине прохання: постарайтеся виготовити перші прикраси якнайшвидше. Нам дуже потрібні обігові кошти для майбутнього аукціону.

— Я бачу, у вас не один масштабний проєкт у розробці, — з глибокою повагою промовив Мімік. — Ми докладемо всіх зусиль, не сумнівайтеся.

— А ви зможете самі визначити реальну ринкову ціну виробів? — з легким сумнівом запитав Тіріган.

— О-о, за це навіть не хвилюйтеся! — засміявся ювелір, лагідно обіймаючи доньку за плечі. — Соромитися в цифрах ми точно не будемо!

— І юридичне оформлення нашого спільного підприємства я зроблю сам, — додав Мімік, — щоб не проґавити жодної дрібниці.

— Чудово. А ми беремо на себе доставку рідкісної сировини та відправлення готових замовлень клієнтам.

Близнюки тепло попрощалися зі своїми новими діловими партнерами. Сіріда хутенько підскочила до Тірігана, густо почервонівши, коротко поцілувала його в щоку й одразу ж зникла в прохолодному напівмороці крамниці.

— Ну що, герой-рятівнику... Ходімо, мабуть, до корабля, — потягуючись, пробурмотіла Тіама. — Втомилася я щось сьогодні.

— Ходімо, — кивнув Тіріган, обережно потираючи поранену руку.

— Болить сильно?

— Та не дуже. Болить, мабуть, більше в районі витрачених фаворитів. Хоча медицина на Ілліріумі справді найкраща.

Вони повільно йшли гамірним, запиленим ринком у бік космопорту. Навколо пахло спеціями, гарячим металом і паленим мастилом. Раптом Тіама різко зупинилася й насторожено озирнулася навколо.

— Тірі... А що сталося?

Тіріган здивовано подивився на сестру, а потім теж окинув поглядом вулицю.

Ринок, який щойно вирувало життям, миттєво спорожнів. Торговці й покупці, ніби за командою, сховалися в крамницях, закусочних і дверях готелів. І лише неподалік від них стояли, розгублено озираючись, троє імперських патрульних.

— Щось у мене кепське передчуття... — тихо сказав Тіріган, намацуючи руків'я бластера.

— Ти маєш рацію, братику, — Тіама миттєво дістала свою зброю. — Треба забиратися звідси.

У цей момент ринкову бруківку накрила щільна тінь. Піднявши голови, близнюки побачили важку транспортну платформу, що зависла просто над ними, з якої на землю швидко стрибали фігури в темних комбінезонах із закритими обличчями.

— Попали, схоже... — крізь зуби процідив Тіріган. — Зараз нас убиватимуть.

— Вілрей! Нарешті ми зустрічаємося віч-на-віч! — важко ступаючи, уперед вийшов кремезний чоловік у потертих імперських штурмових обладунках. У руках навперейми він трімав укорочений старий автомат.

— Не дуже-то й хотілося, — огризнулася Тіама. — Ти чого пику ховаєш? Потворний із дитинства, чи що?

— А ти, дівко, гостра на язик. Але мені якось байдуже, — холодно відказав чоловік.

— Кажи, що треба, бо ми втомилися після рейсу, — відрізав Тіріган, швидко оцінюючи шістьох озброєних противників.

— Ви сильно перейшли дорогу «Чорній десятині», дітки. Час поділитися активами — і тоді ми, можливо, вас відпустимо... Або й ні. Я ще не вирішив.

— А ти хто взагалі такий, безіменна одноклітинна істото? — нервово, зухвало засміялася Тіама.

— Ну й язва ж ти, дівко... — хитнув стволом бандит.

— Я їй постійно про це нагадую, — кинув Тіріган. — Кажи конкретно, чого тобі треба.

— Ви повинні... — почав було пірат.

Та більше він не встиг вимовити жодного слова.

Тіріган блискавично зробив крок убік, потужним плечем відштовхуючи Тіаму собі за спину.

— Тіа, пригнися! — гаркнув він і двічі натиснув на спуск.

Пірат, який говорив, із диким подивом втупився в димлячу дірку у своїх грудях і важко повалився вперед, відкриваючи тих, хто стояв за його спиною.

Тіріган одним стрибком пішов до кам'яної стіни будівлі, на ходу піднімаючи бластер. Кілька коротких, точних пострілів поклали ще одного пірата, який так і не встиг підняти свою плазмову гвинтівку. Решта, лаючись, відкрили хаотичний вогонь і розбіглися в пошуках укриттів.

— Тіа, по ногах! Куди влучиш! — крикнув Тіріган, переводячи бластер в автоматичний режим.

Опустивши ствол, він дав коротку чергу. Ще один нападник із криком повалився в пил, відчайдушно трімаючись за перебиту ногу. Тіама, вже лежачи на землі за виступом, просто поливала простір щільним вогнем. Її хаотичні постріли вибивали кам'яну крихту й не давали піратам навіть висунути голови.

Тіріган швидко оцінив обстановку, поглянув на платформу, що висіла над ними, і, вичекавши секунду, всадив заряд просто в її відкритий двигун.

Струмінь спалахнувшого пального й вогняний спалахнули вибухом! Полум'я миттєво накрило двох піратів — вони з дикими криками покотилися по землі, намагаючись збити з себе вогонь.

Останній пірат, який залишався на ногах, кинувся навтьоки, на ходу даючи безладні черги назад.

Один із зарядів із силою вдарив Тірігана в поранену руку й відкинув його до стіни.

— Та ви серйозно?! Тільки полагодили! — шалено закричав він. — Я стільки грошей за неї віддав!

Заливаючи кров'ю міський пил, Тіріган зубами стиснув губу, прицілився й зробив два точних постріли.

Пірат, що тікав, спіткнувся на повному ходу. В один бік відлетіла відірвана зарядом нога, а з його грудей вирвався фонтан киплячої крові.

Позаду почувся важкий тупіт кованих чобіт і збите дихання. Троє імперських патрульних нарешті спромоглися дістатися до місця бійні.

Тіріган важко опустився на суху землю — кров поштовхами хлистала з багатостраждальної руки.

— Давай аптечку, ідіоте! — закричала Тіама до застиглого патрульного.

Солдат підскочив до хлопця, вправно розрізав рукав його куртки й миттєво задув рвану рану щільною кровоспинною піною.

— Начебто кістку не зачепило, — важко дихаючи, промовив імперець. — На, трімай! — він сунув Тіріганові армійський контейнер. — Тут усього вдосталь, стане в пригоді.

Тіама тим часом не поспішаючи підійшла до пораненого пірата, який волав на землі з відірваною ногою. Діставши довгий ніж, вона вперла вістря просто йому в груди, витончено притримуючи кінчик руків'я двома пальцями.

— Жити хочеш, здорованю?

— Та-а-а! — судомно закричав той. — Перев'яжи, я ж здохну!

— Ну, невелика втрата для суспільства, відверто кажучи, — абсолютно спокійно відповіла дівчина. — Хто послав?

— Рікар послав! Ай, боляче-е-е! — волав бандит.

— Рікар... А далі? — Тіама почала повільно прокручувати клинок, і вістря зі скреготом увійшло в тіло.

— Пані, так не можна! — позаду обережно підійшов старший патруля.

Тіама, навіть не обертаючись, ніби ненароком спрямувала ствол бластера просто в коліно імперцеві.

— Заперечуєш, страшний воїне?

— Ні, пані... Продовжуйте, — ковтнув патрульний. — Я... допоможу пораненому.

— Розумничка! — мило усміхнулася Тіама. — Ну то що там далі?

— Рікар і... Просто Рікар! — поранений швидко втрачав сили, а калюжа крові під ним ставала дедалі більшою.

— Де знайти цього Рікара?

— Система Осіріон... Друга планета без назви... Лікаря-а-а! — захрипів пірат.

— Осіріон, друга планета. Ім'я — Рікар. Усе зрозуміло, — спокійно підсумувала дівчина.

— Ти... ти обіцяла, що не вб'єш мене... — прохрипів той, помираючи.

— Ні, пупсику. Я спитала, чи хочеш ти жити.

Тіама різко й безжально натиснула долонею на руків'я. Ніж із сухим хрускотом пробив грудну клітку пірата.

Буденно витерши клинок об одяг мерця, дівчина підійшла до брата.

— Ну що, знову двісті фаворитів на лікування? Дорого ти нашій сім'ї обходишся! — усміхаючись, сказала вона.

— Не дорожче за твої вбрання, сестричко... Тільки без крові! — видихнув Тіріган, насилу підводячись на ноги.

— Ти куртку йому не міг акуратніше розрізати?! — гаркнула Тіама на приголомшеного імперця. — Це вже друга за два дні!

Вона повернулася до трупа ватажка, якого Тіріган убив на початку бою, і швидко обнишпорила його кишені. На світ з'явився пухкий, важкий шкіряний гаманець із важкими золотими сюзеренами.

— О! Ось і грошики на нову куртку! — радісно констатувала Тіама.

— Пані, цього робити не можна, — знову озвався старший патруля. — Це докази й власність Імперії.

— Я з вами цілком згодна, офіцере, — мило усміхнулася Тіама, ненав'язливо поклавши руку на руків'я ножа. — Але ж у цього бідолахи взагалі нічого при собі не було. Вам же просто привиділося... Правда?

Патрульний глибоко зітхнув, похмуро дивлячись на закривавлених близнюків.

— Гаразд... Ідіть. Ми нічого не бачили. Зрештою, ви цих покидьків самі поклали.

— Ти просто сьогодні мій кумир! — засміялася Тіама. Важкий золотий сюзерен ліг у руку імперця. — Щоб страшні сни не снилися, — чарівно усміхаючись, сказала Тіама.

— Давайте ми допоможемо вам дістатися до корабля, — з повагою запропонував патрульний. — А то хлопець ледь на ногах стоїть.

— Оце я оцінила. Справді. Давайте, допомагайте!

Один із солдатів швидко знайшов у переляканого торговця старий вантажний глайдер і, обережно завантаживши Тірігана, старший патруля відвіз близнюків просто на злітну смугу порту.

— Що мені в звіті написати? — спитав на прощання старший патруля. — Бо я навіть не знаю, як вас звати.

— Тіама й Тіріган Вілрей напиши, — відповіла дівчина. — Безглуздо приховувати очевидне.

— Добре. За законом, якщо майно цих бідолах ніхто не забере протягом тижня, воно перейде вам, — додав солдат.

— Гаразд, потім розберемося з цим мотлохом, — кинула Тіама.

Кліпер швидко злетів, набрав висоту й здійснив стрімкий ривок до фарватеру Ріми.

— Ти там живий, братику? — Тіама підійшла до блідого, мов полотно, Тірігана.

— Нормально... — він мляво махнув рукою. — Крові багато втратив. Слабкість.

— Ну, це можна виправити хорошим лікуванням, Тірі.

— Так, Тіа... Тільки в наступний рейс ти, схоже, сама полетиш.

— Гаразд. Ти все налаштуєш, а я полечу, — трохи нервово відповіла Тіама, дивлячись на зоряну карту. — Треба звикати до дорослого життя.