Ключі від фронтиру

В ангарі аванпосту на повну гучність гриміла музика, відбиваючи баси від гулких металевих стін. Смішно пританцьовуючи в такт ритму, Тиктак приварював новий бронелист до відремонтованого каркаса «Носорога». Дроїд почергово підтискав то одну, то другу ногу, пружинячи свіжозмащеними суглобами. Слідів від плазми на корпусі штурмовика ставало дедалі менше, і корабель на очах повертав собі природний, хижий вигляд.

Вхід над важкими струменями водоспаду зовні розступився, пропускаючи швидкісний кліпер. «Аніума» безшумно увійшла до прихованого доку й м'яко опустилася на посадкову палубу.

— А в тебе тут весело, здоровило! — Тіама, відразу підхопивши ритм і граційно пританцьовуючи, підійшла до дроїда. — Тірі, йди подивися, який Тиктак молодець!

— Ти справді так думаєш? — запитав дроїд, зменшивши гучність музики.

— Звісно! Ти тільки подивися, скільки всього встиг зробити! — щиро вигукнула дівчина.

— Ну ти просто технічний монстр! — додав Тіріган, який підійшов, із повагою розглядаючи рівний зварювальний шов. — Карта Касти Сет явно пішла тобі на користь.

— Так, мені це дуже подобається, — утробно прогудів дроїд. — Я став розумнішим і тепер створюю красу.

— Романтик! — засміялася Тіама. — Продовжуй, якщо є запал. Або відпочинь.

— Я не втомився, — дроїд ненадовго замислився, блимнувши блакитними окулярами. — Але, мабуть, зроблю перерву. Зараз по мережі буде дитяча передача з новою казкою.

— Друже, роби так, як вважаєш за потрібне, — Тіріган з усмішкою поплескав велетня по плечу. — Ми ж друзі.

— Я дуже зворушений вашим ставленням, — промовив дроїд, випроставшись. — Дякую вам.

— Слухай, Тиктак, я хочу поставити запитання, — перевів тему Тіріган.

Дроїд завмер на мить, відклав убік важкий зварювальний апарат і випростався на весь зріст:

— Запитуй, Тірігане.

— Слухай... ми тут із Тіамою вже ніби облаштувалися. Нам би дуже хотілося побачити... що саме охороняє наш фарватер?

— Не зрозумів, — промовив дроїд, не повертаючи голови.

— Тірі, ну це так нудно... — протягнула Тіама, розглядаючи свої нігті.

— Тіа, це важливо, зважаючи на те, скільки в нас тепер ворогів, — відрізав брат і знову повернувся до велетня: — Гаразд, Тиктак, ми можемо поглянути на систему ведення вогню?

— Можна. Якщо просто подивитися, — кивнув дроїд.

— Ну от! А ти тут вправляєшся в красномовстві, — задерши підборіддя, підколола брата Тіама.

— Ходімо.

Дроїд махнув масивною рукою й попрямував до монолітної стіни ангара. Підійшовши впритул, він провів сталевою долонею перед ледь помітним датчиком. Темні панелі з тихим шипінням розсунулися в боки, і всередині загорілося м'яке чергове світло.

— Це що, ліфт? Але його немає на загальній схемі бази! — здивовано вигукнув Тіріган.

— Так, ліфт. І так, його немає на схемі, — підтвердив дроїд, пригинаючи голову, щоб пройти у вузький проріз.

— Чому ти раніше не сказав?

— А ти не запитував.

— Ну й конспіратор! — похитала головою Тіама.

— Ні, просто ви не запитували, — цілком серйозно відповів Тиктак.

Кабіна повільно поїхала вниз. За пів хвилини двері розійшлися, і вони ступили до просторого, напівтемного приміщення. Тут панувала важка вологість, а на металевій підлозі де-не-де блищали глибокі калюжі.

— Вентиляція барахлить, — винувато прогудів дроїд. — Але тепер, завдяки базі Сет, я знаю, як усе полагодити.

Уздовж стін на масивних стелажах рівними рядами стояли опломбовані контейнери. Деякі були розкриті, а кілька ящиків і зовсім валялися на підлозі.

— Це що? — Тіама нахилилася до найближчого.

— Це боєкомплект, — відповів Тиктак. — Його тут ще багато. І за наявності сировини я можу зробити ще.

Дроїд підійшов до важких броньованих гермодверей і провів рукою над датчиком. Метал зі скрипом піддався. Перед близнюками відкрилася велика шахта, що йшла далеко вгору, а на самому її дні, на масивній платформі, стояли чотири блискучі — попри вогкість — гармати. Зовні вони були схожі на важкі плазмові гармати, зняті просто з бойового есмінця.

— Ось вони, — показуючи рукою, промовив хранитель. — Дивіться, але тільки нічого не чіпайте.

— Ну, розкажи, що знаєш. Щоб ми не підходили близько — виключно заради твого спокою, — попросив Тіріган, не приховуючи інженерного захвату.

— Гаразд, слухайте, — дроїд указав на турельну установку. — Коли спрацьовує зовнішня система оповіщення, вони автоматично заряджаються. Боєкомплект знаходиться просто під лафетами, на яких вони стоять — це силові капсули з концентрованою енергією. Платформа підіймається шахтою, відкривається зовнішній люк над водоспадом, і вони ведуть вогонь. Система наведення знаходиться на вершині скелі, гармати підключаються до неї в момент підйому.

— А навіщо такі складнощі? Чому не вивести їх нагору назавжди? — запитав Тіріган.

— Гармати катастрофічно нагріваються навіть після кількох пострілів. Тому після залпу платформа опускається вниз, і стволи буквально заливаються рідким азотом. Резервуари змонтовані просто в стінах. Я знаю, що ви запитаєте далі, — випередив їх дроїд, — тому відповідаю одразу: таких батарей чотири по периметру аванпосту. Це дозволяє вести вогонь безперервно по колу. А турелі ближнього бою — вони там, зовні.

— Отже, це прототип? Не до кінця допрацьований і погано випробуваний? — уточнила Тіама, примружившись.

— По суті — так, — кивнув дроїд. — Але він працює. Уся справа в енергії, якою вони стріляють...

Дроїд замовк на секунду, а його окуляри тьмяно блимнули.

— Погана енергія. Дуже погана, — тихо додав він.

— Тобі неприємно на них дивитися? — запитала Тіама, співчутливо взявши дроїда за великий залізний палець.

— Дуже неприємно. Ходімо звідси.

— Ходімо, Тиктаку, підемо нагору, — м'яко підтрімав Тіріган. — Я побачив усе, що хотів. Дякую тобі.

— Я наведу тут лад. І на решті батарей теж, — повеселішав дроїд, коли вони повернулися до ліфта. — Тільки закінчу з «Носорогом».

— Домовилися, друже.

— Ой, ходімо швидше! — раптом заметушився Тиктак, глянувши на внутрішній таймер. — Моя передача зараз почнеться!

Піднявшись до житлового блоку, Тіріган насамперед попрямував на кухню.

— Тіа, ти голодна? Наздоганяй! — гукнув він сестрі через плече.

Поки харчовий принтер із тихим бурчанням друкував гарячу вечерю, Тіріган викликав по зашифрованому каналу Плутоса. На екрані одразу з'явилася фізіономія хитрого торговця.

— Привіт, малий! — життєрадісно вигукнув товстун, не випускаючи з рота різьблений мундштук кальяну й пускаючи кільця запашного диму.

— Привіт, Плутосе. Є дев'яносто вісім комплектів літньої імперської форми. Допоможеш збути?

— О, чудовий товар! — примружився торговець. — Допоможу, звісно. Де віджав?

— Та трапилося тут...

— Правильно, Тірігане, не здавай джерела! — перебив його Плутос, піднявши вказівний палець. — Якщо чесно, армійське майно завжди йде на ура. Будь-яке! Якщо на ньому, звісно, немає чужих мізків і крові, — тихо промовив він.

— У нас усе чисто, заводське пакування.

— Дам хорошу ціну, малий. Вважай, що продано! Закидай мені до крамниці за першої ж нагоди.

— Зробимо, — пообіцяв Тіріган.

— Хм... Дивна в тебе обстановка на задньому плані, — придивився Плутос через проєкцію. — Наче якась військова база.

— Частково так і є, — не став вдаватися в подробиці хлопець. — Просто оздоблення зроблене з того, що було під рукою.

— Зрозуміло. Не хочеш говорити — не говори, я не з образливих.

— До речі, дякую за Торіана, — додав Тіріган. — Хороший чоловік. Ми з ним тепер на постійних контрактах.

— Ех, хлопці... Весь Урук уже знає, як ви знову вмили «Чорну десятину»! Люди на ринку регочуть у голос із цих невдах.

Плутос затягнувся кальяном і вже серйозніше додав:

— А даремно. Навіть із покидьками треба знати межу.

— Та само вийшло, — знизав плечима Тіріган. — Вони самі на нас напали, а потім один їхній корабель імперці загребли.

— Ви, дрібні, наче магнітом притягуєте до себе неприємності! — зареготав Плутос. — Так, і ще дещо, Тірігане... Торіан — скупердяй рідкісний. Але вичавити з нього нормальний гонорар можна. Тож тисніть його по ціні й не відступайте!

— Дякую, Плутосе. Піду я, їсти хочеться.

— Ну, не пропадайте, юні обдарування! — хмикнув торговець і вимкнув зв'язок.

Занурений у думки, Тіріган упорався з вечерею й раптом помітив, що Тіама на кухню так і не прийшла.

«Дивно, — подумав він. — Я ж голосно кликав».

Він пішов шукати сестру й знайшов її в ангарі. Тіама сиділа просто на трохи брудній металевій підлозі, спершись спиною об опору «Носорога», а поруч примостився величезний Тиктак. Вони удвох захоплено дивилися на маленький екран комунікатора й синхронно реготали.

— Ви чого це? — здивовано запитав Тіріган, зупинившись у прорізі.

— Ми тут казку дивимося, — не повертаючи голови, витирала сльози Тіама. — Весело — просто жах!

— Так, Тірігане, справді дуже смішно, — утробно вібруючи всім корпусом, підтвердив дроїд.

— Дитячий садок, просунута група, — з усмішкою похитав головою хлопець. — Я вам нормальний екран побільше виведу, а то сидите, мучитеся, бідолашні.

— Ой, зроби, будь ласка! — попросив Тиктак. — На маленькому погано видно деталі.

«Наш божевільний дім — найкращий у секторі», — подумки підсумував Тіріган, хитаючи головою.

Наступний день приніс одразу кілька пропозицій на перевезення вантажів, один рутинний охоронний контракт і — найголовніше — виклик від Торіана. Шахтар призначив зустріч на післязавтра й одразу вказав новий гонорар: вісімсот фаворитів.

— Отямився-таки старий скупердяй, — задоволено зауважила Тіама. — Дотисну його до тисячі.

— Ні, Тіа. Спочатку ми вислухаємо його пропозицію, а потім уже вирішуватимемо: тиснути чи погодитися.

— Гаразд, стратег, корюся! — Тіама схилилася в жартівливому реверансі. — Слухай, давай краще візьмемо ось цей контракт, — вона тицьнула пальцем в екран термінала.

— «Вантаж ювелірних виробів на виставку, планета Ілліріум», — прочитав Тіріган і насупився: — Це ж територія Касти Ра.

— Ну і що? — здивувалася Тіама. — Ра ніколи не чіпають торговців, це тобі не дикий Атум.

— Згоден, — кивнув хлопець. — І гроші за рейс пропонують дуже навіть непогані.

— Зв'язуйся із замовником, а я поки що зберуся! — скомандувала сестра, прямуючи до своєї каюти.

— Командирка... — добродушно кинув їй услід Тіріган і гукнув: — Буде виконано, ваша світлосте!

— Так би й раніше! — долинуло з коридору.

Швидко діставшись до Урука, близнюки насамперед заскочили до Плутоса. Тіріган — щоб вивантажити з найманої платформи ящики з імперською формою, а Тіама — за черговою порцією своїх улюблених цукерок.

— Де тут у вас ювелірний квартал? — затягуючи застібки на куртці, запитав Тіріган.

— Що, трапився контракт у блискарів? Поважаю, трудяги! — озвався Плутос, перераховуючи тюки. — Це тут недалеко, пішки дійдете.

Квартал ювелірів — або «блискарів», як їх влучно охрестив Плутос, — справді розташовувався за кілька кварталів від ринку. Близнюки швидко відшукали потрібну вивіску й увійшли всередину.

Чисте, затишне приміщення з панорамними вітринами під силовими щитами було заставлене безліччю витончених коштовностей. Тіамі тут миттєво сподобалося.

— Ой, Тірі... очі розбігаються! — із щирим дитячим захватом прошепотіла вона.

Із задньої кімнати викотився маленький сухорлявий дідок у гарному вишитому халаті й кумедній шапочці з китицею на маківці.

— Добрий день! Чим можу допомогти, молоді люди?

— Ми щодо контракту на супровід до Ілліріума. Я з вами зв'язувався, — сказав Тіріган.

— Ви пан і пані Вілрей? — зрадів дідок, сплеснувши руками. — Я такий радий, що саме ви відгукнулися! Мене звати Мімік Су, я ювелір. А це моя донька — Сіріда. Донечко, йди сюди!

Із технологічної майстерні за вітринами вийшла молода дівчина з м'якими, витонченими рисами обличчя і дуже теплою, відкритою усмішкою.

— Добрий день, — із легким уклоном промовила вона. — Я Сіріда. Супроводжуватиму тата на виставку.

Тіріган буквально завмер. Він не міг відвести очей: пряме смоляне волосся, трохи розкосі темні очі, бронзова шкіра й ця усмішка... На мить хлопець просто забув, як дихати.

Тіама миттєво простежила за застиглим поглядом брата й боляче тицьнула його ліктем під ребра.

— Вибачте, шановний Міміку, ми на хвилинку, — мило всміхнулася вона й буквально за комір витягла Тірігана на вулицю.

— Ану подивися на мене! — Тіама стала перед ним, схрестивши руки. — Ого... Попався хлопчик! — усміхнулася вона. — Що, так сподобалася?

— Та я... просто замислився, — почервонівши до кінчиків вух, пробурмотів Тіріган.

— Ага, замислився він! Напевно, про складну будову галактики?

— Ну... приблизно так, — тихо відповів він, відводячи очі.

— Трімай себе в руках, Тірі, я тебе дуже прошу! — вже серйозніше сказала сестра. — Після контракту — хоч одружуйся! Але тільки після.

— Гаразд, домовилися, — з викликом пробурмотів Тіріган. — Одружуватися — тільки після контракту.

— Гей, я взагалі-то пожартувала! — Тіама підозріло примружилася. — Ти ж не задумав нічого такого?

— Ні, Тіа. Усе — тільки після контракту.

— Значить, задумав! Ну починається... — сплеснула руками дівчина.

Вона підійшла ближче, взяла брата за підборіддя й суворо зазирнула йому в очі:

— Не роби різких рухів, братику. Пообіцяй мені.

— Обіцяю, Тіа! Ну що ти зі мною, як із дитиною? Образливо ж! — обурився Тіріган і розвернувся назад до дверей.

— Та ти й є дитина, братику... — тихо сказала собі під ніс Тіама, всміхнувшись, і пішла слідом.

У Міміка із собою був лише невеликий саквояж із товстої шкіри, а в його доньки — простенький дорожній рюкзак.

— Проходьте, влаштовуйтеся, — запросила гостей Тіама, заводячи їх до затишної кают-компанії «Аніуми». — Якщо голодні або хочете пити — у харчовому принтері свіжий картридж.

— Дякую, пані Вілрей, — укотре вклонився Мімік, сідаючи в глибоке крісло. — Ми всім задоволені. Головне для нас — безпека.

— Давайте одразу домовимося, — м'яко перебила його дівчина. — Жодних «панів». Просто Тіама і Тіріган. Домовилися?

— Домовилися, — розуміюче кивнув ювелір.

— Ну тоді — в дорогу! — весело підсумувала Тіама й пішла до рубки.

Кліпер беззвучно піднявся над Уруком, швидко проминув верхні шари атмосфери й ліг на вектор до Ілліріума, переходячи в гіперпросторовий стрибок.

Поки корабель, оповитий сяйливим фіолетовим маревом, долав світлові роки, розмова в кают-компанії зав'язалася сама собою. Тіріган, усе ще час від часу червоніючи, розмовляв із Сірідою. Дівчина теж помітно ніяковіла, обережно опускала довгі вії, але з бесіди не випадала.

— Здається, у нас проблема, дорогий Міміку, — тихо промовила Тіама, підсідаючи до ювеліра.

— Чому ж? Я не бачу жодної проблеми, — спокійно відгукнувся старенький. — Двоє симпатичних молодих людей просто ведуть приємну бесіду.

— Ну так... Червоніючи при цьому так, що від них хоч реактор прикурюй!

— Ви надто пильно спостерігаєте за своїм братом, — м'яко зауважив Мімік. — Вибачте, якщо образив.

— Та що ви, шановний! — махнула рукою Тіама. — Просто я знаю свого брата як облупленого. Ваша дівчина йому дуже сподобалася.

— Я теж це бачу, дорога Тіамо.

— Гаразд. Летіти нам іще досить довго. Хочете чогось випити? Можу запропонувати вина або чогось міцнішого.

— Я б не відмовився від келиха доброго темного пива, — примружився старенький. — З молодості його люблю, знаєте.

— Наш принтер робить чудове темне пиво, — усміхнулася Тіама, за хвилину ставлячи перед Міміком запітнілий келих. — А з чим ви летите на виставку, якщо не секрет?

Дівчина буквально випромінювала доброзичливість.

— О, це дуже важлива виставка! — ювелір зробив ковток і задоволено примружився. — Раз на десять років герцог Касти Ра проводить конкурс і укладає контракт на виготовлення нагород для своєї особистої гвардії. Це неймовірно вигідне й чесне замовлення.

— То покажіть, із чим їдете! — заінтриговано попросила Тіама.

— Гаразд... Вам — можна, — усміхнувся старенький, поправляючи шапочку.

Він дістав із саквояжа й відкрив широку скриньку з червоного дерева. На чорній шовковій підкладці в ніжному світлі плафона спалахнули сотнями граней кулони, брошки й цілі гарнітури з найтоншого дорогоцінного плетива.

— Боги, яка краса... — щиро захопилася Тіама, розглядаючи ювелірні вироби. — Одразу відчувається рука великого майстра!

— Дякую, Тіамо. Я щиро радий, що ця скромна колекція вам сподобалася.

— Ну, не така вже вона й скромна! — засміялася дівчина. — Може, коли я розбагатію, прийду по прикраси саме до вас?

— Це буде великою честю для мене й Сіріди, — відповів ювелір, блаженно смакуючи пиво.

Тіріган і Сіріда тим часом уже спілкувалися зовсім невимушено, про щось тихо сміючись.

— Сподіваюся, ви переможете в конкурсі, — сказала Тіама. — Ви справжній майстер... Придумати й утілити таку витончену красу!

— Не зовсім так, дорога Тіамо, — похитав головою Мімік. — Я лише батько майстра.

Тіама зі щирим подивом перевела погляд зі старенького на дівчину:

— Це... ваша донька зробила?! Неймовірно!

— Так, це все роботи Сіріди. Я вже старий, і мої пальці не можуть виводити такі складні візерунки.

— Знаєте, шановний Міміку... — Тіама тепло усміхнулася, дивлячись на брата. — Я, мабуть, уперше в житті рада, що мій брат усміхається не мені, а іншій жінці. Це так незвично...

— Ви дуже мудра дівчина, Тіамо, — м'яко відповів ювелір. — Нехай усе йде своєю чергою... У вас, до речі, чудове пиво. Можна мені ще келих?