Саша. Тінь в Імператорській академії

Крейг Арчібальд Раян Реньє

До тями він прийшов, наче від поштовху. Крейг лежав на величезному ліжку, вкритий ковдрою, в багато обставленій спальні. Де він? Що трапилося? Останнє, що хлопець пам'ятав, це як утік від друзів. Так, накоїв він тоді справ!.. Як тепер виправдовуватиметься, невідомо.

Озирнувся, кімната виявилася геть не знайомою. Він що, в особняку Азарiйських? Гаразд, усе згодом! Зараз потрібно терміново знайти вбиральню. Заповітні двері виявилися зовсім поруч. Прекрасно! Проходячи повз дзеркало, хлопець раптом зупинився, щось було не так! Вдивившись у своє відображення, він приголомшено завмер. На обличчі тижнева щетина! Що це? Хіба таке буває? Він же тільки вчора голився! Чи не вчора?.. Чому він нічого не пам'ятає після того, як утік?

Шокований мозок кумекав погано, проте ясно було одне, він незрозуміло де, незрозуміло, як сюди потрапив і невідомо, як давно! Потрібно терміново когось знайти та все з'ясувати! Але спочатку…

Речі знайшлися в шафі, випрані та випрасувані. От тільки далі спальні Крейг вийти так і не зміг! Двері були зачинені і відмикаючі закляття не працювали. На вікнах магічні щити: не увійти, не вийти. Він що, бранець? В животі забурчало. Його хоч годували? І що тепер робити?

За вікнами розкинувся величезний доглянутий парк, проте людей чи будь-яких розпізнавальних знаків не видно. Він може бути будь-де!

Раптом в дверях клацнув замок і вони відчинилися. Всередину ввійшла жінка, Крейг точно її десь бачив, згадати б тільки де? Красива блондинка, середнього віку з неймовірно привабливими формами. Вона оцінююче оглянула бранця, лагідно посміхнулася, так що у хлопця мурахи по спині побігли, от тільки не від збудження, і заговорила приємним голосом:

- Ви вже прокинулися? Дуже рада! - вона повільно наблизилася, зупинившись на відстані двох кроків. Близько, але не порушуючи пристойності. – Як ви почуваєтеся, Ваша Високосте?

- Де я? - щось не викликала ця жінка довіри. - Чому я тут?

- О, ви не пам'ятаєте? - здивувалася відвідувачка. – Ми зустрілися з вами випадково. Ви заблукали та попросили про допомогу. Але в кареті вам стало погано, і я змушена була привезти вас сюди. Це мій дім.

Крейг намагався згадати хоч щось, та не зміг. В голові поселився густий сірий туман. Тільки мізки розболілися. Роздратовано розтер скроні. Що ж могло трапитися?

- Скільки часу я вже тут? І якщо я гість, то чому ви замкнули мене?

Жінка посміхнулася, невинно заглянувши у вічі. Здалося, ніби цей погляд колупається у нього всередині. Гидке відчуття!

- Близько тижня… - шокувала ліерда. - Ви знепритомніли як тільки увійшли до будинку. Я так злякалася, тож одразу ж викликала цілителя. Після огляду, він повідомив про вашу хворобу.

- Що за нісенітниця? – щиро обурився хлопець.

- Хіба? – відвідувачка пройшлася кімнатою і сіла в єдине крісло, біля ліжка. – Після огляду він повідомив, що вас систематично отруювали сильно концентрованим любовним зіллям. Скажіть, Ваша Високосте, останнім часом у вас не було неконтрольованого відчуття потягу до когось? Можливо, спалахи агресії, дивні сни?..

Крейг зблід. Невже весь той жах, що він пережив, був викликаний зіллям? Не може такого бути! Хто міг так вчинити? Мабуть, останнє, він сказав у голос, тому що жінка відповіла йому:

- Цілитель припускав, що поруч із цією людиною ваші почуття повинні були б різко посилюватися, - муркотіла жінка, пильно відстежуючи кожну емоцію принца. - Ви останнім часом не втрачали контролю над собою та своїми діями. Інколи у зачарованих можливі навіть спонтанні викиди магії, нажаль частіше всього з плачевними, навіть незворотними наслідками…

- Ні! - принц ошелешено похитав головою. Саша? - Не може такого бути! Ваш цілитель помиляється! Це все брехня!

Хазяйка будинку підвелася і попрямувала до дверей.

- Як вам завгодно, Ваша Високосте! - в ідеальному голосі почулися нотки образи. - Мені немає сенсу вас обманювати. Цілий тиждень ви були в ізоляції, аби шкідлива речовина залишила ваш організм. Ви буянили, намагалися втекти, побили мого слугу, коли він намагався вам допомогти. Не вірите, подивіться на ваші руки!

Крейг перевів погляд на кисті. Кісточки пальців, і справді, були збиті, а дрібні рани покривали коричневі кірки.

- Ми не могли їх полікувати, бо ви нікого до себе не підпускали, – жінка підібгала повні вуста. – Зараз, коли вам уже краще, ви можете будь-якої миті покинути цей будинок. Але, моя вам порада, погостюйте ще трохи і гарненько все обдумайте. Любовне зілля часто затуманює свідомість настільки, що людина сходить з розуму. Будьте обережні! Ще одна доза може стати для вас смертельною.

Коли власниця особняка пішла, хлопець упав на ліжко, втупившись у стелю невидячим поглядом. Отже, всі ті почуття, що його мучили, це дурман! Значить, не було жодного кохання… Ось чому він так легко прийняв те, що Саша однієї з ним статі, ось що є причиною дивної поведінки, агресії та викидів сили. Боги, він ледве не вбив Ізміра через любовне зілля! Значить, усі ті ревнощі – це не по-справжньому? Крейг відчув полегшення, та водночас серце зрадливо стислося, відмовляючись вірити в очевидне. Адже це означає, що він сильно помилявся в цій людині, що насправді безневинний сільський хлопчина виявився підлим і меркантильним. Чого він намагався досягти своїм вчинком? Хотів забезпечити собі тепленьке місце в майбутньому? Хотів підібратися якомога ближче до принца... чи ні, до герцога Азарійського, а значить до самого імператора? Він шпигун? Це було б логічно з огляду на те, як добре хлопець грає різні ролі. Інакше, навіщо приховувати, що він маг життя? Адже тільки це могло відчинити перед ним безліч дверей. Але ні, йому потрібно більше, ніж гроші чи статус! Отже, або він чийсь шпигун, або зрадник!

«Гаразд, Крейгу! Варто залишитися тут і добре у всьому розібратися. Повернутися зараз означає викликати підозру. Без доказів тобі ніхто не повірить! Потрібно ще трохи часу!»

Хлопець розтер долонею ниючу грудну клітку, підвівся з ліжка і попрямував на вихід з кімнати. Настав час познайомитися зі своєю рятівницею ближче!

Саша

Пройшло кілька хвилин, перш ніж Ізмір заворушився. Він тихо застогнав і розплющив очі, дивлячись на мене затуманеним поглядом.

- Тобі коли-небудь казали, що ти неймовірно вродливий? – спитав хлопець сиплим голосом.

- Здається, тебе ще й контузило! – Азарійський тихо засміявся. Телепень! - Ти мене чуєш? Тебе щось болить? Голова не паморочиться? Шум у вухах, миготіння перед очима, нудота? Покрути головою, не болить?.. Як спина?.. Ноги відчуваєш?

Запитувала, судомно згадуючи всі ознаки важкої мозкової травми. Скануюче заклинання показувало, що все гаразд. Але ж я ще не цілитель. Могла щось пропустити. Боги, не вистачало лишень покалічити племінника імператора!..

- Не метушись, – відповів Ізмір, не відводячи від мене дивного погляду. - Все, що мене зараз турбує, це твій лікоть, котрий вперся мені в ребра. Знаєш, тобі треба більше їсти! Ти худий до неможливості!

- Я не худий! - вигукнула, підводячись з колін. Якщо жартує, значить дійсно все гаразд. – Я – жилавий! І взагалі, піднімайся вже! Поки ти тут валявся, я навіть забув, як мені вдалося створити це вибухонебезпечне щось!

- Он як, - Азарійський швидко скочив на ноги, струснувся, наче собака після купання (смішно), розім'яв м'язи і продовжив. – Тоді нам варто повторити!

Я в шоці! Він тільки-но приклався до стіни головою і ще хоче? Ненормальний!

- Нумо! Я хочу побачити, нарешті, твій пульсар у дії! Це буде чудовим тренуванням, я по практикую захист, ти – спритність та влучність!

Хлопець задерикувато підморгнув. Він реально не жартує!

- Я не буду більше кидатися в тебе пульсарами, - відповіла рішуче. - Або шукай іншу мішень, або я пішов відпочивати!

Незабаром на полігоні з'явилася стандартна мішень, яку бойовики використовують для відпрацьовування влучності. Отак би й зразу! Вдруге викликати пульсар було простіше. Потрібно лише згадати ті відчуття, коли сколихнулася магія, як шалена хвиля чистої енергії помчала до пальців. Як приємно перекочуються сфери в руці…

Я викликала і запустила в ціль п'ять пульсарів, один за одним. Неймовірно, але вони ніколи не промахувались. Виявляється, це не так вже й складно! З влучністю у мене проблем ніколи не було. Після першого вибуху нам довелося принести нову мішень, потім ще одну. Після п'ятої я зупинилася. Не вистачало ще, аби ректор вирахував їх вартість із моєї стипендії.

- Оце так! - захоплювався Азарійський, коли ми вже поприбирали і вирушили до гуртожитку. - Як ти це робиш? Ти зніс усі мої найкращі щити одним пульсаром! Про це слід сказати менторасу Грозову. Тебе треба негайно перевести на бойовий факультет! А ще, дослідити твої здібності! Якщо на таке здатні цілителі з синім спектром, ти уявляєш, що зможуть зробити інші?..

- Ні! – відповіла. З кожним висловом хлопця настрій падав все нижче. Аби це тренування не вилізло мені боком.

- Що? – хлопець збентежено поглянув на мене.

- Ні, Ізміре! Ти нікому нічого не скажеш, навіть не натякнеш! Чув! - я говорила серйозно, дивлячись прямо йому в очі. – Якщо тобі дорогі твої спогади, ти мовчатимеш про все, що сьогодні бачив! Зрозуміло?

- Ти мені погрожуєш? - нерозуміння та шок відбилися на обличчі хлопця. - Отже, ти дійсно мені брехав! Ти не той, за кого видаєш себе?.. Що ти приховуєш, Сашо?

Підібгала губи. Зараз не найкращий момент для з'ясування стосунків! Може підчистити йому пам'ять, як ректору? Він забуде про все і я зможу спокійно жити далі! Стало сумно. Щось всередині було категорично проти такого вирішення проблеми. Я вже не могла відрізнити, чий це супротив: мій, Куро чи Іскри. Іноді неймовірно важко знайти себе серед усієї цієї какофонії почуттів та образів.

- Не роби так! – попросив Ізмір, відступаючи на крок назад.

- Як? - здивувалася. Я начебто стою, як стояла, навіть не ворухнулася ні разу.

- Ти дивишся так, ніби щойно вирішував убити мене на місці чи ще дати шанс, і подивитись, що буде далі! – хлопець нервово посміхнувся, але наближатися не став.

- Ізміре, - важко зітхнула і відвернулася. Не хочу бачити в його очах цю недовіру. Неприємно! - Послухай, є речі, котрі ти не повинен знати, і в які краще не втручатися. Я присягаюсь тобі, нічого поганого я не роблю! Мої дії аж ніяк не спрямовані проти тебе особисто, чи твоєї родини! Я не є загрозою для Імперії! Повір мені!

Азарійський мовчав. Його серце шалено билося в грудях, я чула це навіть на відстані п'яти кроків. Якщо не повірить, то все треба зробити зараз. Не можна дозволити йому піти! Я не можу так ризикувати!

- Чому?

- Що?

- Чому ти не хочеш відкритися? – хлопець був серйозним, як ніколи. – Я міг би допомогти…

- Ні! – похитала головою. – Не міг би! Тобі не можна знати, твій батько... Ти не зможеш замовчати! Навіть якщо даси магічну клятву!.. Просто повір, інакше я змушений буду діяти! А я не хочу! Чесно! Не змушуй мене…

- Гаразд, - Азарійський несміливо всміхнувся. - Дам тобі шанс. Але, якщо ти мені збрехав…

- Ти знайдеш і вб'єш мене? - посміхнулася на всі тридцять два. Буря минула, на душі полегшало.

- Звідки такі страшні думки? Хто зараз вбиває без суду та слідства? Ні…