Саша. Тінь в Імператорській академії

35 розділ

Крейг Арчібальд Раян Реньє

- Ну, як вона тобі, - шепотів батько, вказуючи на принцесу. - Красуня! Якщо зумієш її зацікавити, до кінця наступного року зіграємо весілля! О, це буде найкраща угода в моєму житті!

Чоловік у передчутті потер долоні. Він міцно вхопив сина під лікоть, пробираючись на початок черги бажаючих особисто привітати імператора. Церемоніймейстер називав ім'я та титул гостя, той говорив кілька вітальних слів і відходив, звільняючи місце наступному. Коли черга підійшла до них, Людвіг Реньє чемно привітався, не виявляючи зайвої послужливості, представив сина і відступив.

Крейг намагався викликати у собі хоч якісь емоції, але ні. Можливо, поговоривши, він зможе добитися від себе хоч чогось. Така можливість у нього незабаром з'явилася. Почалися танці. Батько, звичайно, поквапився, і Крейг потрапив до числа перших бажаючих потанцювати з принцесою.

Ввічливо вклонившись, він закружляв дівчину в повільному ритмі вальсу. Цей танок якнайкраще підходив для знайомства, але хлопець мовчав. Він, правда, хотів виконати волю батька, проте всередині все, ніби замерзло, навіть думки текли повільно, і ні про що.

- Чому ви мовчите, - прошепотіла дівчина, зацікавлено заглядаючи йому у вічі.

- Я мушу щось сказати? - він не збирався цього говорити, саме вирвалося. Але принцеса, як не дивно, лише прихильно посміхнулася.

- А ви нічого, - Її Високість кокетливо стрільнула очима і, ніби ненароком, прикусила нижню губу. Їй завжди подобалося, як чоловіки реагували на такий безневинний, на її думку, жест. Але погляд принца залишився холодним та байдужим, як і раніше. - Хіба вам не належить залицятися до мене? Викликати до себе інтерес?

- Ви маєте рацію, - Крейг задумався на секунду, проте на думку так нічого і не спало. - Ви дуже вродливі…

- Ну ж бо! Не будьте настільки банальним! – грайливо насупилась принцеса Елеонора. - Невже я не гідна кращого?

- Безперечно, Ваша Високосте…

- Облиште, Крейгу! – засміялася дівчина. Цей хлопець їй, безперечно, подобався. – Кличте мене – Розі, як усі рідні.

- Дякую, Ваша Високосте…

- Ви знову! – показово надулася принцеса. Який же він непробивний! Тим цікавішою буде гра. – Я ж вас просила! Ну, хоч би на Елеонору я можу розраховувати?

- Звичайно, Елеоноро, - хлопець ледь помітно посміхнувся. - Вибачте мені мою незграбність, я не звик спілкуватися з такими прекрасними жінками.

Дівчина закружляла навколо партнера. Її волосся зачепило хлопця, огортаючи його яскравим квітковим ароматом. Крейг ледь не скривився, надто солодко. Він ніяк не міг налаштуватися на розмову, подумки повертаючись до недавніх подій. Хіба він готовий кинути все заради найвищого титулу та батьківських амбіцій? І взагалі, хіба йому потрібна імперія з усіма її проблемами?

Принцеса м'яко повернулася в його обійми, притискаючись трохи сильніше, аніж належить. Крейг розумів, що треба діяти. Ось, прямо зараз, ненароком зачепити її тонке плече, міцніше обвити стан, глибше вдихнути і заговорити з явною хрипотою, але не зміг... Не зміг себе змусити навіть відповісти на її пильний погляд.

- Крейгу, - звернулася до нього Елеонора, коли не знайшла відгуку на свої загравання. Або він тугодум, або геть не досвідчений у тонкому мистецтві флірту. - Ви колись закохувалися?

То був удар під дих. Хлопець не очікував такого від вихованої дівчини. І як тепер відповісти?

- У мене були яскраві почуття, але чи це кохання, я не можу сказати напевно…

- Он воно як? – принцеса на мить замислилась. - Кохання - це коли жити без неї не можеш! Коли намагаєшся хоч одним оком, хоч на секунду подивитися на неї. Коли не можеш не думати про неї, і коли вона тобі сниться. Ти в захваті від її посмішки, її аромату; впізнаєш її із тисячі лише за ходою. А коли ви поряд, увесь світ зникає, залишаючи лише вас двох і те світле почуття, що наповнює твоє серце… Так пишуть у книгах. У вас було таке?

Дівчина перевела погляд на Крейга і обімліла. Хлопець виглядав геть збентеженим. Він навіть рота розтулив від здивування і, здається, зовсім забув, де і з ким знаходиться. Танець закінчився. Принцеса граційно присіла в низькому реверансі і покинула свого кавалера. Схоже, її слова щось зачепили в цьому крижаному серці. Можливо, вона має суперницю. Ну що ж, так навіть цікавіше. Відбивати чужих наречених їй завжди приносило особливе задоволення!

Саша

Коли туман розвіявся, в печері стояла така тиша, що якби тут була муха, її дзижчання прогриміло б набатом. Ні шелесту, ні подиху. Після яскравого видіння, я поринула в суцільну темряву, навіть світло від свічок та озера не могло її розсіяти. Чи це просто я осліпла від жаху, коли уявила своє недалеке майбутнє. Чудово! Здохни, розшукуючи та вбиваючи зрадницю, або ж здохни, рятуючи світ від невідомих темних істот! Цікаво, а не буває такого варіанту, де я могла б залишилася живою?

Коли в очах прояснилося, довелося повертатися на суходіл тим самим шляхом. Жриці богині споглядали мене в дивному заціпенінні. Чого це вони?

- Що далі? - запитала бабусю Рогнеду, вона здалася найбільш адекватною і виглядала швидше стурбованою, аніж ошелешеною.

- Ласкаво просимо в коло, люба, - сумно всміхнулася бабуся.

В цей момент все почало рухатися: жінки заметушилися, хтось поліз обійматися, хтось вихваляв богиню, молодші збирали свічки. Рогнеда підчепила мене під лікоть і потягла назад, до себе додому.

Далі було застілля (тепер я розумію, навіщо їй такий великий стіл). Усі веселилися, об'їдалися, славили богиню, наповнюючи кухлі солодкою ягідною наливкою. Я весь день не пила, скільки б Карл не пропонував. А тут не стрималася, видудлила цілий кухоль! Ну, а що ви хотіли? Нерви не залізні. Зрозуміло, що я швидко захмеліла. Стало так шкода себе, так шкода, що я навіть заспівала. І співалося мені найсумніших та найжалісливіших земних пісень, навіть Куро прикрив морду лапами. Не дивно, що жінки налили мені ще. Після другого кухля життя стало яскравішим, а після третього всі проблеми видалися такими незначними мошками, від яких простіше простого відмахнуться, аніж вирішувати.

Що було далі, пам'ятаю погано. Здається, ми знову співали, щось із місцевого фольклору, танцювали і знову пили. Пам'ятаю, як розповідала про ялинку, іграшки та доводила, що Санта-Клаус зобов'язаний лазити до будинку через димар, незважаючи на пузо та мішок подарунків. Ще були частівки бабусь Ягусь та Сердючка з «Новорічною», пам'ятайте як там:

Ви втомилися від турбот – все пройде,

Вам трошки не щастить – все пройде,

Ось чому душа співає, тіло у політ благає,

Новий рік, Новий рік, Новий рік…

А ось далі прийшла благословенна темрява, тобто мене відключило.

- У-уууууу... Голова... Хто-небудь, вирубайте це світло!.. Як же мені погано!

Ранок прийшов раптово і геть не світлим. Як же мене нудило! Голова розколювалася, тіло не слухалося і так боліло, наче я вчора марафон пробігла з Куро на спині. Та щоб я ще хоч раз!.. Ніколи більше! І взагалі, що я вчора встигла наговорити?

- Прокинулася вже, - почувся поряд знайомий голос. Схоже, що додому я так і не дісталася, і це навіть добре. От би наробила «справ» на п'яну голову! - Вставай, горе ти моє. Вмивайся і розповідай, що таке тобі Пресвітла сказала, що ти ні жива, ні мертва повернулася.

Поруч із ліжком в кухлі вже парував відвар. Принюхалася: корінь дев'ятилиста, насіння льону, валеріана, материнка. М-ммм… Зараз полегшує! Залпом випила повний кухоль. В очах прояснилося, і біль потроху почав відступати.

Бабуся Рогнеда вже чекала на мене за накритим столом. Думала, їсти не зможу. Не тут то було! В животі загуркотіло так, ніби я вчора весь день голодувала. Жінка тільки мовчки милувалася моїм замурзаним лицем, коли я проковтувала великі шматки.

- Я вчора багато зайвого наговорила? - запитала після сніданку.

- Нічого такого, за що варто хвилюватися, – Рогнеда лише відмахнулася від моїх розпитувань. – Всі твої таємниці назавжди залишаться у цьому будинку. Чого ти злякалася, дитинко?

І я все розповіла, зокрема й про свої проблеми. Бабуся уважно вислухала, подумала трохи і заговорила, наповнюючи мою чашку відваром.

- Все облаштується само собою, - я тільки закотила очі. - Діділія мудра богиня, з великим серцем. Вона нізащо не покине свою доньку у біді. Навчайся, слухай, придивляйся до оточуючих. Ти все зрозумієш, коли настане час, і виконаєш своє призначення.

- Угу... Треба було хоча б запитати, як звати цю відступницю; було б легше шукати! - хороша думка приходить із запізненням. Ех!

- Якщо Пресвітла не сказала, значить так треба, - Рогнеда пригладила мені волосся, прибираючи залишки втоми та головного болю. - Всьому свій час, Сашо! Всьому свій час…