25 розділ

Саша

Повністю відпустило лише у «Синій Дракайні». Як мені було страшно! Думала, помру на місці, коли вони вирішили забрати мене із собою. Що б я робила без Куро? Мій котик, відчувши, що я про нього думаю, лагідно притиснувся до стегна. Мій маленький рятівник! Так, ніжно погладжуючи його за вушком, ми і ввалилися в таверну.

- Чому так довго? - накинувся на мене Луклан. Мабуть, він хвилювався.

- Ми заблукали, - вирішила не розповідати про те, що сталося. Ні до чого хорошого це не приведе.

- Гаразд, - чоловік явно щось запідозрив, але наполягати не став. Та й як не запідозрити, якщо я зараз живий труп нагадую.

Одяг ми з Раяном, звичайно, почистили, але магічне виснаження не так легко приховати. А енергії я вбухала під час лікування більш ніж достатньо. Якби не мої здібності, то цей Грег не вижив би. Будь-якому іншому середньостатистичному студенту не під силу такий величезний викид енергії. Чому величезний? Ну, якщо вже мені погано… думаю, ви розумієте.

З горем навпіл відпрацювала час, що залишився. Раян, до переможного, чекав на мене в залі. Я пропонувала повертатись до академії, але він категорично відмовився. Вже по дорозі назад хлопець раптом запитав:

- То ти маг життя? - він виглядав стомленим і якимось пригніченим.

- Так, а що?

- Ні, нічого… - я напружилася. Не подобався мені початок нашої розмови. – Чому ти не сказав?

- Ти не запитував. Це щось змінює?

Раян заперечливо похитав головою і глибоко замислився. Деякий час ми йшли мовчки, але потім хлопець все ж таки заговорив.

- Сашо, ти знаєш, що магів життя дуже мало народжується?

- Щось таке Джо мені розказував, - мозок був занадто втомлений, щоб швидко сприймати інформацію. - Раян, що не так?

- А Джо казав тобі, що всі маги життя працюють у Таємній канцелярії. Їх зараховують ще за народження незалежно від бажання. І якщо спецслужби про тебе не знали.

- Значить, їм ніхто про мене не повідомляв, - додала я. - Що ж, не дивно. Мої здібності довго не виявлялися. Ми жили в селі, батьки магами не були, вони могли не знати про напрямок моєї сили.

- Так, але твій дядько?.. Він мав повідомити відповідні служби.

- Джо сказав мені в чотирнадцять, - важко зітхнула. - Він знав, що я хочу вчитися на цілителя. Можливо, таким чином він намагався дати мені шанс на інше життя? Думаю, зараз це вже не має значення. Завтра все стане зрозумілим.

- А ректор знає?

- Так... І він теж не доповів про мене.

Втомилася! Розумію, це наслідки магічного виснаження, але вдіяти із собою нічого не можу. Хочу додому, до мами, тата і навіть Соньки. Я так сумую…

Вночі мені наснився Сварог. Він докірливо дивився на мене, схрестивши могутні руки. Незадоволений моїм настроєм?. Ну що ж, я не така сильна, як вам хотілося б. Зрештою, я лише людина. І коли я вже збиралася висловитися, наговоривши всякого різного, раптом поруч з богом з'явилася тендітна, неймовірно красива дівчина з довгим пшеничним волоссям, добрими світлими очима та ніжною усмішкою. Така гарна... Вона співчутливо посміхнулася мені і, взявши Сварога за руку, повела його в полум'я.

Прокинулася, як не дивно, виспаною і повної сили. Невже він не просто так приходив?

Набігавшись з карракалом, ми повернулися до кімнати. Було ще зарано, і я могла спокійно сходити в душ. Щоправда, щоб попередити «всякий випадок» біля кабінки завжди чергував Куро. Хлопці на поверсі щиро дивувалися, але сприймали це як наш загальний заскок. Так навіть краще!

Вчора я не зв'язалася з Джо. Спочатку збиралася, хотілося багато чого сказати, адже він жодного разу не згадував про Таємну канцелярію. Якось мені не хочеться потрапляти у вічну кабалу. Але потім, подумавши трохи, вирішила почекати і охолонути, щоб не наробити дурниць. І взагалі, варто турбувати його сьогодні, чи впораюся сама?

Куро був категорично проти самодіяльності. Діватися нікуди.

Джо довго не відповів.

- Сашо? Щось трапилося? - голос стурбований. Чого б це?

- З чого ти взяв?

- Не ухиляйся! - чоловік сердився. Що з ним?

Не ухилятися… О'кей! І я виклала все, що сталося вчора, в найдрібніших подробицях. Всю розповідь Джо мовчав, навіть подумалося, що зв'язок перервався.

- Ау, ти ще тут?

- Так… - здалося, чи мені почулася вина у голосі?

- Ти забув згадати чи спеціально промовчав, що маги життя – це оплачувані раби Таємної канцелярії? І що мені тепер робити?

- Сашо, я не сказав тобі ... - чому він мнеться? Не знає, як збрехати? Бісить! - Цей безглуздий закон офіційно скасував новий імператор, коли зійшов на престол. Я не думав, що це було лише для проформи… Пробач…

- Якби я дізналася раніше, це допомогло б щось змінити? – усередині все завмерло.

- Навряд чи. Рано чи пізно вони все одно знайшли б тебе. Мені, правда, шкода!

- Що ж, тоді мені потрібна твоя допомога, — потерла подумки долоні. – Треба вигадати, як боротися з цими бюрократами. Якщо вони думають, що я так просто здамся…

- Впізнаю свого бійця! – зареготав улюблений «дядечко». Світ знову замайорів яскравими барвами.

Гра почалася, панове шпигуни! Гра почалася!

Раян

Цілу ніч не спав. Перед очима стояла картинка: сумний Олександр, з опущеними плечима і згаслим поглядом. Чому Раяну так погано, від усвідомлення, що цей хлопчина страждає зараз, що, можливо, він зовсім один і без підтримки. Завжди такий веселий і світлий, наче яскрава весняна квітка, що тепер з ним стане?

Від думок пухла голова, він крутився по ліжку, важко зітхав, тинявся коридорами. Під ранок Раян вирішив, що піде в Таємну канцелярію з ним. Нехай це небезпечно і, можливо, будуть наслідки, але інакше він перестане поважати себе. Без самоповаги людина перетворюється на ганчірку. А хіба Раян ганчірка? Ніколи! Вирішено. Тепер можна і поспати.

Рано вранці хлопець вирушив до кімнати 313, сподіваючись нав'язатися в супровід Саші, от тільки вона була замкнена. Невже вони з Куро на пробіжці? Але ж учора Грейс неабияк виснажився, і сьогодні має виглядати, як варене м'ясо. Куди тоді вони пішли? Не в місто ж?

Раян вибіг надвір, сподіваючись наздогнати знайомого, але на своєму шляху зустрів лише худого, прищавого хлопця. Стоп! Він пам'ятає його, це друг Грейса!

- Ти Альбін, так? - Фористер накинувся на артефактора, як хижак на здобич. - Ти сьогодні Олександра не бачив?

- Е… Бачив, - своїм натиском Раян зовсім збентежив співрозмовника. - А тобі навіщо?

- Потрібно! – бойовик, нетерпляче, переступав з ноги на ногу. Він був готовий задушити цього хлопця за неквапливість. – Давно ви бачились? Де він? Коли пішов? Він уже в місті?

- Е… - здається, такий натиск ще більше збив з пантелику Альбіна. - В місті? Ні, він у бібліотеці. Сказав, що йому треба щось підівчити…

- У бібліотеці? - Фористер підзавис. – Навіщо?

- Не знаю, але виглядав він задоволеним. Давно я його не бачив у такому піднесеному настрої. Ти Раян, так? Ми бачились на посвяті. А тобі Саша для чого?

- Секрет, - відповів хлопець, уже на бігу, прямуючи до сховища знань. Навіщо йому в бібліотеку і що значить у піднесеному настрої? У нього ж магічне виснаження!

У бібліотеці було тихо та прохолодно. Десь вдалині чулося ледь уловиме шелестіння сторінок. Раян, намагаючись не шуміти, подався туди. Серце билося в грудях, як шалене, руки тремтіли від бажання, чи то обійняти, чи то задушити цього розумника.

- Що ти тут робиш? – почув Фористер раніше, ніж встиг побачити цілителя.

- Це ти мені? – здивувався бойовик, сідаючи навпроти. Куро ліниво потягся, відлежуючи боки біля ніг свого господаря.

Грейс сидів у читальній залі за крайнім столом, заглибившись із головою в товсту книгу. Що це в нього? «Івлійська імперія останнього сторіччя. Нове зведення законів»? Поруч, на столі, ще кілька книг: «Права мага та його зобов'язання», «Спільнота цілителів. Як захистити свої права», «Велика Імператорська Академія магії та цілительства: права та зобов'язання студента». Ого! А хлопець вирішив серйозно підготуватись.

Повага впереміш з гордістю піднялися звідкись із глибин Раянової душі. Йому сподобалося, що Саша не опустив рук і не змирився з неминучим. А ще, він справді виглядав надто бадьорим і сповнений сил, ніби вчора нічого не було, а цілитель не спустошував свій резерв. І як йому це вдається? От уже людина-загадка!

- Я піду з тобою! - випалив Форістер, поки його мовчання не надто затягнулося.

- Куди? – Грейс здивовано підняв голову. Його погляд був трохи розсіяним. Схоже, хлопець встиг забути про присутність співрозмовника.

- До спецслужб. Впевнений, ти нікому з друзів не розповів про вчорашнє, значить, підтримати тебе немає кому, — Раян міркував надто оптимістично, намагаючись задавити аргументами будь-який опір. – А одному туди лізти небезпечно, тим більше магу життя. Тому я піду з тобою.

- Навіщо? – тільки й спитав Олександр. Але погляд його змінився, із розсіяного ставши колючим та напруженим. Він увесь підібрався, ніби карракал, готуючись до стрибка. Це через прихований страх чи… Чи що? Що сталося за ці кілька секунд, поки Форістер намагався переконати всіх у своїй незамінності? З милого доброго хлопця Саша перетворився на хижака, готового захищати своє до переможного кінця. Таке Раян бачив лише в тих, кому є що приховувати. Чи не означає це, що ти не такий вже й простак, яким здаєшся, Олександр Грейс?

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.