Ключі від фронтиру

— Чого ти ще дрихнеш, слоняро?! Вставай, запізнимося на аукціон — я тебе в рабство продам!

Тіама безжально шарпала сонного брата за плече.

— Відчепися, зла відьмо... — відмахувався Тіріган, накриваючись із головою. — Зараз встану.

— Я ще й відьма?! Ах ти шестерня бракована! Щоб за пів години ми вже були дорогою до Крон-Крага!

— Ти жаднюга, — пробурмотів хлопець, зітхнувши й сідаючи на ліжку. — У нас тепер грошей хоч греблю гати, а ти мене на той нікому не потрібний аукціон тягнеш.

— Стратегія — це не твій коник, слоняро. Чекаю біля корабля, — кинула Тіама, виходячи з каюти. — І не дратуй мене, а то хобот відірву!

— «Хобот відірву», «шестерня бракована»... І так усе життя! — пробурчав Тіріган, натягуючи штани.

За пів години кліпер уже впевнено йшов зовнішнім фарватером системи Ріма.

— Треба б придумати назви ще двом планетам, — Тіріган кивнув на проєкційний екран. — Бо наша має ім'я, а ті дві — ні.

— Ще скажи, що їм прикро! — озвалася Тіама, сидячи в пілотському кріслі з перебільшено невдоволеним виразом обличчя.

— Звісно прикро! Їх же навіть на імперських картах немає. Тобі було б приємно, якби в тебе не було імені?

— Яка ж ти дитина, Тірі... Коли ти вже подорослішаєш?!

— А ти — відьма зі стажем, — беззлобно кинув Тіріган. — Іноді мені тебе задушити хочеться! — Він демонстративно стиснув у повітрі уявну шию.

— Ти б руками своїми немодернізованими не розмахував... А то що — хобот відірвеш? — перебив її брат.

— Так, до речі, забув сказати... — У цей момент кліпер без попередження різко стрибнув у гіперперехід.

Тіаму відчутно відкинуло на спинку крісла.

— Пристебнися, сестричко, а то бо-бо буде!

— Так, виходимо з гіпера: на мені щити, на тобі — системи вогню, — швидко відкарбував Тіріган. — І досить дутися, звикла, що останнє слово завжди за тобою.

— Я не дуюся, — пристібаючи ремені, буркнула Тіама. — Я помщуся. Пізніше.

— Гаразд, вселенський меснику, зараз мир? — Тіріган простягнув сестрі долоню.

— Перемир'я, — кинула вона, ляснувши по його руці. — Ти що, думаєш, нас знову атакують?

— Усе може бути. Від твого «таємного шанувальника» тепер усього чекати можна.

— Згодна, будемо обережні, — сказала дівчина, активуючи систему ведення вогню.

Хоча до основного імперського периметра було ще далеко, у системі виявилося несподівано багато кораблів Імперії. Але що найдивовижніше — поруч із ними перебували бойові вимпели Каст.

— Ти тільки поглянь на цей аншлаг! — здивувався Тіріган. — Схоже, назріває щось серйозне, раз імперці з Кастами об'єдналися.

— Чи не ті наші знайомі на іржавих древніх коритах такого галасу наробили? — задумливо промовила Тіама, розглядаючи тактичний екран.

Центуріон Еріон зустрів їх просто на причальному доці Крон-Крага. Він помітно нервував і мав смертельно втомлений вигляд.

— Привіт, грозо піратів! — одразу гукнула його Тіама. — Що у вас тут за танці з барабанами?

— Реб'ятки, давайте швидше, нас уже чекає скарбник. Я все підготував, — скоромовкою промовив Еріон. — Зараз швидко відстріляємося з аукціоном, і я побіжу.

— Та поясни ти нарешті, що відбувається! — попросив Тіріган.

— Самі бачите: йде підготовка до військової кампанії. Імперія, усі Касти... Заміс буде дуже серйозний.

— Проти кого війна? Суцільні таємниці! — знизала плечима дівчина.

— Їх називають Адохай, — зупинившись біля технічного шлюзу, тихо сказав центуріон. — Розгромили нашу ескадру, випалили все вщент. Стільки загиблих, що просто жах... Зараз готуємося до великої битви в Потрійному секторі. Там кораблів будуть тисячі, цього вже не приховати.

— А ці Адохай, бува, не на іржавих коритах літають, із такою потворною сферою на носі? — ніби між іншим кинула Тіама.

Центуріон різко обернувся й міцно схопив її за руку:

— Ви що... стикалися з ними?!

— Відпусти руку, герою Імперії! Я не Адохай! — обурилася дівчина, висмикуючи зап'ясток.

— Так... Пробач, Тіамо, — Еріон із силою потер долонями обличчя. — Усі на межі, нерви ні до біса.

— Гаразд, пробачаю. Бачили ми одного разу їхній корабель, — знизала плечима дівчина. — Винищувачі в них — не кращі.

— Це важкий крейсер, — поправив Еріон. — Як ви від нього втекли?!

— Ми не тікали, — усміхнувся Тіріган. — І ось ми тут, а крейсера більше немає. Вгадай, хто виграв у тій лотереї?

Очі центуріона округлилися від шоку.

— Навіть не питатиму, як вам це вдалося! — замахав він руками. — Але, знаючи вас, дідьків дроїдівських, не дуже й здивований.

Тіама штовхнула брата ліктем у бік:

— Та ти не надумай зайвого, Еріоне! Ми бачили, як той шматок заліза врізався в невеликий супутник. Сам винен, треба було форсунки вчасно чистити.

— Збіг обставин, — примирливо сказала Тіама, проводжаючи поглядом двох важкоозброєних воїнів Атум і трьох пілотів Ра, які вільно проходили повз них коридором бази.

— У цьому секторі лише ви двоє — це вже катастрофічний збіг обставин! — із кривою посмішкою підсумував центуріон, відчиняючи перед ними масивні двері армійського складу.

За дверіма на них чекав спокійно сидячий за столом огрядний, рум'яний чоловік в охайній офіцерській формі без знаків розрізнення.

— Дозвольте представити: Заріель де Ноктюрн, головний скарбник сектора і просто чарівна людина, — представив його Еріон.

Заріель підвівся й чемно простягнув руку:

— Радий зустрічі! Вас дуже рекомендував пан центуріон, і тому я заплющу очі на те, що в нас лише два учасники заходу.

— Ми вдячні вам, пане скарбнику...

— Головний скарбник, — м'яко поправив Тірігана Заріель. — «Головний» — це важливо.

— Так, звісно, пробачте мого брата. У нього з залізяками діалог виходить краще, ніж із людьми, — сказала Тіама.

— Дрібниці, сідайте, — запропонував скарбник. — Я з вашого дозволу почну з дотріманням усіх офіційних процедур.

— Можна я піду? — запитав Еріон.

— Ні, пане центуріоне, — суворо сказав скарбник. — Ви просили мене дотріматися формальностей, тож залишайтеся, я наполягаю.

Невдоволений центуріон зі зітханням сів просто на мішок з амуніцією.

— Отже, на торги виставлено закритий лот, що містить невідому номенклатуру військового майна. Перша ставка — 81 тисяча фаворитів. — Він поклав перед Тіамою й Тіріганом два пласкі екрани з цифрами. — Ваше слово, мадемуазель Вілрей, — скарбник указав на екран.

— Я даю 85 тисяч, — приховуючи усмішку, сказала Тіама.

— Ваше слово, пане Вілрей.

— Я даю дев'яносто дві тисячі фаворитів, — абсолютно серйозно сказав Тіріган.

— Мадемуазель, ваше слово?

— Даю 99 тисяч фаворитів, — намагаючись виглядати максимально серйозно, сказала Тіама.

— Ваше слово, пане Вілрей?

— Я залишаю аукціон, — відповів Тіріган.

— Лот ваш, мадемуазель. Усі формальності дотрімані, — задоволено сказав скарбник. На столі з'явився мерехтливий кристал пам'яті. — Тут список вашої покупки, акт Імперії з моїм підписом і ліцензія на реалізацію надлишкового та застарілого майна Імперії.

— Дякую вам, пане Ноктюрне, це було незабутньо!

— Прошу здійснити оплату, мадемуазель.

Ретельно перерахувавши гроші, скарбник поклав їх до сумки й дістав із неї новий кристал пам'яті:

— Тут, панове, списки майна, яке я планую виставити на аукціон за місяць.

— І ви пропонуєте його нам? — чарівно усміхнувшись, запитала Тіама.

— Так, мадемуазель. Ви все зробили правильно, і, навіть дещо порушуючи правила, я роблю таку пропозицію.

— Ми можемо поглянути? — Тіама простягнула руку до кристала.

— Є один крихітний момент, — накриваючи долонею кристал, сказав Заріель. — Мені потрібна фінансова гарантія вашої платоспроможності на цей лот.

— І яка сума? — запитав Тіріган.

— Один мільйон фаворитів. Усього-на-всього, — усміхаючись, сказав скарбник.

— Заріелю, ти не попереджав про це! — Еріон схопився з мішка. — У них із собою немає такої суми!

— Перепрошую, але розпорядження надійшло перед самим моїм виїздом сюди, і я не встиг попередити.

— Тіамо, Тірігане, я справді не знав! — винувато сказав центуріон.

— Якщо ми надамо вам, пане головний скарбнику, таку гарантію, лот гарантовано наш? — запитала Тіама.

— Головний скарбник, — поправив її Заріель. — Це важливо.

— Так, пробачте. Звісно, головний скарбнику, — кивнула Тіама.

— Так, я гарантую такий самий аукціон. Можна провести його теж тут, за тим самим сценарієм. Вилка цін буде лише сто тисяч.

— Ми приймаємо пропозицію, — сказала Тіама, дістаючи з кишені важкий Платиновий Дублон Імперії.

— Тіамо, звідки?! — здивовано запитав Еріон, витріщившись на рідкісну монету.

— Я можу поглянути? — спокійно запитав скарбник, простягаючи долоню.

— Ви ж мені його повернете, пане головний скарбнику?

— Звісно, мадемуазель, просто переконаюся в справжності.

Монета лягла йому на долоню. Із сумки з'явився маленький пристрій, схожий на ювелірні ваги. Скарбник поклав на нього монету, спалахнув сканер, і за секунду загорілося зелене підсвічування.

— Так, усе гаразд, — незворушно сказав Заріель. — Контракт на лот ваш, мадемуазель. А ось і ваш Дублон.

— Ви просто чарівні, пане головний скарбнику! — сказала Тіама, ховаючи монету назад до кишені.

— Приємно мати з вами справу, панове. Думаю, ми на початку плідної та взаємовигідної для вас і Імперії співпраці. — Заріель підвівся, ховаючи сканер до сумки. — Еріоне, проведи мене, будь ласка. Сума чимала, все ж таки.

— Перепрошую, а можна особисте запитання? — не втрімався Тіріган, попри болючі стусани ліктем у бік від Тіами.

— Так, звісно, пане Вілрей.

— А який ваш інтерес? Ваш особистий інтерес?

Скарбник закинув голову назад і голосно, від душі розсміявся.

— Перепрошую! — сказав він, витираючи сльозу. — Моя винагорода від Імперії — один відсоток від угоди.

— І все?! — здивовано вигукнула Тіама.

— І все, мадемуазель. Я просто служу Імперії. Ходімо, Еріоне. Обожнюю цих торговців із Фронтиру... Особливо коли вони не просять хабаря, — долинув із коридору голос скарбника, що віддалявся.

— Тіа, лот на мільйон?! Ти з глузду з'їхала! Може, там суцільний металобрухт! — емоційно вигукнув Тіріган, щойно за чиновниками зачинилися двері.

— Ні-і-і, братику! Я погодилася на цей лот саме тому, що дещо бачу. А от ти дивитися на світ моїми очима не хочеш!

— Та боронь мене Боже! Я з глузду з'їду від твого світосприйняття!

До приміщення повернувся Еріон:

— Реб'ятки, вам час. Вітаю з вдалою угодою!

— Що ми тобі винні? — запитала Тіама.

— Потім вирішимо. Якщо виживу, звісно. Завтра вирушаємо до Потрійного сектора, більше нічого не скажу — не маю права.

— Гаразд, захиснику вітчизни. Ми дамо тобі тисячу фаворитів і нашу безмежну вдячність, — сказала дівчина. — А цей скарбник — кумедний тип!

— Головний скарбник! — підняв палець Еріон, з точністю копіюючи інтонації чиновника. — Це важливо!

Вони вийшли на засніжену причальну палубу.

— Я вам хочу сказати ось що, — тихо промовив центуріон. — Лот буде дуже жирний.

— Звідки знаєш? Ти ж навіть не дивився кристал! — примружився Тіріган.

— Подивіться он туди. — Еріон указав на здоровенний корвет Касти Атум, що стояв на стапелях. Біля корабля метушилися техніки у формі Імперії та Касти Сет, активно демонтуючи важкі гармати. — Нам прислали нове озброєння. Кажуть, нові гармати з ходу пробивають щити Адохай. І взагалі, ходять чутки, що до цієї експансії довгі роки готувалася жменька людей.

— Цікаво... Як можна готуватися до експансії ворога, якщо про нього нічого не відомо навіть вам?

— Я теж не розумію, — кивнув центуріон. — Але нові технології й методи ведення бою нам уже надійшли. А ось старе озброєння... — він зробив паузу й багатозначно усміхнувся, піднявши брову.

— Буде в цьому лоті, правильно? — здогадалася Тіама.

— І не лише озброєння, а ще купа всілякої техніки!

— Оце мені подобається! — потираючи руки, сказав Тіріган.

— Ну звісно, ось же вони — залізяки! — скривилася перед братом дівчина.

— Як ви взагалі уживаєтеся, а? — засміявся Еріон.

— Насилу... — тихо сказав Тіріган під спопеляючим поглядом сестри. — А можна глянути на нову зброю? — з надією запитав він. — Одним оком!

— Ні, реб'ята, цього я вам влаштувати не можу. Скажу лише, що це кінетичні скорострільні гармати з якимись хитрими снарядами, — відповів Еріон. — Наших технарів інструктувала якась дівчина, інженер із Касти Амон.

— Одна рідкість краща за іншу! — похитав головою Тіріган. — Амон — це ж майже легенда.

— Ну, загалом, друзі, сподіваюся, ще зустрінемося!

— А як звали дівчину з Амон? — запитала Тіама.

— Це закрита інформація, я й так забагато вам наговорив, — зітхнув центуріон.

— І ми тобі дуже вдячні, Еріоне, — сказала Тіама, мило й тепло усміхаючись.

— Твоя усмішка, Тіамо, просто зводить мене з розуму... Може, все ж таки приймеш запрошення? — з надією запитав офіцер.

— Може, й прийму... коли повернешся, — скромно опустивши очі, відповіла дівчина.

— Ну, значить, є надія! — вигукнув Еріон. — А, і це... Ім'я в тієї дівчини з Амон якесь дивне. Щось із зимою пов'язане, не запам'ятав. — Центуріон махнув рукою й швидкими кроками побіг усередину станції.

Корабель близнюків покинув імперську станцію й, вийшовши за безпечний периметр, стрибнув до системи Форамен.

— Що думаєш, сестричко? Стільки інформації — і запитань більше, ніж відповідей...

— Зате які перспективи, Тірі! Уяви, яку кількість майна зараз замінюють у флоті Імперії! Прибуток від кристалів монархату здаватиметься чайовими.

— Думаєш, Плутос зможе все продати?

— Усе не зможе, — похитала головою Тіама. — Тому нам потрібна постійна стаціонарна точка збуту, щоб переселенці й старателі самі до нас ішли.

— Давай ще крамницю відкриємо на Уруку, — запропонував Тіріган. — Тіктака поставимо за прилавок!

— До речі, непогана ідея! — усміхнулася Тіама.

— Знаєш, Тіа... Не дає мені спокою та дівчина з Касти Амон, яка інструктувала вояків Імперії.

— Та Амон — рідкісні персонажі в наш час. Їх мало, і всі вони видатні вчені, — знизала плечима Тіама.

— Та ні ж... — Тіріган втупився в сяйливий серпанок гіперпростору за ілюмінатором. — Еріон сказав, що її ім'я пов'язане із зимою. От крутиться думка, а спіймати не можу!

— Тірі, це зовсім не важливо, як її звали. Нам зустріч із нею не загрожує, розслабся! Літо її звати, Осінь чи...

— Зигма! — вигукнув Тіріган. — Не Зима, а Зігма!

— І що тут такого? — здивувалася Тіама. — Ну, рідкісне ім'я...

— А те, Тіа! Коли я лагодив Тіктака, він сказав, що алгоритм правильних запитань для нього створила центуріон Зігма з Касти Амон!

— Ти хочеш сказати... що вона теж безсмертна?! — стрепенулася Тіама.

— Я хочу сказати, що дві тисячі років тому центуріон Зігма з Касти Амон програмувала нашого Тіктака! — відкарбував Тіріган.

— Краще б ти нічого не згадував... — дівчина сховала обличчя в долонях. — Отже, вона жива і десь серед військових!

— Виходить, щонайменше двоє з тих, хто заклав наш аванпост, досі живі... Що саме по собі неможливо! — сказав Тіріган.

— Так... Ребус знатний вийшов, — тихо прошепотіла Тіама.