Саша. Тінь в Імператорській академії

Ізмір Каррітер Азарійський

- М-м-м-м... Демон! – Ізмір втомлено потягнувся і розплющив очі. Як же його дістав цей Раян! Всю ніч тлумився по кімнаті, наче в одне місце вжалений. Спочатку в Азарійського було бажання поцікавитися, що ж його так турбує, але потім лінь перемогла, і він вирішив: та ну його! Ще доведеться допомагати чи вислуховувати безглузді скарги… А воно йому треба? Безумовно ні!

Ну от, тепер він не виспався, настрій паршивий, а ще треба вирушати до батька. Скривився. Як йому це набридло! Азарійський-старший сумлінно готував із нього свою заміну, не питаючи сина, хоче він того чи ні. І це дратувало найбільше! Та хіба ж він має право на власну думку? Ні! Наказ є наказ і обговоренню не підлягає.

Після недовгих зборів, Ізмір вирушив до міста. Біля воріт на нього вже чекала карета з фамільним гербом. І за якихось чверть години хлопець уже з'явився перед твердим поглядом Грегоріана Іврейя Джордана Азарійського, герцога Азарійського, двоюрідного брата імператора і голови Таємної канцелярії. Чоловік, на вигляд років сорока п'яти, попелястий блондин, очі уважні, зелені, губи жорсткі, щільно стиснуті, ніби він весь час чимось не задоволений, ніс прямий, а ось підборіддя квадратне, грубувате. Що, втім, зовсім не псує його зовнішність. Високий, плечі широкі, з добре розвиненою мускулатурою, як і у всіх бойовиків. Він скидався на застиглу в часі скелю, такий же монументальний і непохитний.

- Здрастуйте, батьку, - привітався Ізмір, увійшовши до великого, похмурого, як і його господар, кабінету.

- Ти спізнився, - тонкі вуста стиснулися ще щільніше. «Він знову мною незадоволений» - промайнуло в голові. Хоча, коли бувало інакше? Здавалося, ця людина не вміє виявляти інших почуттів.

- Знаю. Це випадковість.

- Випадковостей не буває. Сідай, зараз тобі принесуть документи щодо вчорашнього інциденту, розглянеш, приймеш рішення і викладеш його в письмовій формі, як ведеться, - Ізмір скривився. Писати протоколи і тому подібне він не любив найбільше. - Не кривись! Це частина твоїх обов’язків.

Хлопець нічого не відповів. Сперечатися з батьком марно; єдина надія, що згодом щось зміниться: або він полюбить цю роботу, або втече кудись подалі. Ходити далеко не потрібно, спеціально для молодого герцога в кабінеті розмістили ще один стіл. Незабаром прибув вірний та незамінний секретар глави Таємної канцелярії.

- Доброго ранку, Велінгтоне, - привітався Ізмір, приймаючи з його рук чорну папку.

- Доброго ранку, ліерде Ізміре, - чемно відповів чоловік за тридцять, худий, жилавий, з непримітними рисами обличчя та уважним поглядом. - Як ваші справи?

- Та от, батько знову примушує мене до нудної писанини, - хлопець пропустив повз вуха глибоке втомлене зітхання герцога. - Що нового внизу? Усі живі?

- Слава богам, так! - секретар звав очі до неба (точніше до стелі) і осяяв себе божественним знаком. Це виглядало кумедно, саме тому Ізмір щоразу ставив одне й те ж запитання. – Хоча вчора слідчий відділ ледь не втратив керівника…

- Що? – перебив голова Таємної канцелярії. – Чому я не в курсі?

- Усі дані в папці, - не розгубився секретар, він уже звик до спалахів гніву глави ТК. - Якщо коротко, то Грег Рівер був на завданні, пов'язаному з Одноруким Кіпом, стежив за його спільником. Через свою самовпевненість, не інакше, він був поранений і досить серйозно. Але завдяки вдалому збігу обставин його знайшов студент БІА, цілитель, і надав першу допомогу. Рівер стверджує, що хлопчина - маг життя!

- Хтось із «наших»? - Азарійський-старший був максимально зібраний та уважний.

- Ні. Каже, молодий. Першокурсник.

- Не може цього бути! – не втримався Ізмір. - Я б уже давно знав про появу такого сильного мага в академії.

Чоловік тільки мовчки розвів руками.

- Хлопець обіцяв сьогодні з'явиться в канцелярії. Проводити його одразу до вас?

- Так! Хочу сам поглянути на цього «мага життя»…

У погляді керівника промайнуло щось схоже на азарт. Давно Ізмір не бачив батька у такому пожвавленні. Йому інколи здавалося, що герцог давно переситився життям і його нічого більше не цікавить. Окрім, хіба що, роботи.

Саша

Поміркувавши, я вирішила окрім бібліотеки відвідати ще одне важливе місце, або якщо бути точнішою - важливу людину. Лієрда ректора я знайшла на полігоні. Бігаючи, ми з Куро часто зустрічали чоловіка. Він тренувався із мечем, іноді метав кинджали, а часом проходив смугу перешкод для випускників. Коротше кажучи, підтримував себе у чудовій бойовій формі. Мені навіть заздрісно було, спостерігаючи як спритно йому все вдається. От би й мені так!..

Ліерд Бурш'є помітив нас здалеку, тому коли ми наблизилися, лише запитально звів брову.

- Доброго ранку, ліерде ректоре, - привіталася, переступаючи з ноги на ногу. Було ніяково дивитись на потужні голі чоловічі груди. Все ж таки іноді я почуваюся таким ДІВЧИСЬКОМ, аж гидко.

- Доброго, пане Грейс. Чим можу допомогти? – в блакитних очах танцювали смішки.

- Можна запитати? – я не знала, з якого баку підступитися, щоб не видати і не підставити насамперед себе. Куро обережно штовхнув мене чолом. Підбадьорює! На душі стало тепліше. Гаразд, спитаю як є. – Чому ви не доповіли про мене до Таємної канцелярії?

У чоловіка округлилися очі. Він явно чекав будь-чого, тільки не цього. Ну, я завжди вміла вибивати з колії. Витріщилась на нього немигаючим поглядом, мовчки вимагаючи відповіді. Незабаром голова академії здався:

- Чому ви вирішили, що не доповів?

Тягне час? Не на ту напав!

- Знаю! – випалила безкомпромісно. - Вчора мене намагалися доставити до слідчого відділу ТК, дивом вдалося відпроситися. Тепер мене цікавить питання: чому ви мене не здали?

- Мотив, кажете?.. Що ж, зізнаюся чесно, сам не знаю, - здається, чоловік був щирим. – Напевно, мені набридло, що ТК весь час сує свій ніс у справи моїх студентів. Якщо в академії з'являється маг життя, його існування перетворюється на демонове Сірозем'я! Вони контролюють усе, від навчання та контактів, до пересування студента містом та його оточення. Вони навіть особисте життя викладачів відстежують! А ще ці прискіпливі імператорські перевіряльники... Якби я доповів, мені п'ять років не було б спокою. Тому… Так, це було хлоп'яцтвом, але мені геть не соромно!

- Значить, ви не будете проти, якщо я все заперечуватиму?

- Що? – здивувався чоловік. - Як це?

- Скажімо так, дядько добре навчив мене контролювати власні здібності, - говорила, обережно підбираючи слова. - Думаю, я зможу приховати більшу частину резерву, щоб його не помітили.

- Не вийде, - відмахнувся чоловік. – Тебе перевірятимуть за допомогою райдужного каменю. Його не можливо обдурити.

Задумалась. Райдужний камінь? Джо дещо розповідав про нього, а про щось я й сама читала. Це артефакт, який повинен сканувати резерв мага, змінюючи відтінок від фіолетового до яскраво-жовтого в міру зростання сили. Мені ще ніколи не доводилося з ним стикатися. Чи впораюся?

- А у нас в академії випадково немає такого камінця? - запитала так, про всяк випадок, навіть не сподіваючись на позитивну відповідь.

- Є, звичайно, - реготнув ректор. - Хочеш потренуватися?

- Було б чудово, - посміхнулася так само задерикувато.

Сказано зроблено. Артефакт виявився невеликою, приблизно тридцять сантиметрів (або один шух, як кажуть тут), кришталевою кулею, абсолютно прозорою. Ліерд ректор зберігав її у великій срібній скриньці, оббитій зсередини м'якою тканиною. Чесно кажучи, чекала більшого.

- Вперед, - усміхнувся ліерд Бурш'є. – Торкніться, і ми побачимо ваш істинний потенціал.

Я напружилася. А чи варто мені розкриватись перед ректором? Чи не ризикую я своєю безпекою та життям? Але цікавість, як відомо, занапастила кішку. Як же хочеться перевірити, чи був Джо правий, відправляючи мене сюди? Можливо я взагалі не маг життя, а лише сильний цілитель? Сподіваюся, я зараз не зроблю величезної дурниці…

Замружилася з усієї сили і торкнулася кулі. Камінь, спочатку холодний, нагрівався дедалі більше. По пальцях побігли мурахи, лоскочучи шкіру. Приємно! Я так заглибилася у відчуття, що вульгарний свист просто вибив мене з колії, на мить здалося, наче я знову проходжу крізь Червоний квартал. Пересмикнула плечима і розплющила очі. Камінь сяяв яскравим золотим світлом, як нитки енергії, які я використовую при зціленні. І що це означає?

Перевела погляд на ректора і здригнулася всім тілом, відриваючи долоню від кулі. Чоловік дивився на мене з такою пожадливістю, ніби голодуючий, на шматок просмаженого соковитого м'яса. Від гріха подалі відступила на крок назад. Ліерд Буршье проводжав кожен мій рух, напружуючись усім тілом, ніби збирався стрибнути слідом, якщо побіжу. Який жах! Здається, я перестаралася…

- Лі-іерде р-ректор, - звернулася тремтячим голосом, - з вами все гаразд?

Чоловік повільно кивнув, проте жадібний вогонь в його очах стихати не збирався. Що ж мені робити? Може, це і є згубний вплив магії життя на оточуючих? Джо розповідав: колись через можливість володіння хоча б одним таким магом, розпалювалися війни і навіть гинули цілі королівства. Кажуть, перенасичення такою магією схоже на наркотик, викликає ейфорію і залежність. Але, якщо контакт перший, це ж має якось лікуватися?

Гаразд, можливо, варто приховати свою енергію по максимуму? От би опустити свій рівень хоча б до зеленого… Що там Джо казав? Потрібно перекрити канали магічними заслінками. Чим більше перекрию, тим тоншим буде потік, і тим менше має показати райдужний камінь. Закрила очі, представила своє внутрішнє сонечко і постаралася заховати його якомога глибше. Сила люто опиралася. Вона не розуміла, за що її хочуть запечатати, адже вона така яскрава та гарна, вона така тепла. Навіщо кудись йти, якщо тут її місце? Вони вже так зріднилися. Тут вона почувається потрібною, вона приносить користь, а там буде тісно, холодно та темно. Вона не хоче назад!

Ого! Ніколи не думала, що джерело магії насправді живе! Я вперше спробувала прислухатися до нього, до його почуттів, до його емоцій і була просто шокованою. Іншим разом, я б ніколи не замкнула своє сонечко блокуючими щитами, проте сьогодні я не маю іншого вибору. "Або так, або ми помремо!.." І сонечко здалося. В грудях одразу стало порожньо і холодно, ніби мені вирвали серце. Так ось ти яке, магічне вигоряння…

Тремтячими пальцями торкнулася кулі… Одна мить і колір змінився, заледве дотягнувши до синього спектру. Спрацювало! Тепер я точно зможу обдурити всіх і захистити себе, свою сім'ю та свою іскру. Дякую вам, боги!

- Чого ви радієте? - почула поруч сердитий голос. – З таким рівнем ви половину цілительських заклинань не витягнете. Вам потрібно довго і старанно тренуватися, медитувати, а не веселитися та гуляти містом.

Я перевела шокований погляд на ректора та обімліла. Переді мною стояла ніби зовсім інша людина: риси обличчя загострилися, в очах застиг холод, ніздрі нервово роздуваються. Що відбувається?

- А?..

- Досить дзьобом клацати, пане Грейс. Ідіть і вчіться! Я взагалі не розумію, навіщо вам було знову перевіряти свій рівень. Ви розумні, але без старанності можете вилетіти з академії після першої ж сесії!

Я отетеріло кивнула, намагаючись підняти свою нижню щелепу з підлоги, і побігла до виходу. Це що ж виходить? Ректор втратив спогади про мої справжні здібності, як тільки перестав їх бачити? Так ось як ви ховаєтеся від світу, маги життя, доньки богині Діділії!