Ключі від фронтиру

Вранці близнюків розбудував огидний, оглушливий скрегіт металу об метал. Вискочивши зі своїх кают і на ходу хапаючи зброю, вони побачили зовсім дивну картину.

Темним коридором аванпосту повільно йшов здоровенний, масивний дроїд, штовхаючи перед собою важку транспортну платформу. Скриплячи до вереску іржавими суглобами, дроїд, низько опустивши голову, мов раб, уперто рухався одному лише йому відомим маршрутом. Тіріган, трохи заспокоївшись, засунув бластер назад у кобуру й мовчки пішов слідом за залізним велетнем.

Дроїд пройшов темними, майже позбавленими освітлення переходами, що вели до ще одного, запасного виходу з бази. Насилу відчинивши товсті іржаві двері, велетень упевнено рушив просто вглиб густих джунглів.

— І куди це він зібрався? І звідки взагалі взявся? — пошепки запитала Тіама, що наздогнала брата.

Тіріган лише знизав плечима:

— Та бозна. Давай обережно подивимося, що цей персонаж задумав.

Приблизно за пів години дроїд, який ішов напролом крізь зарості, вийшов на край глибокого кам'яного кар'єру. Близнюки всю дорогу йшли за ним широкою просікою, яку залишав після себе залізний гігант. Спустившись крутою, добре втоптаною стежкою, дроїд завмер на самому дні великого кар'єру.

Пролунав натужний скрегіт і вереск зношеного металу. Дроїд безуспішно намагався відкрити сильно пом'яту захисну кришку на платформі. Коли його зусилля не дали результату, він просто завмер на місці. Зачекавши трохи, він повторив спробу, але кришка знову не піддалася, і робот знову застиг нерухомо.

— Я, здається, здогадуюся, що він намагається робити, — усміхнувся Тіріган. Він повернувся до сестри: — Залишайся поки що тут.

Хлопець упевнено попрямував просто до дроїда.

— Тебе куди понесло, дурню? — сердито прошепотіла йому навздогін Тіама, але брат лише мовчки махнув рукою, закликаючи до спокою.

Підійшовши до велетня, Тіріган зупинився й пальцем вказав на деформовану кришку платформи. Дроїд повільно повернув голову, тьмяно блиснув оптичними лінзами й розуміюче кивнув. Кришка була понівечена настільки сильно, що вручну відкрити її було неможливо. Тіріган дістав бластер, перевів регулятор потужності на мінімум і точним пострілом зрізав заклинений засув.

— Нічого, потім нормально полагоджу, — сказав він дроїду.

У технічному відсіку платформи, що відкрився, лежали старі інструменти, лазерний різак і каністри з технічними рідинами.

— Так, стій, здоровило, — Тіріган м'яко поклав долоню на масивні груди дроїда. — Гучний ти занадто, на весь ліс гримиш.

Діставши з відсіку флакон із мастилом, хлопець заходився швидко змащувати зношені суглоби робота. Наче зрозумівши, що йому щиро хочуть допомогти, велетень слухняно повертався всім корпусом і сам підставляв скрипучі з'єднання для змащення.

— Ну от і добре, — сказав Тіріган, ховаючи флакон назад. — Починай.

Дроїд обережно підняв відірвану пострілом кришку й дбайливо поклав її на край платформи.

— Ти диви, який ти в нас педант, — засміявся Тіріган.

Дроїд дістав важкий лазерний різак, обережно відсунув хлопця вбік своєю величезною рукою й заходився вирізати зі скелі великі шматки базальту, методично складаючи їх на платформу. Раптом комунікатор на зап'ясті хлопця ожив.

— Ви там уже подружилися? — пролунав у динаміку єхидний голос Тіами. — Як тобі новий друг? Слухай, може, це взагалі дівчина, га?

— Тіа, ти в нас язва з величезним стажем, — приречено зітхнув у відповідь Тіріган. — Я думаю, він просто добуває мінеральний ресурс для головного реактора.

— Гарне рішення, — підтвердила дівчина вже серйозно. — Треба ж було комусь цим займатися цілих дві тисячі років.

— Треба буде його повністю перебрати в майстерні, а то він ледве ходить, — додав Тіріган.

Закінчивши завантаження важких брил на платформу, дроїд розвернувся й попрямував назад. Ретельно зачинивши за собою масивні зовнішні двері бази, велетень спустився на найнижчий рівень, у технічне приміщення просто під реактором. Відкинувши люк масивної приймальної камери, дроїд із гуркотом завантажив туди видобуті брили базальту.

Закінчивши роботу, велетень слухняно відійшов у дальній кут приміщення й зайняв своє штатне місце в глибокому заглибленні стіни.

— Ну от і чудово, — констатував Тіріган, який підійшов. — Тепер можна взагалі не хвилюватися за енергію для щитів.

Тіама підійшла ближче до завмерлого робота й легенько постукала пальцем по його товстій нагрудній пластині:

— Трудівник ти залізний, молодець. Може, тобі принести чого-небудь? — запитала вона, усміхаючись.

— Не треба, — раптом пролунав тихий, глухий і скрипучий механічний голос.

Тіама від несподіванки відскочила від велетня й, перечепившись через кабель, із гуркотом повалилася на підлогу.

— Ти що... розмовляєш?! — здивовано витріщився на робота Тіріган.

— Звісно, розмовляю, — спокійно відповів велетень.

— А чого ж ти мовчав до цього?

— Так ви нічого не запитували, — дроїд смішно й зовсім по-людськи розвів масивні руки в боки.

— Тобі повна профілактика потрібна? — запитав хлопець, із професійним інтересом оглядаючи вкриті іржею та патьоками пластини обшивки.

— А ви як думаєте? Дві тисячі років без жодного технічного обслуговування... Потрібна мені профілактика чи ні?

— А хлопець-то з почуттям гумору, — зауважила Тіама, підводячись із підлоги й обтрушуючи штани.

— Профілактику я тобі обов'язково зроблю, — пообіцяв Тіріган. — Тільки спочатку розберуся, що тут і як влаштовано.

— Он там, — дроїд указав довгим металевим пальцем на ледь помітний, укритий шаром пилу термінал у самому кутку приміщення.

Тіріган підійшов, змахнув пил і ввімкнув панель. Хлопець захоплено присвиснув від здивування:

— Та тут же найдетальніша технічна карта всієї бази з усіма прихованими ресурсами й складами! Чудово. Ну, здоровило, дякую тобі.

— Будь ласка, — чемно відгукнувся дроїд. — Годинничок полагодьте...

Він обережно відкрив маленький сервісний люк на грудях і дістав звідти старий, укритий подряпинами електронний годинник.

— Ну й раритет, — беручи пристрій до рук, здивовано протягнув Тіріган.

— У мене внутрішнє реле запуску згоріло, — пояснив дроїд. — А мені треба суворо за графіком поповнювати ресурс.

— І ти, типу, будильник собі поставив? — здивовано запитала Тіама, підхопивши знахідку.

— Так, будильник. Знайшов якось у житловому секторі на підлозі.

— Ти й по базі ходиш, здоровило?

— Раніше часто ходив, коли ще була активна функція охоронця. А потім, коли всі померли, я один тут залишився.

Близнюки розгублено переглянулися.

— Як... усі померли? — перебиваючи одне одного, запитали вони.

Дроїд на мить прикрив оптичні лінзи великою рукою, ніби викликаючи зі своєї пам'яті старі файли:

— Я тоді тут, унизу, сховався... А вони там, нагорі, дуже сильно стріляли. Потім настала тиша.

— А тіла де? — тихо запитала Тіама.

Если перевод устроит по стилю и терминологии, я продолжу с этого места без изменений.

— Один залишився. Він потім усіх зібрав, акуратно завантажив в евакуаційний човник і кудись відвіз.

— Та вже, історія, однак... — задумливо протягнув Тіріган. — А останній-то де?

— Він теж помер. Я чув.

— Що саме ти чув? — здивувалася Тіама. — Як він помирав, чи що?

— Ні, — відповів дроїд. — Спочатку був постріл. Потім дуже довго було тихо. А потім прилетів офіцер... Він поховав останнього там, на плато. І мені профілактику зробив... давно це було.

— І ти відтоді дієш суворо за закладеною програмою?

— Так. Полагодьте годинничок, будь ласка. На ньому мелодії є, вони мені подобаються... якось по-особливому.

— Полагоджу я тобі все, обіцяю, — твердо сказав Тіріган. — Просто зараз у майстерні цим і займуся.

Близнюки вже було попрямували до виходу з відсіку, як раптом дроїд неголосно попросив їм услід:

— Світло тільки не вимикайте, будь ласка... А то зовсім сумно.

— Шкода якось його, — тихо, щоб не почув робот, сказала Тіама, коли вони піднялися сходами. — Дивний він, звісно, але ж без нього ця база вже давно загинула б.

— Так, цікавий персонаж, — погодився Тіріган. — Треба буде потім придумати йому якусь розвагу й нові обов'язки, щоб не сумував у кутку.

За годину Тіама знову спустилася до технічного відсіку, де в ніші самотньо стояв дроїд.

— Ось, трімай, — вона простягнула йому новенький блискучий годинник із вбудованим приймачем. — Тірі твій старий оглянув, сказав — викинути, там плата вигоріла, не полагодити. А в цьому є потужний широкосмуговий приймач. Будеш слухати радіочастоти: ну, музику різну або передачі. Тут на Фронтирі їх зараз багато в ефірі крутиться.

Дроїд дуже обережно, намагаючись не розчавити, взяв пристрій своїми величезними пальцями.

— Дуже вам дякую, — тихо проскрипів він. — Тільки не помирайте... а то я знову зовсім сам залишуся.

— Не дрейфуй, здоровило! — підморгнула йому дівчина. — Тірі тебе скоро повністю полагодить, суглоби перебере. Нове життя почнеться.

У цей момент згори почулися поспішні, важкі кроки Тірігана. Він швидко забіг до приміщення, тягнучи в руках важкий контейнер із діагностичним обладнанням.

— Так, здоровило, зараз я тебе швидко підключу до автономного діагноста, нехай систему сканує, а ми поки ненадовго полетимо.

— Куди це ми летимо? — здивовано звела брови Тіама.

— Замовлення термінове прийшло на інфоканал, — пояснив брат, відкриваючи кабелі. — Супровід імперського каравану через сектор. Гроші дуже хороші пропонують.

— О, чудово! — Тіама вдоволено потерла руки. Вона повернулася до дроїда: — А ти не сумуй тут... Тіктак.

— Що ще за «Тіктак»? — не зрозумів Тіріган, відволікаючись від діагностичного роз'єму.

— Ім'я в нього тепер таке буде — Тіктак. Ну не «залізякою» ж нам його, зрештою, називати?

— Логічно, — погодився хлопець, клацаючи тумблером термінала. — Там, до речі, у цей приймач резервний комунікатор вбудований. Якщо щось екстрене станеться — одразу зв'язуйся з нами, зрозумів?

— Тіктак... — повільно повторив залізний велетень. — Мені подобається це ім'я. І музика мені теж подобається.

— Ну й чудово, — Тіріган по-дружньому поплескав дроїда по броньованому плечу. — Не сумуй, друже.

Близнюки бігцем кинулися коридором у бік ангара, поспішаючи до «Носорога».

— Я буду вас чекати... — долинув із темряви коридору тихий, скрипучий голос дроїда.

Цього разу дроїд-диспетчер у космопорті лише побіжно глянув на близнюків. Код-ідентифікатор був прийнятий автоматично, та й чергові патрульні винищувачі пройшли десь далеко осторонь, не ставши наближатися.

— Четвертий причал, — коротко кинув дроїд. — Там поруч на вас уже чекають.

— Спа... сибі, — хотів було сказати Тіріган, але зв'язок миттєво перервався.

— За нами що, тепер особисте місце закріпили, чи що? — здивувався хлопець.

— Ага, ми тепер офіційні зірки цього клоповника, — засміялася Тіама.

Приземлившись, Тіріган першим вийшов було з корабля, але тут же кулею заскочив назад у шлюз, судомно закриваючи обличчя рукою.

— Боги, ну й сморід!.. Тіа, швидко давай респіратори!

Одягнувши захисні маски, близнюки нарешті вибралися назовні.

— «Зірки», кажеш? — саркастично зауважив Тіріган, вказуючи на три громіздкі транспорти класу «Мамонт», пришвартовані на сусідньому причалі.

Жахливий сморід від них здавався відчутною хмарою, що висіла в повітрі — її, здавалося, можна було буквально нарізати тонкими скибками. Очі миттєво почали сльозитися, а їдкий запах примудрявся проникати навіть крізь фільтри респіраторів.

— Це просто феєрія... — задихаючись, промовила Тіама. — А ось і наш наймач, схоже.

До них злітним полем абсолютно спокійно, прогулянковим кроком ішов пілот у строгому мундирі з шевронами капітана флоту Імперії. Що примітно — ішов без жодного респіратора й відкрито усміхаючись.

— Ви Вілрей? Тіріган і Тіама? — привітно запитав капітан, зупинившись перед ними.

— Навпаки: Тіама, а потім уже Тіріган, — поправила його дівчина. — Я головніша.

— Мадемуазель, радий знайомству. Я капітан Кайрен де Крія, можна просто Кайрен, — пілот елегантно й галантно вклонився. Після чого оцінювально глянув на їхній корабель: — Ви, значить, наш вогневий захист? Що ж, цілком прийнятно на додачу до двох наших чергових «Кобр».

— Ви що взагалі везете таке... ароматне? — морщачись від різі в очах, запитав Тіріган.

— Сто тисяч тонн гнилого м'яса, — абсолютно серйозно й усе так само усміхаючись, відповів капітан.

— У дворян Імперії з'явилися якісь нові збочені розваги? — Тіама запитально й підозріло подивилася на імперця.

— Це прямий наказ, — помітно посумнівши обличчям, відповів Кайрен. — Якась секретна місія, подробиць мені полковник не пояснив. Але цей жах треба доставити до Потрійного сектору якомога швидше.

Капітан лише безпорадно розвів руками.

— І ви серйозно думаєте, що хтось при здоровому глузді захоче у вас усе це багатство забрати? — засумнівався Тіріган. — Досить сумнівне придбання для грабіжників.

— Ех, це все наша продажна бюрократія... — розчаровано зітхнув капітан. — Ось, самі подивіться.

Над його ручним комунікатором розгорнулося кілька віртуальних сторінок: офіційний наказ про вилучення прострочених продуктів і негайну доставку їх до Потрійного сектору. І на кожному документі красувався жирний червоний гриф: «Таємно».

— А-а, ну тепер усе зрозуміло, — хмикнув Тіріган. — Документи просто злили піратам за малу частку, і ті тепер свято впевнені, що під таким смородом ви везете щось неймовірно цінне.

— Точно! А ви просто-таки схоплюєте на льоту! — щиро засміявся капітан.

— Та ми взагалі хлопці винятково здібні, — скромно додала Тіама.

— Можемо тоді вирушати, — підсумував імперець. — Мої люди повністю готові.

— Чудово, тоді летимо, — Тіріган розвернувся й рішуче попрямував назад до трапа «Носорога».

Капітан Кайрен на секунду затрімав дівчину:

— Вибачте, мадемуазель, мені тут у порту сказали, що ви близнюки... Це правда?

— Нахабна брехня! — і оком не моргнувши, відповіла Тіама. — Це він мій близнюк, а я сама по собі.