Результати конкурсу 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦

Електронні книги / Поезія (6562)

Обійму

Ніжним гіллям яблуні крислатим,

Мов руками наших матерів,

Обійму я кожного солдата,

Що стоїть на варті наших снів.

Сильним вітром, мов руками тата,

Я стіною стану за плечем.

Теплим сонцем обійму солдата,

Серцем захищу, немов мечем.

В темну нічку небом засіяю,

Зоряний складу дороговказ

Тим, хто наші сни охороняє,

Тим, без кого вже б не було нас.

...

Юлія Посполіта Левченко

Відьми живуть серед нас

Відьми живуть серед нас.

Вони катують руками, очима,

Але судоми - екстаз.

Вони оберуть свою ціль, будь ви людина, або мужчина,

І не залишать в спокої,

Змусять себе полюбити.

І вже не виповзти з тієї ями бридкої,

І ви дозволите себе вбити.

Ви молитемите про її срібно-червоний кинджал,

Бажатиме тих судом,

Адже навіть у вашій крові вона - ідеал,

З її вуст ви питимете і нектар з ядом.

То ж, правду кажуть,

Що всі жінки - відьми?

Спочатку їх на вогнищах палять,

А потім вони восстають із пітьми,

Шукають повинні душі,

Знаходять, завжди знаходять,

І якщо вас не лякає грядуще,

Значить, ваші кати ще десь ходять.

...

Gayana

Земля троянд

І

Словом…

прямі паралельні не пересікаються.

В жодній теорії на геометричній плоскості,

за умови коли художник

не засвідчить ідею умовності

в перспективі. І лінії сходяться,

за плечима його фігур. Словом,

фігури, його приближені

до химерного світу прямуючи,

прямою виходять з часом

на схвильований серпантин.

З тим, фігура перетинається

з паралельними їй фігурами,

піднімаючись вгору сходами,

і виходить на коридор.

Там продовжує лінію скручену

за стіною покрученим проводом

світлом люстри і світлом вивіски

проростаючи в кадуцей.

Словом,

тут дві прямі зустрічаються,

на підлозі, де світ шахівницею, -

ферзь на чорному і протилежному -

ходить кроком хитнувшись назад.

Першим чином, вони обміняються

довгим поглядом. В точці погляду,

Дві прямі неодмінно сходяться.

І не тільки. Тут перший шах.

ІІ

Словом,

лінії знаджені формою,

і освячені світлотінню;

світло, мабуть скипіло бронзою

і розлившись наповнило плоть:

невисокою, повногрудою.

Розсип світла хитнувши неспокоєм,

до плечей повело облямівкою

пишне, темно-русяве каре.

Крила книг огорнула обіймами.

Назви тисненням золотом блискають

ледь читається в літерах: «Біблія»

в ілюстраціях майстра Доре.

А під нею, за авторством Текерей,

мабуть з «Ярмарком марнославства»,

що мовчить прикусивши закладку,

де Ребекка шепоче своє:

- Дорогенька, наш жереб кинуто!

Лоском клуб із хмільного плісе.

ІІІ

Не важливо, насправді – байдуже,

що читатимеш ти коридорами,

чи товсті фоліанти з романами

чи поезію, чи псалми.

Упродовж розпашілого полудня,

сонцем стіни умить наливаються,

за якими вона захищаючись

відбиває твій шах королю.

Та здається от-от закохається,

та здається от-от поцілуєшся,

отримавши опік вогненного

ти, від полум’я з’ярених губ. Та…

ІV

Словом впевнена, словом звужена,

знає звідкись усі пропорції,

варіанти. Ходи прораховані.

Що підходить слоном прикидаючись

їй давно, як знайомий пішак.

А за ним не мужчина ховається,

а насамперед словом улесливий

драматизмом підбитий, зіпсований

нерішучий фіґляр та поет.

А тому говоритиме втомлено,

навіть трохи даремно-змучено,

театрально, із жестами, вдавано

позіхаючи в серці слів.

Як тигриця, що в спеку мружиться

незважаючи зовсім на витівки,

як ричить по-дитячому, бавиться

тигреня підкрадаючись, їй.

Та здається от-от закохаєшся,

та здається от-от поцілуєшся,

отримавши опік вогненного,

ти, від полум’я з’ярених губ. Та…

V

Мій друже, - всміхаючись вимовить, -

і навмисно вперед забігаючи,

незворушно добавить: - Вибачте,

я не ваша, і ви – не мій.

Ви всього лиш придумали партію,

підхопили мій погляд втомлений,

зачепились за книги, крилами –

залопотіли услід. Ах,

знай, можливо, коли б пострічалися,

ми раніше, - я в цьому впевнена,

безсловесно умить закохалися б,

тільки зараз не станеться так.

Я чекаю, погляньте, на іншого,

що збирається йти на побачення,

за дверима, ось тими – білими,

за якими його кабінет.

І скажу, я відверто, признаючись,

без нальоту погорди, - з вдячності,

що ви роздивилися в погляді,

ще не зовсім безглузду мене.

Я ж не бачу у вас – потрібного,

Ба, вірніше, мені підневільного,

Чоловіка, що йти наміряється,

Паралельно з отих дверей.

28.08.2021

...

Володимир Каразуб

Морлоки

Великий парк Травня

Стане колись великим видавництвом Сонця,

Цехом

Із мільйонними накладами книг

Густого листя.

Колись неодмінно так станеться

І ти,

Сівши на сплетену з плюща лаву

Читатимеш розгорнуті сторінки

В шумовинні вітру та ажурній мережці світлотіні.

Ти читатимеш просіяні сліди сонця,

Звуки птахів, тиші, шемріт чагарників

Біля висохлого фонтану.

Ах, це гаряче каміння,

Ця гранітна геометрія минулого

Обшита листям смоківниці

І пошкоджена гусеницями майбутніх метеликів.

Вони літатимуть колись тим парком

І сідатимуть на твоє розкішне волосся.

Ти станеш пам'ятником без постаменту,

Бібліотекою без книг,

Любов'ю без історії.

А тоді знову прийдуть Морлоки.

05.05.2022

...

Володимир Каразуб

Вічна зима

Час іде так швидко й страшно загубитись,

страшно заблукати й не знайти тебе.

В часі ми змінились та й ми ж залишились,

тими ким були й стали, і тепер,

Хочеться тримати міцно твою руку

і як і тоді боятися всього,

під твоєю кригою, що насправді тепла,

хочу заховатися від усіх думок.

...

Citrus _S_M

Коли закінчиться війна

Коли закінчиться війна,

Обов'язково відсвяткую.

Тоді й радітиму сповна,

Я кожну мить тепер ціную.

Коли закінчиться війна,

Я обійму нарешті друзів,

Тих, що знесилила вона

І оселила десь на прузі.

Коли закінчиться війна,

Я зможу виспатись спокійно,

Бо зависока в нас ціна,

Щоб жити радісно і вільно.

Коли закінчиться війна,

Я буду вперше так радіти,

Що непорушна в нас стіна

І що дитинство мають діти.

Коли закінчиться війна...

А поки Богу помолюся,

Щоби спинилася вона,

Живим, щоб кожен повернувся...

...

Ольга (Незламна)

Зимовий годинник

Час зупинився і небо упало ниць, —

Циферблатом без сонця, без тіней, годин та плину.

Птахи ще недавно здається дражнили вись

Римськими цифрами, і врешті її покинули.

День скидався на вечір, на білий холодний шум

І обрій розмитий туманом вливався в погляд.

І грузнув потому у втомі очей і тонув

Зімкнувшись у нитку сонливої несвободи.

Ти в центрі, здавалось. Довкола блукали вони

Подібні на тебе, всі ті, що знаходяться в центрі

Своєї історії, їх душі купили квитки

До міста, до сонця, до центру Землі та Серця.

Спочатку був я, далі ти та хвилини краси,

Час крутився в слова і сторіччя стискалось в сторінку.

Що цей день де спинився зимовий годинник, скажи?

Він покорчив гримаси, дражнився і нас покинув.

23.12.2021

...

Володимир Каразуб

Густа і всепроникна тиша ночі

Густа і всепроникна тиша ночі,

Між чорнотінням щеботу опісля

Опівночі коли невтомна пісня

Гойдає гілля мокре від дощу.

Стікають з листя, струшуються вітром

Прозорі краплі. Дивишся у ніч

І чуєш кроки, шурхіт крил у вільхах,

І легкість неба чистого від сліз

Що звідкілясь тебе охопить втіха,

Немов згадаєш, щоб відволіктись

Про те, що гратиме твоя футбольна збірна

Уже за мить. Ще трохи і за мить

Твоє життя наповниться важливим

Потрібним сенсом, як природа злив

Наповнює життя, як спів пташиний

Оспівує розбурханий мотив.

І тихо мерхне в ніч одівши голос.

29.05.2022

...

Володимир Каразуб

Наше місто

Наше місто, поглянь, в обладунках зими,

Подалі від сонця, закуте в края туманів

Оточене хмарами стиглими до землі

Що струшують душу над містом, — летять над нами.

Вони промовляють до нас німотою снігів:

- Це ангели тут пролітають по небу і пір'я,

Скидають додолу, щоб хтось упіймати зміг

Поезії слово зібравши крилате повір'я.

Горнися до мене. Тут стільки не згаданих див —

Розгорнуті стіни тепла, вочевидь для світла.

Поглянь, наше місто стоїть в обладунках зими,

І тисячі ангелів пір'я скубуть за вітром.

07.12.2021

...

Володимир Каразуб

Солілоквій

В облозі смутку вечір догорить,

І сон торкне в пустій кімнаті травня

Холодні струни місяця. Заснуть

Птахи і ті, що слухали птахів

Під клавіші класичного зітхання.

Згадаєш врешті солілоквій: "За-

Снути, вмерти. Спати. Може й снити,"

Щоб зупинити зоровзорий час

Хоча б на мить цю нитку обірвати

І випасти кудись де не живеш,

Де перестав у слові й далі слів

Відбитися і вже не існувати.

Що далі? Вічність? Нероздільний плин

Розмови? Щастя? В променистій тозі,

Снувати вічно збавившись годин

Звільнившись від непевності в непевність

Зробивши крок. В безпам'ять?

Тільки він -

Намарний поступ кільцями Сатурна

Не знаючи ні завтра, ні того

Життя, що вчора, бігло на котурнах

Ні сьогодення.

Чи тоді засну?

Дивитимусь на що, куди? Для кого

Цей вічний крок, без стоптаних доріг.

Замовкнути б, заснути і для бога

Упасти білими леліями до ніг.

І снити. Снити. Снити.

24.05.2022

...

Володимир Каразуб

Вона завжди вдивлялася так

Вона завжди вдивлялася так,

Неначе знала, що зовсім скоро,

Усе скінчиться: на її вустах

З'являлася усмішка умиротворення.

Коли ж до ніг підступала зима,

Як комір біла її сорочки,

Вона бувала завжди сумна,

І сум спихала на хворий жовчний.

А потім той приступ її вбивав —

Вона говорила про чорний фатум,

Про те, як відчай її впіймав

І вона любов віддала в уплату.

Весною вона говорила — зникне

Бо літо що прийде завжди нестерпне,

Щороку до нього ніяк не звикне —

Бо тіні давні схвильовує спека.

Але воскресне, в осінній холод

І все скінчиться тоді остаточно:

Можливо зустріне любов наголо,

А може відпустить дошкульний жовчний.

Вона завжди говорила так,

Неначе знала, що зовсім скоро,

Усе скінчиться: на її вустах

З'являлася посмішка умиротворення.

14.10.2021

...

Володимир Каразуб

Сумна Україна

Сумна Україна

війна безупинно,

летить незліченна кількість ракет,

і батько не винен,

в окопі повинен,

і в спеку й в мороз нести свій хрест.

А скільки щодня із фронту померлих,

і пісня трагічна лунає навкруг,

чи знала би мати, що синів своїх любих,

проводжатиме в формі церковних фуг.

...

Citrus _S_M

Жінка пише листи

Жінка пише листи.

Мамі про роботу і про розсаду,

Другу про безглузді церковні хрести,

А потім, самій собі, про зраду.

Її всі кличуть - залізна.

Така, прямо, "з яйцями".

Ніхто не чув щоб вона себе різала,

Та й через якогось "без'яйцього".

А вона палить у нічні вікна,

Палить себе тими самими цигарками,

Що найгірше - вона вже до цього звикла.

І насправді давно не цікавиться брехливими церквами.

Їй давно вже чхати на ті хрести,

На свій атеїзм та самоповагу.

Вона плутає жертовність з пристрастям,

Адже давно втратила крихку рівновагу.

Немає нічого, міцніше віри, або алмазів,

Немає нічого сильніше грошей, або способів їх придбання.

Немає нічого страшніше сказів.

Але, якими словами тоді обізвати сучасне кохання?

...

Gayana

Твоя Україна

Так густо, гучно

До сліз і крику,

До гупоту тисяч що кинулись в танець,

"Скажи мені люба, чому не танцюєш,

Скажи, мені люба, що з голосом сталось?"

Так густо і гучно,

До темного крику,

До гупоту тисяч підкинутих грудок,

"Твоя Україна танцює з війною,

Твоя Україна всіх мертвих будить."

Так густо, гучно

Зі сміхом і болем,

До гупоту серця єдинонародного

Скажи мені люба і звідки цей скрегіт?

"Так війни справляють всі хиби історії."

24.08.2021

...

Володимир Каразуб

Осінь

Чарівна осінь наступає,

Багряний листям шелестить.

Її думки ніхто не знає -

Така чудова і прекрасна мить.

Шпаків розмови всюди чути,

Не хочуть покидати рідний край,

З дороги дальньої їм не звернути ,

Вже скоро відлетять за небокрай.

Затягнуть незабаром небо хмари,

Останній лист прилине до землі,

Дерева та кущі, мов постаті-примари,

Стоятимуть зажурені й сумні.

Та тільки осінь посміхнеться зранку,

Стає так тепло і приємно на душі,

Промінчик сонця заглядає крізь фіранку,

Вітаючись з метеликом та мушкою на склі.

І хоч буває осінь норовлива,

З холодним поглядом ступає по імлі,

Та все ж вона така вродлива,

Мандрує тихим кроком по землі.

20.09.2021

...

Леньо Світлана

Якийсь такий сніг невеликий

Чому коли плечі

на пафосні речі

вгору здіймаються

й вниз опускаються,

Ти щиро говориш,

чорнилом не водиш,

і без потреби,

не віриш в проблеми?

Ті виростають мов крила великі,

і впевнено йтимеш до останнього подиху,

бо як би не прикро, та вже не розумієш,

коли тебе кличуть з-під води, й ти без остраху

скажеш: "Земля з-під снігу чорніє".

Плаче вода зі стріхи. Біліє

тоненька струна сумна,

бо вмерла в коріннях вона одна.

...

Citrus _S_M

Сонет

То байдуже, коли орда знавців

Рве на рядки сонети злототкані й

Вимацує мені сердечні рани

З потіхою тяжкою на лиці.

Тобі цей вірш. Одній тобі. Єдиній.

Та блякнуть кров'ю писані слова

і замок вогняний, що я зладнав,

перед тобою кришиться і гине.

Тобі я на шанобливу офіру

низав намисто вишуканих рим,

але любов моя не знає міри.

I що - тих язиків бляшаний грім,

як ти мені сама складаєш вирок

У погляді, поблажливо сумнім...

...

undyber

***

Моє волосся пахне цигарковим димом

І мерехтить у неоні відблиск очей.

Атлас із шовком обійнявши руками -

Зривають твою душу з петель.

Мов у тумані пливе колом старість

І юність за нею бігом,

Із присмаком крові і серцем твоїм -

Воно отруїть нас світлом фальшивим.

Чай із цукром, чи, може цукор без чаю?

Чого наразі твоя душа забажає?

Зимове повітря балкону приймає до себе,

Огортає смаком сигарет...

Женьшень, чи малина?

Та немає різниці чим воно пахне,

Якщо ранок не вб'є відсутність грошей.

І наступного разу ніч нас зустріне

Розпеченим жалем та холодним, покинутим чаєм.

...

Анна Коваленко

Сором

Що скажете, коли я почну розказ про "порожнечу душі"?

Один відповість: "напевно, там йдеться про смерть, якоїсь людини, яку тепер не знайти"

Інший промовить, що - це від кінця, моєї любимої книжки.

Хтось закричить, що все - це фігня, яку вигадують мої мізки.

І кожен з них буде правий,

Бо порожність душі, буває тільки від ранення серця.

Не важливо, чим саме, чи як?

Або наскільки чутлива людина.

Ніхто не зможе винести пустош, що принесли з собою вчинки.

Будь то, відчуття пустоти чи прожності в цілом.

От і я не можу, перенести спустошність,

Від своїх же безглуздих дій.

Мені боляче знати, що я не можу цього змінити.

Все те, що пройшло - має ціну та віс;

А ще, місто в пам'яті нашій.

Я не можу просити пробачення в інших, бо не можу його заслуговувати.

Мені шкода за вчинки свої,

Мені стидно та соромно з них.

Але я не піду просити жалю для себе,

Тому, що треба відповідати за них.

...

Мерфі Розалін

Натюрморт

За тобою висіли пейзажі осені,

Гори в тумани зодягнені, ріки

Живописали. Позаду тебе

Достатньо світла було та болю.

Можливо пензлю Рене Маґрітта,

Найкраще вдалося б тебе описати

Де ти стояла б із власним серцем

І підпис: " ceci n'est pas une coert"

Нижче долонь розказало б про інше, —

Таке ж невідоме і геть випадкове,

Що й речі довкола твоєї кімнати

Спізнали любові на диво більше

Ніж ті, шо хотіли себе віддати.

Вони пропадали в пейзажах осені

Позаду тебе. Квадратна рама

В лихій перспективі вбирала просинь

Холодного неба, дощі і всесвіт

Прошитих сердець. Заполокані хмари

Над ними, що стали твоєю власністю

Давно, як нічого не означали.

А стали дурним, збайдужілим доповненням

Твоєї кімнати і натюрморту.

12.02.2022

...

Володимир Каразуб

А поки що біль головніший за кохання...

А поки що біль головніший за кохання

Він владарює й бореться з змістами

Він обирає де зустічі й прощення

І яке цього разу обруднимо місто ми

В якому готелі затягнемо штори

Неначе за ними, щось дійсно сховаєш

Неначе можна в душі заховати

Потворні химери від яких помираєш

А поки що біль не планує здаватися

Нервовий ланцюг натягнув тетевинно

І ти можеш лишень попрощатися

Дивлячись в очі злочинно й невинно

В якому готелі я все ж переможу

В якому із них, я перероджуся

Власне в містах і готелях вся справа?

В якому з життів, як людина згоджуся...

...

Толіч

за 30

І яка тут до біса наука,

Коли пристрасті рвуть на частини,

Гордо йдеш, розіправивши спину,

Мов модель. Як гаряча самбука,

Доторкни – запалаєш, вустами

Обпечеш ненароком сміливця,

Ти тигриця, голубка і панна

І тобі уже трохи за тридцять.

Не чекаєш, береш, те що варте

Хоч на трохи уваги – та й годі!

Завмираєш на хвилю на ноті

Насолоди. Чуттів насолоди!

Перевернеться світ задля Нього,

Він – напевно, блукає в дорозі,

І твої вже втомилися ноги…

Не готова промовити «досить».

Все в балансі – активи-пасиви,

Рівновагу шукаєш в коханні,

Гордо йдеш, розіправивши спину,

Не збираєшся тиснути гальма.

І яка тут до біса наука?!

А статті наукові – омана.

Ти – тигриця, голубка і панна.

Час настане. Кохання – в програмі.

...

Віва ЛаВіта
18+

Побажання москалям

Щоби ваші танки й Буки,

Шахіди й Герані

Повлізали вам у дупи,

москаляки ср@ні!

Щоби сонце вам світило,

Сліпило й не гріло,

Щоби ваше брєнне тіло

Дощенту згоріло.

Щоби ваші діти й внуки

Матом вам волали,

Щоби ваші депутати

В тюрмах позгнивали.

Щоб у ваших драних хатах

Труби вибухали,

По рашистських по солдатах

Хаймарси стріляли

Денно й нощно.

Хай не буде

На землі спокóю,

Поки ху@ло не сконає

В смертельнім запої

З мєдвєдєвим.

Ви ж, рашисти,

Станьте на коліна

Та моліться про пощаду

За батька й за сина,

Що пішли "на Украіну" 

І там "заблукали",

Щоби їх, як ту скотину, 

У мішки складали.

Ні, не буде вам спокóю,

Не було й не буде,

Поки весь світ не пробачить

І з вас вийдуть люде.

П.С.: цей вірш прийшов мені серед ночі після читання 100 сторінок Шевченкового "Кобзаря". Спробуйте й ви. Раптом вийде послати москаля ще елегантніше.

...

Olena Keira Soleil

Не громи загуркотіли

Не громи загуркотіли

В небі України,

То ракети полетіли

Ворожої сили.

Суне сила, наступає

Зі сходу ордою,

І тривога в нас лунає

Сурмлять вже до бою.

Налетіла чорна хмара

Фашистів з росії

За що нам такая кара,

За які же дії?!

Суне сила, наступає

Підступно з півнóчі,

А весь світ немов не бачить,

Закриває очі.

Вже зруйновані будинки,

Харків, Ірпінь, Буча,

Розлетілися хатинки

На уламків кучі.

Наші вої не мовчали –

Зброю в руки брали

І рівненькими рядами

Орків укладали.

Кладуть перший, кладуть другий,

Тисячі поклали.

Схаменулася Європа

І танки нам дали.

Пролунала по всім світі

Україні слава,

Так лупили московитів,

Що встала заграва

Кривавая

І тепер щоднини

Розквітає буйноцвітом

За очі дитини,

Що втратила батька й діда

В боях за країну,

Через клятого сусіда

Плаче без упину.

За матері ніжні руки,

Що оберігають,

І за губи, що цілують

І пісню співають.

Коли страшно, коли складно,

Коли в нас стріляють,

Ми співаєм українську,

Нас не залякають!

Покайтеся, росіяни,

У гріхах кривавих,

Вам ніколи не здолати

Козацької слави!

26.01.2023

...

Olena Keira Soleil

Знову сам

Він знову сам. Чи може все ще?

Чи був він хоч на мить не сам?

Хоч раз в житті чи був самотнім меньше

Ніж то відведено зіркам?

Та він не зірка, не палає,

Не гріє жодну із планет,

Він птах у незнайомій зграї,

Він безтілесний сілует

Своїх бажань, страхів, фантазій

Про неіснуючих людей

І підсвідомих евтаназій

Ще не народжених ідей.

Митець думок про неминуче

творець відмовок і страхів.

Для мінусів - земля родюча

І кладовище для плюсів

Все так, але загине лютий,

І травень кине в очі пил

І аж до серпня, може бути,

На зліт скидатиметься схил.

На друзів будуть схожі люди,

І сліз не вистачить віршам.

Та в жовтні він усе забуде,

А в грудні скаже: знову сам

...

Артем Петрик

Княгиня

Поцілований поглядом грудня –

Розминуся з тобою.

Це лиш кілька рядків що пристануть

До серця мого.

Мов колаж із газетних історій,

Записок любовних, —

Біло-білі сніги, чорно-чорний

Прісний вогонь.

І скажу я тобі, тільки подумки,

Тільки тихо,

Ти явилась та зникла Княгинею

В грудях моїх.

І не звіяв цілунок цю пристрасть

Поклінну на лихо, —

Чорно-чорний вогонь, біло-білий

Дрімучий сніг.

16.12.2022

...

Володимир Каразуб

А ти повіриш у мене...

А ти повіриш у мене, авжеж

Коли утратиш свій світ безмеж

Коли побачиш, що нікуди йти

І я найкраще у твоїм житті

А ти повіриш, що я живу

Що сни я бачу не наяву

А уявляєш, так міцно сплю

Хоч часом думаю, що в сні помру

Коли твій образ нанести на тло

Життя мого, де тріснуло скло

Моїх правд, де слово не головне

Де суть моя мов дзеркало криве...

А ти повіриш і скажеш: живи,

Ти не повинен нікуди іти

Ти маєш все сказати отим

Хто насміхався над виявом див

Хто бачив нас, та не вірив очам

Хто бачив шанс, але його втрачав

Хто бив у дзвони, немов би в набат

Хто з другом був, а з іншим був кат...

Іти лишилося лиш пару днів

Лиш пару снів і розбитих шляхів

Ти скажеш знову, без віри мені

Ти поводир, та не знаєш мети...

...

Толіч

Не кінець

Зірвані усі печаті.

Час іде і час настав.

Темні вершники без статі

Світлий нищать п'єдестал.

Ліки є, та трупів більше.

Віруси їдять думки.

Силам байдуже горішнім,

Що овець уб'ють вовки.

Вогонь танцює у пітьмі.

Виття сирен тривожить.

Раби в отарі вірять ЗМІ,

Що цар земний — син Божий

Після втрат життя настане.

Згинуть вершники в імлі.

Біль і сміх несе світанок:

Тепле світло для Землі.

...

Олександр Бондарчук (Sash_Ko)

В пам'ять полеглим героям...

Сьогодні ти приїдеш, сину,

У мене ти герой тепер!

Бо в боротьбі за Україну,

Віддав життя своє, помер.

Сьогодні я тебе зустріну,

Та не всміхнешся ти мені.

Побачу тебе скоро сину,

Побачу, та лише в труні!

Ти обіцяв приїхать швидко,

І перемогу привезти.

Та замість цього, в душі бридко,

Бо змушена вінок нести!

Бо змушена тебе чекати,

У чорній хустці відтепер,

Час жити був, не помирати,

Та ти забув про це, ти вмер!

Я так тебе оберігала,

Моя душа була в тобі,

Безжалісна війна забрала,

Цей хрест нестиму на горбі!

Тебе сьогодні зустрічаю,

Востаннє сина обійму,

У вічне небо проводжаю,

Молитву Богу я здійму!

Мій сину, я молюсь за тебе!

Нехай же будеш ти в раю !

Мені більш іншого не треба,

За твою душу я молю!

...

Ольга Ворона

Весна

Сьогодні пишеться історія країни

Кров'ю, слІзьми й молитвами до Небес

Йде свист ракет, а тоді - одні руїни,

Весни як і не було, один суцільний стрес

І так щодня, отой лютневий ранок

Все не знайде ніяк свого кінця.

В підвалах зустрічають свій світанок,

А хтось в окопах б'ється до кінця.

Ти не журися і не плач, моя країно -

Усе минає, мине і ця війна,

Поборемо незгоди неодмінно,

Бо ти незламна й незалежна як оця весна!

29.05.2022

...

Boichuk Olesia

Пора додому!

Поки ви видивлялись нацизм у сусіда в хаті,

він махрово поріс в росіянських усіх дворах.

Як волати ви стали: "Пусть сгінут хахли прокляті!"

янгол бронік надів й побратимам кивнув: пора!

Про "дамбілі бамбас восімь лєт" вам кричать

екрани,

заливаючи в мозок промитий тупу брехню.

... Янгол десь під Бахмутом рукою затисне рану

і плечем обіпреться на теплу іще броню.

"Ми ваюєм нє с вамі, а с НАТО!" – кричать сусіди,

й віковічна ненависть до нас кривить їм роти.

... Янгол трохи оклигає й знову на фронт поїде:

побратими чекають, а значить, потрібно йти.

"Нам завідуют всє, ми вєлікая свєрхдєржава!" –

переконує ванька когось (через слово – мат).

В нього очі фанатика й дідова каска ржава.

... Янгол мовчки докурить і зніме з плеча автомат.

"Ми дойдьом до Варшави! За всє атамстім абіди!

заливається ванька. – Рассія, впєрьод! Ура!"

... Янгол око примружить, всміхнеться: "Ну що,

сусіде,

на гостину не званий... Пакуйся – "дамой" пора!"

10.01.2023

...

Музика

Дожити б ...

А в мене так давно триває лютий,

Не бачу я весняної краси.

Час зупинився, і ти став забутий,

Не чують більше зверху молитви.

Не квітнуть під вікном твоїм дерева,

І не лунає більш пташиний спів,

Іде війна, у ній нема перерви,

Як совісті немає у скотів.

Іде війна, триває дні і ночі,

Вже виплакали сльози ми давно.

До темряви так звикли наші очі,

Життя і смерть, все точно як в кіно.

Іде війна, а з нею і тривоги,

І серця наші терпнуть від біди.

Дожити хочемо усі до перемоги,

Та в мирний час нарешті увійти.

...

Ольга Ворона

Сто днів війни

Весна пройшла і мала назву лютий,

Сто днів зима не скінчиться ніяк.

До неї звикли українські люди,

І кожен з нас сьогодні свій вояк.

Вже літо йде... Солодка полуниця...

Черешня скоро з'явиться у нас,

Та як в зимі страшній не загубиться?

Як нам забути путінський наказ?

Сто днів журби, тривоги і печалі.

Сто днів пройшло, а лютий так і не мина.

Дівчата наші, досі гарні кралі,

В солдат, нажаль, перетворила їх війна!

А хлопці наші, то ще ті герої!

Ми тут спимо, завдячуючи їм,

Не жінку обіймають зараз, зброю,

Та часто згадують з теплом

свій власний дім!

Герої всі, з ким ми боронем землю!

Сто днів для нас ті стали страшним сном!

Та волю, правду, перемогу вернем,

Ще цвіт калини буде за вікном!

...

Ольга Ворона

Ляльковий світанок

Можливо вона розповідає про мене

Комусь із найближчих,

Легковажно скрививши вуста і тильною

Стороною долоні примхливо скида у відбій.

А щоки у неї горять, розпалюються все більше і більше,

Мов груди обмотує ляльки-мотанки

В лоскітливий спогад про ніжність свою мені.

Замовляє словами пишнотілої ляльки Бажанки

Показує вірші, в сторону сміючись,

Чіпляючи срібло на білий мережаний фартух.

А в руках теплий лоскіт стрічок,

Спів чутливих принад і постійне повернення слів

У розвій замовлянь,

Що розмножують площу кімнати

Між свічадами темних, глевких, розпашілих бажань

Магічної зваби чуйного палахкотіння.

Цей місячний позір серпанком примхливих зіниць,

Поблискує в темряві хіттю закличного слова,

Скидає прозору сорочку й під шепіт кладе

До голодної скрині, до темної пащі де повня,

Де лялька та сонце ще сонні її лежать

І званий прийшовши тугі розплітає коси,

І ніжно торкаються губи гарячі, мов з воску.

Скотилась жага тонкошкіра,

Спомутнілим світанком.

14.08.2022

...

Володимир Каразуб

Я один

Я один серед тиші і один в темноті , лежу на підлозі в своїх кайданах

Я навчився жити один , і ти мені більш не

потрібна

Я один . Давно вже тебе не шукаю в обличчях прохожих дівчат .

Але …. я скучаю , кожної ночі у ввісні я

тебе бачу і все так сильно кохаю

Я лежу на підлозі вдивляюсь в примар ,

вони тихо до мене говорять

Моє тіло сковує страх , я без тебе

нездатний нічого зробити

Моє серце погасло і більш не палає ,

від тоді як ти пішла .

Я без тебе як люди без сонця , тихо і мовчки вмираю

...

Vika

Мила моя Джульєтта

Джульєтта, моя Джульєтта.

Як ти жила, в цьому світі брехні?

Чи була ти заглиблена в думах,

У той час, коли всі брехали тобі?

О, Джульєтта.

Що ж ти відчула, від цих романтизованих поглядів, фраз?

Які так глибоко засіли в душі.

Можливо вірші, ті що були присвячені там;

Ще не винесли вирок судді?

Ах, Джульєтта.

Скільки ж страждань, перенесла ти там?

Від того інфантильного дива;

Суспільство, все ще то пам'ятає.

Ніби, як наказ, від бога, в єдино.

Ой, Джульєтта.

Скільки поезій було тоді.

Всі вони є в твоєї душі.

І до досі літають в повітрі,

Ті, що були так хороші.

Мм, Джульєтта.

Чому ти мовчала завжди?

Мовчала навіть тоді, коли очі стеклянні були;

До самої застиглої крові,

Що унесла з собою всі муки твої.

...

Мерфі Розалін

Шатро містянки

Така паволока ніжна очей твоїх світло-зелених,

Що паводок світла схвильований в заводях сну

Ряхтить переливами спраги усіх безіменних,

Що в ній потонули не сягнувши її глибини.

Не знаючи свіжості ліній, що вторить мереживо

Весни розхвильоване, сполум'яніле плаття, що

В застібках сонце, сховалось, гаряче неначе поезія

Оспівала любов під жаданим твоїм шатром

Містянки.

І ти,

Оповита бузковою спрагою цвіту і леготом,

Наче площами світла, і площами тіней — весну

Все шукаєш в розмаренім місті свого поета,

Що матиме сонце і знатиме глибину.

13.05.2022

...

Володимир Каразуб

Море

Світ застудився. Світ безумовно хворий.

Я закриваю очі. Я бачу море.

Чаячий крик розтинає небо крилом.

Хвилі гойдають бурштиновий заходу ром -

Теплий, п'янкий, карамельно-густий.

А прибій!

Ноги цілує прибій - нескінченно пестливий.

Я бачу море і мир. І майбутнє щасливе.

...

Вересневий Кіт

Руки

Руки тримають кермо. Руки плетуть сітку.

Руки гасять вогонь. І ремонтують повітку.

Руки несуть міномет. Руки пускають міну.

Руки несуть обід і обіймають сина.

Руки по лікті в крові - вже накладають шов.

Руки зминають ескіз - і починають знов.

Крилами руки стають в реві металу й вогню.

Руки несуть свій хрест. Руки зупинять війну.

...

Вересневий Кіт

Аніме

Ми - персонажі маловідомого аніме.

Антиутопій, постапу чи драми - хто вже пойме.

Посталі із плоті і крові, і болю, і диму

Створіння з великими та несмішними очима:

В когось - від страху - наче із ртуті.

в когось - бурштинові, жовтогарячі - від люті,

В когось від лютого - льодом застиглі навік,

Вмерзлі в бетон, як у спалаху зрізаний крик.

Пильні, тривожні, спокійні, безмежні,

Сповнені сліз, необачні, лихі, обережні.

Сповнені віри, чи то зневірою вбиті.

Рівно підведені, чи ранковими росами вмиті.

Юні, небесні, чи кольору джинсів затертих,

Тисячі тисяч, живих, нескінченних, безсмертних.

...

Вересневий Кіт

Покоління

Привіт, народжені в тенетах,

В мережах снів та ідей,

В світ людей.

Не розчаровані у злетах,

Крикніть, що я не сказав.

Ваш час настав.

Інші

Нові

Хто ви?

Хто ви?

Хто ви?

А може,

Ми схожі?

І тіні

Від крил на землі...

Або ні.

Зникне

Полине

У безслід.

Вас поглине

Байдужий світ.

Ваш усесвіт у кишені - дірка у небі? Порожнеча слів?

Двері у радість намальовані в воді пальцями снів?

Стума й бескид -

Сонце не спить

Сонце встає.

Відіграє

В сонмах очей

Наших дітей.

Тих, хто піде,

Світ поведе

В нові часи.

Скоро всіх нас

Судитиме час.

На терези

Ляже перо:

Кóнтра чи про?

Пан чи пропав?

Ти, що єси

На небеси

Ти все проспав.

...

Вересневий Кіт

Серед Вас

Що я забув серед вас, сонцеоких та юних?

Що я плекаю в порожній клітині грудей?

Попіл вчорашнього дня? Щастя мертве відлуння?

Кинуту шахову партію зниклих ідей?

Там де я є власна смерть. Шах і мат.

І віват

Королю.

Я зникаю в плеяді

Пустих, нецікавих нікому, німих, не моїх дежавю.

...

Вересневий Кіт

Сьогодні небо в білих цепелінах

Сьогодні небо в білих цепелінах

І звір сиренить бивні догори

Піднявши, наче вирвавшись з фантастик

Дотичних, паралельних нам світів.

Немов іде на пензлях Сальвадора,'

Химерний сон і в плавнях очерет

Записує буколіки на водах

І все упереміш кудись тече.

І губить хтось стару, як світ дискету,

І як тоді, на підвіконні день

З'являється, коли зникає світло,

Те відчуття, що страх уже минув.

Заціпеніли білі цепеліни.

Гроза, ще трохи, вирветься вогнем,

І загориться тьма нечистим полум'ям

Дискети попелу скидаючи униз.

3.05.2022

...

Володимир Каразуб
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
Результати конкурсу 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦
13.06.2024

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

Знаємо, що ви вже зачекалися, проте час настав! Вітаємо всіх з результатами конкурсу "Квантова Україна" 🥳⚡️🇺🇦
Це був довгий марафон, але результатом стала чудова підбірка фантастики в українському мультивсесвіті 💙💛

... Детальніше
Блоги
Труднощі перекладуІлва Стрілецька
14.03.2024
Маю питання до тих, хто раніше писав російською, а тепер перекладає свої твори українською. Я теж з ... Детальніше
Не можу читати книжки(((Діана Вінтер
16.06.2024
Так, помітила за собою, що не можу читати книжки, оформлення яких мені не подобається. Як паперові, ... Детальніше
Нова обкладинка для "Моя нова супер-робота"Антон Ейне
16.06.2024
Супергеройське оповідання "Моя нова супер-робота" отримало нову круту обкладинку. Саманта Уошингтон ... Детальніше
Про менеБатько природа
16.06.2024
Вітаю! Я - Батько природа, точніше це мій дуже... незвичайний псевдонім. Я початковий письменник, як ... Детальніше
Перший візит до містичного будинкуМаксиміліан Степовий
16.06.2024
Всім привіт! Трохи вийшла затримка через проблеми з інтернетом, адже нова глава книги "Таємниці дому ... Детальніше
Підсумки рокуВісник Темряви
15.06.2024
Вітаннячка! Вирішив й собі настрочити невеликий пост у блогах. Тим паче, що є привід. У мене річниця ... Детальніше
На Аркуші вже:
11366читачів
134921коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: