Розпочався конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦

Електронні книги / Поезія (4244)

Баба викинула мужика

Баба викинула мужика

І тепер живе одна,

Не знає вона що втратила

І година чорна її прийшла,

Бо мужик не захотів таку

Що красиву ззовні, а в душі- бридку.

Била і сварила- душу витрясла,

Бо в голові ума нема,

Чом же жінко ти його не берегла,

Мабуть тому що голова пуста!

Баба викинула мужика,

Бо в голові ума нема

І тепер живе одна,

Бо єдиного коханця і його не вберегла,

А те що залишилася з дитиною-не біда,

Бо вона на цей випадок запасного мужика припасла.

...

Діана Гобой

Королева

Моя королево велична, твій замок огорнуто в тишу,

Зітхає підлога у залі за шлейфом шовкових спідниць.

У парку порожні алеї розпливчатий спогад колишуть,

Тремтливо ховаючи в тінях відбитки своїх таємниць.

Корона з перлин і рубінів лежить в оксамитній коробці,

І мантія із горностаю у скрині глибокій на дні.

Побіля дверей будуару не видно метких охоронців,

Закоханий паж не цілує твій образ в чутливому сні.

Куди розійшлися поети, що вірші писали ночами

Про стрункість чарівної ніжки, яка заховалась в поділ?

Художники і трубадури давно подалися в прочани

І майже не згадують час той, коли ви були молоді.

Не зали – маленькі кімнати, плита, баняки і пательні

Тебе оточили зусібіч, узявши навіки в полон.

Прибрати, зашити, попрати – обов’язки маєш численні,

Із віником в парі кружляєш. В стілець перевтілився трон.

Хтось каже до тебе: «Дружино». Точніше було б – «Попелюшко»,

Бо міру печалі гіркої не раз випивала до дна.

Та деколи темної ночі пригадуєш все відчайдушно –

І знов постає Королева, хоч знаєш про це ти одна.

...

Наталя Мазур

Я писатиму

Прохолодний, осінній вечір

Знову змусить взяти Ремарка.

Темні тіні зберуться в купу,

І залишивши стіл мені,

Позалазять в кутки кімнати,

На полиці та закамарки,

А торшер, мов маяк над морем,

Заясніє у далині.

Розкладу на столі папери,

Записник, словники і книги.

Відшукаю чорнильний parker

І промовлю собі - пиши.

Налякає холодно-біла

Порожнечі офсетна крига,

Та прилине на поміч Слово

Із небесних святих вишин.

Розтривожить туманний спогад

І примножить в надії віру.

Поміж правдою і обманом

Прокладе оберіг-межу,

Бо у Слові небесна тайна

І любові найвища міра.

Я писатиму аж до ранку,

А написане - збережу.

20.11.2020р.

...

Наталя Мазур

Автобіографічне

І серед сотень дивних відчуттів,

і серед тисяч дум та тонни вражень,

проживши шість своїх життів,

у сьомому шукаю в собі важіль.

Бо хочу зупинити цей момент.

Закарбувати в пам'яті ці дати,

коли у космосі моїм - парад планет,

коли на серці - спокій, що не приховати.

Бо Всесвіт мій розкинувся в душі,

яка колись безжалісно палала.

Згоріла вщент і попіл в пустоті

лишився там, де щастя вирувало.

І серед попелища почуттів

та серед тихого безмежного "нічого",

я піднялася, вперше у житті

не проклинаючи себе, його чи Бога...

Нехай залишаться зі мною відчуття

цього незнаного бажáного спокою.

І ці глибокі, тихі почуття,

які прийшли нізвідки, разом із Тобою.

Так, все мине.

Усе в житті минає.

Час перепише думи й почуття.

І все ж, лиши мені те, як кохаєш

незмінним.

До кінця мого життя.

Ти - більше, ніж любов серед усіх історій,

хоча й вона завжди така мінлива,

але в обіймах, дотику, очах твоїх та мові,

знаходжу все, від чого я стаю щаслива.

Я - незалежність, сильна та розкута,

оголена думками, серцем і душею.

Мої життя - то шість разів спокута,

яку на цей раз лишу під землею.

Я - сьомий том, параграф двадцять сьомий.

Стільки листів, а ніби й не жила.

Цей розділ надважливий - переломний,

бо в нім горіла та воскресла Я.

...

Анастасія Х. (N.A.)

Війна забрала в нас багато

Війна забрала значно більше,

Ніж нам показують у ЗМІ,

Але залишитись найгірше

Без усього на цій землі...

Війна забрала забагато,

Але у нас є все ще ми.

В душі пала любов завзято

До себе, до життя, зими...

У нас є слово, віра в Бога...

І хай горять усі мости...

А потім буде перемога...

До неї нам ще трохи йти...

...

Ольга (Незламна)

Одноманітний біг епох

Одноманітний біг епох

Спинитись ні на мить не хоче

І ти, із розпачем удвох

На дійство це потупив очі

Життів несхожих променади

Десь починаються, десь рвуться

А в тих життях одвічні вади

І щирі мрії самогубців

Тут цінностей шумлять каскади

Досягнень смілих і провалів

І все, що зустрічав ти радо

І все, що тут колись тримало

Тепер я на землі, о, Боже

Свій світ, як замок, близь води

Будую, та вода знов схоже

Його зруйнує, і сліди

Тоді для чого щось лишати?

Зусилля ки'дати навіщо?

Дарма питання повторяти

Коли довкруг зловіща тиша

...

Ян

Татові і мамі

Татові і мамі я пишу цього листа,

Спогадами всіяного де стоїть моя тюрма,

Квітами присипана алея,

Думи все ж звертаються до Прометея

І Гертруда тут стоїть у вбранні сліпучім,

У садку порається пахучім.

Де душа-там дім а не там де родився,

Я за своє життя змінився,

Я не думав що то буде і куди то приведе,

Нехай до мене ж мудрість в гості зайде.

Я пишу вам любі про усе на світі,

Що стається й сталося зі мною,

Про гріхи й печалі я пишу у звіті

І нема мені тепер покою.

Та щасливий бо довольний всім що маю,

Я зла на минуле не тримаю

І хоч каятись в чім маю,

Але поганого про вас я не згадаю.

...

Діана Гобой

Із соняхів узбіччя

Звернусь до тебе, рідна земле,

В безхатній день й нетиху ніч.

Впіймаю запах антрацу,

У грудях стисну віч-на-віч.

О джерело моїх історій!

Край териконів та степів,

Ти вічно будеш в моїм серці

Бриніти строфами віршів.

Моє ж ти з соняхів узбіччя!

Мій дім, мій сон, мій шлях, мій біль.

На тебе буду я дивиться

Крізь сльози, жах й дитинства хміль.

Ні, я про тебе не забуду.

Як можна спогад загубить

Про поїзди на видноколі

І як НКМЗ горить?

...

Данила Чаглій

МІЙ ШЛЯХ

Я йшов дорогами ночей

І бачив тільки темряву,

Далеке світло пристрастей

Я приймав за красу живу.

Я йшов дорогами долі

І вона вказувала шлях,

А почуття були голі,

Темрява була у грудях.

Йшов дорогами кохання,

Але не поспішаючи,

Через зраду і страждання,

Біль душі заглушаючи.

Йшов дорогами розлуки,

Дрібним покривався потом,

Коли, простягаючи руки,

Вона була за поворотом.

Я йшов дорогами війни,

Бився із самим собою

І коли бачив дурні сни,

То перемагав без бою.

Я йшов і в сніг, і в дощ, і в лід,

Падав униз, повз горою…

Хочу ще залишити слід,

Але прірва під ногою…

05.02.2023.

...

Мирослав Манюк

5 ПРАВИЛ ОПТИМІСТА

1. Не забувай викидати сміття…

Із відра… із голови… із життя!

2. Коли твої справи йдуть погано,

Значить ходити із ними рано.

3. Якщо від помилки уклонився,

То значить ти ще не помилився.

4. Кращий вчитель життя просторого

Це досвід, який вчить дуже вміло.

Бере, щоправда, за це дорого,

Але пояснює зрозуміло.

5. Дякую людям, які увійшли

В моє життя і радість створили.

Ще дякую тим, які вже пішли

З мого життя і ще краще зробили.

04.02.2023.

...

Мирослав Манюк

Прозріння

Настав час змінам прийти,

А всьому старому з життя піти.

Де б я не був я один і так завжди

І правду ту пізнавши

Я йду вперед відрікшись від усього,

Хоч пустота заполонила та вільним став от того.

Я не ангел і не демон я сам по собі,

Кругом почуваюся як риба в воді,

Бо секрет незламності я знаю

І більше нічого не питаю.

Ніхто тепер мене не використовує,

Я сам перед собою даю звіт,

Мене все віднині влаштовує,

Пройшовши цей навчальний рік.

Моє правосуддя тверде а рука не дрогне,

Лиш слово моє світило а меч –справедливість,

Любов що залишилася не засохне,

Не зіб’є зі шляху мінливість.

Світу правда непотрібна а я ж її несу,

Тому ізгоєм у світі цьому став

І навіть рідні відмовляють на мольбу,

Коли від страждань я пропадав.

Врятували і покинули: я прозрів-тепер я інший,

Я знаю що став невимовно грішний

Та честь і совість я не втратив,

Хоч розум негативом збагатив.

Ви шлях обрали і я йду далі сам,

Ми винні всі-годі тут казати

Та зло не хочу я на вас тримати,

Нетреба війн і мелодрам!

Немає в світі цьому де сокритися від зла,

Воно кругом: усе заполонило,

Жаль мені що я себе не вберегла,

Воно усе прекрасне й чисте в мені вбило.

Реальність жорстока-від неї не закритись,

Багато в битвах помирало,

Остається лиш молитись,

Тримаючись надією і вірою у краще.

Всі історії закінчуються-закінчилася і ця,

Без обману з легкістю на позитиві йду,

Що ж ви наробили моя рідня,

На жаль я вашу сторону не прийму.

...

Діана Гобой

Похмура днина

Цій днині немає кінця,

Страждань прийшло вінця

І руки опуститися хочуть,

Але тоді мрії збутися не можуть..

Хтось ховається від проблем,

А я іду до них сміливо,

Тоді я можу побачити диво

І все буде суттєво без дилем.

Та перед ціллю страх охопив

Й скільки сліз пролив,

Опанувавши себе я світло бачу,

Я від щастя як дитя плачу.

У снах блукаю я похмурих,

Вбачала у фарбах понурих,

Поганий кінець щасливої історії,

Але опиралася і тікала з Преторії,

Неначе від цього залежить усе життя,

Є надія для мене ще одна!

...

Діана Гобой

Зорі вже не ті

Щось знають зорі на небі,

вони знають більше ніж я,

Вони і водночас далекі,

й всміхаються сяйвом здаля.

Вони на нічному поло́тні

у хаосі вічному гаснуть,

Бо певно що дуже голодні,

й без мене стривожено плачуть.

А я вже майже мов привид,

що ніби живе як усі,

та й зорі мені вже не зорі,

а просто смарагди сумні.

...

Citrus _S_M

Новий Рік

Зима прийшла і сніг присипав,

Мороз з всієї дурі всипав,

Новий Рік не за горами,

Ну же давай танцювати з нами.

По келиху ми вип’єм за здоров’я і удачу,

Для мрії я грошики потрачу.

Так добре мені давно вже небуло

І все погане вмить загуло,

Прийшла пора прекрасних перемін,

Його я чую-новорічний дзвін.

Подарунки й привітання до мене летять,

Сміх рідних і дежавю що руки тремтять

І феєрверки за вікном стріляють,

Мене дорогі люди в обіймах тримають.

Я знаю: так все й має бути,

Нехай ніколи не скінчиться ця прекрасна мить,

Вдалось мені всього здобути,

Це полум’я тепер ніколи не згорить!

...

Діана Гобой

Бо зовсім сумно на весні

Шалено очі брешуть правду між тим відтинком, що п'є дим,

Так важко знову знати дату, яка солонить болем кров.

Яка бравує дляві дії, без змін ухвалень аксіом,

Напевно дощ знов молодіє, відчувши смак життя нутром.

Напевно сонце витре очі, щоб світ вже більше не ридав,

Хоча, напевно, краще кроки, віддати в погляд не думкам.

Хоча, напевно, краще впасти у ті хвалені смако-дні

І знов і знов без тіла в грати, зів'яти три плюс вісім снів.

Без правди справді брешуть м'язи і руки йдуть без пилу мас,

Так холодно шепочуть пазли, що досі треба згризти такт.

Що досі тин на тлі завзяття, ховає лик захланих міст,

Та все ж живе в вустах багаття, десь так зо двадцять п'ять доріг.

Десь так зо три плюс сорок груднів, знов п'ють когось хто має хміль,

Напевно очі люблять злиднів, бо бачать в серці лише ціль.

Напевно вуха, як вальяжність, лиш тільки гордо стоять тут,

Немає сенсу де продажність, лиш тільки дотик власних пут.

Не мають сенсу ці фіакри і їх жокей, як абордаж,

Можливо просто люблять драки, без крові попелу подяк.

Можливо просто, як безлюди, не так і хочуть смак держав,

Насправді всі ми просто люди, хоча й життя немов вокзал.

Хоча і дні немов би крила, проносять крізь літа проблема,

Душа ж бажанням лиш щаслива, сьогодні й завтра без мальстрем.

Душа ж захланно їсть відлигу і сонцем спить собі в човні,

Віддай, будь ласка, дощу кригу, бо зовсім сумно на весні.

...

Клемед

***

Серед глушин лісових і похмурих доріг

Стояла примхлива, нічим невиразна домівка.

Всередині Він, назовні Вона.

Як довго триватиме збіг?

Холодним вітром оповите тепло,

Що тікає від неї.

Він - його ловить, мов пташине перо,

Але ховає, щоб забути миті печалі цієї.

За ним - рожевий світанок, що вабить вийти на ґанок,

Де світився вночі паперовий ліхтарик.

Він - підтримував його вогонь,

Вона ж - безжально гасила.

І однієї квітневої ночі, без скарг і провин

Паперовий ліхтарик у мить тИху - зник.

...

Анна Коваленко

Вперед крізь тумани

А я виходжу зі сцени,

Порвала всі антени,

Весь світ перестав існувати,

Я буду до кінця грати,

За правду добру волю

І показати кулак горю,

Йти гордо вперед крізь тумани,

Вже зажили старі мої рани!

Мене ніщо не тримає-я вільна,

Вишибаю двері ногою сміюся досхочу,

Ні я швидка не повільна,

Я легко беру те що хочу.

Після бою не гріх за перемогу випити скотчу,

Ціною великою заплативши захищаючи батьківщину зотчу,

Я воїн втративший невинність,

Життя моє тепер ввійшло в помірність,

Все знайоме все однакове і страсті затихають,

Усі страхи перед неминучим зникають

І біль істини робить мене сильнішою,

Тепер же я буду, многих глупців, розумнішою!

...

Діана Гобой

ДЕНЬ

День своїм зів’ялим небосхилом

Все котиться з великої гори.

Щедрим він своїм поклоном милим

Приборкує похмурі вечори.

День буває світлим як курчатко

І буває похмурим, дощовим.

Якщо він веселий є спочатку,

То в кінці він може бути сумним.

Ранок – це початок нового дня,

Полудень – є тільки середина,

Вечір – це сонце сідає щодня,

Ніч – є в небі зоряна кручина.

02.02.2023.

...

Мирослав Манюк

Та завтра буде вже весна

Коли побачив сміх обличчя, я був ще ніби блідий слід,

Що з півночі, як сніг-синиця, кригтав словами без боліт.

І так було ще десь до ранку чи може два плюс сорок рук,

Напевно краще крізь фіранку, ховати в тиші серця стук.

Напевно краще ще десь вчора, зірвати болем крик води

І просто бути, як промова, ногами тіні догори.

Напевно краще вже без тиску, ламати тло того, що спить,

Щоб осінь власного світанку, була без барвності світил.

Та я все ж бачу біль обличчя і ніжність тіла без вогню,

Можливо зараз вже й не спиться, проте без смутку і жалю.

Проте без догмів апатридів і їх амбівалентних дотик-дум,

Сьогодні бачу плачуть злидні, та ти не йди у вирій слуг.

Та ти не їж обличчя крику і сміх зіниць не бий дощем,

Можливо зараз ти без лику, однак забудь печаль дилем.

Однак забудь, що смак безбарвний, такий безвучний, як душа,

Сьогодні я ходжу із вами та завтра буде вже весна.

...

Клемед

Правда

Боляче дивитись в очі Правди

яку покинув ти впродовж свого життя

яку ти проміняв колись заради зради

Того єдиного свого серцебиття

А зараз дивишся на себе, і очі сповнені сміття

Не блиску чи неспинного бажання,

А лиш зім'ятої мети та на поверхні каяття

І вже здається, що немає вороття…

І знову ти здаєшся, і линеш в ріку суховіття,

що зараз більше схоже на лахміття.

І знову стоїш тут — і дивишся в Ці очі

«Тепер не боляче» - брехливі ці слова, та не пророчі

Бо серденько, то швидше вже стукоче

та страх все безупинно тобі свою мелодію співоче.

Вона своїми кігтями твоє життя не просто лоскоче –

Вже чути скрегіт в глибині душі

Ти закриваєш тепер свої очі.

Ти думаєш, що ти втечеш.

Та й справді — стільки вже прожито

В отруєній землі вже стільки Правди вбито

У місці, де все з брехні коріння зшито

Протоки ж чистої води лихим суцвіттям вкрито.

Тож, так і сталось, життя позбавилось турбот

За втраченою Правдою — лишилось жодної з скорбот

І ти здається знов щасливий,

Нічого вже не трапиться не так

Ти не зустрінеш погляд свій брехливий,

бо оминаєш ти місця з відображенням своїм ознак

Тож все було чудово, до того літа,

що обманом тебе звело з потоком світла,

яке відбилось від спокійної води.

Ти зачаровано завмер: дививсь на хвилей хороводи

тож не помітив відблисків майбутньої негоди,

що чатувала тут з минулої весни.

І ось ти зустрічаєш власний погляд,

якого полонило забуте відчуття вини.

Тебе огорне неземна тривога

Та пізно, бо то не твоя перемога.

І ось Вона вже зверху, а ти на дні…

...

Nastazi Kaverd

Відтінок 8-11

Відтінок8

Закат

Стынет мой враг,

Я раскалю его до предела

И буду петь марш смело.

Відтінок 9

Люблю свою країну Францію

І віру чисту щиру Христову,

Серце стучить гулко знову

Й фрази ллються віддаючи хвалу!

Відтінок 10

Цвіте сакура- весна душу наповня,

Прийшла прекрасна пора ця,

Яка все вирішує і змінює,

Як два плюс два- чотири дорівнює.

Відтінок 11

Я скиталець звідусіль гнаний,

Але перст мені даний,

Як захист веде по життю,

Я бачу посмішку Твою.

...

Діана Гобой

Відтінок 1-7

Відтінок 1

Тут криється таємниця

Її оглядає пильно моя зіниця,

Думки течуть понад горами,

Танцюю і веселюся я цими днями.

Відтінок 2

Вогонь палає і душа горить,

Кіт територію свою бдить,

Іронія долі полягає в тому,

Щоб не зректися в дні печалі свого дому.

Відтінок 3

Ігрива посмішка і нірвана слідує за нею,

Час іде а я слухаю тишину і кайфую,

Перемоги нові і стратегії будую,

Прорив і ендорфін відривають від землі-літаю!

Відтінок 4

Ти думаєш що знаєш мене,

Але я знов ускользаю,

Я на вітру в жару таю,

Пісня скінчилася-я умовкаю

Відтінок 5

Ім’я неповторної-Хамелеон,

В диханні в голосі чути стон,

Не піймати не зазняти

Її можна лиш прийняти.

Відтінок 6

Долю твердо протаранив,

Смерть перемігши знову,

Ти зло на всіх усюдах забанив,

Вчинив мене ти нову!

Відтінок 7

Де земля розверзлася в пітьмі,

Руки бережно обіймали твої,

Цілунком світи нові відкрив,

Запанував у серці любов’ю до памороку довів.

...

Діана Гобой

Темрява

Ти боїшся темряви.

У ній всі почуття загострюються,

Усі звуки тисячі разів посилюються.

Ти запалив свічку.

Вітер залетів у кватирку, загасив її.

На стіні тіні з вулиці, неясні,

У твоєму баченні вони страшні.

Запали знову свічку.

У цьому колі світла все на своїх місцях,

Темрява не друг, але й не ворог.

...

Кім

Весна «російська»

У росії з пір року зникла весна:

Дев'ятий рік не орють, не сіють…

Вона в Україні, з автоматом у руках,

Заблукала.

Весна, ти ж «російська»,

Повертайся додому, тебе зачекались.

Україна дорогу тобі показала –

Дійди до найдальшого села, до міст...

"Градами" землю накрий.

Це у вас по весняному.

...

Кім

ВОГОНЬ

ВОГОНЬ

Горить вогонь у моїй душі

Який спалює всі аркуші.

І я теж згоряю від вогню,

Його благанням не зупиню.

А ти підклала багато дров

І він палає, бо то – любов.

Сльозами не можу залити

Вогонь. З ним доведеться жити.

Я не можу спокійно спати –

Він змушує мене страждати.

Зрозумій те, що я згоряю,

Адже тебе одну кохаю!

На попіл перетворилося

Серце, а ти не змінилася.

Зі мною хочеш ти дружити,

Але не можеш полюбити.

Вогонь горить, душа палає,

Його жар кордонів не має.

І він весь згасне лише тоді,

Коли будемо не молоді.

31.01.2023.

...

Мирослав Манюк

Втомився я, чи радше - ся втомив

Втомився я, чи радше - ся втомив.

Втомив, як дівчину стомили солов’ї,

немов дружину чоловік обридлий.

Немов дощі втомили безкінечні,

які ідуть у землю, скрипалі,

та плачуть гірко. Утомив я

немов Герасим утопив Муму,

наслухавшись собачої розмови.

Я так сказав утомлено собі:

“Якби ми не були такі знайомі,

якби людина зовсім ти чужа,

напевно, не погидив би та видав,

тебе у руки влади. Поліцай,

на публіку би винес, що шахрай,

і взагалі, нестерпний ти зануда.”

На ті слова нічого не сказав,

промовчав я до себе, покивавши.

Так ся втомив, що ладен би здуріть,

у дурку сісти, де би лікували

такими ліками, що певно б одурів

і вже себе не помічав у коридорі.

Проходив би повз себе, не вітався

до себе навіть, так я ся стомив.

“Ніколи ще тобою так не гидив, -

я не вгавав, і сам себе клював. -

Мені ти наче революцьонеру

міщанка - вабить тим, яка огидна,

неначе біль зубний коли почавсь,

але іще болить не в повну силу,

приємно до нудоти... Що мовчиш?"

А що на правду можна відказати...

...

undyber

***

Як перестати дурити себе?

Калічити душу щоразу,

Коли раптом нудно стає.

Наприкінці зими обіцяти одне,

А потім весною зі сміхом

Хапатись за нерідне й чуже.

Я клятви давала не раз -

Що наступного року буде інакше.

Та рік наступний, за ним іще -

А я продовжую дурити і тебе.

...

Анна Коваленко

Подарунок

Я присвячую тобі рядки незнайомою тобі мовою, а ти, напевно вважаєш мене не зовсім здоровою.

Я боротимуся за твою увагу, та втрачу до себе всяку повагу

Сталева рука затисла горлянку, дихати важко,

Ось такий подарунок на день народження, ілюзія померла чекай на переродження

Ми не у стосунках, роблю що заманеться

Гратися набридло, вистрілив у серце.

Кожне слово, мов залізна голка, відбилося на скронях певне то надовго

Роблю з тобою що хочу, ти іграшка для мене

Полум'я всередині гасити наодинці

Все що було між нами для тебе лиш дурниці

...

korfova

Ненавидіти

Я ненавиджу тебе, і твої листи

Я ненавиджу коли ти пишеш

І ненавижу коли ти мовчиш

І навіть цю прірву з тиші

Я ненавиджу згадки про тебе

Вони завдають лиш болю

Вони забирають волю

Лишаючи тільки полон

Я ненавиджу сказане

І те що не сказане теж

Ці почуття не мають меж

Тільки прірва між мною й тобою

...

Аліна Сова

Наша Україна

У нас країна є одна

Це наша ненька Україна.

Й жодна довбана русня

Не зламає її крила.

Нам не треба рузький мір

І життя наче в полоні.

Будем жити тут самі,

Важливіше щоб на волі.

Хоч під дулом тій рушниці,

Чи під вибухи, погроми..

Не дозволе дух схилиться

Перед катом наче Богом.

Все одно кінець настане

Того жаху за вікном.

Повернемось у домівки,

Відбудуємо їх знов.

Та за щастя клята плата -

Це скалічені життя.

В когось з нас тяжка утрата,

Хтось віддав своє життя.

Не потрібно забувати

Чого коштує нам мир.

Треба вічно пам’ятати

Хто забезпечує нас ним.

Знати ворога в обличчя,

Й не забути як той сон.

Бо історія циклічна…

Щоб не допустити знов!

28.01.2023

...

Ascker Ckiars

дещо за Сковородою

Я знаю, любиш чай з подвійним цукром,

Хоч надаю я перевагу фруктам,

Ти на сьогодні у моїм меню:

«не п*ю, не матюкаюсь, не палю»

Турботливий і щирий, ти такий,

Немов ведмідь мене в свої обійми,

Такі незграбні, теплі, сильні-сильні,

Спіймав, не відпускаєш, пілігрим,

Бо дякуєш Всевишньому за те,

Що я є поруч, дівчинка, принцеса,

І зводиш погляд вдячно в піднебесся...

Мій погляд теж послідує за ним...

І тихо я молюся за любов,

За долю, за здоров’я, і за щастя,

І чую «мила ти така прекрасна»...

Весь світ шукав мене, та не знайшов...

...

Віва ЛаВіта

Готель

Невеличкий готель в центрі міста,

По-домашньому тепло і чисто,

І затишно, чудовий вай-фай,

Невеличкий готель в центрі міста,

І сніданки гарячі «у ліжко»,

Ти мене пам’ятай, пам’ятай.

Тут проведено ранків немало,

І усмішок, які повертались,

Незліченная кількість хвилин,

І хоч рано, із сонцем вставала,

Але знала, тоді добре знала,

Недаремно, а час швидкоплин.

Персонал доброзичливий,

Праця, білі блузи, наповнена таця,

«Гутен морген» або просто «хай»,

І оте вдячне «сенкью» в придачу,

«Вері найс» - це багато вже значить,

З гарним настроєм день починай!

Запашна щойно зварена кава,

«Київ Пост», а що там – поцікавлюсь,

Є натхнення і сотні ідей…

Невеличкий готель в центрі міста,

Зупинитись ще раз, гарно, чисто,

Теплий спогад про гарних людей.

...

Віва ЛаВіта

Тим, хто виріс у селі

Город до сонця, на горбочку хата-

Таке знайоме і таке моє.

Лиш спомин той про радощі, про втрати

Любистковим теплом мене оповиє.

Гуляли босі ноги,сміялося,жилося,

Весніло і зиміло. Та все кудись пішло.

І затенскніло серце, і засльозили очі,

І заболіла пам'ять: чи ж то було?

Було...

...

Inna

Так прокидаєшся ти

День починався так,

Як і ти, — розмружуючись од тягучого сну.

Зоря розливалась лазуровим глибоким полотном,

А його лоскотали білі хвилі розімлілих пір'їнок.

Тінь, ще не торкалась предметів, і світ

Мов приховував сонливу непокору пожадливого супокою,

Як тоді коли залишаєшся без нагляду,

Маючи вдоволь часу на дурощі.

До часу, як прийде Настоятель і запалить світло,

Щоб оглянути твою кімнату.

Так прокидаєшся ти.

07.09.2022

...

Володимир Каразуб

Минуле

Наше минуле укрилося цвіллю

Якої ми не помічали

Яка тільки в спалахах вибухів

Раптом

Впала нам в очі

Невже ми до того не бачили?

Невже ми навмисно йдучи із кімнати в кімнату

Гасили там світло

Невже ми свідомо забули про те

Що щурам

непогано і в темряві?

Тепер вже запізно вертатись

Тепер вже погризені речі не хочеться брати в руки

Пожовані ноти пісень, що звучали в дитинстві,

Зімʼялись

Тепер це військові марщі

Під них пацюки марширують

коморами наших спогадів

Книги, що ми зберігали у шафах

Тепер переписані

Щоб їх зрозуміти нам треба позбутися честі

Кинути честь у криві пожовтілі зуби

Тоді на зімʼятих сторінках ми знову побачимо

Літери

Тоді з наших пащ безвільних знову закапає

Слина

І мова, якою написані спогади

Наші такі безтурботні спогади

Наші злочинно байдужі спогади

Мова ця більше не має сенсу

Слова її – ріжуть душу, не кажучи вже про вуха

Не згадуючи про серце

Наше минуле знищено

Та по ньому не треба плакати

У нас ще достатньо майбутнього

У нас ще достатньо порожніх блокнотів

Щоб записати в них спогади

Записати людською мовою

...

Артем Петрик

Картина

Візьму олівець

І почну малювати море.

Олівцем не вийде:

Схід червоно-малиновий,

Хвиля синьо-зелена, пінна.

Іду піском білим. Вітер грає волоссям.

Назустріч дерево зелене,

Я зайду в намет, коричнево-рудий

І покладу картину у сумку.

Схід вийшов блідим,

Море сірим.

Але люди знають – море синє.

...

Кім
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
Розпочався конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦
23.11.2023

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

Ви довго чекали, але час настав! Починаємо збирати твори на конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦

Озброюємось квантовою механікою, перечитуємо класику наукової фантастики про паралельні реальності та надихаємось втіленими у кінематографі та відеоіграх мультивсевсвітами! ⚡️

... Детальніше
Блоги
Карта всесвіту ФолкхартаЄвген Кобилянський
01.12.2023
І так, я нарешті наважився створити карту основного континенту вигаданого мною всесвіту. Ухох - конт ... Детальніше
Я купую Disney!Янко Далт
01.12.2023
Одного дня я таки куплю Disney! Це стане моїм Magnum opus. P.S. Якщо сходити з глузду, то з розмахо ... Детальніше
Оновлення, щодо конкурсу «Безмежний космос».Олександр Гаврик
24.11.2023
Через численні наполегливі прохання на конкурсі додається авторський приз за перше місце за результа ... Детальніше
Зроби Мавці подарунок - наблизь перемогу Мавка (Ганна Заворотна)
30.11.2023
У неділю у мене День Народження. До цієї дати у мене на фб-сторінці із 2015 р. проходить акція "Зроб ... Детальніше
Я купую Аркуш!Бодісон
30.11.2023
Так, сьогодні не 1 квітня, але й ви правильно мене зрозумійте. Коли я бачу круті ідеї та проекти, то ... Детальніше
Нове оповідання "Tenebris invoco me"Віталій Дуленко
01.12.2023
Всім привіт! Сьогодні вашій увазі пропонується оповідання "Tenebris invoco me". Писав я його для кон ... Детальніше
На Аркуші вже:
8446читачів
83523коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: