Ключі від фронтиру

«Носоріг» летів назад, виходячи з гіперпросторового стрибка. Тіріган завмер у пілотському кріслі, нерухомо дивлячись на фіолетовий серпанок підпростору за бортом.

— Тірі, — тихо покликала Тіама. — У тебе знову ступор... Ти мене лякаєш. Тірі!

— А?.. — хлопець здригнувся, потер очі й важко зітхнув. — Вибач, страшенно хочеться спати.

— Ти знову про свої залізяки думаєш? Хоч би розповів мені! — Тіама ображено відвернулася до оглядового екрана.

— Та годі, Тіа, я просто намагаюся все звести докупи й засунути кругле в квадратне.

— Що там такого складного? Розкажи. — Тіама спідлоба подивилася на брата.

— Ну... як би простіше...

Тіріган коротко переказав сестрі все, що дізнався від Солоденького Плутоса, і додав власні здогадки:

— Ну от така історія виходить, сестричко. У наших руках опинилося щось неймовірно потужне, але так і не пройшло свого часу повних випробувань.

— Ти думаєш, весь персонал бази тоді загинув через реактор? — тихо запитала Тіама.

— Не бачу іншого логічного пояснення, Тіа.

Дівчина забралася з ногами на широке крісло пілота й обійняла коліна:

— Ну, братику, а я думаю, що все набагато простіше.

— Ану ж бо, здивуй мене, магазинний генію! — засміявся Тіріган.

— Зауваж, братику, я навіть не образилася, — надувши губи, промовила дівчина. — Я думаю, що головна відповідь знаходиться в тому самому старому комунікаторі. Треба просто уважно переглянути абсолютно всі його записи. Одразу видно, що той, хто загубив пристрій, страждав якоюсь манією і копіював абсолютно все підряд, боячись втратити інформацію.

— Ну, тут ти, найімовірніше, маєш рацію, — кивнув Тіріган. — Продовжуй.

Тіама гордо задерла підборіддя:

— Хто той імперець, що дав нам координати аванпосту, ми зараз усе одно не дізнаємося, але одне зрозуміло — він повністю в курсі всього, що сталося. А ось Тіктак... Тіктак — це головний ключ у всій цій історії! — Дівчина дістала з кишені куртки чергову цукерку від Плутоса.

— І в чому ж полягають секрет і роль Тіктака? — усміхаючись, запитав Тіріган.

— Він — хранитель, братику! Ти ж сам казав, що в нього абсолютно всі системи продубльовані.

— Ну так, — кивнув хлопець. — Така в нього заводська модель, він же важкий бойовий дроїд.

— Так от, мій рідний фанате шестереньок, — сказала Тіама, розгортаючи обгортку льодяника. — Справжній процесор від того реактора той імперець сховав у продубльований блок Тіктака! А його бойові охоронні протоколи зараз просто вимкнені й знаходяться на стандартному процесорі дроїда. І якщо виникне справжня небезпека...

— ...То наш добродушний Тіктак миттєво перетвориться з вайлуватого здоровила на страшного звіра, — закінчив за неї Тіріган. Хлопець вражено похитав головою: — Сестричко... здається, кругле в квадратне щойно ідеально помістилося! Якщо ти маєш рацію... значить, абсолютно все стає на свої місця.

— Ну, ми майже вдома, — усміхнувся Тіріган, переводячи важелі.

«Носоріг» важко вийшов із гіперпросторового стрибка вже всередині системи Форамен. Але не встигли близнюки розслабитися, як просто на оглядових екранах виникла колосальна, моторошна громада невідомого корабля.

— Тірі...! — пронизливо закричала Тіама.

— Бачу! — процідив крізь зуби хлопець, до білизни в кісточках вчепившись у штурвал і в останню мить відводячи старий штурмовик від неминучого, здавалося, зіткнення.

Неймовірними зусиллями й банальним везінням Тіріганові вдалося майже ухилитися, але «Носоріг» усе одно по дотичній зачепив корму невідомого велетня. У відкритий космос снопом іскор полетіли уламки іржавих металевих конструкцій.

— Це... це що взагалі за жах?! — прошепотіла дівчина, бліднучи й дивлячись на екрани.

Довга, роздута туша чужого корабля складалася з якихось хаотично зварених іржавих секцій, на яких як-небудь були нагромаджені масивні вогневі башти зі стирчачими закопченими стволами. Передня частина корабля являла собою величезну сферу, наче нашвидкуруч зібрану з рваних шматків металобрухту.

Невідомий гігант повільно почав підіймати силові щити й одразу випустив рій винищувачів — таких самих іржавих, що спотворювали вакуум, як і сам флагман.

— Трімайся міцніше! — крикнув сестрі Тіріган, ухиляючись від першого шаленого потоку плазми.

«Носоріг» увімкнув форсажні дюзи й на межі можливостей помчав до Рими.

— Тірі, ти хоч у фарватер зайди правильно, а то нас із двох боків підсмажать! — перелякано промовила дівчина.

Дивний корабель відкрив безладний вогонь по штурмовику, що відходив, і один із його власних випадкових пострілів ущент розніс свій же винищувач. Але на решту переслідувачів це не справило ані найменшого враження.

— Тіа, давай до кормової гармати! — Тіріган розгорнув перед дівчиною прицільну систему ведення вогню.

— Я ж погано вмію! — закривши обличчя руками, закричала Тіама.

— Та що тут уміти?! Стріляй так само, як ти зазвичай по ринку ходиш — куди заманеться!

— Зрозуміла! — Тіама вчепилася в руків'я керування й до упору втопила гашетку.

Кормові турелі «Носорога» щільним віялом засипали космос потоком енергетичних променів. Один із піратських винищувачів випадково наскочив на цей хаотичний вогонь і миттєво вибухнув. Ще два кораблі нахаб пронеслися просто крізь палаючі уламки свого побратима.

— Молодець, сестро! Мінус один!

— Справді?! — радісно вигукнула дівчина. — Ну тоді я продовжую!

Однак решта винищувачів майстерно маневрували, легко уникаючи перехресних пострілів власного головного корабля й хаотичних черг Тіами. Один із них зайшов із корми, вийшов на дистанцію прицільного пострілу й увігнав у захисний щит штурмовика кілька важких зарядів плазми.

«Носоріг» страшенно здригнувся. У рубці завили сирени тривоги, а на екранах червоним пунктиром побігли дані про критичні пошкодження.

— Ми втратили правий двигун! Добре хоч щити витрімали! — перекрикуючи дикий рев єдиного двигуна, що залишився, крикнув Тіріган. — Стріляй, Тіа! Тільки спробуй усе-таки прицілитися!

Дівчина до крові закусила губу, ловлячи в перехрестя мерехтливий маркер одного з винищувачів, і випустила довгу, люту чергу. Ще один корабель, що переслідував їх, розкидаючи уламки іржавої обшивки, перекинувся в просторі й потрапив просто під головний постріл власного флагмана.

— Вони божевільні! Вони своїх же вбивають! Що це взагалі за потворність?! — мало не заверещала Тіама.

— Ми майже на місці! — Тіріган почав різко скидати швидкість, заходячи у вузький захисний фарватер Рими.

«Носоріг», чітко йдучи вже запрограмованим алгоритмом, отрімав ще один найпотужніший удар плазми. Заряд наскрізь пробив просілий щит і начисто зніс праву бортову турель. Рубка миттєво наповнилася їдким димом та іскристими проводами. Датчики паніки заверещали про стрімку втрату атмосфери.

«Ще одне влучання — і нам кінець...» — холонучи всередині, прошепотів Тіріган, дивлячись на жалюгідні 10% енергії щита, що залишилися.

— Герметизую рубку! — гаркнув він Тіамі. — Ми майже без повітря!

У цей момент винищувачі переслідувачів і їхній величезний іржавий флагман навмання перетнули ту саму невидиму межу, де починався захисний периметр фарватеру.

З поверхні спокійної на вигляд Рими у відкритий простір рвонули сліпучі, колосальні енергетичні імпульси. За частки миті подолавши гігантську відстань від планети до ворогів, вони спочатку спопелили винищувачі, що неслися вперед, а потім наскрізь прошили передню сферу величезного іржавого судна, пробивши його потужні щити й броньований корпус навиліт.

Велетенський корабель просто на очах почав розвалюватися на кілька частин, викидаючи в космос гігантські снопи іскор і хмари замерзаючого кисню. А автоматична система планети продовжувала методично вбивати імпульс за імпульсом у ці уламки, доки остаточно не розклала їх на субатомні частинки.

Космос знову став тихим і спокійним. Лише добряче понівечений, задимлений «Носоріг», викидаючи дрібне сміття зі своєї єдиної палаючої дюзи, повільно повз заданим фарватером до поверхні планети.

Насилу подолавши шлях до прихованого входу, штурмовик із оглушливим гуркотом опустився на металеву палубу ангара, зі скреготом роняючи відірвані бронелисти.

— Ми... ми живі? — тихо запитала Тіама, насилу підіймаючи бронезабрало.

— Так, сестричко... І ти навіть нігті не зламала, — важко відсапуючись, відповів Тіріган.

— Один зламала! — засунувши палець до рота, зі щирим жалем промовила дівчина. — Покидьки! Таку красу зіпсували!

«Носоріг» являв собою вкрай сумне видовище. Зі скрученого корпусу валив густий їдкий дим, де-не-де пробивалися язики полум'я, які мляво збивала автоматична система пожежогасіння. Одного маршового двигуна практично не було — залишився лише вирваний шмат металу, другий перебував у жахливому стані. Знесена бортова турель зяяла чорною оплавленою прірвою, а бронелисти були вивернуті назовні, оголюючи пошкоджений каркас.

— Тут ремонту мінімум на місяць... — схопившись за голову, видихнув Тіріган. — А деталі ще надрукувати й установити треба! Усе, плакали наші нові контракти...

— Тірі, та усміхнися ти! — сміючись через силу, сказала Тіама. — Ми вижили! До речі... а що це взагалі за купа стріляючого мотлоху була?

— Не знаю, Тіа. Я такої потворної конструкції не зустрічав у жодному довіднику, — Тіріган вибрався зі шлюзу й озирнувся на димлячу машину. — Ти маєш рацію, ми вижили справжнім дивом. Якби не ті імпульси з аванпосту, нам був би повний кінець.

— Тірі, а підійди-но сюди, — раптом поманила дівчина брата пальцем.

— Ну чого ще? — засмучено пробурчав хлопець.

— Ми з тобою досі так і не подивилися, що за апарати стоять у нас в ангарі під тканиною. — Тіама вказала на масивні обриси кораблів під сріблястими захисними чохлами.

— Та напевно старі остови суден, які колись розібрали на запчастини, — не дивлячись, відмахнувся Тіріган.

— А навіщо тоді так ретельно накривати прості остови суден? — примружившись, запитала Тіама.

— І справді... — спантеличено пробурмотів хлопець. — Навіщо? Ну, ходімо подивимося.

Напружившись, вони вдвох узялися за край і зі скреготом стягнули важке захисне покривало з найбільшого корабля. Тканина з шумом опала на підлогу ангара, здійнявши хмарку сухого пилу, і близнюки синхронно завмерли.

Перед ними стояла не просто машина — це була застигла в металі осліплива блискавка. Ультрашвидкісний хижий кліпер із бритвено-гострими гранями матово-чорного корпусу, виготовленого з рідкісного обсидіанового композиту з глибоким графітовим відливом. На гладкій обшивці не проглядалося жодного видимого шва, стику чи заклепки — лише досконала, ідеальна аеродинаміка.

Звужений, загострений ніс корабля плавно переходив у суцільний ліхтар кабіни із затемненого бронекристалу, обіцяючи пілотам чудовий панорамний огляд. Уздовж бортів вгадувалися врівень закриті панелі прихованих гарматних ніш, а всю кормову частину судна займала масивна, гігантська секція спарених іонних двигунів, здатних видати шалену, нищівну швидкість.

Корабель виглядав неймовірно елегантно, мінімалістично й водночас смертоносно. Уся його конструкція буквально кричала про те, що для цієї чорної стріли в космосі просто не існує перешкод.

— Мати моя Імперіє... — вражено прошепотів Тіріган, із завмиранням серця торкаючись прохолодної матової обшивки.

— Шановна публіко! — піднявши руки вгору, голосно й урочисто промовила Тіама. — Зараз перед вами виступить неповторний Тіріган Вілрей і всього за пів хвилини розповість, що це за диво ми щойно знайшли! — Дівчина голосно заплескала в долоні.

— Це... це ж кліпер класу «Аніума»! — із завмиранням серця видихнув Тіріган, дбайливо торкаючись матової чорної обшивки. — Корабель, створений спеціально для Фельд'єгерської служби Його Величності! Найшвидший корабель у всій Галактиці! Його так і не поставили на повноцінне виробництво через війну з Кастою Ра... Ультрарідкісна модель!

— І-і-і... двадцять чотири секунди! — не вгамовувалася Тіама, сяючи від захвату. — Шановна публіко, Тіріган побив свій особистий рекорд!

— Ти можеш бути хоч коли-небудь серйозною, Тіа?! — вигукнув хлопець.

— Можу, братику, — весело відповіла дівчина. — Коли укладаю вигідні угоди й коли мене намагаються вбити.

— Та нас щойно ледь не вбили!

— Ой, та це було вже цілих триста років тому, чого засмучуватися? Зате ти тільки поглянь на цього красеня! — Тіама з усмішкою обійняла повітря перед носом кліпера. — А ти ще переживав, що контракти зірвалися!

— Ну тепер ми точно всіх переграємо з таким швидкісним кораблем. Тільки треба посилити щити й зброю — у нього вони зазвичай слабкуваті, — проводячи рукою по гладкій обшивці, додав Тіріган.

Тіктак чекав на них там само, де вони його залишили — у майстерні на підлозі. Надруковані нові руки й ноги дроїда акуратно лежали на стрічці конвеєра, поблискуючи новеньким, свіжим металом.

— Що там сталося? — тривожно запитав дроїд, повертаючи голову. — Я чув постріли оборонної системи, а щойно — якийсь страшний гуркіт на палубі ангара.

— Не бійся, здоровило, — Тіама лагідно погладила дроїда по металевій голові. — Ми з Тірі в повному порядку. Щоправда, нашому кораблю добряче дісталося.

— Ой, як я радий! — щиро проскрипів дроїд. — Дивіться, мої нові частини вже повністю готові до встановлення!

— Тіа, будь ласка, приготуй там чогось пожувати, бо я жахливо хочу їсти, — попросив хлопець.

— Гаразд, ненажеро, ти сьогодні навіть подвійну порцію заслужив, зроблю, — поступилася дівчина.

— А я для вас нові варіанти меню зробив! — гордо повідомив дроїд.

— У сенсі? — не зрозуміла Тіама.

— Я тут слухав передачу про людську їжу й подумав, що вам може бути приємно.

— Та ти ж моя лапочка! — Тіама з усмішкою обійняла дроїда за шию. — Зараз подивлюся, що ти там нам запрограмував.

— Там є навіть морозиво! — з гордістю виділив Тіктак. — Люди ж його дуже люблять, правда?

— Ну, ти знову нас здивував! — засміявся Тіріган. — Повзи давай сюди, зараз разом тебе збирати будемо.

Нові деталі підійшли ідеально. Замінивши проржавілі кріплення, Тіріган швидко й спритно приєднав до корпусу дроїда новенькі руки й ноги.

— Ну, здоровило, вставай, пробуй!

Тіктак обережно підвівся на ноги. Постояв спочатку на одній, потім на другій, глибоко присів — усі вузли й суглоби працювали бездоганно.

— От спасибі тобі, Тірігане... — промовив дроїд і несподівано знову важко сів на підлогу. Його голова опинилася рівно на рівні очей хлопця.

— Що ще хочеш? Замінити тобі стару обшивку корпусу? — запитав хлопець, але дроїд перелякано відсахнувся. — Та не бійся ти, не чіпатиму я твої процесори!

— Гаразд... Я не буду боятися.

Тіріган нахилився до самого вуха Тіктака й ледь чутно прошепотів:

— А чому ти одразу не сказав, що ти — система, яка самонавчається?

Дроїд сіпнувся й спробував було знову підвестися, але Тіріган його зупинив:

— Ану сидіти, Тіктаку! То чому?

— Тірігане... — дуже серйозним, не по-дитячому глибоким голосом промовив дроїд. — Ти ж уже сам докопався, у чому полягає моя справжня місія, правда?

— Ми докопалися, мій залізний друже. І раз уже ми волею долі тут усі разом і допомагаємо одне одному — годі гратися в піжмурки.

— Я не можу просто так узяти й усе розповісти, — дроїд безпорадно розвів новими руками. — Але я можу чесно відповісти на правильно поставлене запитання.

— Ах, ось які в тебе налаштування! — вигукнув Тіріган. — Витончене рішення, мої оплески!

— Так, це центуріон Зігма мене так запрограмувала.

— Це одна з учених бази?

— Так, вона розпочинала головний експеримент тут.

— Розумна, мабуть, була? — протягнув Тіріган.

— Вона з Касти Амон, — пошепки відгукнувся дроїд.

— Ну, тоді мені абсолютно все зрозуміло, — кивнув хлопець. — Слухай, Тіктаку, мені дуже потрібна твоя професійна допомога.

— Усе, що можу, я зроблю, — кивнув дроїд.

Трохи згодом, спускаючись до ангара, робот лише здивовано похитав головою, розглядаючи понівечений штурмовик:

— Ох, як вони вас...

— Послухай, Тіктак, — звернувся до нього Тіріган, — я хочу напряму завантажити у твій робочий процесор повну технічну карту від техніків Касти Сет. Вони чудові механіки, і ти з цими знаннями зможеш повноцінно допомогти мені з ремонтом кораблів.

Дроїд на мить завмер і промовчав.

— Я не чіпатиму твої секретні протоколи й навіть не намагатимусь їх прочитати, — щиро додав хлопець. — Я просто додам тобі нові знання.

— Як нову книгу до бібліотеки? — запитав дроїд.

— Книгу?.. — затнувся Тіріган. — А! Ну так... Як книгу. Ох і давній же ти, раз такі слова пам'ятаєш! — усміхнувся хлопець.

— Знаєш, що я сьогодні дізнався, поки вас не було? — раптом запитав Тіктак.

— Ану ж бо, здивуй мене!

— Я почув по радіо передачу з казками. Казки для людських дітей, — уточнив дроїд.

— І як тобі казки?

— Дуже сподобалися! Там так багато прихованих сенсів, і все так повчально, — дроїд із щирим захопленням підняв угору великий палець. — Завантажуй свою карту, Тірігане. Я тобі вірю.

На масивних грудях дроїда відкрилася невелика панель із сервісними роз'ємами. Тіріган простягнув руку з кристалом пам'яті й спантеличено подивився на гнізда:

— У тебе що... навіть звичайного стандартного слота для кристала немає?! — здивувався хлопець.

Дроїд лише винувато знизав плечима:

— Ну, вибач... Я дуже стара модель на пенсії.

— Жартівник, — пробурмотів Тіріган. — Ходімо знайдемо кабель-перехідник. Якесь середньовіччя, чесне слово!

За десять хвилин хлопець обережно витягнув кабель із роз'єму:

— Ну що, друже, страшно було?

— Ні, не було, — відповів дроїд. — Я став розумнішим і тепер повністю готовий отрімати вказівки щодо ремонту й узятися до справи.

— От і чудово! — задоволений Тіріган потер долоні. — Піду я поїм, мабуть, а то Тіа там, напевно, вже лається на чому світ стоїть.

Хлопець розвернувся й попрямував до виходу з майстерні.

— Ви знаєте мою таємницю... і знаєте, що саме я охороняю, — промовив йому вслід дроїд. — Пам'ятай: потрібно просто правильно ставити запитання.