🐶 Розпочато авторський конкурс "Псисті теревені" 🐶

Електронні книги / Поезія (6963)

Орхідеї

Перед закритими очима бачу їх.

Тоненькі білі лінії, криві, як сміх.

На воднім полотні неонові бордюри,

Той рівний стан перлистої фігури.

Перед очима блиски орхідей.

Їх тонкі лінії, мов відображення моїх ідей,

Моїх думок, що піднімають над землею,

І я пливу, поглинута по плечі течією.

Я майже відчуваю запах орхідей отих.

Солодких, білих і, як я, крихких.

Я відриваю ноги від землі, а потім знов стаю.

Не падаю, все далі йду.

Мене підхоплюють спокійні хвилі,

І я, затримавшись в повітрі, пролітаю милі.

Я повертаюсь кожен раз на землю.

І кожен раз стаю на своє місце древнє,

І кожен раз мене тримають ноги міцно,

Якби трагічно повітря в легенях не тисло.

Сей раз перед очима білі орхідеї.

Такі б тримати в королівському музеї,

А я за них хапаюся руками

І більше вже не відчуваю землі під ногами.

Я більше не вертаюся на своє місце старе.

Мене згубила біла орхідея. Мене!

Тепер хай краще моє тіло море забере.

Мене! Мене більше нічого туди не верне.

Тоді зросте на тому місці орхідея біла,

Пом'яне моє крихке тіло і буде це моя могила.

А я в польоті над бурхливим морем

Прикрию очі і побачу їх — мій страх і сором.

Ті білі лінії неонові, тривкі й перлисті.

Прекрасні орхідеї та їх коричневе, зів'яле листя.

І я без страху ринусь вниз, у синє море.

І я забуду орхідеї ті, що викликали мій мовчазний сором.

...

diastrofa

Російський солдат, вийди!

1

Російський солдат, вийди!

Зачини за собою твєрь,

магадан і дирку у грудях,

Бо ж у вас немає “патєрь”.

Закрийте свою вже сушу,

Ґвалтуйте своїх дружин,

Продайте за сушку – душу!

Бо й диявой її не схотів.

А поки ще тут, нахлобучуй,

Проміняй на медальку життя.

У вдови буде ліфчик з Бучі

І під хусткою – маячня.

2.

Російський солдат, вийди!

Закрий за собою кришку.

У труні унітаз не потрібен.

У труні слід лежати нишком.

Щоби ве крапка ве не дізнався

що ти підло копита відкинув.

Він для кого так ревно старався?

Він до ніг вам поклав Украіну!!!

Україна ж, оплакавши Мангуш,

Маріуполь і кожну могилу,

Зачинивши двері в сарай,

Синьо-жовті розправить крила.

...

Валерія

Подорож у себе (Замальовки із фантастики)

Ти тримаєш свій шлях до центру Землі,

Летиш у самісіньке пекло.

Можливо, це - рай, можливо , він - твій.

Запали в нім вогні, щоб не смеркло. 

Нові відчуття і космос безмежний

Як водоверть, поглинає тебе.

Горизонт відкриває тобі соті двері

До колиски , де пізнаєш себе. 

Чи дізнаєшся ти про власне коріння?

Де шукати свій зодіак?

В уяві твоїй кружляють створіння - 

Конги, Годзілли. Це знак?

І до тебе колись прийде прозріння:

Ти знайдеш загублений рід

І збудуєш величне царство спасіння

 Для тих, хто втратив свій слід.

Не барися, герою, а чимдуж поспішай

Зустріти некликане завтра.

Але внутрішній Всесвіт зламати не дай -

Квітучо-щасливу мантру!

...

Nick Devo (Антон Жданкін)

БЕЗ ОБМЕЖЕНЬ

Без обмежень!

Я собі не ставлю собі лімітів,

Я - орел, я - вітер із прерій,

Я не буду твоїм емеритом.

Чуєш, доле!

Я без обмежень

Збудую палаци палаців,

Підіймуся на Еверести

Без воєн, без битв і без страхів.

Перепливу всі океани

І знайду береги Атлантиди.

Тож не стану знову чекати,

А сьогодні проламую кригу.

Думаєш, що просто боюся?

Що хрести свій нести я цураюсь?

Не суди! Я не здаюся!

Я повстану із куряв туману.

Розіб'ю полон самотини,

На бідності крапку поставлю.

Тож не плямуй життя сиротині,

Це - фейк. Я точно це знаю.

Без обмежень!

Не шли сумний message!

Я сам напишу своє завтра

В іронічно-гротескному levage

І в кінці нарисую мій смайлик".

...

Ерік Мервін (Нікіта Котов)

КОСМІЧНИЙ ВІРШ

Просто сон... Незвична книга,

В ній безліч диких чудернацтв:

Як птах, літаю в цих ампірах,

Куштую присмак тих дивацтв.

Як Фаетон у піднебессі,

Кружляю між рожевих хмар.

Як Оріон, долаю верстви

Заради плоду всіх бажань.

Я - чорна дірка, хід кротовий,

Тебе занесу в інший вимір.

Там інший час, там - інші долі.

Там Танос більше не всесильний.

Як, fireball, вогненна куля,

Я відриваюсь від зірок.

Крізь гіперпростір у минуле

Мандрую всесвітом казок.

Давай зі мною, будь квазаром,

Освіти стьмянілий світ.

Магнетизму дай пульсаром,

Щоб вистачило на сто літ.

...

Ерік Мервін (Нікіта Котов)

ОБРІЙ

Обрій. Заходить сонце,

Я дивлюся у твоє віконце,

Я читаю твій погляд, тебе

І поринаю знову і себе.

Обрій. Я бачу твої чари,

Відчуваю п'янкі твої фібри,

Мов присмак перцевої м'яти,

А над нею літають колібрі.

Ти міцно пов'язана в снах

Моїх і в серці моєму.

Твоя ніжність вирує в очах,

Їх зіниці - бездонні печери.

Я знов малюю портрет

Твого їдкого багрянцю,

А обрій, мов чарівний стилет,

Серце пронзає рум'янцем.

Обрій. Сонце заходить,

Сутінь павуком наступає.

А я знов малюю твій погляд

За склом віконної рами.

...

Ерік Мервін (Нікіта Котов)

КНИЖЕЧКА ПРО...

Книжечка про...

Життя, вороття,

Забуття,

Почуття, каяття,

Вороття...

Я вернуся до тебе,

Чекай,

І ніколи мене

Не втрачай!

Ніколи мене не

кидАй!

Я - бумеранг зворотної сили.

Стомишся...

Та глузд не втрачай!

Доведеться рахувати

всі милі...

Я вернуся!..

Не встигнеш змиритись.

Гумор мій не погасне.

Не зможе він відчепитись...

Бо просто, паскудник,

Заразний!..

Книжечка про...

Всіх нас

І всіх вільних й невільних...

Обирай, за кого сама.

Бо я вже зробив

свій вибір!

...

Ерік Мервін (Нікіта Котов)

ПРЕКРАСНІ ОЧІ (ФЕЯ ДРАЖЕ)

Прекрасні очі,

смарагдовий погляд,

Шампанське лице навіює омут:

Лазуровий вогонь

Дівочого стану,

Дівочої долі

Вводить в оману.

Аметистова посмішка,

Перламутрові губи,

Рубіновий волос

Мов конфітюри,

Захоплює подих,

Збентежує пам'ять.

Ментоловий присмак

Із сумішшю м'яти.

Боже, як файно

І елегантно...

Образ чарівної

Феї Драже

З розуму зводить

Не тільки мене.

Стокрила лілеє,

Айстро предивно,

Як Сиріус з неба,

Ти - фантастична!

Чуттєвості лірика

Ллється рікою,

Милуюсь тобою,

Хворію тобою.

Прекрасні ці очі

Не забуду ніколи,

Феє Драже,

Летімо зі мною

у небо!

...

Ерік Мервін (Нікіта Котов)

LoVi себе (Лови себе)

Віддаючи, не приймаєш,

Як береш - то не даєш.

Сам під себе все ховаєш,

Спиш, гуляєш, п'єш, жереш.

Всесвіт твій мов та коробка,

Пластиковий полімер.

А совість - в пляшці. Зверху - пробка.

Світ чудес давно завмер.

Ти не хочеш волі й ласки,

Ти - гравець на тлі інтриг,

Ти - носій чужої маски

І не маєш крил своїх.

Руки в плямах від ілюзій,

Знов заліз в лайно й борги.

Двері замкнені для друзів,

Що не кинули б в біді.

Все здається так паскудно,

Ніби воші в голові.

Все так сіро, гидко й нудно.

Депресняк живе в тобі.

Все довкіл сплелось у вирі

Слів, ідей, образ, думок,

Мов скажені нетопирі

Знов зібрались на танок.

Казус цей не лиш у тебе

Ця химера в багатьох,

Хто не вірить так, як треба,

В себе та своїх п'ятьох 🖐️.

Дай собі хоч трохи сили

Бути тим, ким хочеш ти,

А не йти на грізні пили

Тих, що кажуть тобі "Ні!"

Lovi себе так легко-легко,

І не цурайся помилок.

Літай, кружляй, мандруй далеко,

Вирощуй Неверленд казок.

Іншим дай побільше світла,

Щоб прокинулись від сну.

Щоб розпалась їх темниця

І серце знов знайшло красу.

Тож давай, мій юний брате,

Дихай вільно в повні груди!

І не стань рабом обставин!

Просто будь собою всюди!

...

Nick Devo (Антон Жданкін)

Цариця лисиць

Дев’ять білих хвостів у цариці лисиць,

Дев’ять довгих віків прожила вона.

Каламутні води річки Янцзи,

А зухвалий юнак на ім’я Сяо Цзи

Не відрізняє добра від зла:

-

Він оспівує море, красу зарниць,

Ту дівчину, яку побачив здаля...

Каламутна та жовта в річці вода,

І нечутними кроками рушить біда,

Що від неї здригнеться земля.

-

Відчайдушний юначе, чимдуж біжи,

На березі річки Янцзи не стій!

Цариця живе дев’ять довгих віків,

Вона втомилась від чоловіків,

Але спів юнацький сподобався їй.

-

Легким помахом сплутала сто стежин,

Зорі й місяць сховала в широкий рукав,

Пасок, червоний, мов полум’я,

Зв’язав ієрогліфи «інь» та «ян»,

Души й тіла пов’язав.

-

Заварила в тринозі дурман-росу

І змішала із подихом теплих ночей.

Той трунок солодший за все життя,

І нема вороття, як нема каяття,

Лише лагідний погляд її очей.

-

І той, хто побачив її красу,

Вже не питиме з інших криниць...

Каламутна та жовта вода Янцзи.

Там, на дні, спочиває юнак Сяо Цзи,

Що співав для цариці лисиць.

...

Валерія Малахова

ненависть.

вона тягнеться вверх по венам,

невпинно повзе до зірок,

заповнює вільний простір,

огортає до самих кісток.

забирається в комір серця,

застилає світ, що тріщить.

ненависть просить відкритись

і помститись за мертвих й живих.

після кожних нових тривог,

ненависть каже мені: "гори.

хай палає з тобою і зброї храм

хай царь молить свої богів.

хай міста полонить бойовий мій клич,

хай піднімуться стяги й зброї,

хай віднині ненависть зруйнує їх,

як вони руйнували долі."

ненависть каже мені: "убий.

тільки так ти віднайдеш спокій.

тільки в звалищі мертвих тіл

каяття їхнє щире й глибоке.

тільки знищивши їх зумієш

відплатити за смерть своїх,

вони не відберуть свободу,

якщо їх могила - дім."

ненависть каже мені: "живи.

на зло їх проклятим планам.

вони не здатні знищити те

що не належало їм по праву.

навіть з руїн ти відновишся знов,

буятимеш дужче ніж доти.

вони не заберут волю в того,

хто за неї померти готовий."

ненависть шепче, кричить, воркоче,

заклинає боротися знов,

бо шукаючи в світі бога,

ми лиш бачили власну кров.

лиш руїни на рідних землях,

лиш могили в степу лежать.

тож сьогодні ми віримо в себе,

бо сміливі за волю стоять.

...

Морган Стью

Врятуй мене

Зустрівши тебе, щось пошатнулось.

Може моя уява про світ і красу.

Скажу так, вона досі гойдається,

Хоча минуло 2 роки.

Я досі пам‘ятаю те признання в коханні,

А відповідь отримала, як завжди

Сидівши в туалеті. Ну це моя карма

І тут нічого не зробиш.

Я вкрала твій перший танець під дощем,

В якомусь незнайомому дворі.

Ти вирвала мене з коридору в туалет

Й різко поцілувала, поки ніхто не бачить.

Ти вирвала мене з вулиці

З морозу й шуму, в якесь інакше життя.

Ти завжди мене вириваєш,

А я тебе повертаю.

Повернися ж до мене і вкради мене знов.

...

Stefaniuk Alexa

Земля

Не далеко - близько,

Не широко - вузько

Моя простяглася земля.

Там бузковим цвітом,

Жарким теплим вітром

Буяє душа моя.

І в небо, як гори,

Вперлись терикони,

І лине шахтарський сміх,

І на перегоні,

У зорянім полі

Чути як трактор стих.

Там тихі ночі

І чорні очі,

Там милий сестринський спів.

Там мідний світанок,

Поцілуй на останок,

Там наша любов між полів.

...

Данила Чаглій

Дорога

Дорога ,далека дорога

Дорога в нікуди

Дорога без завтра й вчора

Дорога без змін

Чому ти така зла дорого ?

Невже я щось зробила тобі

Чому так багато поворотів

А людей нема та нема

Дорога без завтра й вчора

Проведи мене тільки в перед

Не хочу я вже й слави й грошей

Лише доведи мене до кінцю

...

Олена Привид

Усмішка

Я вважав, що не має на світі якогось більш зігріваючого, ніж сонце

Твоя усмішка стала моїм винятком

Вона надавала мені сил

Мов кажучи, тягнучи руку мені

"Ну чого ти там стоїш,

Я тут іди вперед моя пташечка"

Твоя усмішка зігрівала в сташенні морози

Вона уміла заспокоїть

Вона давала мені надію

Це все, що було потрібно мені

Я знаю, твоя усмішка ніколи не буде моєю

Але будь ласка посміхнись лише мені

Хоча раз...

...

Олена Привид

Друже

Друже мій рідний

Після нашої смерті залишиться щось, повір

Будуть пишатися нами, пісні співать

Тільки ти продовж малювати

А я щось напишу.

Про рідну хатину й річку

Про небо блакитне

Й не треба нам нової віри

І дому нового

Все буде як завжди.

Тільки ти малюй, малюй, а я щось напишу.

...

Олена Привид

Доріг є тисяча...

Доріг є тисяча й мільйон вузьких стежинок,

Що вквітчані ведуть в далеку путь.

Ведуть до світлого життя з тіні глибинок,

Де вітер комусь стрімко б'ється в грудь.

Як вибрати із них? Якій життя принести,

Щоб гордо йти до таємниць буття?

Куди звернуть, коли на перехресті

Ти заплутав і стер усе взуття?

Я дам тобі пораду: слухай серце!

Своє, чужі! Почуй же їх биття!

Прислухайся й сміливо йди на герці,

Куди тебе запрошує життя.

...

Данила Чаглій

Я до безтяти закохана в...

Яровий вітер, чадне узбіччя,

Донець, терикони та гроні

Озер-кар’єрів, вечірній туман.

Блискучі левади, намисто вогнів

Елеваторів, міст, машин та

Зірок. У гуркіт моторів

Трамваїв, заводів, пташиний спів,

Як стелиться, наче

Море, буяє, пшениця-ковила,

Ич, під стукіт вагонів.

Зморений ранок, молитву в

Апостолів день, ранкові дзвони,

Коштовні хвилини вітання,

Окраїнні стежки, широку дорогу,

Хмарні полудні,

Артемівський профіль, ставні

На хатах старих і спалахи вікон,

Авангардні провулки, старечі дуби

В балках, у садках, біля школи.

...

Данила Чаглій

Попіл

Язики полум’я зжирають усе -

І те, що було, і те, що буде.

А усе, що залишиться потім-

Тільки попіл. Його вітер здме.

А ти разом з тим вітром

Розвіяний по світу.

І разом з порохом

Шукаєш місця де осісти.

І усе, що залишиться потім-

Тільки спогад.

І усе, що залишиться опісля -

Тільки пісня.

І усе, що твїй голові-

Опустошиться.

Усе, що хотів вберегти -

Розсипитьтся.

І хоч в руках не втримати пісок,

Воду, вітер не зловити,

Ти можеш вірити собі,

Себе самому не зломити.

...

Христина

Сторона

Коли не знаєш чию сторону зайняти,

А сторін багато і багато граней.

Береш в руки, починаєш споглядати,

Як багато смертей і багато є деталей.

Як стікає кров’ю і шукає русло,

Потік думок, сплетений в вінок.

І ніби рівне гнеться коромисло

І розіб’ється, зробивши лишень крок.

Один крок і ти у прірві.

Один лиш крок. І все. Кінець.

І хоч птахи летять собі у вирій,

Літаки летять у небі під вінець.

Під вінець із пластикових квітів.

Покривши плоть і кров. І час.

І хоч хотів ти просто вижить,

Приніс з собою гробів каркас.

І хоч хотів ти просто волі,

Закрив себе у клітці із кісток,

І не хватає сили, щоб зробити подих

І не хватає сил, зробить останній крок.

І не хватає сил прохати прощення,

Зупинитися і подивитися що є тут.

Що ти у полі з трупів і страждання.

А головний кат- це ти, загнаний у кут.

А маєш сили лиш закрити очі

І молитись богу, просити про любов.

Але забув, що спалив доми ті божі,

І на дітей його направив свій курок.

І чи почує бог слова, коли ти тонеш.

В крові. Чи почує жалісливий стогін.

Хруст твоїх кісток. Забув, що молиш

Того, кого продав ще вчора.

Що молиш того, у кого не віриш вже давно …

...

Христина

Пора

На першу пару. Рано вставати.

А я досі сиджу у підвалі.

Теплі штани і кіт під руками,

Прекрасна ніч як закони моралі.

Закони моралі, які існують в повітрі,

Але мало хто їх користує.

Точно не ті, хто бомблять пологові будинки,

І ті хто мовчки неначе лютує.

Закони моралі записані в книгах.

Казали, книги не хочуть читати.

І всі хто читав колись Кінга,

Скажуть, він був правий.

Всі хто читав історію,

Можуть сказати напевно.

Вона циклічна і в порівнні з водою,

Вертає цикл свій кровно.

То ж нащо створені ці закони моралі?

Правила, притчі і консититуціі.

Що люд збайдужів, коли хтось вмирає на світанні.

І його не навчать навіть притчі Конфуція.

...

Христина

Сапсанові діти

Вітер віє понад степом, хмари розганяє,

А по полю, по дорозі козачок гуляє.

Тільки бач - стоїть хатина понад битим шляхом,

Якась мала, білобока, зроблена не ляхом,

А у саду, попід тином, наче хтось блукає.

То дівчина! Гарна, мила, за квітами дбає.

Тільки кінь став на дорозі і не ворухнеться...

Знає! Чує! Що як підуть - ніхто не вернеться.

Бо ця хата не проста і зовсім не біла,

Не одного подорожнього вона погубила.

Бо приблудні в цьому світі сапсанові діти,

Бо лишаються роками коси їх рудіти.

Підійшов козак до діви та все те питає,

А вона, дивлячись в землю, йому повідає.

"Не кохатися нам з тими, що орли вродили.

Не тягатись нам до віку з білизною шкіри.

Очі карі, чорні брови та і довгі коси...

А що в мене! А що в мене?... Пасми, наче лози.

Все стрижéні та стрижéні. Короткі і тьмяні.

І від босого життя - рученьки багряні.

Та хоч кажуть, що красиві! Вони ж не дівочі!

Заплакала наша мати свої блакитні очі.

І дарма питають люди: "Чого голубії?"

А від того, що у всіх нас голота на шиї.

Бо дивились довго в небо - в нього й взяли вроду,

Бо вквітчалися з сестрою ми плодами глоду.

Бо чар-зілля опівночі в просіці збирали,

Бо біленькі ніженьки у землі марали.

Тож скачи! Скачи від сюди! До ляха, до пана!

Свою долю проклинати, як я проклинала!

Як уроду проклинала! І сапсана, й поле!

Де гарцюєш, де гуляєш, вільна наша доле!

Де над річками шепочуть верби та тополі,

Де русалоньки сміються до страшної болі.

Нехрещені та забуті, втоплені батьками,

Дожидаються вони нас попід теренами.

Тож тікай! Тікай, козаче, за синіє море.

По дібровам, по гаям, бо шукає горе!

Тож тікай й не обертайся! Бо як обернешся,

То, мов коник вороненький, у яру спіткнешся.

Не знайдé тебе зозуля, не знайде і голуб.

Зникнеш в часі швидкоплиннім, наче канув в проруб."

Постояв козак і збліднув, на коня та скаче.

І стоїть сама дівчина, знай від сміху плаче.

Обернувся, недолугий! Обернувся й згине!

Його серце, душа його до мавок полине.

І зійшов над гаєм місяць, засіяли клени,

Спалахнуло на лимані вогнище зелене.

Впали на тьмянé волосся сургучеві зорі,

Загубились в сизих травах крапельки прозорі.

Погоріла біла хата, відьми - разом з нею,

Обернулися легенди страшною брехнею.

Купина погасла врешті, лиха більш немає,

Темний ворон понад степом пісні не співає.

Буде тільки попелище терном проростати

І над цим злочинним місцем сапсани літати.

...

Данила Чаглій

Не всі казки лише для дітей

З рідних світів білобоких книжок

Ви мене так навчали хоробрості

Не закінчиться жодний ваш рядок!

Ви житимете в моїй молодості.

Як забути вас, герої світів?

Ви мене ледь не з пелюшок навчали.

Ви далеко, десь там, за сто морів,

Не знайде вас ніхто, хоч як не шукали.

Платформа три чверті! Пусти, я прошу!

Люблю я драконів, вчитися буду!

О Гаррі, я майже з тобою по небу лечу...

Сподіваюсь, історію твою не забуду

О леве, чаклунко, чарівна шафо!

Пустіть мене у Нарнію на мить!

Моя душа від цього заспіває птахом,

Ваша магія ще довго не згорить

О Більбо Беггінсе, прошу, почуй!

І круглі двері не застав, а відчини,

А я за тебе ентський напій заплачу,

Вірші, пісні читатиму у час нічний...

Аліно! Не згасне світло, що в душі твоїй

Я вірю, що моє також не скоро згине...

Та навіть гриш не витримає тіні вій,

Що не лоскочеться, ріже, як крижини.

Герої! Не раз мені ви добре довели,

Що хоробрість важливіша за гостроту меча.

І хоч з цього світу ви ще не пішли,

Та співатиме довго надій і мрій свіча!

...

Еванна Будковська

Заручниця води

Моя душа страждає -

Я заручниця води.

Туга серце розриває,

Але я молю прийди.

Подивися мені в очі

І заглянеш в глибину.

Я чекатиму щоночі,

Я ж нікуди не піду.

Ти повір мені благаю,

Мені страшно тут одній,

Я давно тебе чекаю,

Лиш тебе, о милий мій.

Не відвертайся ти від мене

І очей не відводи,

Я твоє щастя безіменне,

Русалка я - дитя води.

Я тобі заповідана -

Доля в нас на двох одна,

Я молю прийди до мене,

Для тебе пісня ця луна.

Як прийдеш я поцілую

І притисну до грудей,

Я ж тебе, мій милий, чую,

Знаю, плачеш між людей.

Зі мною будеш ти щасливий,

Коханий, ти повір мені,

Лиш прийди до мене, милий,

Мені Страшно тут на дні.

...

Тетяна Куриба

Лицарська доля

Знову рятує, дракон лютує,

Принцеса страждає, лицар виїжджає…

А хто казав, що він того хоче?

Фізично – рятує, в душі – ескапізм.

Може, хтів лицар наш вишивати, гуляти з братами та й горя не знати?

І знов на коня, а думка далеко: читає він книгу, за віконням смерека…

Кішка ласкава дрімає, мурлика, щасливий фінал – не буде там лиха.

Але, жити так йому не дадуть, для татка не хоче він бути негожим,

З народження знав, куди поведуть, не маючи змогу відмовитись… Боже!

Чому саме він? Він, а не Гоша?

Сказали – призвання, та що вони знають?

Майстри з працевлаштування…

А ще принцеси, полюбляють деякі ексцеси,

Ставлять драконів на передову, мов, давай, покажи силушку свою!

Хоч лицар наш жорсткий, мов каміння,

Але в душі його – сумна трембіта завива,

Тваринку шкода - ніяке діяння не коштує того протистояння!

Дракон – істота дивовижна, розумна, статна та магічна,

Поговорити з нею треба, а всі за зброю і до неба.

І найсумніше: ми не винні, не треба йти у далечинь.

Які зростали, такі й стали, а мріємо про неба синь…

Потрібно рушити систему! Дитинство гарне дарувать, та час на себе виділять!

Не буде сумно тоді сину. Й татко знайдеться в долині забутих мрій і сподівань,

Де поховав свої надії під дахом страху і страждань…

І лицар вирішив тікати, тікати далі, до зірок,

Навчати жити діточок й оселитися тихенько.

Тихенько так, щоб не знайшли «Посланці неба» з пошуку роботи,

Принцеси, тобто горе-квоти, та інші лиха лісові…

...

Ірина

Лицарська доля

Знову рятує,

Дракон лютує,

Принцеса страждає,

Лицар виїжджає…

А хто казав, що він того хоче?

Фізично – рятує, в душі – ескапізм.

Може, хтів лицар наш вишивати,

Гуляти з братами та й горя не знати…

І знов на коня, а думка далеко:

Читає він книгу, за віконням смерека…

Кішка ласкава дрімає, мурлика,

Щасливий фінал – не буде там лиха.

Але, жити так йому не дадуть,

Для татка не хоче він бути негожим,

З народження знав, куди поведуть,

Не маючи змогу відмовитись… Боже!

Чому саме він? Він, а не Гоша?

Сказали – призвання,

Та що вони знають?

Майстри з працевлаштування…

А ще принцеси,

Полюбляють деякі ексцеси,

Ставлять драконів на передову

Мов, давай, покажи силушку свою!

Хоч лицар наш жорсткий, мов каміння,

Але в душі його – сумна трембіта завива,

Тваринку шкода - ніяке діяння

Не коштує того протистояння!

Дракон – істота дивовижна,

Розумна, статна та магічна,

Поговорити з нею треба,

А всі за зброю і до неба.

І найсумніше: ми не винні,

Не треба йти у далечинь.

Які зростали, такі й стали,

А мріємо про неба синь…

Потрібно рушити систему!

Дитинство гарне дарувать,

Та час на себе виділять!

Не буде сумно тоді сину.

Й татко знайдеться в долині,

Забутих мрій і сподівань,

Де поховав свої надії

Під дахом страху і страждань…

І лицар вирішив тікати,

Тікати далі, до зірок,

Навчати жити діточок

Й оселитися тихенько.

Тихенько так, щоб не знайшли

«Посланці неба» з пошуку роботи,

Принцеси, тобто горе-квоти,

Та інші лиха лісові…

...

Ірина

Тебе у неї вже нема

Тебе у неї вже нема,

І більше вже не буде...

Не буде вашої весни,

Ніхто так не полюбить,

Ніхто не скаже вже про вас,

Які чудові люди,

Яка прекрасна пара з вас...

Її уже не буде...

Тебе у неї вже нема,

Загинув ти від кулі.

Вона кричала цілу ніч,

А ти лежав у полі.

Вона відчула біль твою,

А ти літав над нею...

Ти захищав любов свою,

Вона була бронею.

Ти захищав свій рідний дім,

Луги, поля і ріки,

Ранкову тиш і спів птахів,

І пахощі великі.

Вона тебе чекала там,

Вона була твоєю.

Тебе у неї вже нема...

Душі немає з нею.

15.04.2022р.

...

Мрія

Я не плачу синочку

Я не плачу синочку, не плачу

То не сльози, тобі здалося,

Зараз ми будем грати в щастя,

Щоб тобі і при ньому жилося.

Не сумую маленький, ні трохи,

Йди до мами, моя ти радість,

Я з тобою завжди буду, вічно

Ти надія моя і святість.

Скоро все перестане гриміти,

Перестане лунати тривога,

Ми з тобою поїдем далеко,

Там де квіти, тепло без облоги.

Будем вірити і чекати,

що біда обійде стороною,

Не сумуй мій маленький солдате,

Перемога за нами з тобою.

24.03.2022р.

...

Мрія

Я напевно тебе любила...

Я напевно тебе любила,

А за що, навіть зараз не знаю,

Обіцяв мені білі крила,

А зламав і лишив помирати...

Залишив мені рани різні,

І болючу пекучу біль,

Я напевно тебе любила,

А ти зрадив, залишив, убив...

Я тобі витирала сльози,

І надію в душі не гасила,

Я тебе обіймала щастям,

Я тебе дуже сильно любила.

Я для тебе молила долю,

Я для тебе тоді жила,

А ти легко і так поволі,

обламав мені два крила.

Розтоптав, що в душі горіло,

Біль пекуча, кричу... Спаси...

Ти сказав, не моє це діло,

Не люблю я, живеш, то живи...

24.03.2022р.

...

Мрія

Мені боляче так...

Мені боляче так,

кров тече по обличчю,

Мене рвуть і зривають,

бомблять і терзають,

Мені боляче так,

руйнують будинки,

Школи, церкви, заводи,

дитячі будинки,

І гвалтують постійно,

Сміються в обличчя,

І вбивають синів моїх, дочок...

Дитинку.... Не одну, так багато згубили,

Боже, що ж я таке наробила?

І за що так страждає народ мій?

Боже, що ж це таке до нас "прьот"??

Я благаю, як мати, як вірна дружина,

Не дарма мене звуть Україна єдина,

Я благаю, зітри ти цього супостата,

І звільни нас від "помічі" лютого " брата",

Боже, прошу, дай сили і духу,

Вбережи наших воїнів,

Віри нам дай,

Дай надії, терпіння,

Щоб ворог наш лютий,

Зник назавжди, щоб попіл його полетів в небокрай.

25.03.2022р.

...

Мрія

Я напишу тобі листа

Я напишу тобі листа,

Ти засмієшся: "Старомодна... "

Можливо й так, але твоя,

Твоя навіки і народна.

Я напишу, ти прочитаєш,

Складеш шпаргалкою в карман,

І вечорами як дістанеш,

Мене згадаєш як дурман.

Туман твої сховає сльози,

Сховає посмішку твою,

Але я знаю, відчуваю,

Зі мною ти... Як наяву...

І хоч ти сильний, непохитний,

Стоїш на варті чи в бою,

Для мене ти завжди єдиний,

Завжди найкращий, бо люблю.

Я вірю в Тебе, в Перемогу,

Я вірю що настане час

Коли закінчиться тривога,

Коли не буде жаха в нас.

Коли приїдеш ти додому,

І буде Мир і буде все,

Тримайся Любий, я з тобою,

Молитва тебе збереже.

30.03.2022р.

...

Мрія

Можна я тебе кріпко притисну?

Можна я тебе кріпко притисну?

Обійму, не пущу, не віддам...

Ти єдиний мій сенс на землі цій,

Я без тебе сухий океан...

Я без тебе забута стежина,

Одинока й покинута тінь,

І на вітрі зігнута стеблина,

Я без тебе ніхто...Сенс ти мій!

Обіцяй повернутись додому,

Лиш живим і здоровим, прошу,

Обіцяй, не мені, тільки Богу,

Він від тебе відкличе біду.

І коли буде тяжко до крику,

Знай, з тобою я поряд завжди,

Всі слова і молитви за тебе,

Тільки ти, дуже прошу Живи!!!

Обійму, поцілую, заплачу,

Вірю в тебе і в сили твої,

Ти тримайся, коханий, благаю,

Вже чекаю, сумую, кохаю...

31.03.-1.04.2022р.

...

Мрія

Дощ холодний

Дощ холодний, змий мої ти сльози

Біль і відчай мій ти заховай,

Вчора я казала, що ти зможеш...

А сьогодні вже не вірю, й край...

Дощ холодний... Я не посміхаюсь,

Більше болю стало у раю...

Бо тебе немає вже... Я маюсь...

Я без тебе більше не живу...

Налетіли з далю злиї сили,

Зруйнували хати і сади,

Розтоптали души наше й тіло,

І журби нагнали та біди.

Ти герой мій, ти спаситель, воїн,

Захистив, прикрив собою нас,

Спочивай спокійно, не хвилюйся,

І для сонця знов настане час.

1.04.2022р.

...

Мрія

Я – ЖІНКА-ВОЇН

Осінній вітер якось важко дихав…

Хапав за поли… І утримував як міг…

А там – попереду – уже вчувався сміх.

Та хриплий…Ніби хтось говорить тихо…

Мені? І серце – в п’яти, як на гріх…

«Іди.. Не бійся.. Ми тебе чекали…

Уже давно… Напевно, сотні літ…»

Листки на стежці… Поводирів слід?

Щоб випадково я не заблукала…

Ого! Шатро…Немов альтанка – вхід…

Під стінами – лиш лицарі в забралах…

І я… У центрі… Просто босоніж…

Сайдак на плечах, у пуделку -ніж!

Намітка золота, мов покривало…

І страх… І здивування… Впереміж…

Сеньйора Осінь! В лицарство посвята!

Я – жінка-воїн. Ворог – Власний Страх!

У грудях серце – полохливий птах…

Та лицарям не гоже відступати,

Борюсь…Слова молитви на вустах…

На мене білі пруть Зими дракони,

Наносять рани з наклепів і зрад…

Думки… У ворога, то лише ар’єргард!

А темна рать - Зневіра й Забобони…

Від слів навітних наді мною – смрад…

Осінній дощ… Я плакала немало…

Та хмари вітер раптом розігнав!

І сонце! Й неба синього конклав!

Дерева в золоті? Осінні кардинали!

Страх відступив! Мене він не здолав!

...

Агнеса Ткаченко

Я не хочу забувати

Я не хочу забувати.

Я не буду пробачати.

"Умій прощати" не на часі

Немає виправдання злу.

Хтось скаже праведно і свято:

"Досить голосити, ми не без гріха"

Відповім по-людськи й чесно:

"Витягни із сраки свого язика"

Немає сірого, не треба каяття.

У бій вступили правда і брехня.

Шукати середину - падати у прірву.

І прірва ця - чорна і сліпа.

Народжений - не завинив життям.

Убитий - не причина смерті.

Проклинай катів щосили,

Не ганьби невинних жертв.

Немає Бога у цім світі,

А чи є на тім - не факт.

Не встромляй ножа у спину,

Не замовчуй факт гріха.

Тільки разом ми є сила,

Бо один в нас шлях на всіх.

Закричавши в один голос,

Нас почує цілий світ!

...

Olyaci

Ти душа моя

Ти душа моя... Знаєш?

Душа...

Як пішов... Я сама не своя...

Я блукаю по хаті одна...

Одинока, як тінь... Не твоя...

Ти душа моя... Знаєш...

Пробач... Не цінила, напевно тебе

А без тебе не хочу я знать,

А без тебе усе не моє.

Ти душа моя... Знаєш?

Коли... Ти поїхав за нас воювать,

Я без тебе не сплю уночі,

Я за тебе готова вбивать...

Ти душа моя... Вірь... Я люблю...

Я кохаю, чекаю, молюсь,

Я з тобою в окопах сижу,

Я з тобою тихенько борюсь,

Мерзну, плачу, сумую, боюсь,

Вірю, знаю, що правда твоя.

Ти душа моя, радість моя,

Ти надія не тільки моя...

9-10.04.2022р.

...

Мрія

Я тобі казала

Я тобі казала... Що люблю...

Як блистять твої чудові очі,

Як ти морщиш ніс й чоло своє,

Як мене лоскочеш...

Я тобі казала... Що сумую,

За твоїми жартами і сміхом,

Що дивлюсь на фото

І нервую...Як ти зараз?Де?

Поспав? Поснідав?

Я тобі казала... Що не можу

Засипати без твоїх цілунків?

Слухаю сирени серед ночі

І до тебе дуже-дуже хочу...

Я тобі казала... Що хвилююсь

За життя твоє, твоє здоров'я,

І благаю в Бога допомоги,

Щоб зберіг усі твої дороги,

Щоб тебе прикрив від куль і мін,

І життя щоб довге подарив...

Я тобі казала...Не казала...

Бо життя було у нас замало...

Я тобі скажу, скажу усе...

Повернись живим... І буде все!

4.04.2022р.

...

Мрія

Як би мені вітром стати

Як би мені вітром стати,

Поряд щоб з тобой літати,

Бачити, оберігати і так сильно

не страждати...

Якби мені сонцем стати,

Щоб не міг ти замерзати,

Гріти, пестити, кохати,

Кріпко-кріпко обіймати.

Якби мені стать водою,

Я б текла поряд з тобою,

Твою спрагу поглинала,

Твою волю напувала...

Якби мені небом стати,

Щоб спалити всі гармати,

Щоб зловити всі ракети,

Врятувати всю планету...

Якби би мені пісней стати,

Щоб міг гарно заспівати,

Щоб згадав та посміхнувся

І додому повернувся.

12.05.2022р.

...

Мрія

Я не вміла молитись...

Я не вміла молитись... навчилась,

І постійно за тебе молюся,

Серед ночі прокинусь чи ранком,

Вдень, увечері чи на світанку.

Я у Бога прошу тобі сили,

Волі, мужності, захисту, долі,

Щоб тебе врятував від неволі,

І прикрив тебе крилами віри,

Без образ і гидкої зневіри.

Я прошу залишайся незламним,

Вірним, добрим й таким дуже щирим,

За плечима твоїми надія,

Перемога і вільна країна.

За плечима твоїми майбутнє,

Світле, чисте і з сміхом дитини,

Бережи себе любий, благаю,

Обіймаю, цілую, кохаю.

20-21.05.2022р.

...

Мрія

Хвилі Ітаки

Хай вітер солоний цілує тканину вітрил,

І небо з водою зливаються на горизонті.

Ми – діти каміння, гартовані в жарі світил,

Які щоніч тонуть у хвилях Евксинського понту.

Дивись же уважно – цей шлях перед нами прямий.

Пора відпливати. Змахни на прощання рукою.

Лиши свою тугу як дар для Гермесових змій

Або у душі нескінченно воюй із собою.

Не можна лишитись. Пливи, без зупину пливи.

Десь там догорає у попіл розтоптана Троя,

І спогад про дім твій, загублений серед трави,

Навиліт пронизує груди неначе стрілою.

Нема порятунку і більше не видно землі.

Розхристані спогади – мов корабельні канати,

І хвилі ричать – такі несподівано злі –

Про те, що їм всім не потрібно було помирати.

Якби ж повернутись, якби дар принести вітрам,

Щоб знов перенестись до теплого каменю дому!

На берег цей рідний, полишений злим ворогам,

Нас зрештою винесе човен неспішний Харона.

...

Олександра Совська

Простягни свою руку

Простягни свою руку і спробуй повітря вхопи.

Я лиш дух – тож мене ловити й ловити,

Це, володарю грізний, як закохатись у вітер,

Як зійти в лісі мертвому на манівці.

Заблукати, забутись, згубитись у хмелю,

Розплескати у ріку вино своїх снів,

Й запалавши як сотні травневих вогнів,

Розказати секрети свої менестрелю.

Я піду за тобою. І сукню весільну вдягну.

Як в колодки на площі мене закують у корону,

І клюватимуть очі медові ворони,

Перш ніж, царю, з тобою я піду до сну.

Забереш мою легкість у відблисках бурштину.

Ти лежатимеш поряд – такий могутній й вродливий,

І розірване небо у хмарах збиратиме зливу,

І птахи на крилах нарешті нестимуть весну.

Більше духом не бути. До лісу дороги нема.

Він розквітнув тепер – а я оселилась у тілі,

Не верхівки дерев, а холодна гранітна могила,

І життя тут пече поцілунком клейма.

Наче сон, кров обернеться на вино.

Пий до дна – і нарешті відчуй мою силу,

Ти мій ворог, проте я тебе так любила!

Але зрадила все одно.

Я дивлюся крізь ґрати своєї тюрми.

Мій останній дарунок для тебе – відплата,

Забирай же усе, що я можу віддати,

Простягни свою руку… а потім помри.

...

Олександра Совська

1) Ніч чудес ,,, 2) У силі Землі

Ніч чудес

Намисто зоряне вдягла ця ніч.

До пари – і манто, і білу сукню.

І йде легеньким кроком босоніж

По селах і містах з таємним трунком.

Я бачила її – Цариця Див;

Вона розбризкала той напій сніжний –

І люд увесь сновида поманив

На кілька томних днів, на кілька тижнів.

У тиші неземній сховалась я,

Але вона помітила два ока,

Яким здавна́ священна таїна

Про світ чудес відкрилась ненароком.

Цариця грізно блиснула з зіниць,

Зробивши до полону млосний дотик,

Та потім ніжно мовила: «Дивись!

Отак усім дарую другий подих.»

=========================================

У силі Землі

Моя душа здіймає крила,

До сонця вітерцем летить.

Всі двері, серце я відкрила.

Скрізь Музика Землі звучить.

Я стану ластівкою з юнки

І променем – з ранкових рос,

І музою – із поцілунків,

Щоб все намріяне збулось.

Свободи попрошу у вітру,

У надрах я візьму вогонь,

У квітів – райдужну палітру,

Щоб світлом напувать з долонь.

Добро і радість зву на поміч,

Свій шлях я тчу із візерунків.

У цьому зелен-гаї що́ніч

Панує Лісова Чаклунка.

...

Любава Обуховська

Моїй ненависті...

Вона не згасає... не йде до кінця...

Не зникне... не стане попелом...

Немає їй краю, немає кінця

Її не приборкати спокійним, холодним розумом.

Вона сходить у грудях немов дика троянда,

Шипи її позбавляють права змиритись,

Ні розуміння, ні співчуття, ні порядку –

Це минуле тепер мені може лише наснитись.

Як не горить, то жевріє, але не гасне,

На звороті душі стає чорним, кривавим тавром,

Коли ж вже небо розпогодиться й стане ясно?

Коли ж у серце не гнів повернеться, а добро?..

...

Yana

Зустріч

Жовтень. Ніч. Тумани. Місто.

Очі тисяч ліхтарів.

Парк. Коралове намисто.

Голі віти. Вітру спів.

Повний місяць. Смак застуди.

Дрова. Ватра. Оберіг.

Що було. Що є. Що буде.

Перехрестя трьох доріг.

Запитання. Шепіт. Пломінь.

Пижмо. Шавлія. Полин.

Тихий спів. Танок. Відгомін.

Серця стукіт. Лік хвилин.

Образ. Відповідь. Видіння.

Рух очей. Земний уклін.

Згасле вогнище. Дві тіні.

Ми зустрілись - я і він.

Очі звіра. Очі бога.

Біль розлуки. Каяття.

Пристрасть в голосі. Тривога.

Незворотнє майбуття.

Дотик. Сльози на обличчі.

Поцілунків спраглий рій.

Вибух. Срібло. Постріл двічі.

Закривавлений пирій...

Книга. Вірш. Легенда сива.

Сон. Луна старих епох.

Вовкулака. Королівна.

І любов одна на двох...

...

Kitty Sweety

Метаморфоза Мари-Морени

Іде весна, і так за роком рік…

Усе тече, як завжди, все минає…

І це – весна? З примружених повік

Хіба що клаптик сонця визирає…

То для людей весна – любові час…

Мені миліший холод, сніг і спокій…

Навколо крига – тисячі прикрас,

Один лиш мій пекучо-білий дотик…

Цвірінькають птахи …Весна… Пусте…

Ну й чим прекрасні ті пташині крики…?

Весна… Комусь надію принесе…

Та що ж я знову … Чуєте? – Музики!

Як дивно, дивовижно виграють ,

Такого співу я не чула ще одвіку!

У грудях болісно – громи гучні гудуть,

Так незвичайно, солодко і дико!

Так хочеться по-справжньому пожить,

Як смертній – закохатись, зашарітись….

Диви… Сльоза горючим вогником біжить…

Безглузда вічність, як нема кого любити!!!

Забуду холод, сніг, зимовий сон…

Палаю щиро світлою красою!

Хай серце з сонцем б’ється в унісон –

Горю і тану, розквітаючи весною!...

Де крижані торкались ноги до землі-

Лиш пролісків тендітні білі крила -

Такі тоненькі, ніжні та малі,

Та в них - Любов, а це - велика Сила!

...

Kitty Sweety

Весна 2022-го...

Це мала бути радісна весна...

Цвітіння біле погляд б милувало,

Моя холодна, крижана зима

В палких її обіймах би розтала.

Це мала бути затишна весна...

Вона б зцілила мого серця рани,

Жива... квітуча... тепла... голосна!

Розвіяла б ущент туман омани.

Це мала бути... ох, моя Весна,

Так сильно зболене твоє тендітне тіло,

Твоя красива посмішка сумна,

У розпачі, розгублена тремтіла.

Та обіймають плечі сильні руки –

Сестри твоєї, України, діти,

Не має страху, відчаю, розлуки,

Їх душі ніжні, наче перші квіти.

Ти посміхнешся знов, моя Весна!

Ти принесла нове життя й надію,

Молись за нас і наяву і в снах,

Відстояти твої дари зумієм.

...

Yana

1. Балада про чекання. 2. Сон.

1. Балада про чекання.

Ти уміла чекати.

Росла, мов лоза,

біля тихих озер-озеречок,

ставків...

Говорила сама

і хотіла тобі щоб казав

хтось

слова чарівні...

Ти чекала

дощу, і вітрів, і снігів -

і міцніла лоза.

Пам'ятала, як дід різав десь краснотал,

Щоб міцних наплести кошикІв.

І чекала, коли прийде той,

хто вплете тебе

в долю свою

плавно й туго,

щоб міцно-преміцно,

щоб так,

як ніхто досі міцно не плів

(щоб любов як кристал!).

Ти уміла чекати.

Ловила південні вітри,

твої віти узимку

закутував іній густий.

І чекала,

а раптом примостить тобі до тонкої кори

Хтось гніздечко -

ремез чи дзвінкий соловій…

Ти була як весна,

Ти була як верба,

Ти була як вода...

Ти б змогла

змити греблю важку,

аби тільки в обійми до нього міцні!

І тоді б, як у Вербну неділю,

Зеленіла і квітла лоза -

Він кохати умів.

2. Сон.

дивиться

у дзеркальце

джерельце

у тому скельці

синіє ген озерце

а в нім

із мрій човенце

і я стою

на бе́резі

а в небі передгроззя

і ніби вже не човен

більш схоже на

ковчег

а в тім озерці

повінь

так синьо й срібно

і пахне вже дощем

крап-крап! ото і злива!!!

а біля мене близько

у бризках виблискує

фламінго

в намисті

з хризоліту

ми втішені

як діти

отой рожевий птах

і

я

на березі озерця

яке синіє в скельці...

...а що ж іще хотіти

до вранішньої кави

аби лиш

сни

цікаві

!

...

Лідія
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
🐶 Розпочато авторський конкурс "Псисті теревені" 🐶
02.07.2024

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

Мабуть небагато людей можуть залишитися байдужими до дружнього виляння хвостом та вірного погляду тих, хто завжди готовий прийти на допомогу. Якщо вже здогадуєтесь про кого мова, то пропонуємо долучитися до нового авторського конкурсу "Псисті теревені" 🐶

... Детальніше
Блоги
Діана Гобой. В пошуках істиниКниголюб
15.07.2024
Останнім часом, я багато часу проводжу на Аркуші, читаючи невеличкі оповідання. Мене приваблює цей р ... Детальніше
Де знайти терпіння...Moon Cherry
16.07.2024
Ці вимкнення світла жорстко мене сповільнюють з редагуванням... І так до останнього все роблю, але т ... Детальніше
Десять творчих ідей для Пані КниголюбкиАндрій Химерний
16.07.2024
Я тут нещодавно бачив, в коментарях під блогом, як люди бережуть і охороняють власні ідеї. Я думаю ... Детальніше
Блоги по Сплітачу - робота над помилками.Dmytro_Bord
16.07.2024
Щодо першої глави отримав декілька критичних коментатів від читачів. Усі вони були приблизно одинако ... Детальніше
Якою буває їжа?Лана Філлі
16.07.2024
Привіт! У таку спеку не мучитиму ані вас, ані себе довгими викладками. Просто спитаю дещо діалектичн ... Детальніше
Нова обкладинка до "Босорки"Nekonosan
16.07.2024
Вже після публікації печворку виникла думка, що обкладинка не відповідає суті нашої серії оповідань. ... Детальніше
На Аркуші вже:
11792читачів
144025коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: