Саша. Тінь в Імператорській академії

Саша

Похід у місто відкладався на невизначений час. Коли я прийшла до канцелярії за перепусткою, черга стояла аж до першого поверху. Та-ак, схоже, набір цього року й справді великий. Поки відстояла чергу, поки оформила папери, поки видали документ, прийшла пора вечеряти. Куро весь цей час гуляв на вулиці, інакше ми б і до ночі не впоралися.

Втомилася, як собака! На вечерю повзла лише завдяки котику. Він наполегливо тяг за собою, не слухаючи вмовлянь відпустити мене спатоньки. Столова цього разу була забита до верху. В академію повернулася велика частина студентів, а з огляду на новий набір… Ех, я вже сумую за тишею та самотністю.

На роздачі отримала дві стандартні порції та вирушила шукати місце. Біля дальньої стіни, за столиком було одне вільне. Боги допоможіть!

- Привіт, - весело посміхнулася, підійшовши впритул. - Можна присісти?

На мене дивилися, як на інопланетянина із зеленою шкірою та рогами. Зрозуміло чому. Судячи по зацькованих поглядах, грубому, дешевому одягу, незграбних рухах, ці хлопці з простих сімей, ніякої аристократії та спадкових магів. Так, нас із Куро зазивали і до респектабельніших столиків, але я відмовилася. Їх цікавив лише мій котик. Дізнавшись більше, нас вже завтра перестали б помічати. А тут у мене є шанс знайти, нехай, можливо, не родовитих, але надійних друзів.

- Е… Так, звичайно! - обізвався величезний, трохи незграбний, рудий, як сонечко, хлопець. На вигляд, не старший за мене. – Я – Карл, бойовик, перший курс.

- Саша, цілитель, - посміхнулася ще радісніше. Схоже, мені справді щастить.

- Альбін, - представився щуплий блондин з простуватим обличчям, усіяним юнацькими вуграми (у когось гормональна перебудова, як мило). - Артефактор, перший курс.

- Гурій, можна просто Гур, - привітно помахав високий стрункий хлопець, трохи ніяково зачіпаючи посуд. Напевно, нещодавно підріс і не звикся ще з габаритами свого тіла. - Перший курс. Я цілитель. Сподіваюся, потоваришуємо.

- Я – Рікс, побутовик, першокурсник, як і всі тут. А це твій карракал? - невисокий, навіть трохи нижче за мене, пухкенький, з добрими цікавими очима, він не приховував захоплення, розглядаючи мого котика.

- Це Куро! Ми навчатимемося разом…

Так, ми потоваришуємо! Я це відчуваю.

Що ж, схоже, у мене починається новий, цікавий виток у житті. Головне, не прогаяти всього, що він може мені принести. Адже будь-який досвід, хороший він чи поганий, робить нас сильнішими. І це добре! Тому що слабким у цьому світі не місце!

Ось він, мій перший навчальний день у Великій Імператорській Академії магії та цілительства. Навіть не віриться, я – дівчина, потраплянка з іншого світу, буду навчатися у найпрестижнішому ВНЗ імперії! Цікаво, які моськи були б у всіх цих снобів, якби вони дізналися, хто я? Не приведіть боги! Тьху-тьху-тьху!

Ну, і думки лізуть з самого ранку... Не дивно, я всю ніч не могла заснути, а коли нарешті відключилася, Куро підняв на пробіжку. Він, звичайно, молодець, але тепер я схожа на добре підпитого китайця: пика опухла, очі-щілини, рот весь час намагається роз'їхатися, щоб позіхнути якнайширше. Красуня!

Зранку нас усіх активно зібрали біля входу в головний корпус для урочистої лінійки. Студенти розбилися по курсах і завмерли, очікуючи вітальної промови ректора.

- Доброго ранку, шановні викладачі, студенти! – ліерд Бурш'є в довгій червоній мантії височів над нами, як шуліка над курчатами. – Вітаю всіх першокурсників у стінах нашої Академії. Радий бачити, що з кожним роком кількість абітурієнтів невпинно зростає. Вітаю із початком нового навчального року! А тепер до справи: куратором першого курсу бойовиків призначено ментораса (наставник, хто не зрозумів) Грозова, - на імпровізовану сцену вийшов величезний, напевно, більше двох метрів, прокачаний дядько з суворим обличчям та уважним гострим поглядом. Всі першокурсники голосно проковтнули та інстинктивно відступили назад. - Крім того, додатково заняття з бойової магії введені у всіх факультетів, тому знайомтеся, придивляйтеся. Менторас Грозов зробить із вас справжніх чоловіків!

- Оце ми влипли, - прошепотів мені на вухо Рікс. З хлопцями ми зустрілися ще в гуртожитку та домовилися триматися разом.

- Далі, - продовжив ректор, - куратором цілителів призначено ментораса Горійського. Не треба так важко зітхати. Ліерд Горійський сповнений ентузіазму зробити із вас першокласних цілителів. Будьте вдячні!

Новопризначений куратор піднявся на сцену, оглянув натовп і переможно посміхнувся, дивлячись мені просто у вічі. Ой, відчуває моє м'яке місце, нелегко нам доведеться! За що він вз'ївся на мене?..

Ректор говорив ще щось, називав факультети, знайомив з викладачами. А в мене перед очима стояла задоволена пика Айзека. Він або ненавидить мене, або щось запідозрив. Ні те, ні інше не є добрим! Сьогодні треба поговорити із Джо. Можливо, хоч він у цьому зможе розібратися.

- Отже, курси з другого до п'ятого розходьтеся по своїх аудиторіях. Перший курс розділіться по факультетах і слідуйте за своїми кураторами. Після заняття чекаю вас біля першої аудиторії, буде вступна лекція зі мною. Всі вільні. Дякую за увагу!

І ми, як курчата за квочкою, побігли до Горійського. Ого! А нас багато, близько тридцяти людей. І не всі ми чахлики. Он, кілька досить великих накачаних хлопців (напевно, в некроманти мітили або бойовики), а он товстун, кругленький, як булочка, решта абсолютно звичайні і нічим не примітні хлопці. Нас відконвоювали у невелику аудиторію на другому поверсі лівого крила.

- Цілітельство, - почав маг, коли ми розсілися і притихли, - це не просто набір заклинань, це покликання і важка, старанна робота над собою та з пацієнтом. Ви повинні відчувати величезне бажання допомогти, врятувати життя чи хоча б полегшити страждання. Тому, ваше основне завдання, як губка, вбирати знання, шліфувати вимову і паси до того часу, поки ваше тіло не почне діяти вперед розуму. А щоб вам було цікавіше, потрібен стимул.

Чоловік обійшов стіл і дістав із папки три аркуші. Я напружилася (здається, у мене розвивається параноя).

- А ось і він! – Горійський єхидно усміхнувся. – Три найкращі студенти отримають направлення на літню практику в головну лікарню міста на дві седмиці.

- Але ж у першого курсу немає цілительської практики! – обурився хтось із задніх рядів.

- Ні, - усмішка ментораса стала ще більш підступною, - але це не означає, що я не можу її запровадити.

Ух, відчуває моя п'ята точка, це ще не всі новини. І справді, чоловік дістав із папки ще три аркуші.

- А ось це покарання трьом найгіршим студентам, - він оглянув притихлий натовп, затримавшись на мені найдовше. Напевно, аби до кінця відчула всю серйозність моменту. – Троє відстаючих на той же час вирушать у безкоштовну лікарню Чорного кварталу.

Зал загудів ще дужче. Схоже всі, окрім мене в курсі, що це за чорний квартал. Навіть мій новий знайомий, Гурій, виглядав геть прибитим.

- Пс-с… - покликала його, - що то за квартал такий?

- А? - Гур, з жахом, дивився на наставника. - Це найстрашніше місце в Алеррамі. Там живуть найзапекліші злочинці міста. Усі безпритульні, злодії, вбивці стікаються до Чорного кварталу. Їм навіть імператор не указ!

Ну, Айзеку! Свол… Слизняк повзучий! Він це спеціально для мене вигадав? По очах його зміїних бачу, на кого націлена подорож у пекло. Що ж, ми ще побачимо, хто кого!

Пізніше менторас-слимак втирав нам, яке це щастя, приносити користь незаможним, як після такої практики підніметься рівень наших знань. Щоб йому фурункул на одному місці вискочив! Благодійник хрі...! Кх-м… нерви здають!

Після такого радісного початку, ми побрели до головного корпусу. Якщо зараз ще й ректор видасть щось подібне, нашу групу можна буде виносити ногами вперед. Але ні, пронесло. Ліерд ректор півтори години розповідав більш ніж двом сотням людей про Велику Імператорську Академію, її засновників, історичних особистостей, які закінчили цей заклад. Загалом, було цікаво. Щось я вже знала (Джо розповідав), щось було новинкою і не лише для мене. Або весь курс боїться цього представницького чоловіка до трясучки в колінах, або він і справді великий оратор, тому що за весь час лекції, ніхто з присутніх не дозволив собі навіть позіхнути. Та, судячи з захоплених мосьок і закоханих зітхань, може бути ще й третій варіант.

- Гур, чому всі у такому екстазі від лекції? Було, звичайно, цікаво, але все ж таки…

- Ти що, не знаєш, хто це був? - здається, зараз мене або проклянуть, або поб'ють. – Це ж сам Владір Бурш'є!

Так прозвучало, ніби він не менше, ніж відроджене божество. Але, не помітивши на моєму обличчі ні грама розуміння, продовжив:

- Ліерд Буршье – найсильніший маг останнього сторіччя. Він наближений до імператора більше, аніж його радники. А ще він врятував від руйнування приморське містечко. Років двадцять тому в Талласійському королівстві розгорівся бунт, злочинці намагалися знищити владу і заклали під прибережні скелі вибуховий механізм. Це було щось нове і знищити його не вдавалося. Коли механізм вибухнув, і скелі обвалилися на селище, ректор разом з імператором та ще кількома сильними магами, накрив містечко найпотужнішим щитом. Вони тоді врятували не лише населення, а й всю королівську родину. До речі, тоді наш імператор вперше зустрів імператрицю Іраїду. Кажуть, вона була настільки прекрасною, що ніхто не міг встояти перед цією красою.

- Ого! То наш ректор справжній герой! – я навіть повагою до нього перейнялася. Оце чоловік! І світ врятував, і студентів навчає. - А що із злочинцями? Спіймали?

- Ні, - Гур пригнічено відмахнувся. – Втекли. Досі ніхто не знає, хто це зробив і звідки взялася така технологія.

Як цікаво! Вибуховий механізм, кажеш... А що, якщо я не перша потраплянка з Землі? Можливо, ця бомба, земне привітання з минулого? Чи варто намагатися розібратися в цьому, чи буде кращим поки що не світиться?