Саша. Тінь в Імператорській академії

Саша

Присутність смерті я відчула ще в шинку. Вона смерділа на весь заклад протухлим м'ясом. Спочатку я навіть злякалася, що це сама тварюка заявилася, але Куро залишався спокійним, отже, щось інше. Ближче до кінця зміни довелося відпроситися в Луклана раніше. Мені ставало все гірше й гірше. Тіло пробирало дрібним тремтінням, голова паморочилася, дихання перехоплювало. Я відчувала, як ця чорна енергія просочується до мого «Сонечка» крізь магканали, намагаючись його отруїти. Якщо не втечу, можу і здохнути прямо тут.

Коли на шляху до свободи вискочив Ізмір зі своїми претензіями, думала, відішлю його прямим текстом у всім відомому напрямку. Мені вже було настільки погано, що навіть язиком ворушити не могла, що вже казати про інше…

Відчула його раніше, аніж навіть винюхав мій котик. У тому ж провулку, в густій пітьмі, воно лежало мертвою купою висохлих кісток та шкіри, переповнене темною мертвою енергією, яка, немов вірус, заражала весь навколишній простір. Тепер я розумію, що мала на увазі Діділія, коли говорила про своїх дочок. Так, Знаючі першими поляжуть у війні з цими істотами. Ми не зможемо боротись. Хто слабший, помре від отруєння Пітьмою, хто сильніший, загинуть у боротьбі за життя. Нам не перемогти!

Навколо трупа, чорним морем, перекочувалися тіла сотень щурів. Вони шкреблись і цокали своїми дрібними кігтиками по бруківці, викликаючи стійку огиду та первородний жах. Адже на місці цього нещасного може бути будь-хто з нас!

Коли спецслужби все прибрали та відвезли тіло до місцевого моргу, мене відпустило. Життя перестало здаватися настільки безнадійним, зникло бажання ревіти, жаліти себе чи піти повіситися. Думаю, це вплив Пітьми, бо сама я ніколи так низько не впала б. Що ж, тепер я навіть рада, що Ізмір прийшов зі своїми претензіями і що не кинув тут одну. Все ж таки, за ним я теж трохи сумувала, хоч і намагалася відсторонитися якомога більше.

- Як ти себе почуваєш? - запитав хлопець, коли ми вже підходили до академії.

- Краще, - криво посміхнулася. На більше сил ще не нашкребла. – То навіщо ти приходив? Лише через Раяна?

Азарійський замислився. Він несвідомо намагався триматися ближче, мабуть, ця подія і його не залишила байдужим.

- Не пам'ятаю, - пирхнув хлопець. - Після такого не дивно своє ім'я забути.

Помовчавши ще трохи, продовжила.

- Що ж, питай! Сьогодні я не здатен довго опиратися.

- Ти колись шкодував про скоїне? – побачивши мій запитальний погляд, він уточнив. – Ну, хоч би через Раяна?

Гірко всміхнулася. Знав би ти як сильно!

- Іноді ми повинні робити те, що йде в розріз із нашими переконаннями чи бажаннями, - відповіла узагальнюючи. – Є речі важливіші за все, навіть за чужі почуття. Одного разу тобі також доведеться зіткнутися з цим. Ти зрозумієш!

- Тоді що могло бути важливішим для Раяна? – я бачила, як злість і нерозуміння закипають всередині молодика. Він ще такий максималіст. Але життя всіх змінить: де треба – прибере, де треба – додасть. Всьому свій час…

- Його розум! – відповіла, піднімаючись сходами до дверей гуртожитку. Сподіваюся, нас не зупинять, тому що сили вже геть на нулі.

Всю ніч мені снилися кошмари. Я тікала від соуру, ховалася між будинками Чорного кварталу, час від часу зустрічаючи на своєму шляху мумії, залишені нечистю. Їх було багато: чоловіки, жінки і навіть діти. Над містом витала Пітьма, висмоктуючи з живих тіл залишки надії. Алеррам помирав, а я нічого не могла вдіяти! Коли розпач загнав мене в глухий кут, а десь позаду вже чулося загрозливе шипіння монстра, світ осяяв теплим золотистим світлом. З нього вийшла Діділія. Вона ласкаво поправила моє розтріпане волосся, співчутливо посміхнулася і поцілувала в лоб. Кошмар зник, і я вперше в житті проспала не лише прогулянку з Куро, а й заняття з побутової магії. Добре, що залік давно вже здала!

Ізмір знайшов мене за три дні. Він був дуже схвильований, хоча швидше приємно. Хлопець схопив мене за руку, на очах у всього потоку, в нас якраз закінчилося заняття з основ анатомії з Горійським (він, до речі, теж тут був. Ото тепер вже буде чим мені дорікати!), і потягнув з аудиторії до порожнього, в цю пора року, зимовому коридору. Коли на вулиці теплішало, студенти переважно використовували внутрішній дворик, щоб добиратися від аудиторії до аудиторії. Так і швидше, і можна трохи розвіятись.

- Сашо, - гарячково зашепотів бойовик, коли довкола нікого не залишилося, - пам’ятаєш, ти згадував, як відчув темні еманації ще в таверні. Я правильно тебе зрозумів?

- Так, - відповіла невпевнено. Що з ним?

- Але ж відстань від таверни до того провулка майже сто дванадцять сажнів (майже двісті метрів)...

- Напевно... Ізміре, до чого ти ведеш? - у мене в голові ніяк не хотів складатися логічний ланцюжок.

- До того, що за допомогою свого надчуття ти можеш знайти соуру! – радісно випалив хлопець.

- Ти хворий! - флегматично винесла вердикт і розвернулася, щоб піти.

- Послухай, - Ізмір перегородив мені шлях, - тобі ж нічого це не вартує! А в нас нарешті з'явиться шанс знайти їхнє лігво! Спецслужби зайшли в глухий кут! Допоможеш?

Капець! Оце так поворот!

- Ти хоч уявляєш, скільки будинків в Алеррамі? – хлопець радісно кивнув. Ідіот, вибачте боги! Здається, я не все тоді підлікувала. – Припустимо, ми підемо. Припустимо, ми навіть зможемо пояснити господарям, чому крутимося довкола їхньої власності. Але що ти скажеш батькові? Впевнений, його агенти завжди стежать за тобою.

Здається, він замислився лише на мить.

- Скажу, що вирішив випробувати Куро. В карракала унікальний нюх, він би й сам міг виявити соуру, але без тебе нікуди не піде. Тому…

Я лише важко зітхнула. Теорія, взагалі-то, робоча, але в ній стільки недоліків, та й це забере купу часу. А в мене, до речі, сесія на носі, плюс робота… Та-ак!

- Я маю час лише у вихідні до одинадцятої, - здалася цьому експериментатору.

- Так! – зрадів Азарійський. Пролунав перший дзвінок до початку заняття.

- Розділи кожен квартал на секції, – радила на ходу. Бракувало ще на пару запізнитися. - Відзнач секції на карті. Будемо використовувати її, аби потім можна було систематизувати дані та не загубитися. І вигадай якісне пояснення для батька!

- Слухаюсь! – весело відсалютував Азарійський і помчав на заняття. От же ж дурень! Відчуває моя п'ята точка, ця пригода ще вилізе нам боком. Ех…

Грегоріан Іврей Джордан Азарійський, голова Таємної канцелярії

- Батьку, в мене є ідея! – Ізмір безцеремонно увірвався до кабінету голови Таємної канцелярії.

Чоловік несхвально глянув на радісного сина. Не часто йому вдається бачити його в піднесеному настрої. Хлопець взагалі останнім часом дуже змінився. Він відклав звіт і пильно подивився на відвідувача.

- Я тебе слухаю, тільки швидше, будь ласка, - в інший раз, герцог би нізащо не гаяв час на дурниці, але сьогодні інша ситуація. Вони ще раз перевірили всі зв'язки графа Баккера і нічого не знайшли. Філліда поводилася, як зразкова жінка. Окрім палацу та ще кількох подружок, вона нікого не відвідувала. А так, як для утримання соуру потрібні не лише помічники, а й корм... Слабка жінка навряд чи зможе притягнути живу людину на поживу тварюці. Тому, краще вже послухати дикі ідеї сина, аніж знову і знову переглядати те саме, намагаючись відшукати хоч якусь зачіпку.

- Я хочу використати Сашу для пошуків соуру! - хлопець метушився, перебігаючи з одного кінця кімнати, до іншого, збуджено жестикулюючи. - Точніше не самого Грейса, а його карракала, але це майже одне й те ж саме. Куро без господаря і кроку не ступить… Розумієш, він має унікальний нюх! Він почув соуру в провулку раніше за всіх. Саша каже, що в день, коли ми знайшли тіло, карракал поводився незвично ще в таверні, а це майже сто дванадцять сажнів, розумієш? У нас нарешті є шанс знайти місце, де тримають цю тварюку! Що скажеш?

І стільки надії в погляді. Хіба він міг відмовити синові?

- Добре, - чоловік посміхнувся одними лиш краєчками губ. - Тільки ти маєш заздалегідь все спланувати. Поговори з Паркером, головою розвідки, поділіть місто на частини. Спочатку пройдете найвірогіднішими маршрутами, а далі розберетеся. Без супроводу групи підтримки нікуди не потикатися! Зрозуміло?

- Так точно! – жартівливо відсалютував хлопець. В його очах горів ентузіазм і бажання негайно розпочати роботу. - Біжи вже, слідопит...

Чоловік навіть не встиг закінчити, як Ізмір зник. От, молодь! Колись і він таким був… Ех, як швидко біжить час, наче вода крізь пальці…