Саша. Тінь в Імператорській академії

Саша

- Де ти був? - накинувся на мене Карл. Він виглядав схвильованим, хоча зазвичай його важко вивести на емоції. – Я вже пів села оббігав…

- Навіщо? - здивувалася, знімаючи черевики і пухову куртку, яку спеціально для зимових тренувань, пошив мені Джо.

- Мати вранці прокинулася, а вас із Куро немає! Вона паніку підняла, нас з батьком на пошуки відправила, мала реве весь ранок... Каже, тобі в нас не сподобалося. Втік гість! Як є, утік.

- Добре ж я тікав, раз усі свої речі покинув! – реготнула, представивши таку картину.

- І я так сказав. Та тільки хто ж мене слухав? – важко зітхнув бойовик. – Баби вони і є баби, хоч великі, хоч малі…

- Не кажи так, - докірливо глянула на друга, піднімаючись сходами. Потрібно швидше переодягнутися і вибачиться перед усіма. – Якщо хтось хвилюється про тебе, значить йому не байдуже.

- То де ти був? - почула знизу, вже завертаючи до своєї кімнати.

- Бігав! – крикнула у відповідь. Чи варто розповідати комусь про своє нове знайомство?..

А знайомство вийшло іще те! Ніколи не подумала б, що за півроку зустріну ще двох магів життя. Думаю, це означає, що нас не так вже й мало, як усі вважають? Безперечно, так і є. Питання лише в тому, як вони між собою спілкуються? Адже так організовано ховатися від спецслужб поодинці неможливо.

Бабуся Рогнеда обіцяла про все мені розповісти і багато чому навчити, от тільки треба придумати, як відкараскатися від Карла та його рідних. Боюся, їм доведеться пробачити мені таке зневажливе ставлення до їхньої гостинності.

Усе сімейство у зборі я застала в їдальні. В повітрі витала напруга. Здається, мені зараз добряче влетить. Голова сімейства мовчки вказав на вільне місце. Сіла! А що мені лишалося? Я, й справді, була проштрафилася. Потрібно було попередити…

- Вибачте, - сказала, коли мовчання затягнулося. - Я повинен був повідомити, що вранці ми з Куро звикли бігати. Це і для мене тренування, і для карракала корисно.

- Карл нам казав, але тебе не було надто довго! – спокійно відповів Беркар.

- Знаю, - покаялася. – На шляху назад, нам зустрілася бабуся Рогнеда…

- Годувала? – приречено запитала пані Беркар.

- Угу ...

- Що ж, тоді все ясно, - підсумував голова сімейства, встаючи з-за столу. – Рогнеда – мудра жінка і хороша лікарка. Тобі є, чому повчиться в неї. Я ж правильно зрозумів, вона закликала тебе до себе?

- З чого ти?.. - обурилася пані Беркар.

- Вона ніколи й нічого не робить просто так, - беззаперечно обрубав чоловік. - Раз покликала до себе, значить, щось розгледіла в хлопцеві. Ти ж знаєш, до неї багато хто в учні набивався.

- Але вона всім відмовила, - прошепотіла жінка.

- Тобто Саша тепер залишиться у нас? – заблищала очима Мілена.

- Ні, люба, - всміхнулася мати, - але, гадаю, тепер він буде у нас частим гостем. Я права, Сашо?

Мені стало так приємно і тепло на душі, що я ледь не розплакалася! Які ж, все-таки, чудові батьки у Карла.

- Якщо я не обтяжу вас...

- Тоді вирішено! – підвів підсумок голова сімейства. – Ми будемо чекати на тебе разом із сином на всі канікули, якщо у вас не буде інших планів.

- Дякую! – щиро відповіла я. Так, треба йти звідси, інакше ревітиму! Як рідко на цьому світі можна зустріти добрих і світлих людей, а тут ціла сім'я! І все для мене! Я щаслива!

Весь день ми з Карлом допомагали по господарству: обходили тварин, полагодили паркан у дальньому кінці городу, трохи покрутилися в кузні. Надвечір пішов сніг, і ми всі, разом з молодшими, грали в сніжки, каталися в снігу і ліпили сніговика (це була моя ідея. Уявляєте, у цьому світі ще ніхто не додумався до такого веселого заняття). Їм сподобалося!

А вранці, як завжди, ми з Куро вирушили на пробіжку, але цього разу з невеликим, але важливим відхиленням.

Не наслідний принц Крейг Реньє

- Ти викликав мене, тату? - принц, неспішною ходою, увійшов до кабінету монарха.

- Сідай, синку, - відповів король, розслаблено стоячи біля вікна. – Мені доповіли, що до тебе зазирала одна відома нам особа…

- Твої шпигуни, як завжди, на висоті, - лише констатація факту, але Його Величність засяяв, наче нова монета.

- А ще, мені повідомили, що ця особа вийшла дуже незадоволеною. Що ти про це скажеш?

- Що б ти хотів почути, тату? - Крейг думав, його зачепить цей допит, але ні. Схоже, минула розмова, була потрібна їм обом, щоб остаточно розставити всі крапки над «і».

Король повільно пройшов до столу, присів, розвалившись у кріслі, і деякий час уважно розглядав обличчя сина.

- Я хочу зрозуміти, навіщо вона до тебе приходила і що такого ти міг їй сказати, щоб дівчина вибігла мало не в сльозах?

- Та невже? – засміявся Крейг. – Так уже й в сльозах? Наскільки я пам'ятаю, вийшла вона спокійно, і навіть засмученою її можна вважати з натяжкою. Батьку, до чого вся ця вистава? Я точно знаю, що твої шпигуни чули нашу розмову від початку і до кінця. Невже ти справді вважаєш мене настільки наївним, щоб вірити у власну недоторканність?

Людвіг Реньє голосно розреготався, постукуючи долонею по столу. До чого б така відкритість? Батько дуже рідко дозволяє комусь бачити своє справжнє обличчя.

- А ти виріс, синку! – підвів підсумки він. - Мені це до душі! Отже, ти більше не відчуваєш ніжностей до Розалінди?

- Ця отруйна квітка стане прекрасною парою моєму братові, — Крейг дозволив собі легку зловтішну усмішку. – Тож, все-таки, до чого ця розмова, батьку?

- До того, синку, що завтра ми з тобою вирушаємо до Зимової імператорської резиденції, на бал. І там ти своєю винятковою люб’язністю зачаруєш Її Високість Елеонору Розалію Марію Азарійську. Якщо ти впораєшся, то мені буде не важко переконати імператора в необхідності вашого поспішного весілля!

- Що? - здається, у хлопця стався шок.

Він дивився на монарха абсолютно круглими очима, геть забувши, що поруч із батьком емоції краще тримати під найсуворішим контролем. Одруження? Та ще й на імператорській доньці? Це останнє, що він очікував почути. Так, Крейг знав про любов короля до інтриг, але щоб зайти настільки далеко... А як же ВІА, дружба з Азарійським і взагалі, вся ця витівка з конспірацією?

- Я не розумію... - промовив хлопець, коли трохи прийшов до тями.

- Чого ти не розумієш? – всміхався на всі тридцять два Реньє-старший.

- Навіщо був весь цей фарс із маскуванням? Навіщо я втирався у довіру до Ізміра, якщо ти від початку планував одружити мене? Я ж правий, так?

- Завжди знав, що ти розумний хлопчик. Трохи наївний, але це можна виправити, - король підвівся і попрямував до міні-бару. – Саме для цього я все й затіяв. Визнай, за останні півроку ти сильно подорослішав: навчився бачити людей наскрізь, помічати брехню, цінувати щирість та вірність. Хіба ні?

Крейг тільки задумливо кивав. Він розумів, що в цьому випадку батько має рацію. Але, весілля… Це ж означає, кінець його свободі, простим радощам, навчанню та спілкуванню з тими, хто став йому дорогим. Чи готовий він усе втратити?

- А як же навчання?

- А що навчання? Закінчиш ВІА, як майбутній імператор, а не збіднілий дворянин. Імператор ще молодий, у тебе буде багато часу, аби освоїться і все встигнути.

- Батьку, - Крейг відчув, як зсередини здіймається розпач, - я не впевнений, що зможу…

- Зможеш! - монарх жорстко перервав хлопця. - Ти не маєш права на помилку! Мій син стане імператором!.. Або можеш не повертатися…