Перший день народженя в Берліні

Вольфганг розтирає в попільничці десятий за рахунком недопалок і морщиться, як від мігрені:

- Макс. Я не знаю, куди його подіти.

Ніколаус знизує плечима.

— Ну, він може пожити поки що в мене. Це не проблема.

Вольфганг дивиться з докором, майже з ненавистю: ​​«Я загалом, якщо ти раптом не зрозумів мене. Не псуй мені сум».

"Я зрозумів". Ніколаус витрушує попільничку у відро, і Вольфганг відразу закурює одинадцяту сигарету.

— Ні, ну звичайно, Макс житиме в сквоті, якщо йому так уже хочеться. Панк знайшовся. Тільки туберкульозу нам не вистачало.

— Він може жити у мене, — повторює Ніколаус.

— Я не думав, що він справді зірветься до Берліна. Навіщо? Все одно не потрапляв під заклик, — Вольфганг треме суху запалену скроню. - Тупиця. Ідіот дрібний.

Ніколаус мовчить. Звичайно, Вольфгангу краще знати, але йому Мюллер-молодший здався цілком кмітливим. Наприклад, допоміг відкрити заклинений замок на дверях. А вдруге приніс свіжої зелені на вечерю. А ще виявилося, він знає фільми Ліліани Кавані і вважає її кращою за Вісконті…

- Ти вже запал, так? - посміхається Вольфганг.

- Ні.

- Він погань. Вибаглива брехлива погань. Якщо Макс поводиться добре, значить, йому щось потрібно.

— А як погано?

— Значить, це йому потрібно. Побачиш.

Вольфганг жертвує на користь брата пару наволочок і простирадла, після чого вважає свій обов'язок виконаним.

- І так, можеш його не годувати. У нього дієта.

***

- Тут затишно, - Макс сідає на край ліжка і оглядає свою нову кімнату: вікно на радянську вежу, шпалери в дрібну клітку, темний паркет. — А тобі правда нормально, ну, що я спатиму тут?

- Мені нормально, - запевняє Ніколаус. — Точно не хочеш у тій? У мене є розкладачка.

- Ні. Я просто кричу іноді ночами. І хропу як дід.

- І я. У сенсі, хропу. Дуже голосно, - Ніколаус усміхається.

І Макс теж усміхається. Губи в нього сухі, усі в тріщинах, і на нижній виступає крапелька крові.

***

У кафе на Цоо Вольфганг чекає, поки офіціант відійде із замовленням, і накидається на Ніколауса:

— Ну що, він уже приходив до тебе вночі?

- Ні. Тільки…

- Що? — з шаленством шепоче Вольфганг. - Ну що?

— Він дуже кашляє.

— Прикидається. Аби розжалувати. Здоровий як… — Вольфганг робить широкий помах рукою у бік зоопарку.

***

Макс вибирається з-під ковдри, гарячий і розчервонілий.

— Я дихав цією содою, а кашляти ще хочеться.

— У тому й сенс, — Ніколаус простягає йому рушник. — Треба тепер постукати.

Макс корчить гримасу болі й відбиває по тумбочці приспів «Holiday in Cambodia». Ніколаус сміється, і Макс все ж сідає до нього спиною, задерши піжаму до лопаток. На спині в нього теж шрами.

***

Вольфганг проводить поглядом «королеву» в смарагдових шовках і плюмаже з пір'я павича. «Джунглі» у п'ятницю – ті ще джунглі.

- Ну що, є покращення? - Він кладе голову на плече Ніколаусу і веде пальцем по грудях, під розстебнутий комір сорочки.

— Лікар сказав, що у нього хронічний бронхіт.

— Я заплачу. Але потім.

- За що?!

- Звичайно, за лікаря, - Вольфганг незадоволено встає з диванчика і тягне Ніколауса за руку. - А тепер пішли танцювати. Ти сьогодні зовсім нудний, ведмідь!

***

Макс їсть як дитина - уплітає за обидві щоки, орудуючи тільки вилкою. Ніж лежить на краю столу, білий соус бризкає на скатертину. Нарешті, Макс піднімає від тарілки обличчя, задоволене, що відразу стало круглим.

- Як це називає... лось?

- Казаречче, - вимовляє Ніколаус окремо. — З грибами та базиліком.

- Козяча греча! - захоплюється Макс. - Пхех. Ніку, ти геній. Таким навіть шкода блювати.

- Радий що тобі сподобалося.

- Дуже, Нік! Навчиш мене теж щоб так?

***

Вольфганг висне на липкому автобусному поручні і розмірковує:

— Звичайно, він може вдатися нормальним. Маскування, мімікрія, симбіоз, так би мовити. Тільки знай — за кожен день паїнькою він влаштує тобі два дні пекла!

Ніколаус сумно дивиться у вікно на пустирі, що проносяться. Якщо так, найближчі півроку він буде у пеклі. Поки що все йшло надто добре. Вчора вони гуляли берегом Шпреє: накрапував дощ, і білі птахи сонно погойдувалися на мазутній воді. "Дивись, Нік, вони ж напевно голодні!" — Максу стало так шкода, що він кинув недоїденою булкою в найстарішого лебедя. То було шуму і регота!

- ...принаймні, я віддаю його в надійні руки, - закінчує Вольфганг, і на цікавий погляд старої фрау пояснює: - Залишив йому на перетримку цуценя, а він захотів назовсім, уявляєте?

***

Макс засинає, коли вони разом п'ють молоко з випічкою та дивляться вікторину «Молоді мізки». Спочатку він клює носом, потім починає валитися на бік, і нарешті сповзає Ніколаусу на коліна. Порожня склянка котиться по килиму. Ніколаус вимикає телебачення і обережно бере Макса на руки - вірніше, намагається, тому що він занадто великий. Не важкий, але важкий до транспортування: довгі ноги заважають, ніяк не підхоплять. Доводиться залишити Макса на дивані. Ніколаус приносить йому пом'якше подушку, накриває пледом. І, насилу розшнуровавши художнє плетіння, стягує з Макса кеди. Треба ненав'язливо нагадувати йому, що у квартирі краще носити домашні капці.

Вранці Ніколаус навшпиньки проходить через вітальню, але Макс все одно прокидається. Сміється:

— Скільки молока ми вчора випили? Це найгірше молочне похмілля в моєму житті!

— Все через берлінери, — зітхає Ніколаус.

- Не треба було заважати з брецелем.

***

В університетській їдальні Вольфганг сумовито колупає виделкою фруктовий салат. Побачивши захеканого Ніколауса він помітно пожвавлюється:

— Думаю, тепер можна запитати, як він тобі?

— Ну, він милий, — Ніколаус знизує плечима. — І, до речі, зовсім не хропе...

Вольфганг, коротко завивши, закочує очі:

- Ти знаєш про що я.

Ніколаус мовчить. Вольфганг розуміє це по-своєму і одразу якось заспокоюється:

- Все, ти влучив. Скажи «поки що» своїй нервовій системі.

У його тоні звучить дивна радість. Тепер вони усі троє пов'язані.

— Якщо бритвою махатиме, не бійся: Макс порядний боягуз. Він ніколи по-справжньому не нашкодить іншому, тим паче собі. Це демонстрації. З пігулками гірше. Знову ж таки, він навряд чи вб'ється, втім, може не розрахувати. Плавали, знаємо. Ти ж вмієш робити промивання шлунка?

Ніколаус спирається на стіл і опускає голову, зігнувшись під вантажем інформації.

***

- Доброго вечора, Нік! — Макс зустрічає його радісною, задоволеною усмішкою.

Ніколаус винно зітхає: вперше за останні місяці він так затримався, на душі бридко, дотик Вольфганга залишив почуття бруду.

— Добрий, Максе, ти вибач…

- Я приготував козину гречу з грибами! Як ти вчив, Макс піднімає кришку сковороди, і по кухні розходиться ароматна хмара. — Не зрозумію італій, яка тут греча, це ж пшениця…

- Я зараз, - Ніколаус щільніше затискає пахвою згорнуту прозору трубку, а Макс продовжує юродствувати:

— Мені Вольф, до речі, казав, що гречу їдять лише кози та росіяни… Приходь!

- Один момент. Руки помию, — Ніколаус прослизає у ванну.

Трубку на особливий випадок порятунку Макса він ховає на дно тумби під поклади губок і запасних гелів з алое.

***

Кілька разів Макс повертався додому після концертів трохи напідпитку. Ідучи, він попереджав: «Буду пізно, не один, не до себе і бухою в три пизди». З усіх обіцянок, як правило, він виконував лише перший. Ніколаус слухав плутані розповіді: то Макса прийняли в свою банду шпандавські тому що він якось по-особливому втік скінів з Нойкельну, то йому розписався в блокноті сам Страммер... Усміхався, хитав головою і вчасно спонукав Максу склянку молока — або пара склянок з водою.

Але сьогодні, схоже, Макс взявся за останню обіцянку. Спочатку Ніколаус чує глухий удар у двері. Потім щось сповзає на підлогу. Потім у ночі лунає скрегіт: мабуть, Макс не потрапляє в замок і дряпає бляшанку. Як Макс, і п'яний — злодій би впорався з ним швидше і технічніше. Ніколаус хоче вже відкрити сам, коли Макс нарешті ввалюється у квартиру. Швидкий тупіт ніг, скрип ліжка – і тиша.

Ніколаус обережно встає. Алкоголем пахне вже у вітальні. Двері кімнатки прочинені, і всередині неяскраво світить нічник. Ніколаус підходить ближче, стукає по косяку. Нема відповіді. Почекавши ще п'ять секунд, він зазирає до кімнати.

Макс сидить на ліжку, заплющивши очі. По білій футболці від низу до ворота розходиться бура пляма. Кров.

- Ти поряд..? - Заготовлена ​​фраза застигає поперек горла.

— Швидку не викликай, — діловито просить Макс і непритомніє.

Коли він приходить до тями, Ніколаус обережно намагається відмочити присохлу тканину. Ніколаус теж приходить до тями — вперше за ці півроку. Він хоче знати, що відбувається.

Нарешті, тканина відлипає від шкіри на животі, і Макс глухо стогне. Під футболкою ще якийсь клапоть, чорний, з уривком принта в три рядки: «Кір… на сл… Сат».

- Що таке? — Ніколаус тупо дивиться на цю біонічну латку. Смердить суперклеєм.

— А це Йорг дав, — Макс бере ганчірку за край і різко відриває. - Ааа, чорт!

Він здер застиглу сукровицю, і кров знову хлинула з довгої звивистої рани.

- Ебати епіляція! - ірже Макс. Але Ніколаус зовсім не смішно.

Цього разу вони лягають ближче до ранку: Макс, щедро змащений усіма видами антисептиків і нагодований антибіотиками, — і Ніколаус, з тремтячими руками та сивиною на скронях.

***

Вольфганг тріумфує:

- Ну що, влаштував тобі? По обличчю видно.

Ніколаус мовчки киває.

— Якщо ревтиме, просто не реагуй. Це демонстративне. Коли зовсім набридне, можеш накрити ковдрою. Або на плечі натиснути. Потрібен сенсорний навантаження, він тоді вирубується.

***

Макс зустрічає його яєчнею з помідорами — нехитрою, але дуже пристойною.

— Вибач ще раз за вчорашнє. Не хотів тебе так хвилювати.

Ніколаус сідає за стіл, навіть не помивши руки.

- А хто він, цей Йорг?

- Він мій друг! - Макс розпливається в посмішці. - І він режисер. Справжній. Ну, тобто він навчається на декоратора зараз разом із Дірком, пам'ятаєш Дірка? І знімає. У нього "супер вісім", батьки подарували. Ех.

- Що вже зняв?

- Ой, багато чого. "Вибух кросівки", "Інтерв'ю з Франкенштейном", "Подорож зомбі" - це про їхній шкільний клас.

- І це Йорг з тобою зробив? Вчора.

Макс осікається.

- Ні, - каже він після недовгої паузи. - Це я сам. А Йорг дуже добрий.

***

Вольфганг танцює від нетерпіння:

- Ну нарешті то! З'явився. Я з самого ранку на тебе чекаю!

Ніколаус втомлено мукає. Шум універа відгукується болем у скронях, щебетання Вольфганга бісить.

- Ми поїдемо в Антверпен! Я вписав нас у абсолютно розкішний проект!

- Їдь.

— Що, вибач?.. А ти хіба не хочеш?

- Ні. Я краще тут.

— То через нього? Так? - Вольфганг чіпко стискає плече.

- В тому числі. Не можу його кинути.

Вольфганг повертає за ріг. Переконується, що у цій частині рекреації нікого немає, і якийсь час беззвучно кричить.

— Він хворіє просто, — додає Ніколаус.

- Там буде Бойс.

- Ні не можу.

- Бойс, Ніккі! Бойс! Жир, шкури, золото, молоді татарки! І йому потрібні помічники!

Ніколаус із сумнівом оглядає Вольфганга. Ні на що з перерахованого він не схожий. Навіть на татарку. І на брата, до речі, теж не схожий.

- Еее, Бойс? Ти ж не любив його творчий метод.

- Забудь. Так Так чи НІ?

Ніколаус мовчки крутить головою і йде, не обертаючись. Вольфганг у відчаї кричить йому слідом:

— І що мені, завжди тягти цей вантаж?

***

Макс стоїть на колінах у своїй вузькій кімнатці, уткнувшись обличчям у розметану постіль. Ніколаус думає спочатку, що він молиться. Але Макс плаче. Струсивши в риданнях, він виє — тихо, ледь помітно, але страшно. Якось не по людські.

Ніколаус вирішує не втручатися. Зрештою, іноді треба проплакатися. Навіть якщо ти хлопець. Він іде на кухню, помішує остиглий недоварений бешамель. Мабуть, його ще можна врятувати, думає він, маючи на увазі, звичайно, соус. На кухонному столі якийсь біологічний довідник, відкритий на статті «Альбінізм», — мабуть, Макс вирішив осягати життя спочатку, по алфавіту. Ніколаус дістає з холодильника замариноване філе індички.

Все добре. Все обов'язково буде гаразд.

Через чверть години Ніколаус заглядає в кімнату:

- Макс. Гей.

Той не реагує, продовжуючи дрібно здригатися. Він уже не виє, а уривчасто, беззвучно хрипить. Ніколаус обережно чіпає його за плече.

— Хочеш, повечеряємо?

І в цей момент Макс починає задихатися. Він намагається вдихнути, сипло втягує повітря, але щось наче заважає. Пальці комкають простирадла, почервоніло від плачу обличчя йде сірими плямами.

У Ніколауса слабшають коліна. Він ніколи не бачив істерики, лише у книжках читав. Цікаво, що говорить із цього приводу довідник?

Макс сипить і блідне, а Ніколаус стоїть у нерішучості. Може, плеснути водою? Вольфганг напевно дав би ляпас. Або ...

- Макс! Будь ласка!

Той не чує. І тоді Ніколаус підхоплює його на руки і несе до своєї кімнати. Макс брикається як тварина, мимоволі б'ється об шафи, косяки, — Ніколаус відчуває, що ось-ось не втримає; незважаючи на худорлявість, Макс сильний і дуже великий. Але Ніколаус сильніший.

Він кидає його на ліжко, досить широке для двох. Перевертає на живіт і навалюється зверху - спираючись на лікті, щоб не пошкодити, але давлячи рівномірно всім тілом. Макс звивається, намагається випростати руки, і тоді Ніколаус перехоплює його зап'ястя і притискає до ліжка з обох боків. Макс гарчить, ліжко трясеться як у незліченних фільмах про екзорцистів, ніжки дряпають підлогу.

А потім Макс коротко схлипує і відключається.

Ніколаус відразу скочується з нього. Хвилину лежить, бездумно втупившись у стелю. Потім тягнеться і накриває Макса ковдрою – з головою, залишивши тільки шовку для дихання.

***

Макс прокидається через чотирнадцять із половиною годин. Чухаючи розсаджену скроню, виходить на кухню.

- Привіт Нік. Адже вчора щось трапилося?

Ніколаус щиро запевняє:

- Немає нічого. Тобі рагу погріти?

- Ага! Ага! Як я хочу рагу!

Поки він порається біля плити, Макс сідає за стіл, розсіяно бере довідник, але відразу відкладає.

— Уявляєш, прочитав учора про альбіносів, що є такий тип, коли волосся на голові біле, навіть вії, а очі не червоні.

- Треба ж, - Ніколаус стукає лопаткою об край сковороди.

- Так, - Макс киває. - Тільки це все одно альбінізм. У них ще буває ністагм, у сенсі, око сіпається. І сліпнуть швидко. Й нервова система погана.

- Приємного апетиту, - Ніколаус ставить перед ним тарілку з рагу.

- Дякую, Нік! - Макс радісно киває. — І знаєш, що щось шкода стало. Їх лікують, звичайно, пігулками від вітіліго, щоб хоч не згоряли на сонці, але все одно.

Він завмирає, ніби згадавши щось. Ніколаус тривожно чекає – раптом зараз розпочнеться ще один напад?

- Шкода, - підсумовує Макс і береться за їжу.

***

У свій день народження Макс виконує три обіцянки із чотирьох: пізно, п'яний і не один.

- Доброго вечора, Нік! Це Йорг, так. Він мій друг.

І коли Макс жестом фокусника знімає з голови біля троянди помаранчевий конус, Ніколаус бачить: молочна шкіра, прозоро-біле волосся і рожеве на яскравому світлі, розфокусовані очі.

— Ми трохань впали в річку.

Ніколаус простягає долоню.

— Дуже приємно, Йоргу. Та ти просто як лід.

.

.

.

.

Пісня що настукував Макс: https://www.youtube.com/watch?v=Qr6NOsluHYg