Ключі від фронтиру

Урук вражав своїм шаленим різноманіттям. Здавалося, місто ніколи не спало: вранці, вдень, увечері й уночі щільні натовпи створювали хаотичний, безперервний рух житловими ярусами та проспектами. Тут, на нейтральній території Фронтиру, стиралися будь-які бар'єри. На одній площі можна було побачити, як жрець Касти Атум спокійно розмовляє з офіцером Касти Ра, а імперський центуріон весело проводить час у компанії красуні з Касти Сет.

Та найбільше вражав уяву ринок. Величезний, ненаситний монстр, що починався біля самих воріт космопорту, він простягався спеціально відведеними вулицями через усе місто, немов гігантський кам'яний восьминіг. На цьому ринку було все, всюди й у неймовірних кількостях. З усього сектора торговці, вільні мисливці та контрабандисти везли на Урук свої найкращі товари й найрідкіснішу здобич. І кожен беззаперечно сплачував податок — десятину. Десять відсотків з будь-якої, навіть найдрібнішої угоди автоматично надходили на особистий рахунок тирана Урука Августа. Ну а хто не хотів платити, той... Втім, платили абсолютно всі.

Єдиною категорією, яку тут щиро зневажали й ненавиділи абсолютно всі — від бідних чистильників обладунків до найвищих імперських чиновників, — були пірати. Розмова з космічними грабіжниками на Уруку завжди була короткою: або петля на зап'ястях кам'яної Рози, або хмара уламків, що розлітаються в крижаному вакуумі.

— Так, нам потрібні нові харчові картриджі, посилені батареї до бластерів, навігаційні сенсори, армійські аптечки... — Тиріган монотонно читав довгий список, втупившись в екран комунікатора й раз у раз наштовхуючись на перехожих.

— Дай сюди! — Тіама безцеремонно вихопила прилад у брата. — Ну який же ти телепень, Тирі! Не міг цей список сержанту Туллу показати, поки ми глайдером їхали? Де ми тепер усе це шукатимемо в такому мурашнику, га?

Дівчина явно починала злитися, роздратовано лавіруючи між лотками торговців.

— А чого шукати? — щиро здивувався хлопець, зупиняючись. — Купимо там, де є все.

— І де ж ти знайдеш таке казкове місце, розумнику? — прикрикнула Тіама.

— Та ось, якраз прийшли, — усміхнувся Тиріган, кивнувши головою. — Просто в тебе за спиною.

Тіама обернулася. Її погляд уперся в зухвало яскраву неонову вивіску, на якій було написано: «Тут є все!» Щоправда, те, що в короткій фразі красувалися дві грубі граматичні помилки, самого хлопця анітрохи не бентежило.

— Хм, оригінальний маркетинг, — промовила дівчина, скептично піднявши брову. — Ну ходімо, оцінимо цей асортимент.

У напівтемряві тісної, вщерть захаращеної запиленими коробками крамниці їх зустріла мерехтлива голограма екзотичної танцівниці, що кружляла на повний зріст посеред вузького проходу. У глибокому кріслі за прилавком сидів кремезний товстун, меланхолійно й не відриваючи погляду дивлячись на світне зображення.

— Добрий день, — озирнувшись довкола, голосно привітався Тиріган. — У вас на вивісці написано, що є все, а нам якраз багато чого потрібно.

— Там справді так написано? — не відводячи погляду від голограми, що погойдувала стегнами, ліниво перепитав товстун.

— А ви самі не знаєте, що написано над вашими дверіма? — з єхидною усмішкою поцікавилася Тіама.

— Забув. Давно надвір не виходив, — флегматично відгукнувся господар крамниці.

— Гаразд, ходімо звідси, Тирі, нічого тут ловити, — дівчина різко розвернулася до виходу.

— Стояти! — раптом гаркнув грізний, розкотистий бас, від якого, здавалося, затремтіли полиці. — Куди це ви, дрібнота, зібралися?

— Це вже на образу тягне, — сухо промовив Тиріган, і його долоня звично лягла на руків'я штурмового бластера.

— Ой, налякав ти мене своєю пукалкою, хлопче, — товстун повільно, крекчучи, підвівся на ноги. Одним клацанням пальців він погасив танцівницю й солодко потягнувся. — З моєї крамниці ще ніхто без покупок не йшов.

— Замало у вас тут місця для «всього», — з відвертою насмішкою озирнулася Тіама.

— Список є? — коротко кинув торговець.

— Так, ось, дивіться... батареї, картриджі... — Тиріган слухняно простягнув екран комунікатора.

— Дай сюди, хлопче, — здоровенна, схожа на окіст лапа безцеремонно згребла прилад.

З кишені безрозмірної куртки товстуна з'явився бувалий ручний сканер. Навівши його на екран комунікатора, господар крамниці насупився:

— Як файл називається?

— «Потрібно купити», — трохи знітившись під його важким поглядом, видавив хлопець.

— Ой, як оригінально, — скривився товстун.

Сканер різко й пронизливо пискнув. Тієї ж миті просто в повітрі над прилавком розгорнувся великий віртуальний екран із докладним переліком. Рядки самі собою миттєво розсортувалися за категоріями товарів і один за одним почали підсвічуватися яскраво-зеленим кольором. Минуло лише десять секунд, і весь список став зеленим.

— Ну от, а ви сумнівалися. У мене є абсолютно все, що вам потрібно, — задоволено усміхнувся товстун, недбало кидаючи комунікатор назад хлопцеві.

— І де це все? — Тіама розвела руками, демонстративно оглядаючи тісну комірчину.

— Ох і важко ж із вами, дрібними приїжджими... Ходімо, — господар махнув рукою й натиснув приховану під прилавком кнопку.

У підлозі з глухим скреготом від'їхала плита, відкриваючи зів крутих сходів, що вели глибоко вниз.

— Земля на Уруку коштує як крило зорельота, — пояснив товстун. — От і йдемо під землю. Там, на глибині, з нас поки десятину не стягують.

— Мене, до речі, звати Солодкий Плутос, — кинув через плече торговець, першим починаючи спуск.

— А чому... — почав було Тиріган.

— Чому Солодкий? — Плутос різко обернувся й швидким, спритним рухом сунув кожному в руку по льодянику на паличці, відлитому у формі імперського корвета. — Цукерки люблю. І всіх хороших людей пригощаю. Ну, ходімо, нерішучі мої.

Спустившись метрів на добрий десяток, вони завмерли перед масивними гермодверіма, на яких ще вгадувалися хижі обриси, явно зняті з військового корабля.

— Прошу, мої юні друзі, — товстун голосно плеснув у долоні.

Важка гідравліка із шипінням розвела стулки, і перед здивованими близнюками відкрився колосальний підземний бункер, заставлений нескінченними рядами висотних стелажів. Люмінесцентні лампи, що спалахували одна за одною, тягнулися кудись у неймовірну, загублену в темряві далечінь.

— Хе! Не чекали, дрібнота? Я ж казав: тут є все.

— Однак... — тільки й змогла вимовити Тіама, здивовано зриваючи обгортку з льодяника. Вона поклала цукерку до рота й штовхнула брата в бік: — Тирі, скуштуй, справді смачна штука.

У цьому підземному царстві справді знайшлося все, що могло стати в пригоді на суворому дикому Фронтирі: від свіжих імперських пайків і новенької польової форми до важких промивних машин для старателів та зброї, здавалося, всіх можливих модифікацій і епох.

— Пройдіться, подивіться, може, ще на щось око покладете, — добродушно запропонував Плутос, сідаючи за термінал. — А я поки загальну суму підрахую.

Захвату Тирігана не було меж, хлопець буквально зник між нескінченними рядами ящиків із залізяччям. До столу торговця повернулася лише одна Тіама.

— А твій чоловік... — почав було Плутос, косячись на проходи.

— Брат, — жорстко перебила його дівчина, ставши напівобертом і поблажливо спостерігаючи за захопленим хлопцем.

— А, ну тоді це повністю пояснює вашу родинну схожість, — анітрохи не збентежився товстун. — Ще цукерку?

— Давай, — кивнула вона. — Цукерки в тебе й справді бомбезні.

Поблукавши ще з пів години лабіринтом складу, щасливий Тіріган притягнув до термінала важкий запечатаний контейнер з інструментами.

— От тепер я точно все на кораблі сам полагоджу! — радісно оголосив він.

— Технар... — поблажливо кинула сестра.

— Я так одразу й зрозумів, — розуміюче всміхнувся Плутос. — Отже, молоді люди, з вас рівно півтори тисячі імперських фаворитів.

— Ого, чималенько набігло, — присвиснув Тіріган, хоча й розумів, що кожна позиція у списку була життєво необхідною.

— Нормально. Куди все це добро доставити?

— Четвертий причал, ми там облаштувалися, — відповіла Тіама.

Її комунікатор коротко пискнув, підтверджуючи успішне списання фаворитів із щойно відкритого рахунку.

— Слухай, Плутосе, а чим узагалі у вашому секторі найкраще займатися, щоб без штанів не залишитися? — між іншим поцікавилася дівчина.

— Ех, дрібнота... Найвигідніше, звісно, хутро. Натуральне хутро з місцевих окраїнних планет завжди шалено цінується в центральних світах. Ще можна податися в мародери — тут у секторі стільки воєн відгриміло, що уламків старих флотів на орбітах хоч греблю гати, мародерствуй — не хочу. Можна якийсь рудник приватизувати, ліцензія на розробку зараз копійки коштує. Ну і, само собою, класичні вантажоперевезення.

— О, ось це якраз наша тема! — зрадів Тіріган.

— Гаразд, допоможу вам, так би мовити, як вітальний бонус, — хмикнув товстун.

Його пальці зі швидкістю кулемета пробіглися сенсорною панеллю.

— Готово. Увечері вам доставлять офіційну торговельну ліцензію сектора прямо на борт, державне мито я вже списав із вашого рахунку.

— А чого це ти раптом такий добрий, Солоденький? — Тіама підозріло примружилася, схрестивши руки на грудях. — Який тут твій інтерес?

— Величезний інтерес! — заливисто розсміявся товстун. — Ви ж до мене наступного разу знову прийдете... Якщо виживете, звісно, і дурниць спочатку не наробите. Фронтир — це вам не в пісочниці колупатися, тут зуби миттю обламують.

— Взагалі-то ти нас зараз образив, — демонстративно відвернулася Тіама. — Ми з братом майже все життя самі по собі й виживати вміємо.

— Скорблю й каюся, що зачепив ваші ніжні почуття, — жартівливо схилив голову Плутос, хоча з його обличчя було видно, що йому абсолютно байдуже.

— Хам, — фиркнула дівчина.

— Не без цього, — легко погодився товстун. — Ну що, дрібнота, ще якісь побажання будуть?

— Так. Тут є якась закрита новинна мережа або незалежний інфоканал? — серйозно запитав Тіріган.

— А ось це правильне запитання, малий. Трімайте, — Плутос поліз під прилавок і простягнув їм два компактні інфодиски далекого зв'язку військового зразка Касти Ра. — Чудова річ, усі приховані частоти й налаштування я вже забив вручну. Особисто перепрошивав.

— Це подарунок? — Тіама подарувала йому свою найчарівнішу й найзброювальнішу усмішку.

— Ага, розбіглася, красуне! Двадцять фаворитів я вже благополучно списав із вашого балансу.

— Та за що так дорого?! — обурився хлопець.

— А за те, малий, що від цих штуковин одного чудового дня можуть залежати ваші шкури. Вони ловлять сигнал навіть у найглухішій дірі Фронтиру. Я їх, між іншим, у п'яних льотунів Касти Ра... виміняв, можна сказати, з ризиком для життя, — хмикнув товстун. — До речі, у вас корито хоч пристойне?

— «Носоріг», — гордо відкарбував Тіріган. — Я особисто перебрав кожен гвинтик у його двигунах.

— О, «Носоріг» — це надійний апарат, танк серед штурмовиків. А зі зброєю як?

— Усі штатні вогневі точки на місці й повністю функціональні, — хлопець так випростався, що ледь не зачепив головою лампу, яка звисала.

— Тоді, дрібнота, ви можете непогано піднятися на супроводі купецьких караванів або на експрес-доставці особливо цінних вантажів. Я підкину вам пару хороших варіантів, щойно з'являться, — пообіцяв Плутос. — Тільки домовилися: послуга за послугу. Якщо дорогою роздобудете якісь рідкісні товари, трофеї або давні артефакти — усе тягніть просто до мене. Я хорошу ціну відвалю, не образжу.

— Домовилися, Солоденький, — підморгнула Тіама.

— А ти, дівчинко, ще та їдка, — добродушно розсміявся Плутос.

— О, ще яка! — охоче підтвердив брат.

— От хтось зараз точно відгребе, щойно ми повернемося на корабель! — жартома пригрозила братові дівчина.

— Так, стоп, дрібнота! — Плутос раптом завмер із піднятим догори вказівним пальцем. — А я щось не пам'ятаю у вашому списку ножів. Ви що, без нормальних клинків на Фронтирі виживати збираєтеся?

— Та в нас ось, усе є, — Тіріган здивовано поплескав долонею по важкій кобурі на стегні. — Нащо нам іще ножі?

— Ну ти й бовдур, малий! — Плутос з розмаху ляснув себе долонею по лобі. — Та як же без хорошого ножа в диких секторах? Ех, гаразд, пробачаю вашу зелену недосвідченість.

Товстун швидко зник десь у глибині темних стелажів і повернувся за хвилину, трімаючи в руках дві масивні, трохи потерті коробки.

— Ось, дивіться сюди.

Він зсунув кришки. Усередині коробок, відливаючи холодним матовим сріблом, лежали довгі, майже в пів руки завдовжки вигнуті клинки, більше схожі на короткі витончені мечі, а поруч із ними спочивали широкі ножі меншого розміру зі зручними кістяними руків'ями.

— І по чому тут наше приховане щастя? — поцікавилася Тіама, з цікавістю проводячи кінчиком пальця по ідеальній крайці металу.

— Віддам недорого, всього по двадцять фаворитів за штуку. Буквально від серця відриваю, — зітхнув Плутос.

— Гей, дівчинко, обережніше, пальчика відріжеш! — застережливо гукнув торговець. — Ці клинки зроблені за втраченою технологією Кадеш, усередині лез — замкнена антиматерія. Таке лезо розріже композитну броню імперського крейсера, як шматок теплого масла.

— Раритет... — видихнув Тіріган, дивлячись на зброю з чистим, благоговійним захватом технаря.

— Ну, не зовсім оригінальний раритет, чесно кажучи, — остудив його запал товстун. — Це хлопці з Касти Сет потихеньку приторговують. Парочка моїх знайомих геніальних зброярів змогли повністю скопіювати давні вироби, досконало проаналізувавши молекулярну структуру оригіналу. Розібратися в принципах роботи вони, звісно, так і не змогли, — товстун спантеличено почухав потилицю, — але скопіювали все до останньої молекули. Де вони антиматерію беруть для заправки — для мене самого велика загадка, мовчать, шибеники. Але тут, на Уруку, за бажання можна знайти й не таке. Ну то що, берете?

Тіріган благально й прохально подивився на сестру:

— Таю, ну давай візьмемо, а? Ну реально ж потрібні в господарстві речі!

— То беріть, чого ви тупцюєте, — Плутос безцеремонно сунув коробки просто в руки Тіамі. — Розрахуєтеся потім, із першого ж серйозного прибутку. Я у вас, дрібноти, чомусь вірю.

— То скільки вони коштують, нагадай? — примружившись, улесливо запитала дівчина.

— По двадцять два фаворити віддам, — широко усміхнувся Плутос.

— Було ж по двадцять! Грабіж серед білого дня! — обурився хлопець.

— Ну так я ж вам, можна сказати, у безвідсотковий кредит віддаю під чесне слово. Мої ж ризики, — резонно розвів руками торговець.

— Гаразд, добрий фею, умовив, беремо, — здалася Тіама й переклала коробки в руки щасливому, сяючому Тірігану.

Начепивши нові ножі на пояси, близнюки демонстративно озирнулися, даючи зрозуміти, що на сьогодні торгівля успішно завершена.

— Ну, раз справи закінчені, валіть на своє корито. Замовлення я особисто привезу до вечора, — підсумував товстун.

Уже біля самого виходу з крамниці він раптом знову поліз до кишені куртки, вигріб величезну жменю льодяників і рішуче сунув їх просто в руки Тіамі.

— На, бери й їж. Бліда, як моя дупа, тобі глюкоза життєво необхідна. Дивись, і перестанеш бути такою болотяною відьмою. Все, все, геть звідси! — замахав він руками, буквально виштовхуючи спантеличених близнюків на залиту сонцем вулицю.

— Ну от, сестричко, бачиш? Твоє справжнє відьомське начало бачать навіть малознайомі товстуни, — широко всміхнувся Тіріган, щойно за ними зачинилися двері крамниці. — Гаразд, дай цукерку.

— А от і не дам! — Тіама швидко сховала здобич до кишені куртки. — Я ж відьма, мені належить бути шкідливою.

Ближче до вечора Плутос, як і обіцяв, пригнав до четвертого причалу вантажну платформу й мовчки вивантажив біля штурмовика акуратно запечатані контейнери.

— Не пропадайте, дрібнота, — коротко кинув він на прощання, вирулюючи назад до ринку.

— Ну що, братику, — Тіама провела платформу поглядом і повернулася до штурмовика. — Припаси на борту, ліцензія в кишені. Саме час подивитися, що за таємний імперський аванпост нам дістався на тому кристалі.

Уже за годину «Носоріг», оглушливо ревучи старими, але ідеально налаштованими двигунами, відірвався від металевих плит космопорту Урука й узяв стійкий курс у глибокий космос, прямуючи за заданими координатами.