Ключі від фронтиру

— Ось, візьміть, — Тіама поставила на поліровану стійку крамниці важкий контейнер.

Мімік Су обережно підняв ударостійку кришку. Приміщення тієї ж миті осяяло глибоке райдужне сяйво — кожна грань огранованих каменів грала власною, унікальною палітрою чистих кольорів.

— Чарівно... — прошепотіла захоплена Сирида. — Я хочу просто зараз почати з ними працювати!

— Хм... А цей пошкоджений, — ювелір обережно пінцетом витягнув один із кристалів, розколотий майже навпіл.

— От чорт... — тихо засмутилася Тіама. — Напевно, розколовся, коли я впустила контейнер на причалі.

— У вас були неприємності, моя дорога? — співчутливо запитав Мімік, підводячи на неї очі.

— Були невеликі труднощі, але вони вже благополучно згоріли в глибокому космосі! — безтурботно махнула рукою дівчина.

— Ви приголомшлива парочка... — Мімік із повагою зітхнув і вказав на крісло. — Сідайте, Тіамо. Ви знищили піратів більше, ніж усі каральні експедиції Імперії за останні кілька років!

— Та просто пощастило, — скромно усміхнулася дівчина.

— Люба моя, я щиро сподіваюся, що це не просто везіння. Удача — пані дуже мінлива. Тут потрібне чітке планування.

— Згодна з вами, дорогий Міміку. Скоро будуть дуже хороші новини від офіційних представників Імперії.

— А ось це — просто чудова новина, дорога Тіамо! Координація з можновладцями — завжди єдине правильне рішення.

— Тату, я заберу? — Сирида нетерпляче переминалася з ноги на ногу, не зводячи очей із чарівного світла.

— Так, донечко, бери. Починай оформлення та оправу суворо за списком замовлень.

— І скільки у вас замовлень на цей момент? — уточнила Тіама.

— Рівно десять. І дуже добре, що ви взяли кристали із запасом! — усміхнувся Мімік.

— Один же пошкоджений... — з досадою зітхнула дівчина.

— І це чудово! — ювелір анітрохи не засмутився. — Із цього розколотого каменя я особисто виготовлю два особливі вироби. Саме хотів поекспериментувати з новими оправами.

— А яку ви виставили ціну, якщо не секрет? — примружилася Тіама.

Ювелір розгорнув над стійкою об'ємну голограму з логотипом. Назва торгового дому — «Су і Вілрей» — була виконана у стріманих, підкреслено суворих тонах, а сам монархат у проєкції притягував до себе погляд своєю казковою красою та оригінальною геометрією.

— Сімдесят тисяч фаворитів?! — ахнула Тіама. — Ви серйозно?!

— Абсолютно, — кивнув Мімік.

— Але ж це цілий статок!

— Саме тому й сімдесят, — усміхнувся ювелір.

— Ви не думайте, що ми перегнули.

— Навпаки, це ціна зі спеціальною знижкою для перших десяти клієнтів. Базова вартість становитиме дев'яносто тисяч.

— А чому одразу не сто?

— Сто тисяч — це психологічний бар'єр, — авторитетно пояснив старий. — На самому старті продажів його порушувати не варто.

— Скажи, а як там Тіріган? — перервала їх Сирида, стискаючи в руках коробочку з камінням. — Я так хвилююся... Він зовсім не виходить на зв'язок.

— Ну, по-перше: він абсолютно живий — це я тобі гарантую, — сказала Тіама.

— Дорога Тіамо, кажіть правду, прошу вас, — Мімік суворо й уважно подивився на дівчину.

Тіама зітхнула:

— Він живий, але через поранення почалося зараження крові.

Сирида тихо скрикнула, притиснувши долоню до губ.

— Спокійно, дівчинко, спокійно! — Тіама підняла руку. — Я привезла вчора справжній імперський польовий госпіталь. Його прооперував досвідчений бойовий медик, і зараз його життю нічого не загрожує. Я обов'язково передам йому, щойно він прокинеться, щоб він одразу зв'язався з тобою.

— Це... стрімано-хороша новина, — промовив ювелір. — Думаю, усе буде добре. Донечко, йди працюй. А ми з Тіамою трохи поговоримо.

Сирида кивнула й із коробочкою швидко зникла в майстерні за стійкою.

— Вона справді дуже переживає, — прошепотів ювелір.

— Та все буде добре! Він у мене міцний, до того ж зараз під наглядом чудового медичного дроїда.

— Ось, візьміть, — Мімік простягнув два тонкі кристали пам'яті. — Це офіційні юридичні документи на право володіння тридцятьма трьома відсотками Торгового Дому. Червоний кристал — ваш із братом, жовтий — вашого постачальника.

— Чудово! — Тіама згребла кристали й сховала до кишені. — Скажіть, коли ми зможемо доставляти готові вироби замовникам?

— Вам терміново потрібні гроші, Тіамо?

— Зізнаюся, так. Ми затіяли великий аукціон з армійським майном Імперії, і я вже внесла заставу за участь.

— Я можу позичити вам цілком пристойну суму, — запропонував Мімік.

— Не варто, — похитала головою дівчина. — Не хотілося б починати нашу ділову співпрацю з боргів. Це якось неправильно.

— Гаразд, — кивнув Мімік. — Ми постараємося зробити перші коштовності якомога швидше, а ви особисто доставите їх до двору Касти Ра.

— Ви мій кумир! — щиро вигукнула Тіама. — Буду чекати звісток і скоро привезу нову партію монархату.

— Про всяк випадок я дам вам ось це... — Мімік підвівся й зник у сховищі.

Повернувшись за хвилину, він поклав перед дівчиною масивну сріблясту монету з рельєфним карбуванням.

— Візьміть. Із поверненням, зрозуміло, — сказав ювелір. — Якщо виникнуть серйозні проблеми — просто покажіть її, і всі питання відпадуть самі собою.

— Це... Та не може бути! — Тіама широко розплющеними очима втупилася в монету, а потім на старого. — Це... платиновий дублон Імперії?!

— Так, — коротко відповів Мімік. — Саме він.

— Але ж він коштує... Я взагалі не уявляю, скільки він коштує! — видихнула дівчина.

— Це неймовірно цінна річ, і я даю вам її як фінансову гарантію. Ніхто й ніколи не зможе дати вам із нього решту! — весело засміявся ювелір. — І це його головна перевага.

— Я поверну вам його одразу після аукціону, — дбайливо ховаючи важкий метал до найглибшої кишені, пообіцяла Тіама. — Фух... Таке відчуття, ніби ціле графство собі до кишені поклала!

Вже біля самих дверей Тіама озирнулася:

— А якщо вам раптом терміново знадобиться ця монета, поки вона в мене... Що тоді?

— Не хвилюйтеся так, мила Тіамо, — лукаво примружився Мімік. — Якщо що, у мене є ще!

«Нічого собі дідусь... — вражено подумала Тіама, виходячи на сонце Урука. — Треба буде обов'язково дізнатися, хто ж ти такий насправді».

Крокуючи запиленим ринком, дівчина постійно ловила на собі шанобливі й захоплені погляди торговців. Їй привітно махали руками, вклонялися й запрошували до крамниць. Власник невеликої закусочної навіть підбіг і зовсім безкоштовно простягнув склянку зі свіжим, крижаним напоєм.

«А ми з братиком, мабуть, зараз найпопулярніші смертники на цьому Фронтирі, — тихо промовила про себе Тіама, роблячи ковток. — Ох і лицеміри...»

— Привіт, солоденький! — Тіама галасливо влетіла до крамниці Плутоса.

— Ой, чорт! — торговець, що дрімав у прохолоді, підскочив у кріслі, відчайдушно ловлячи кальян, який випадав із рук. — Тіамо! Ну хіба ж можна так лякати?! Мені взагалі-то не двадцять років!

— Та годі тобі, Плутосе! Ти в нас іще дуже навіть... — Тіама зі сміхом поплескала торговця по солідному животу. — Дивися, яку значущість наїв! Просто писаний барон!

— Тебе послухати, то хоч зараз до двору вирушай, — буркотливо всміхнувся Плутос. — Розповідай, якими долями? Про ваші з Тіріганом витівки тут хіба що тільки глухонімі не теревенять.

— Тирі поранений, але все буде добре. А я до тебе з чудовими новинами, — Тіама зручно вмостилася в глибокому кріслі. — Дай цукерку, будь ласка!

— Там під стійкою мішок. Тільки вчора зробив, бери скільки хочеш.

— Ох, ви мої хороші... — прошепотіла Тіама, щедро набиваючи кишені солодощами. — Ось, трімай, — вона поклала на стійку кристал пам'яті. — Це повний список військового майна, яке тобі доведеться дуже швидко продати.

— Та-а-ак? Ану ж бо, ану ж бо... — Плутос вставив кристал у слот проєктора. — Чудовий списочок! — прогудів він, швидко переглядаючи позиції й роблячи позначки. — Ого, скільки боєприпасів! Це на ура піде старателям. І форма... Щоправда, не нова, але тепла — чудово! Ну, дівчинко, не очікував такого багатства, — задоволено потираючи руки, сказав торговець. — Тут тисяч на вісімдесят буде.

— На сто. Приблизно, — поправила його Тіама.

— Гаразд, нехай на сто. І що ти хочеш запропонувати?

— Хочу тридцять відсотків. Усе, що вторгуєш понад це — твоє, — сказала Тіама. — Обійдемося цього разу без твоїх комісійних, прибутку й так вистачить.

— Гаразд, без комісійних, — кивнув Плутос. — Але тридцять я не дам. Мені теж треба заробити. Даю двадцять.

— Двадцять п'ять! І не жадібничай, солоденький. Тут є, звісно, мотлох, який і дарма нікому не потрібен, але лот один, і продається він тільки цілком.

Торговець задумливо почухав підборіддя:

— Ну... в принципі, можна спробувати. Але те, що не продасться — реалізуєш сама. Тут такого мотлоху відсотків десять.

— Домовилися, солоденький! — проспівала Тіама. — Двадцять п'ять відсотків моїх, а далі розважай свою бурхливу торговельну фантазію.

— Моя тобі порада, дівчинко: переглянь мої позначки й заберіть із Тіріганом собі те, що я вказав. Повір, вам воно ще дуже знадобиться.

— Обов'язково! І дякую тобі.

Тіама, сяючи усмішкою, випурхнула з крамниці.

— Ну й енергія... — похитав головою торговець, дивлячись їй услід. — Від неї хоч генератори заряджай.