Ключі від фронтиру

— Це що таке? А це? Хто це взагалі вигадав?!

На рівну металеву підлогу майстерні з оглушливим гуркотом летіли внутрішні вузли й кріплення, витягнуті з велетенської ноги Тіктака, що лежала на верстаку. Сам же дроїд меланхолійно сидів у кутку, через свій новенький приймач слухаючи якусь музичну передачу.

— Не розумію... — втомлено витер лоба Тіріган, розкладаючи інструменти. — Тут стільки дублюючих вузлів... Якась божевільна, абсолютно безумна конструкція!

— Що, нічого не виходить? — зі щирою тривогою в механічному голосі запитав дроїд, трохи приглушивши звук приймача.

— Усе вийде, — відмахнувся хлопець. — Просто в тебе шарніри відлиті з вольфраму. Це, звісно, надійне рішення, але легована сталь у твоєму випадку буде в рази кращою й легшою. І ці дублюючі вузли... Усе в подвійному комплекті! Наче ти...

Тіріган раптом урвався й уважно втупився в залізного велетня.

— Скажи, Тіктаку, а в тебе є заводська самоназва моделі?

— Звісно, є, — охоче відповів дроїд. — БКПЖ-002.

— Так, давай-но подивимося, що ти за загадка така... — Хлопець швидко розгорнув на терміналі архівні каталоги промислових і військових дроїдів Галактики. — Тебе точно не Імперія створювала — у них ніколи не було подібного маркування. Касти Ра й Сет — теж повз... — гортаючи нескінченні цифрові сторінки, пробурмотів собі під ніс Тіріган. — Атум? Ну, ці навряд чи, у них зроду не було таких складних технологій. Дивно, але тебе взагалі ніде немає, друже.

— Ти пропустив закриті додатки, — озвався дроїд. — Там подивися.

— Молодець, гарна ідея! — Тіріган відкрив зашифровані файли й пронизливо присвиснув уже на першій сторінці. — Тіктак... А ти впевнений, що ти лише звичайний охоронець, вантажник і прибиральник?

— Мої базові протоколи читаються лише в цих категоріях, — відповів здоровило. — Хоча всередині є ще зашифрована сфера даних. Але я не можу її прочитати.

— Доведеться мені покопатися у твоїх мізках, — тихо, задумливо промовив Тіріган, підносячи сканер до голови дроїда.

— Ні! — голосно й чітко промовив дроїд, буквально завмерши на місці й втупившись у хлопця ледь блиснувшими лінзами.

— Чого це «ні»? Ти чого злякався? Я ж обережно, — здивувався хлопець, опускаючи прилад.

— Протокол автономного захисту: при спробі несанкціонованої зміни вихідного коду автоматично вмикається режим БР. А я не хочу цього режиму.

— Ну що, хлопці, як розважаєтеся? — веселим тоном запитала Тіама, зайшовши до майстерні.

— Наш Тіктак, виявляється, зовсім не простий хлопець, — відповів Тіріган, вказуючи сестрі на мерехтливий екран термінала.

— «Бойовий комплекс підвищеної живучості, секретна розробка Касти Амон», — уголос прочитала Тіама. Вона шанобливо хитнула головою й по-дружньому поплескала дроїда по броньованому плечу: — Нічого собі, Тіктаку! Та ти в нас справжній супергерой!

— Не хочу я бути ніким, — дроїд демонстративно відвернувся до стіни. — Я — Тіктак, і мені цього цілком достатньо.

— Гаразд, здоровило, — Тіріган підійшов ближче. — Показуй, де саме розташовані твої процесори, щоб я їх випадково не зачепив інструментами.

— Справді не будеш чіпати? — з неприхованою недовірою перепитав дроїд.

— Клянуся честю вільного торговця! — Тіріган із почуттям приклав руку до грудей.

— Я вам вірю. Ось тут і ось тут, — дроїд указав спочатку на центр грудної пластини, а потім на потиличну частину голови.

— Знову дубльована система... — кивнув Тіріган. — Тепер мені остаточно зрозуміла твоя логіка й конструкція.

— Він що, професійний солдат, чи що? — Тіама тривожно й уважно подивилася на брата. — Тірі, він не небезпечний?

— Я не небезпечний! — майже вигукнув дроїд. — Просто не чіпайте мої процесори!

— Гаразд-гаразд, не хвилюйся так, — заспокоїв його Тіріган. — Я тебе просто повністю переберу, приберу зайві дубльовані системи й заміню важкий метал на сучасніші, міцніші й легші композитні матеріали. Ти станеш разів у півтора легшим і швидшим.

— Оце мені подобається, — кивнув Тіктак. — Але твій головний процесор я все ж таки повинен подивитися хоча б візуально, — додав хлопець. — Мені потрібне маркування. Я руками торкатися не буду, обіцяю.

— Гаразд, дивися, — неохоче погодився дроїд.

Із глибокої технічної ніші в його грудях повільно виїхав маленький темний куб, оповитий густими клубами випарів рідкого азоту.

— Ого! — вихопилося в Тірігана. — Нічого собі серйозна система охолодження... До речі, а що взагалі означає цей «режим БР»? — запитав хлопець, уважно розглядаючи візерунки інею на кубі. — Ну чого ти мовчиш, здоровило? Що таке режим БР?

— Бойове реагування, — тихо проскрипів дроїд і знову винувато відвернувся до стіни.

— М-да... Серйозний ти хлопець, — іронічна усмішка миттєво зійшла з обличчя Тіами.

— Усе, я все подивився, — сказав Тіріган. — Можеш ховати назад.

Куб із шипінням сховався в броньованих грудях дроїда.

— Ну як там? — тихо запитав Тіктак. — У мене всередині все добре? А то я трохи хвилююся.

— Так, друже, усе в повному порядку. І, здається, я тепер остаточно зрозумів, чому ти в нас такий... незвичайний.

— Розповідай! — в один голос зажадали Тіама й дроїд.

— Ні, друзі, спочатку я повинен на практиці переконатися, що моя здогадка правильна, — відрізав Тіріган. — Ну а поки що сканер зробить точні тривимірні креслення твоїх рук і ніг, а я позбавлю тебе іржі.

— Дякую, — щиро промовив дроїд. — Я дуже цього чекаю.

— Ну, розважайся поки тут, здоровило. Коли на сканері загориться зелене світло, увімкни 3D-принтер прямо зі свого комунікатора. Впораєшся?

— Ага, — кивнув Тіктак. — Впораюся.

— А ми поки злітаємо з Тіамою на Урук.

— І чого це тебе знову понесло в цей клоповник? — надувши губи, запитала дівчина, коли «Носоріг» уже вийшов у затяжний гіперпросторовий стрибок.

— По-перше, Тіа, мені треба терміново з'ясувати, що це за процесор такий стояв у Тіктака. Є в мене деякі дуже серйозні підозри. А по-друге, сестричко, я пропоную витратити трохи чесно зароблених грошей на новий одяг. Бо цей досі смердить тухлим імперським вантажем.

— Так, Тірі, — перебила його Тіама. — Одяг виберу я сама: і тобі, і собі гарний.

— Ну, це природний стан речей, — усміхнувся Тіріган.

— І ще: я хочу особисто дізнатися, чи не належить нам премія за знищених піратів.

— Премію я повністю беру на себе, — заявила дівчина. — А ти чаклуй над своїми залізяками. Як там звали того імперського чиновника?

— Центуріон Клірис, — відповів брат.

— Ну, трімайся, центуріоне Клірис! — сказала Тіама, прискіпливо розглядаючи своє відображення в маленькому дзеркальці.

Управління імперської безпеки Тіама знайшла швидко — непримітна сіра будівля з національним прапором перед входом.

Центуріон Клірис був на місці. Сидячи за простим робочим столом, він уважно вивчав якісь документи на віртуальному екрані. Чоловік років сорока явно стежив за собою, але так, щоб особливо не виділятися із загальної сірої маси службовців. Чисто виголений, акуратна зачіска, мундир хоч і стандартного імперського зразка, але пошитий явно з дуже хорошої тканини. Ледь вловимий запах дорогого парфуму... Та й позолочений значок за участь у військовій кампанії при ближчому розгляді був явно не просто позолочений.

Тіама, чарівно усміхаючись, підійшла до столу й без жодних докорів сумління граційно присіла на його край.

— О, мадемуазель Вілрей, радий вас бачити! Якими долями в нашій скромній обителі?

— Я прийшла вирішити одну маленьку проблему.

— Яку саме?

— Скажіть, пане центуріоне, а чи не належить нам із братом премія за знищення піратів?

Клірис, м’яко усміхаючись, відкинувся на спинку крісла:

— Належить премія, дорога моя мадемуазель Тіамо. Але це залежить від вас.

— То в чому ж справа, дорогий Клірис? Ми із задоволенням нею скористаємося.

— Розумієте... — центуріон тонко усміхнувся. — Капітан конвою не надав записів і звітів щодо цього інциденту. Або надав, але вони десь загубилися. Ви ж розумієте, Імперія — це така величезна, неповоротка організація...

— На відміну від вас, дорогий центуріоне, чи не так?

Клірис мовчав, але розуміюча усмішка не сходила з його обличчя.

— Ви вирішили образити нас із братом? Як некрасиво... — Тіама докірливо похитала головою.

— Ну що ви, мадемуазель Вілрей, я...

Тіама приклала витончений пальчик до його губ, трохи примруживши очі:

— Я пропоную вам угоду.

— Я весь увага, мадемуазель.

— Ми з братом пропонуємо вам три відсотки від чистого прибутку при виплаті подібних премій.

— Десять відсотків від суми премії, — не кліпнувши й оком, парирував центуріон.

— Чотири відсотки, дорогий Клірис.

— Сім, мадемуазель.

— П’ять відсотків — із величезної поваги до ваших заслуг, — Тіама ледь помітно торкнулася пальцем краю його нагрудного знака на кітелі й з особливим натиском додала: — Від кожної премії. А для нас — компенсація накладних витрат за рахунок Імперії. Можна списанням ресурсів без зайвих документів і офіційного оформлення.

— Ви сувора пані! — Клірис голосно, щиро розсміявся й, подавшись уперед, обережно й галантно поцілував руку Тіами. — Знаєте, мадемуазель Вілрей, а я раптом згадав, що звіт капітана все ж таки знайшовся! Ось же він! — Центуріон зі спритністю фокусника виклав на стіл кристал пам’яті. — Там же всі офіційно оформлені форми на отрімання тисячі фаворитів вашої премії. Вітаю, мадемуазель Вілрей, Імперія пишається такими громадянами!

— Ви чарівні, пане Клірис, — сказала Тіама, забираючи кристал. — Не підкажете хороший магазин одягу? Нам із братом потрібно терміново оновити гардероб.

— Звичайно знаю! — Центуріон поклав на стіл маленьку чип-картку. — Тут адреса і моя персональна знижка. Власниця — моя дуже хороша подруга.

— Дуже дякую, — забираючи картку, усміхнулася Тіама. — Думаю, свої десять відсотків із наших покупок ви безумовно отрімаєте!

Широко усміхнений центуріон лише розуміюче кивнув, злегка розвівши руками.

Солодкий Плутос сидів у своєму глибокому кріслі за стійкою, задумливо покурюючи кальян і вдивляючись в екран новинного термінала.

— О, Тірігане! Заходь, заходь! — товстун привітно махнув рукою. — Наслухався про ваші пригоди. Завалити кілька кораблів «Чорної десятини» — це вам не на пікнік сходити.

— Що ще за «Чорна десятина»? — насупився Тіріган, підходячи ближче.

— Небезпечна банда, орудує в нашому секторі. Дуже погані хлопці, багато на них невинної крові. Залишають живим рівно кожного десятого... Для залякування, так би мовити, щоб той, хто вижив, розповів усім про їхні звірства. Звідси й назва — «десятина», — пояснив Плутос.

— Значить, нам пощастило, — усміхнувся хлопець.

— Ех, малий, навіть не знаю, пощастило вам чи ні... Ви здобули собі купу друзів на Уруці: багато хто щиро радий, що ви добряче насипали цим шакалам. Але й ворогів в їхній особі ви нажили таких, що боронь боже!

— Впораємося якось, — відповів Тіріган. — А друзі — це завжди добре.

— Так, хлопче, тепер вам кожен чесний торговець радий. — Плутос порився у своїй бездонній кишені й витягнув кристал пам’яті: — Лови! Тут нові контракти.

— О, дякую, Плутосе! Твій відсоток — за замовчуванням.

— Ось за це ти мені й подобаєшся! — засміявся товстун. — Кажи, з чим завітав, і де свою красуню-сестру загубив?

— Та вона пішла вибивати премію в Кліриса. Скоро буде.

— Клірис — ще той тертий вовчара, — хмикнув Плутос. — Не по зубах він їй.

— Це ще хто кому не по зубах! — усміхнувся Тіріган. — От повернеться, тоді й подивимося на результат.

— Ставлю золотий сюзерен, що нічого в неї не вийде! — азартно запропонував торговець.

— Приймаю! — миттєво відповів хлопець. — А з тебе — інформація, яка мені потрібна, безкоштовно.

— Домовилися, малий. Викладай, що там у тебе.

Тіріган увімкнув голограму тривимірного куба процесора з грудей дроїда:

— Ось, дивись. Тут є цікаве маркування...

— Прибери, дурню! — раптово змінившись на обличчі, придушеним шепотом гаркнув Плутос. — Пішли вниз! Швидко!

Спустившись на підземний склад, Плутос вимогливо рикнув:

— Вмикай ще раз!

Подивившись на мерехтливе зображення процесора, товстун дістав із кишені куртки маленьку пласку фляжку й зробив кілька жадібних ковтків.

— Де ти це взяв, хлопче?!

— Та яка різниця? Ти знаєш, що це таке? — зі здивуванням запитав хлопець.

— Ох, малий... Ну куди вас вічно заносить, а?

— Та не бурчи! Що це таке?

— Це секретна розробка Касти Амон, хлопче. Дуже, дуже давня! І створена вона на основі абсолютно не наших технологій, і навіть не Кадеш. Це унікальна система керування реактором, що виробляє нетиповий вид енергії. Звідки знаю? Ходили чутки, що колись у нашому секторі була лабораторія Касти Амон, де вони разом з імперцями випробовували це чудовисько.

— Що означає «нетиповий»? — вражено запитав Тіріган.

— А це й означає, що цей реактор може працювати на двох абсолютно різних видах палива: на мінеральному й на біологічному! І залежно від вихідної сировини він виробляє особливі види енергії... Неймовірної потужності! — Плутос знову приклався до фляжки.

— Це військова розробка? — тихо запитав Тіріган.

— Це взагалі за межею добра і зла! Ця енергія за певних умов може руйнувати саму тканину всесвіту! Ти уявляєш собі потужність якогось корабельного знаряддя на такій енергії?!

«Здається, чудово уявляю...» — подумав Тіріган, насилу зберігаючи зовнішній спокій і намагаючись не видати хвилювання.

— Так от, малий, — продовжував Плутос, і на його лобі виступила рясна пітливість, — будь-який, навіть найбільш занюханий піратський барон віддав би п'ятдесят років життя за цю штуковину! Ти хоч уявляєш, ЯКА це влада?! Я не питатиму тебе, чи бачив ти це наживо, чи просто у стародавніх коміксах вичитав... Але вам краще взагалі ніколи не знати про її існування!

— Я тебе зрозумів, — примирливо усміхнувся Тіріган. — Вважатимемо, що мені просто трапився старий каталог, який залишився від батька, і я там це побачив. От і стало цікаво.

— Не вмієш ти брехати, Тірігане, — зітхнув Плутос. — Краще просто мовчи.

— Гаразд, величезне тобі спасибі за інформацію.

— Ти справді знаєш, де знаходиться цей процесор? — із надією запитав Плутос... і тут же замахав руками: — Хоча ні! Не відповідай! Я щиро не хочу цього знати!

— І не буду, не хвилюйся. Я ж кажу — старі каталоги батька, чого там тільки немає... От, наприклад, дроїд БКПВ-002.

Плутос розгорнув на своєму планшеті екран:

— Так, малий... А це ще що за дроїд? Ого! Небезпечна штука, — з повагою протягнув торговець. — Я б такого собі із задоволенням придбав. Тупа, непотоплювана бронебійна машина. Був неймовірно ефективний за часів перших імператорів, коли ті вогнем і мечем об'єднували землі Імперії Астара. А ти ж знаєш, де такого дістати? — Плутос жартівливо погрозив пальцем. — Дам тобі за нього п'ятсот золотих сюзеренів, якщо притягнеш сюди!

— Та звідки в нас така давнина? — засміявся Тіріган. — Кажу ж, у речах батька знайшов старі файли. Там і кристал ледь-ледь працює.

— Ну, дивись, малий, я тебе чесно попередив, — з абсолютною серйозністю сказав Плутос. — Якби я випадково натрапив на той процесор... я поклав би його в рятувальну капсулу й запустив просто в найближче сонце. Щоб уже напевно знищити.

— Гей, хлопці! Де мій братик і головний охоронець моїх улюблених цукерок? — долинув згори веселий, дзвінкий голос Тіами.

— О, наша красуня з'явилася! — миттєво заусміхався Плутос, витягуючи з кишені пару льодяників. — Ми тут, спускайся! — гукнув він нагору.

Дівчина легко збігла сходами, сяючи щасливою усмішкою. Нова темно-синя куртка ідеального крою чудово виглядала в поєднанні зі строгими штанами від парадної форми Касти Ра та високими шкіряними чоботами.

— Ну як я вам, хлопці? — Тіама кокетливо обернулася. — Вирішила купити щось непомітне, але практичне. Тобі, Тірі, до речі, теж купила комплект, тільки темніший.

— Дякую за турботу, — щиро усміхнувся брат. — Що б я без тебе робив?

— От саме, братику! Ну що, ви тут уже всіх місцевих жінок обговорили?

— Можна й так сказати, — Плутос, здавалося, миттєво забув про важку розмову.

— І тобі, Солоденький, у мене теж є презент! — Тіама дістала з великої сумки яскраву, красиво розписану коробку.

— Ого! Тістечка від мадам Круї! — захоплено вигукнув Плутос. — Обожнюю!

— Насолоджуйся, Солоденький. Ну от, усі задоволені, і я щаслива!

— Ти премію-таки вибила з Кліриса? — примружившись, запитав Тіріган.

— А ти заглянь на наш рахунок! — підморгнула сестра.

— Тисяча фаворитів... Непогано! — здивувався хлопець, перевіряючи комунікатор.

— Та не може цього бути! — з відвертим сумнівом у голосі промовив Плутос.

— На, дивися сам! — Тіама показала йому екран: — Офіційний переказ від імперського банку.

— Ви обоє просто унікуми якихось неймовірних масштабів! — скривився Плутос і мовчки поклав у простягнуту долоню Тірігана важку золоту монету. — Ну, хоч тістечка від мадам Круї скрасять гіркоту моєї прикрої поразки...

Уже біля самих дверей, проводжаючи близнюків, товстун раптом став дуже серйозним:

— Беріть зараз контракти скромніші, нехай «Чорна десятина» трохи призабуде про ваші подвиги.

— Це що, ті самі пірати, чи що? — здогадалася Тіама.

— Так, я тобі потім усе докладно розповім, — Тіріган кивнув торговцеві. — Ми так і вчинимо.

— Там у мене якраз є непоганий контракт від старателів із системи Нексар, — сказав Плутос. — Гроші не надто великі, зате жодного ризику. Будете спокійно возити родієвий концентрат на імперські склади. Я старшого копальні знаю особисто — Торіан чесний хлопець. Загалом, дрібнота, валите й більше не влипайте в неприємності!

— Бувай, Плутосе! Смачного! — помахала рукою Тіама.

— Ну що, Тірі... А якщо серйозно, ми сильно влипли? — усе так само з усмішкою запитала дівчина дорогою назад до «Носорога».

— Знаєш, Тіа... Для когось, може, й влипли. Але я от думаю, що нам до рук потрапила справжня золота фішка. І нам із тобою потрібно просто правильно її розіграти.