Ключі від фронтиру

— От така от хвилююча історія... — сказала Тіама, сидячи на краю оглядового столу поруч із Тіріганом. — Відверто кажучи, мені було по-справжньому страшно.

— Погана людина... — позаду глухо загудів величезний Тіктак. — Небезпечний. Нам треба бути дуже обережними.

— Ну, слава богам, тут він нас точно не дістане, — похмуро озвався Тіріган. — Дякуємо цьому вічно живучому імперському центуріону. А то плавали б ми вже на розбитому кораблі на орбіті.

— Це точно! — Тіама уважно оглянула брата. — Ти сам як, герою? Виглядаєш, якщо чесно, доволі хріново.

— Краще, звісно, — Тіріган подивився на рану, що загоювалася на передпліччі, усе ще вкриту шаром щільної біогелевої піни. — А ти, доку, що скажеш?

— Пані Тіамо...

— От тільки давай без «пані»! — роздратовано перебила дівчина. — У нас на аванпості таке не заведено.

— Гаразд, — кивнув медичний дроїд. — З вашим братом уже все гаразд, за кілька днів він повністю стане до строю. Мені бракує деяких специфічних інгредієнтів для синтезу ліків, а так я вже сьогодні поставив би його на ноги. І дякую за нові накопичувачі живлення та комплексну діагностику моїх систем, — дроїд із вдячністю подивився на Тірігана. — Особисто я почуваюся просто чудово!

— Ну, хоч комусь тут добре, — усміхнулася Тіама.

— Зрозуміло одне: відсидітися в цій норі у нас не вийде, — зітхнув Тіріган. — Цей Рікар нікуди не дінеться, а ми з нашим феноменальним везінням рано чи пізно точно перетнемося з його людьми.

— Я перевірив зовнішні гармати та стаціонарні системи наведення аванпосту, — басом втрутився Тіктак. — Усе в повному порядку. Сюди непоміченим ніхто точно не пробереться, гарантую!

— Ех, гарант ти наш... — із легким сумом усміхнулася дівчина. — Дякую, здоровило, у будь-якому разі.

— Дозвольте, я поділюся своїми спогадами? — раптом голосно й чітко промовив Скальпель.

— Неочікувано... Але давай! Я люблю душевні історії з життя бойових дроїдів, — засміялася Тіама.

— Сарказм я оцінив... — анітрохи не образився медик. — Тіамо, я, між іншим, високоадаптивна модель, що самонавчається.

— Пробач, доку, я без задньої думки, — Тіама зручніше вмостилася в кріслі. — Заводь свій монолог!

— У нашому полку, — почав дроїд, його лінзи трохи потьмяніли, програючи старі архіви, — служив один офіцер. Начебто й за вислугою років давно мав бути майором, а все ходив у лейтенантах. Солдати його не любили й панічно боялися. Дворянин, інтелектуал, завжди ввічливо усміхався, охайно вдягався й був підкреслено люб'язним — навіть зі мною. Але його підлеглі чомусь постійно гинули. То на планових навчаннях, то в банальних рейдах, то просто в спонтанних нічних поножовщинах у казармі... І завжди смертниками виявлявся саме його підрозділ.

— Хороший мужик... — натужно всміхнувся Тіріган. — Зі смертю, мабуть, близьке знайомство водив.

— Ви здивуєтеся, Тірігане, але саме так солдати про нього й говорили. Здавалося, ця чужа загибель приносила йому тонке естетичне задоволення. І головне: сам він завжди залишався абсолютно ні до чого. З погляду Статуту — ідеальний офіцер.

— Ну і до чого ти це розповідаєш, доку? — примружилася Тіама.

— А до того, що одного разу, під час найзвичайніших навчань на полігоні, він загинув. Шалена куля... просто в спину, — багатозначно підсумував Скальпель.

— Свої ж солдати пристрелили? — здогадався Тіктак.

— Можливо, — сухо відповів Скальпель і, розвернувшись, заглибився в налаштування медичного синтезатора.

— М-да... Повчальна й доволі сумна історія, — задумливо промовила Тіама.

— Не просто повчальна, сестричко! — Тіріган із азартною усмішкою глянув на дівчину. — Це ж пряме керівництво до дії! Ти що, не зрозуміла?

— Осяй мене своєю мудрістю, Тірі. Бо я після зустрічі з тим майором трохи поглупішала.

— Треба зробити так, сестричко, щоб люди Рікара самі його позбулися!

Тіама випросталася в кріслі:

— Думку вловила... Перетравлюю.

— І як це зробити? — почухав потилицю Тіктак.

— Як — поки що точно не знаю, але головне завдання — позбавити його організацію стабільного доходу. Перекрити грошовий потік! — очі Тірігана заблищали. — У нього ж у підпорядкуванні самі покидьки й кримінальники. Без регулярних виплат вони швидко почнуть розбігатися, йти у «вільне плавання» й натикатися на імперські патрулі. Мізків у них вистачає тільки на силові нальоти.

— Усе це, звісно, красиво й чудово, — зітхнула дівчина. — Але виконати таку комбінацію буде ой як непросто. А поки що, на жаль, нам доведеться пограти за його правилами й заплатити данину.

— Згоден, сестричко. Від кількох монет ми не збідніємо, зате здобудемо цінну інформацію.

— То ти в нас тепер не бідний наречений! — Тіама спритно відважила пораненому братові легкого потиличника. — Чого ти дівчину ігноруєш, га?! Вона там на Уруку плаче, хвилюється, працювати нормально не може!

— Та я ніби трохи поранений! — прикриваючи голову здоровою рукою, виправдовувався хлопець. — Не хотів її завчасно хвилювати.

— Щоб сьогодні ж зв'язався з нею й приділив увагу, бовдуре! А ти — простеж! — вона тицьнула пальцем у Скальпеля.

— Так точно, командире! — дроїд миттєво віддав честь і тут же здивовано блимнув лінзами: — А чому я?

— Бо я так сказала!

— Це дуже вагомий аргумент, — погодився лікар. — Простежу.

— Тіктаку, готуй ангар під новий аукціонний товар. Треба все перебрати й відкласти суворо за цим списком, — Тіама кинула дроїду кристал пам'яті з позначками Плутоса.

— Усе зроблю, — кивнув здоровило.

— Ну все, хлопці... Я відпочивати. Не турбуйте мене годин із шість. Усе-таки керувати вами — це неймовірно виснажливо! — заявила дівчина й вальяжно випливла з медблока.

— Нехай відпочине... Натерпілася, бідолашна, — важко зітхнув Тіріган, відкидаючись назад на м'який валик.

Скальпель підійшов до оглядового столу, обережно знімаючи відпрацьований шар загоювальної піни й оглядаючи рану.

— Ну що там, доку?

— Непогано, молодий чоловіче, дуже непогано! Тканини успішно регенерують, ознак сепсису немає, — дроїд підняв блискучі лінзи на хлопця. — Ви швидко одужуєте, і я щиро радий, що посприяв цьому.

Скальпель встановив просто навпроти рани два мініатюрні металеві балончики.

— Це ще що таке? — із цікавістю запитав Тіріган.

— Це технологія Касти Сет... або Амон, уже точно не пам'ятаю, — з легким збентеженням відповів лікар. — Це все через старі накопичувачі живлення, прикро ж як!

— Та годі тобі, доку! Я тебе скоро так прокачаю й полагоджу, що нові медичні моделі від заздрощів згорять!

— Оце — величезне людське спасибі. Я щиро радий, що потрапив до вас. Послужу ще...

— Років із п'ятдесят! — з усмішкою додав Тіріган.

— Чудовий план! — дроїд підняв маніпулятор із випрямленим пальцем.

— То все-таки, як ця штука працює? — хлопець указав на балончики.

— Принцип такий: у цих контейнерах містяться мікросенсори й запас анестетика з регенерувальним препаратом. До речі, моєї власної модифікації! — гордо сказав Скальпель. — Так от, сенсори безперервно фіксують твою біологічну активність: стан судин, серцебиття, кровотік, тиск — усього близько сорока параметрів. І коли баланс досягає ідеального співвідношення, контейнери дозовано розпилюють ліки.

— Як же все складно... — здивувався Тіріган.

— Непросто, — погодився дроїд. — Але ефект приголомшливий! Внутрішні мікроголки, ультразвукове розпилення, спеціалізована піна та спрямоване випромінювання.

— Усе, я вражений до нестями! — засміявся хлопець.

— З твого дозволу я піду. Процес повністю запрограмований і працює автономно, — сказав дроїд.

— І чим займатимешся, док?

Скальпель трохи зам'явся, його маніпулятори зі скреготом склалися на грудях:

— Розумієш... у мене є хобі.

— Здивуй мене, док! — усміхнувся Тіріган. — У Тіктака теж є хобі — він любить музику й дитячі казки.

— І ви з сестрою йому не забороняєте?! — у голосі дроїда прорізалося щире здивування.

— Звісно, ні. А навіщо? — здивувався хлопець.

— Я... вивчаю поведінкові реакції різних видів метеликів у шлюбний період на планеті Кіку-Кас, — майже соромлячись, тихо зізнався Скальпель.

— Ого... Метелики! Напевно, це дуже цікаво, — борючись із нападом сміху, кивнув Тіріган. — Іди, док, вивчай. А я поки що поговорю з одним хитрим товстуном.

— Пощастило ж мені, однак... за два кроки від звалища, — тихо пробурмотів Скальпель, залишаючи пораненого наодинці з терміналом зв'язку.

— О, молодь, привіт! — Плутос на проєкційному екрані був у чудовому гуморі, з куточка його рота стирчала дерев'яна паличка від цукерки. — Як здоров'я, герою?

— Нормально здоров'я, з лікарем пощастило.

— А от тим придуркам точно не пощастило! — зареготав торговець. — Майстерно ви їх поклали на ринку!

— Ну, знаєш, зараз якось не до сміху... З Тіамою особисто зустрічався Рикар.

— О Боги! — ахнув Плутос, і паличка випала в нього з рота. — Дівчинка жива?!

— Жива, з нею все гаразд. Але перелякалася добряче.

— Та що вона! Я б і сам на її місці штани міняв! — чесно зізнався товстун. — Цього виродка наживо ніхто не бачив і ніхто не знає, як він виглядає насправді.

— Це технологія голографічного маскування, як я зрозумів із розповіді сестри, — пояснив Тіріган.

— І чим закінчилася розмова, якщо не секрет? — обережно запитав Плутос.

— Він пропонує забути наші минулі розбіжності. Ми платимо йому частку, як і всі інші. Він навіть роботу нам пропонував.

— Сподіваюся, ви не погодилися?! — Торговець почухав потилицю. — У нього ж на утріманні саме тупе бидло! Ні розуму, ні виховання. Або колишні солдати — дезертири, або кримінальники зі стажем. Ну ти ж сам розумієш, який там «інтелект». А ви — це зовсім інша справа. Вас краще в друзях мати!

— Загалом, платити ми будемо, — відрізав Тіріган. — Він сказав, що передавати частку можна через тебе.

— Стежить, сучий син, за всіма... — з досадою кинув торговець. — Можна й через мене. Раз на місяць від нього приходить кур'єрський дроїд і забирає готівку.

— Дроїд? — перепитав Тіріган, випрямляючись.

— Ну я ж кажу: навколо нього самі тупаки, тільки що їх багато і руки по лікоть у крові.

— А коли наступний платіж?

— За тиждень, хлопче. Закинеш мені гроші в запечатаному контейнері. Я навіть не знатиму, скільки там лежить — це його суворе правило.

— Розумно... — пробурмотів Тіріган, а в його очах спалахнув вогник.

— Так, організація в нього працює чітко. Щоправда, у цих його кур'єрів оперативної пам'яті в мізках — як у побутового пилососа! — засміявся Плутос.

— Гаразд, думаю, скоро побачимося, — сказав Тіріган.

— Одужуй, малий! Я до вашого аукціону щосили готуюся, вже контрактів під нього понабирав — чудово заробимо! — товстун підморгнув і вимкнувся.

Тіріган на кілька хвилин завмер у цілковитій тиші, нерухомо дивлячись в одну точку. Потім його погляд перемістився на термінал зв'язку, потім — на балончики з медикаментами, і на губах хлопця розпливлася хитра, зухвала усмішка.

Тіама, солодко позіхаючи й потягуючись, зайшла до медблоку:

— Опаньки... А що це в нас тут за похідна лабораторія?! Тірі, у тебе що, знову повстання шестерень у голові?

— Тіа, не заважай, я в процесі! — кинув Тіріган, не відриваючись від трьох голографічних екранів, що висіли просто перед його носом.

— От скажи йому, Тіамо! Увесь курс лікування нанівець піде! — обурено сплеснув маніпуляторами Скальпель. — Він розібрав мій пристрій для загоєння рани!

— Та розібрав, ну і що? Я ж його назад зібрав! — емоційно відрізав хлопець. — І між іншим — однією рукою!

— Ну, стан «шаленства механізмів» у його організмі — це явище періодичне, — зауважила Тіама, з усмішкою спостерігаючи за братом. — Док, не хвилюйся. Раз він увімкнув режим «творця», значить, твоє лікування працює як слід. Тірі, ти що знову задумав, га?

— Ми вкрадемо в Рикара весь його щомісячний виторг з Урука, — не піднімаючи голови, відкарбував Тіріган.

— Та-а-а-к... Тобто я сьогодні невиразно пояснила, що якщо ми перейдемо цьому покидьку дорогу ще раз, то нам кінець?!

— Зрозуміло, Тіа. Тільки він про це ніколи не дізнається.

Креслення, тривимірні моделі й математичні обчислення з шаленою швидкістю миготіли на екранах. Тіріган редагував схеми й паралельно гортав імперські каталоги навігаційного обладнання.

— Док, ти йому бува не колов ракетне паливо? — тихо запитала дівчина.

— Ні, це ж смертельно... Чи на твого брата ця субстанція діє якось інакше?

— Я хочу запитати: чим ти займався, док?! Чому за ним не догледів? — Тіама вимогливо втупилася в дроїда.

Той винувато втягнув голову в плечі:

— Я... зробити перерву на метеликів, — тихо сказав він.

— Яких ще метеликів?! — Тіама округлила очі.

— З планети Кіку-Кас... — ще тихіше пробурмотів лікар, повільно відступаючи до дверей.

— Ну, хобі в нього таке! — Тіріган на секунду відволікся від розрахунків. — Хобі — метеликів вивчати! Що тут такого?

— Ну ти, братику, вважаєш нормальним, що списаний бойовий медик у розпал лікування вивчає метеликів з планети... Як планета називається, я не запам'ятала?

— Кіку-Кас, — підказав Тіріган.

— От саме з неї!

— Ну чого ти завелася, Тіа? Нехай вивчає, тобі що, шкода? Он Тіктак казки на ніч слухає, і що?

— Та справді... Чому я взагалі дивуюся? — Тіама втомлено потерла скроні. — Док, дай мені щось від голови. Ви мене з розуму зведете... обоє!

— Тіа, не заважай! Я вже провів дев'ять віртуальних симуляцій, і сім із них завершилися успішно! — вигукнув хлопець.

— Тоді посвяти мене у свій геніальний план. Док, не тікати! — Тіама обернулася до дроїда, що завмер у дверях. — Ти точно гарантуєш, що це в нього не алергічна реакція на твої препарати?

Тіама поманила Скальпеля пальцем до себе.

— Опіоїди я йому не вводив, якщо ти про це питаєш, — чесно відповів лікар.

— Так! Здається, вийшло! — урочисто оголосив Тіріган.

Тіама сіла на стілець поруч і прискіпливо оглянула руку брата, що загоювалася:

— Розповідай. Не томи.

— Отже, дивись. За тиждень кур'єрський дроїд від Рикара прийде до Плутоса по готівку — зокрема й по нашу частку, — почав Тіріган. — Гроші будуть запаковані в запечатаний контейнер. І я вкладатиму в цей контейнер мініатюрний пристрій, який зберу ось за цими кресленнями.

— І що це за апаратура, Тірі?

— Коли кур'єрський корабель Рикара забере гроші, вийде на орбіту й активує алгоритм гіперстрибка, мій пристрій дистанційно перехопить навігаційний модуль, змінить координати й відправить корабель рівно туди, куди потрібно нам!

— І куди ж? — примружилася Тіама.

— Ну, не знаю куди... Наприклад, на інший кінець галактики. Або на кордон Мертвого Космосу. Головне, Тіа, що кур'єрський корабель із купою грошей просто безслідно розчиниться в гіпері!

— А якщо його зустріти в потрібному місці, — хитро протягнула Тіама, — то ж можна й усі гроші собі забрати?

— Можна, звісно... Я про це якось не подумав, — винувато почухав потилицю хлопець.

— Ну технар, що з тебе взяти! — сплеснула руками Тіама. — Жодної комерційної фантазії!

— Зате для цього є ти! — ласкаво усміхнувся хлопець.

— План хороший, нічого не скажеш... Але залишаються нюанси, — закрутила пасмо волосся дівчина. — Як ми заберемо корабель Рикара? Там же пірати, вони оборонятимуться.

— Це вирішувано, — відповів Тіріган. — Я зможу дистанційно вимкнути їхню бортову зброю та маневрові двигуни. Щоправда, лише на певний час.

— І ми візьмемо їхній корабель на абордаж? — з легким сарказмом запитала дівчина.

У цей момент до медблоку, важко тупаючи, увійшов Тіктак. Близнюки, немов за командою, розвернулися до нього.

— Режим бойового реагування! — хором вигукнули вони.

Тіктак завмер у дверях, переводячи погляд з одного близнюка на іншого:

— Ви... що знову задумали? — насторожено запитав він.

— О-о-о, тобі сподобається, здоровило! — усміхнулася Тіама.

— Щось я сильно сумніваюся... — пробурчав дроїд, потроху задкуючи назад у коридор.

— Не втече! — махнула рукою дівчина.

— Це точно, — підтвердив Тіріган. — Тіа, а ти впевнена, що з абордажем усе вийде?

— Я — так. Головне, щоб твій пристрій спрацював.

— Спрацює! Потрібно тільки зібрати дослідний зразок.

— Ну що ж, це вже повноцінний план! — Тіама азартно потерла ручки. — І коштів на аукціон у нас буде з надлишком.

— А сам корабель ми потім сховаємо, — додав хлопець.

— Там може бути вбудований маяк! — долинув із коридору обережний голос Тіктак.

— Так, може, — кивнув Тіріган. — Дякую, Тіктаку, за підказку! — гукнув він у відчинені двері.

— Завжди будь ласка... — зітхнув дроїд.

— Тоді ми або підірвемо цей корабель після вивантаження готівки, або відправимо його у вічний нескінченний політ у гіпері, — вирішила дівчина.

— Ми позбавимо банду Рикара величезних коштів, і це гарантовано викличе шалене невдоволення серед його людей, — підсумував Тіріган.

— І головне: на нас ніхто не подумає! — переможно засяяла Тіама. — Бо я в цей час буду або на Ілліріумі, або на аукціоні Імперії, а це залізне алібі.

— А я взагалі офіційно буду поранений і перебуватиму майже при смерті! — усміхнувся хлопець. — Нехай наш дорогий бенефіціар неприємностей ламає собі голову.

— Збирай пристрій, Тірі, — Тіама підвелася й попрямувала до виходу.

— Усі молодці, усім висловлюю особисту подяку! — почувся її веселий голос уже з коридору.