Ключі від фронтиру

— Одягай!

На ліжко Тірігіна Тіама кинула запакований у прозорий чохол дорогий костюм.

— Це що таке, Тіа? Костюм?! Серйозно? — Тірігін обережно відкрив упаковку, провівши рукою по розкішній тканині. — Я слово «костюм», мабуть, із помилками напишу, а ти кажеш — одягай?! Це?!

— Одягай, глушино ти космічна! Хоч раз у житті будеш схожий на мого брата!

— Ти хотіла сказати — на людину?

— Не обов'язково! — кинула Тіама, прямуючи до виходу. — Чекаю біля корабля.

Дівчина миттєво випурхнула з каюти.

«Ну от як їй завжди вдається ставити останню крапку в розмові?!» — Тірігін із досадою зірвав упаковку. Напевно, на Ілліріумі купила за купу грошей...

— За дуже велику купу грошей, — пробурмотів хлопець, розглядаючи фірмову бірку.

— Ну от! Красень же! — зі щирою усмішкою сказала Тіама, розглядаючи брата, що підійшов. — Нормально, до речі, сидить... О боги, куди ти бластер причепив, ну глушино!

— А куди я без бластера?! — обурився Тірігін.

— Залиш. Ми сьогодні швиденько впораємося.

— Ні, сестричко, зброю я візьму. Але залишу на кораблі — і тобі раджу.

— Гаразд, домовилися. Залишимо на кораблі.

— А ти, сестричко, маєш просто приголомшливий вигляд, — визнав хлопець, оглядаючи сестру з усіх боків.

— Так, прибери свої дивилки, річ зіпсуєш! — Тіама розгладила невидиму складку на елегантному жіночому діловому костюмі.

— Навіщо взагалі цей маскарад потрібен, не розумію? — пробурчав Тірігін.

— Так належить, Тірі. Можеш обурюватися, але так треба.

— Гаразд-гаразд, не сперечаюся. Твій план — слухаюся і корюся!

— Що це на вас найшло? Захворіли обоє? — пролунав здивований голос Тіктака.

— У сестри чергове загострення, — відповів Тірігін, спритно ухиляючись від потиличника.

— Даремно ти так кажеш, — несподівано заступився дроїд. — Ви маєте дуже гарний вигляд.

— От бачиш! Дворічно... ні, двотисячолітній дроїд тобі каже, що ти красунчик. Якщо вже залізяка так вважає, значить точно все чудово!

— Тіктак, без образ, — усміхнулася дівчина.

— Я не ображаюся, — відповів дроїд. — Повертайтеся якнайшвидше, а я поки проведу повну діагностику оборонної системи — час за графіком.

— Чудово, полетіли! Кліріс просив не запізнюватися, у нього там повний бедлам із військовими.

Кліпер м'яко відірвався від палуби й вирушив фарватером до точки гіперстрибка.

— Ребята, — раптом долинув тривожний голос Тіктака з комунікатора. — Я фіксую нетипове просторове збурення... Наче...

Договорити він не встиг. Із гігантського вікна гіперпереходу, що спалахнуло, просто в космос вивалилися три кораблі: важкий крейсер Адохай і два менші штурмові судна.

Кліпер пронісся буквально за кілька метрів від потворного іржавого корпусу крейсера, стрімко втрачаючи швидкість.

— Тіа, стріляй! — закричав Тірігін.

— Куди стріляти?!

— Неважливо! Стріляй, пастки випускай! — Хлопець вчепився в штурвал, відводячи кліпер від зіткнення з другим кораблем.

Касети пасток зі свистом висипалися з борту й понеслися до найближчого корабля Адохай. З-під днища всіх трьох ворожих суден уже напливали силові щити, укладаючи їх у захисні кокони. Пастки миттєво подолали дистанцію й врізалися в іще не закритий щитом брудно-каламутний ліхтар рубки. Старий корабель здригнувся, і всередині щойно сформованого купола спалахнуло маленьке сліпуче сонце.

Два кораблі, що залишилися, відкрили шквальний вогонь по кліперу, який відчайдушно маневрував. Заряди важкої плазми врізалися в його щити, збиваючи з траєкторії.

— Тіа, стріляй!

— Я стріляю, але вони підняли силові поля! Нам їх не пробити!

— Усю енергію на щит і двигуни! — скомандував Тірігін, дивлячись на контрольний екран, де зашкалювала витрата енергії. — Забираємося звідси!

Кліпер пішов у стрімкий віраж, пірнаючи під черево крейсера.

— Тіктак, активуй систему захисту аванпосту! — прокричала Тіама в комунікатор.

— Не можу, ви надто далеко від безпечного фарватеру! — відгукнувся дроїд.

— Розшир межу, або ми загинули! — зло кинув Тірігін, ухиляючись від чергового потоку плазми.

— Не можна цього робити! — запротестував дроїд. — Наслідки...

— Ми зараз загинемо! — не своїм голосом закричала Тіама. — Роби!

— Гаразд... Але я попереджав, — долинув сухий металевий голос. — Режим бойового реагування увімкнено!

Від поверхні планети до ворожих кораблів уже неслися сфокусовані енергетичні промені. Крейсер зустрів щитом одразу два постріли, і його поля, яскраво спалахнувши, витрімали удар. Друге судно встигло ухилитися від першого спалаху, але наступний промінь врізався просто в його руховий відсік, миттєво перетворюючи корабель на хмару уламків.

— Молодець, Тіктак! Давай ще! — Тіама не прибирала руки з панелі вогню.

Кліпер огризався всім, чим міг, кружляючи серед потоків плазми. І в цю мить хвиля невідомої енергії накрила близнюків.

Немов крізь товщу каламутної води, Тірігін дивився на екрани, де черговий постріл із планети пробив щит крейсера, розносячи вщент його ангар винищувачів. А потім... Тіама відчула, як усередині неї стрімко зростає нестримна, дика лють. Усе навколо згасло, залишився лише один-єдиний інстинкт — убивати! Думка про те, що поруч перебуває смертельний ворог, одночасно прийшла в голови близнюків.

Тіама з перекошеним обличчям обернулася до брата й по його налитих кров'ю очах зрозуміла, що він відчуває те саме. У її руці миттєво опинився короткий ніж, і, схопившись із крісла, вона занесла клинок з антиматерією просто над головою Тірігіна!

Її зупинив від удару лише бластер, націлений їй просто в перенісся, і божевільне гарчання брата. Заревівши, Тірігін схопився з крісла пілота, схопив сестру за комір і з силою викинув із рубки, натискаючи клавішу блокування дверей!

Тіама миттєво підвелася на ноги й кинулася на зачинені двері, несамовито завдаючи по них диких ударів ножем з антиматерією.

Тірігін буквально впав навколішки перед панеллю керування, насилу розтиснувши пальці й відкинувши бластер убік. На екранах гігантський древній крейсер розвалювався на шматки, добиваний головними калібрами аванпосту. Найяскравіший спалах від вибуху реактора на секунду засліпив хлопця. Перемагаючи дикий біль у голові, він насилу дотягнувся до консолі, перевівши щити кліпера на максимально можливий рівень.

Кліпер, що втратив керування, влетів просто у вогняну кулю вибухаючого крейсера й, проскочивши її наскрізь, вилетів у відкритий космос.

— Режим бойового реагування згорнуто, — долинув далекий голос дроїда з динаміка.

Хвиля, що тиснула на свідомість, повільно відступила. Тірігін насилу підвівся й, важко опустившись у крісло, скинув швидкість корабля, що мчав у нікуди. Спрацювали гасники інерції, і кліпер ліг у дрейф.

Тірігін обернувся: броньовані двері рубки були всі всіяні потворними наскрізними отворами. Хитаючись, він підійшов і відщепнув замок.

Тіама лежала на підлозі непритомна. Її ніж по самісіньке руків'я був загнаний у метал дверей.

— Тіа! Отямся... — Тірігін обережно підхопив сестру й посадив у крісло другого пілота. — Отямся, сестричко!

Дівчина важко розплющила очі, з жахом дивлячись на брата:

— Ми... живі? — прошепотіла вона. — Тірі... Що це був за кошмар?! Тіктак, що це щойно було?! Відповідай, що за жах! — хрипким голосом проричав Тірігін.

У комунікаторі почулися металеві звуки — дроїд винувато тупцяв біля панелі:

— Я попереджав, що не можна розширювати межі дії системи... — Голос дроїда тремтів майже по-людськи. — Ви живі?

— Так... З нами все гаразд. І кораблі Адохай вирушили до пекла, — видихнула Тіама.

— Ви живі... Я такий радий! — Тремтіння в голосі дроїда зникло. — Тепер ви розумієте, що сталося з попереднім персоналом аванпосту, хлопці? Погана енергія... Вона зводить із розуму й змушує вбивати.

Тіама повільно підвелася в кріслі, тремтячими пальцями поправляючи зачіску:

— Це... я зробила? — Вона вказала на ніж, що стирчав із дверей.

— Ти, — похмуро відповів Тірігін, підбираючи бластер із підлоги. — Добре, що я тебе з рубки викинув. Сам не знаю, як здогадався...

— Гарно ти з крейсером розібрався, — сказала Тіама, дивлячись в ілюмінатор. — Яскравий феєрверк вийшов!

— Та я вимкнув автоматику й наводив гармати сам, — відгукнувся Тіктак.

— Молодчина! Отрімаєш новий екран, — сказала дівчина, поправляючи макіяж перед маленьким дзеркальцем.

— Ви повертаєтеся додому? — з надією запитав дроїд.

— Ну звісно! — вигукнула Тіама. — Щоб три іржаві каструлі змінили мої плани?! Не дочекаєтеся! Чого застиг, як транспорт на причалі? Давай за штурвал! — штовхнула вона брата. — Летимо на Урук!

— Гаразд, сестричко... Полетіли, — приречено усміхнувся Тірігін.

Розігнавшись, кліпер стрибнув у гіперпростір.

Солодкий Плутос блаженно розвалився на розкладному стільці біля дверей своєї крамниці. Покурюючи кальян і мружачись від яскравих променів сонця, він спостерігав, як імперські дроїди з вантажівки вивантажують контейнери.

Сержант, що підійшов, простягнув планшет:

— Ваш підпис, пане Плутос.

— «Пане Плутос»... Боги, як приємно! — хмикнув торговець, розписуючись.

— Своїм підписом ви засвідчили, що вантаж отрімано в повному обсязі й претензій ви не маєте.

— Хочеш цукерку, сержанте? — Плутос простягнув імперцю льодяник у формі корвета.

— Краще ковтнути чогось бадьорливого, — обережно натякнув той.

— І це можна! — Торговець простягнув флягу.

Відпивши добрий ковток, сержант повеселішав:

— От тепер можна й цукерку! — І, віддавши честь, із гідністю пішов.

— Солоденький, у тебе свято? Ти виліз зі свого підземелля на поверхню?! — пролунав знайомий голос.

— О, хлопці! Привіт! — вигукнув Плутос. — Дівчинко моя, радий тебе бачити! І тебе, герою! — поглянув він на Тірігіна. — Бачу, лот уже привезли? Тепер продавати можна?

— Ні-а, — похитав головою Плутос. — Продавати не треба. Усе вже продано! Залишилося тільки відібрати вашу частку за моїм списком.

— Та ти геній торгівлі! — засміявся Тірігін.

— Ну, не без цього, друзі! Але мить тріумфу така коротка... — Плутос скорчив скорботну фізіономію.

— Ех, Солоденький, що б ти без нас робив! — Тіама простягнула йому кристал. — Новий аукціон — за місяць.

Товстун схопився зі стільця:

— Дай я тебе обійму, дівчинко!

— Не зараз, Солоденький, костюм помнеш!

— І яка сума лота? — обережно запитав торговець.

— Усім вистачить! — засміявся Тірігін.

— Ну не мільйон же?! — розвів руками Плутос. — Чи... мільйон?! — затинаючись, перепитав він, дивлячись на хитро усміхнених близнюків.

— Працюємо й заробляємо. Готуй площі, далі буде більше! — Тіама поплескала торговця по круглому животу. — Цукерки є?

— Там, під прилавком... — махнув рукою Плутос, перебуваючи в шоці. — Мільйон... Не можу повірити! А куди це ви такі ошатні, хлопці?

— Та є невеличка справа в імперській конторі, — сказала Тіама. — Вирішили причепуритися.

— Ну, маєте чудовий вигляд! Особливо ти, дівчинко.

— Ну це зрозуміло! З нас двох наднова зірка — я, — відкинувши пасмо волосся, заявила Тіама.

— А я тоді хто? — усміхнувся Тірігін.

— Ой, ходімо вже, жовтий карлику! — махнула рукою дівчина під гучний регіт Плутоса.

Центуріон Кліріс флегматично спостерігав за метушнею співробітників відомства. Для його системного складу розуму було дуже дивно, коли якась функція підрозділу працювала неправильно.

Так, триває воєнна кампанія. Так, згоріла в пекельному полум'ї ціла ескадра, а ворог страшний і не рахується з втратами. Але саме системна робота може переломити хід подій! Якщо вже й створювати хаос, то це має бути продуманий, системний хаос, яким потрібно бити ворога по слабких місцях.

Те, що відбувалося навколо, викликало в офіцера лише легку усмішку — усі ділянки його власної роботи функціонували чітко, як реактор лінкора.

— Пане Кліріс, як я рада вас бачити! — пролунав до тремтіння знайомий голос.

Заплющивши на мить очі, центуріон зобразив бездоганну чергову усмішку:

— Пане та пані Вілрей! Ви вчасно... Радий вас бачити! О-о-о... Ще й у такому приголомшливому вигляді!

Кліріс миттєво оцінив фасон і вартість костюмів близнюків, і віртуальний цінник, що сплив перед його очима, його чимало здивував. Поцілувавши руку Тіамі, він запросив гостей сісти:

— Отже, чим можу служити?

— Прошу не дивуватися нашому проханню й не вважати це жартом, шановний Клірісе, — промовила Тіама, — але ми хотіли б офіційно заявити права на зоряну систему.

Центуріон відкинувся в кріслі, схрестивши пальці:

— Ваше прохання... дещо несподіване, — серйозно сказав він. — Але в мене немає часу на жарти, мадемуазель Тіамо.

— Це не жарт, — Тіама простягнула кристал пам'яті. — Ознайомтеся, будь ласка.

Кліріс узяв накопичувач і вставив його в слот.

— Якщо ви мене розігруєте, хлопці, я вас оштрафую по повній програмі, — попередив центуріон, заглиблюючись у вивчення даних.

Минуло п'ять хвилин. Він мовчки підвівся й незворушно підійшов до вікна. Тірігін напружено стежив за чиновником, а Тіама з незалежним виглядом розглядала численні подяки та нагороди на стіні кабінету.

Повернувшись на місце, Кліріс ще раз поглянув на екран:

— Я не розумію лише одного, — сказав він, підперши підборіддя рукою. — Як вам усе це вдається?! Ваше життя від моменту появи тут — це низка неймовірного везіння. Таке враження, що ви дали хабар богам удачі й отрімали всеосяжну індульгенцію!

— Згідно зі статтею 12 Кодексу першовідкривачів від 112 року створення Імперії Астара, ми маємо першочергове право на оренду нововідкритої системи за один золотий сюзерен на рік строком на 99 років, — усміхаючись, чітко промовила Тіама.

— І подальшого викупу у власність вищезазначеної системи через 49 років за бажанням орендаря за оціночною вартістю Спеціальної комісії Імперії з ресурсів, — м'яко доповнив Кліріс.

— Саме так, пане центуріоне! Ви перевірили наші дані?

— Так, мадемуазель, перевірив. У жодному каталозі Імперії ця система не значиться, а отже — ви, як першовідкривачі, маєте на неї повні права.

— Ми хотіли б оформити всі документи просто зараз, — сказав Тірігін, акуратно поклавши на стіл блискучий золотий сюзерен.

— Боги, мені це сниться!.. — Кліріс на мить закрив обличчя руками. — Ви — це нонсенс! Таких людей просто не буває!

— І тим не менш ми існуємо, дорогий Клірісе. То ми можемо оформити документи?

— Так, безсумнівно! — узявши себе в руки, відповів центуріон. — Зараз я видам вам тимчасові свідоцтва до прибуття інспектора для перевірки координат системи.

— Ви нам не вірите? — запитав Тірігін.

— Протокол, молодий чоловіче! ПРОТОКОЛ! Усе має бути зафіксовано.

— Ну а інспектором будете, звісно, ви?

— Звісно я, друзі мої! — засміявся центуріон. — Я особисто хочу побачити підтвердження вашого феноменального везіння! — Швидко перегортаючи багатосторінкові документи й ставлячи візи, Кліріс похитував головою: — Залишилася невеличка формальність... Точніше, дві. Я маю додати ваші цифрові зображення. Даєте згоду?

— Звісно даємо, — кивнула Тіама.

— Чудово, сканер уже заніс вас до профілю документа.

— Я там гарний вигляд маю? — поцікавилася дівчина.

— Найкращий у галактиці, — незворушно відповів чиновник.

— Я задоволена! А друга формальність?

— Назви системи й планет, звісно. Чи віддасте перевагу імперським номенклатурним номерам?

— О ні, нехай будуть назви! — кивнула Тіама. — Отже: система — Форамен. Назви планет — Фарасіс, Ріма та Нерея.

— Ей, сестричко, я теж хочу взяти участь у виборі назв! — обурився Тірігін.

— Братику, тобі не подобаються назви, які я вибрала? — запитала дівчина, з милою погрозою дивлячись на брата.

— Подобаються... Гарні назви, але...

— Заносьте саме ці, дорогий Клірісе! Тірігін згоден!

Центуріон, стримуючи усмішку, заповнив останню форму й передав кристал пам'яті Тіамі:

— Вітаю вас обох. Серйозно, я щиро радий, що у вас з'явилося це скромне придбання. Тепер ви постараєтеся не втрапляти в неприємності, про які гуде пів-Урука?

— Ми постараємося, пане Клірісе, — сказала, підводячись, Тіама. — Рада, що ви підтвердили свій високий професіоналізм. Утім, сумнівів у цьому в нас і не було.

Попрощавшись із центуріоном і призначивши дату інспекції, близнюки вийшли на вулицю.

— Відчуваєш, Тірі, як пахне повітря?! — із захватом вигукнула Тіама.

— Так, відчуваю... Паливом і окалиною з дюз кораблів! — хмикнув Тірігін.

— Ой, не дуйся, слоняро! — Тіама тицьнула брата ліктем у бік. — Ти розумієш, що зараз сталося?!

— Розумію. Ми отрімали офіційні права на зоряну систему.

— Ну зовсім у тебе немає фантазії, братику! Це не просто зоряна система... Це наші ключі від Фронтиру!