9 розділ

Три роки потому

Саша

- Куро, ти зовсім зледащів, - вигукнула я, петляючи між деревами. - Жирдяй! Сьогодні ти рибалиш!

- М-мря-аф! - почулося позаду.

За три роки ранкова пробіжка перетворилася на своєрідний ритуал, щось неминуче та незмінне. Сніг, дощ, та хоч ураган! Ми летіли лісом наввипередки, хто швидше...

Так! Минуло три роки. Навіть не віриться. Ми змінилися: Куро страшенно вимахав, десь метр у загривку і майже два метри завдовжки. А скільки важить, навіть не питайте! Джо каже, це через наш зв'язок. У природі карракали менші. Але ми не проти! Тепер, якщо він має настрій, я можу навіть покататися верхи на своєму "котику".

Ну а я така ж струнка і висока, хоча більше не кістлява, а швидше жиляста. М'язи, як у бодібілдера, мені ніколи не накачати, та й не хочу, а ось спритності побільшало. Груди, слава всім богам, маленькі, легко сховати. Ви думаєте, я божевільна. Що ж, навіть якщо й так, я не збираюся відмовлятися від своєї нав’язливої ідеї. Краще спробувати і програти, ніж і зовсім не жити. Тому, що жінки в цьому забутому богами світі не живуть!

То про що це я? О так, ми змінилися не тільки зовні. У нас із Куро утворився зв'язок, як між відьмою та фамільяром у земних казках. Ми завжди відчуваємо один одного: де знаходимося, про що думаємо (це з мого боку), відчуваємо емоції та іноді я бачу щось подібне до мислеобразів, тільки не чітких і після цього дуже болить голова. Це трохи страшно, бути такою відкритою для когось, але в той же час величезне щастя мати рідну душу поруч. Три роки Джо підтягував нас, як міг, готував до будь-яких складнощів, вчив виживання не лише у дикій природі, а й серед людей. Крім усього іншого, я вивчала політологію, анатомію, зілляваріння, науку про отрути та протиотрути, визубрила більшість найлегших цілительських заклинань. (Так, про всяк випадок.) І найголовніше, я заново вчилася ходити, сидіти, говорити, навіть стояти як хлопець. А ви знали, що центр тяжіння у чоловіків та жінок розташований по-різному? І тому будь-яка знаюча людина тільки по ході відразу дізнається хто перед ним, хлопець чи дівчина. А знаєте, як складно зламати у собі вбиті у підсвідомість звички?

Рефлекси, які ми в принципі не помічаємо, та що там, просте дихання може все зіпсувати, адже виявляється ми дихаємо грудьми, а чоловіки більше животом. Сказати, що я була у розпачі, це нічого не сказати. Іноді хотілося все кинути і плакати в подушку, благаючи повернути мене додому. Але потім приходив Куро і біль, поділений на двох, уже не здавався таким сильним.

Загалом, за три роки я пройшла всі сім кіл пекла, щоб досягти задуманого, але основна проблема все ще була невирішеною. Як приховати ауру, за якою будь-який лікар, та й не тільки, зможе дізнатися, хто я? До вступних іспитів залишилося два тижні. Час невблаганно біжить, а я ще не готова.

- Я перша! - регочучи на все горло, танцювала на узліссі. - Нарешті я виграла!

Куро промчав повз мене, навіть не зупиняючись, і тільки тоді я зрозуміла чому. З дому, до головокружіння, смачно пахло м'ясним рагу. М-мммм... А це означає, що Джо повернувся! Його не було майже тиждень. Не знаю, чим він займався, але мене з собою не брав.

Чоловік стояв біля столу та нарізав овочі. Все такий же величезний і бородатий, але дуже добрий і розумний. Навіть не уявляю, що було б зі мною, якби не він. Я стерла дурну усмішку з лиця і увійшла до хати. Потрібно стежити за собою уважніше. Мені не можна розслаблятися, тільки не зараз.

- Ти повернувся, - стримано привітала другого батька. Інакше я вже не могла його сприймати. - Як з'їздив?

– Добре, – кивнув чоловік, – результативно. Мий руки та за стіл. Мене не було тиждень, а ви вже схудли. Одна шкіра та кістки.

- Не бурчи, ти ж знаєш, мені не можна набирати вагу, - звично огризнулася.

- Більше їж і тренуйся, щоб зайве в м'язи йшло, а не тріщи кістками. Дивитись страшно! Таких дрищів у магакадемію не беруть.

- Та ну тебе! - стало прикро. Хіба я винна, що не ростуть на мені м'язи?

- А тепер серйозно, - чоловік оперативно накрив на стіл для нас, та й Куро дісталася величезна порція рагу. Ось чому я не повнішаю, ця пухнаста морда мене об’їдає! - Я дещо дістав. Це було складно зробити, щоб не привернути зайвої уваги. Довелося нагадати про старі борги, але найголовніше результат. Через три дні, на світанку, після повного місяця, ми проведемо ритуал приховування аури.

Я аж подавилася! А так можна було? Джо, мабуть, зрозумів питання із моїх витріщених очей. Говорити я не могла, перебуваючи в глибокому шоці.

- Можна, але це не є законним і не зовсім безпечним. Це своєрідне відведення очей від аури: кожен, хто захоче перевірити її, побачить тільки розмиту пляму, а згодом зовсім забуде, навіщо дивився. Раніше його використовували імператорські спадкоємці, щоб сховатися від бунтівників. Ефект триматиметься до наступного повного місяця. Тому ти маєш вивчити весь процес так, щоб уночі від зубів відскакувало. Ясно?

- Так, - я все ще не могла повірити, що проблема, над якою я ламала голову три роки, вирішена!

- От і славно. Після обіду отримаєш сувій. У тебе три дні. Після ритуалу, я маю його повернути.

- Стривай, а звідки...

- Не питай, - усміхнувся маг. На цьому розмова була закінчена.

Наступні три доби я зубрила все до останньої коми, у прямому значенні слова. Про "вночі від зубів" Джо не жартував. Він реально щоночі мене будив і змушував переказувати вивчене. Мені здається, я скоро зненавиджу цей світ більше, ніж його ущемлені, скривджені жінки.

Якось я не витримала:

- Слухай, Джо, а може ну його! - маг здивовано підняв брову. - Залишусь тут, з тобою. Навіщо мені вчитися? У Васильках і так всі в курсі, що я твій племінник, ауру сканувати там нема кому. У крайньому випадку взагалі звідси виїжджати не буду. Ну, що я там забула, у величезному злому світі?

Здалося, або чоловік глянув на мене з тривогою, що погано приховувалася. Він помовчав трохи, але потім все ж таки висловився.

- А як же твоя "місія", чи як ти там це називаєш?

- А що місія? Жили ж якось ваші жінки тисячу років у репресіях і далі проживуть. Зрештою, іншого життя вони не знають.

Не знаю, навіщо я тоді це сказала. Напевно, втомилася настільки, що було вже на все начхати з високої дзвіниці. Маг стиснув губи і різко відвернувся.

- Тобі потрібно відпочити. Іди, погуляй, і раніше лягай спати. Сьогодні на світанку проведемо ритуал.

- Але ж я не довчила, - по ходу мене проігнорували. Прикро.

Коли я вже виходила, Джо раптом заговорив:

- Сашо, тобі не можна тут залишатися, - я мимоволі напружилася. Якщо він зараз скаже, що я заважаю йому, піду і не повернуся ще сьогодні. - Ти фониш, як маленьке сонце.

– Що? - у мене очі на лоба полізли. - Але ж я...

- Так, ти закриваєшся. Але з кожним роком я все більше це відчуваю. Схоже, що твій резерв продовжує зростати. Слабкі маги тебе не знайдуть, але сильні рано чи пізно сюди прийдуть. І тоді тебе використовують як племінного уркуса! Змусять народжувати сильних магів рік у рік, доки не вигориш. Ти цього хочеш?

Я не знала, що сказати. Дивилася на Джо, а всередині все стискалося від страху. Невже він правий? Що мені робити? Куди тікати? Чи хочу я собі таку долю? Безумовно ні! Він має рацію, я не зможу так жити. Тож не здамся. Ніколи!

Мовчки кивнула і вийшла. Потрібно розвіятись і все обміркувати.

Вночі майже не спала. Не могла заснути. У голові все крутилися слова мого другого тата. Я не маю іншого вибору, тільки боротися за своє життя. Але чи можу я взяти на себе відповідальність і за інших жінок? Чи зможу змінити місцеві закостенілі звичаї? Чи може буде простіше вивчиться і десь причаїться, жити тихим непримітним життям... Самотнім, до самої смерті... Н-да! Це точно не про мене! Отже, цьому світові доведеться підлаштовуватися під мене.

Напевно, я все ж таки заснула, бо розбудив мене Джо.

- Час, - коротко сказав він і покинув кімнату.

Ми вийшли з дому і попрямували до лісу. Цікаво, а де я кожен повний місяць шукатиму ліс в академії? Біля знайомого озера маг зупинився. Сонце ще не встало, довкола панували сіра імла та легкий туман. Біля самої кромки води Джо розклав п'ять свічок уздовж води, біля кожної на піску намалював знаки, що позначають схід, захід, північ і південь. Виходило, що озеро у нас на сході. На заході, неподалік п'яти свічок, рівно посередині встановив ще одну, тільки чорну. Аж мороз по шкірі пройшовся.

Коли небо над лісом порожевіло, я стала перед озером, Джо запалив усі шість свічок.

- Чекай, - твердо сказав він. - Коли перші промені осяють воду, дивись на своє відображення, не відриваючись, і читай заклинання. Чітко та впевнено. Не збийся, іншого шансу не будеш. Читай, доки вони не прийдуть... якщо прийдуть.

Так і зробила. Коли перший промінь розсік водну гладь, і віддзеркалення свічок потьмяніло, набрала повні легені повітря і заговорила:

Зі сходу на захід,

З півночі на південь

Свічка горіла,

У воді відбилася,

Світлом розмилася,

На тінь перетворилася.

Всякий, хто побачить,

Очі відведе,

Згадати не зможе,

Мимо пройде.

П'ять богів світла

Переді мною стоять,

Богиня темряви

Відступила назад.

Голову схиливши,

Смиренно благаю:

Від погляду чужого

Сховайте ауру мою.

Між ніччю та днем,

Між світлом і тінню,

Між водою та землею

Буду я собою.

А до тих пір

Відведіть чужий взір.

Раптом вогонь свічок піднявся вище моєї голови. Я навіть злякатися не встигла, тільки відчула, ніби хтось пильно вдивляється в мене. А коли полум'я опало, і сонячне світло залило галявину, почувся веселий жіночий сміх, дуже мелодійний і приємний. Ну, або в мене глюки, на тлі недосипання та стресу.

Нервово потерла очі, здається, я навіть не моргала. Адреналін якось разом схлинув, ноги самі підігнулися і я, як мішок картоплі, важко впала на пісок. Джо вже збирав свічки в невелику скриньку, а Куро крутився поруч, намагаючись підбадьорити.

- Ну і? - стомлено спитала мага. - Подіяло?

Чоловік глянув на мене, повільно кивнув, а коли відвів очі, перепитав:

- Що ти сказала?

Я аж рота відкрила. Шок. Ні, не так. ШОК! У нас вийшло! Я зможу вчитися! Я буду справжнім магом! Цілителем! Я рятуватиму життя і зможу змінити цей чортовий світ.

Що було далі, не пам'ятаю. Здається, я відрубалася ще там, біля озера.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.