Перший день народженя в Берліні

Першим в неї був батько.

Розчепірені пальці хапалися за повітря, і рот мокро шамкав:

— Моніко… де ж ти, Моніко…

Він не зрозумів, що вмирає, ніхто не зрозумів, що його вбила вона. Услід від уколу більше, і все. Але його смердючий роззявлений рот з тих пір здавався їй постійно, навіть у наймолодших, здорових і запашних.

Вона збирала букет. Темношкірий американець-патрульний був, як чорна лілія. Але незабаром його плоть пішла тигровими плямами. Довелося викинути — прикопати, Люсьєн завжди на цьому наполягав. Земля приховує надійніше, ніж будь-яка річка. І потім, при нагоді можна повернутися. З істинно французькою галантністю Люсьєн доніс тіло до галявини й допоміг викопати могилу. Милий старий антиквар, непридатний навіть в гербарій.

Наступного дня вона прийшла до нього в сльозах. Вона передумала, вона хотіла побути разом ще хоч трохи, вона надто втомилася від надто живих. Люсьєн вислухав мовчки, не змінивши обличчя, і слухняно сів у її чорний фольксваген. Часом дуже важко розлучатися з коханим, Люсьєн це знав. Труп, який він узяв із собою — клейончастий кокон на задньому сидінні — був зовсім перебродний.

Коли вони прийшли на галявину, могила виявилася розритою. Хтось намагався забрати Блекі - її Блекі, і все опоганив. Відбитки чобіт сорок восьмого розміру на вологій землі, що підтанула. У мутанта, якого вона обрала раніше цього дня для букета, теж мав сорок восьмий.

Йорг — собаче, безглузде ім'я, схоже на шифр чи кашель. Не по роках фізично розвинений, зі шкірою молочного кольору та жовто-прозорим волоссям. Майже без запаху. У її букеті він незабаром стане нарцисом. З їхньої першої зустрічі в листопаді біля вітрини зі штампами сифілісу вона знала, що з цим — вийде. Головне ще трохи обкатати технологію. Вона має врятувати красу.

Хлопець з невміло пропоротим на животі юним жирком, домогосподарка з пневмонією, гіпертонічний п'яниця – всі вони також можуть стати дуже гарними. Але це завдання для Лікаря Смерть. А вона візьме те, що вже безперечно прекрасно.

Освіта медичної сестри, окрім переваги проходити непоміченою, поза підозрою в будь-які будинки, загалом обтяжувала клеймом недоучки. Тільки не треба бути професором — і тим більше професором Гюнтером фон Хагенсом, щоб придумати, як зберегти плоть нетлінної. Один укол вбиває мозок, другий розріджує кров. Не панікувати, але й не зволікати — цього разу точно вдасться. Зцідивши кров, швидко залити в спорожнілі вени ацетон. Поступово вводити пластифікатор.

Але щось наполегливо не ладналося — тіла жухли, як квіти без води, і доводилося скидати їх уночі в Шпреї. Можливо, ацетон варто було вводити прижиттєво, думала вона, споглядаючи черговий рот у посмертному широкому позіху.

Минула сусідка весь час скаржилася на сморід хімікатів(ще генераторів не чула). Потім в неї якось підскочили тиск та цукор. Звісно, Моніка була готова допомогти! Ніхто не помітив ще одну крапку на синюватому стегні. Квартира стояла порожньою два тижні, а потім її зняв Лотар — добродушний лисий товстун трохи за сорок.

Лотар був таксистом та серійним убивцею. До того ж — мазохістом та невиправним романтиком. Вже за два тижні сусідства він покликав її до ресторану, відтоптав усі ноги, жахливо напився і по дорозі додому розповів, що ненавидить свою мертву матір і тому кожній, кого вбиває, фарбує губи потворною червоною помадою. Моніка з ввічливості тихо свиснула.

Не зупинившись, Лотар задумав покаятися і прибив свій гріховний уд до табурету. Вийшло міцно. Накинувши халат і сором'язливо прикриваючись табуретом наче щитом, він прийшов до Моніки з проханням про допомогу. Поки вона видирала цвях плоскогубцями і обробляла пошкоджене (було б що пошкоджувати), Лотар зробив пропозицію. Щиро подякувавши, вона відмовилася. Лотар був добрим, але хіба що у вигляді компосту. Як втішний подарунок вона пожертвувала йому півдюжини ключів від квартир.

Розкладання плоті, розпад матерії, розуму – все радісно йде до ентропії. Щоранку в дзеркалі вона бачить як потроху, непомітно для стороннього ока опливає обличчя, все більш ламким стає освітлене волосся. Надвечір вона й зовсім стара.

Їх поділяють якісь десять років, але доки вона в'яне, він ще розквітає. Коли Йорг уперше цілує, хочеться кричати. Хочеться вдарити його по товстій шиї ножем, як заколюють жертву чи ріжуть бичка. Хочеться вирвати спіраль й народжувати від нього білих арійських дітей. Але більше – вдарити ножем. Натомість вона з силою усувається і укладає його на спину.

Приємно завдавати йому болю. Рожеві очі відразу такі сумні... Ще коли Йорг марив у спеку з пневмонією, і вона робила йому ін'єкції в дратівливо круглу білу дупу — він мило і жалібно ойкав. Але терпів. І електрофорез він терпів, незважаючи на контакт, що щипає струмом. Стерпить і ацетон у вени.

Вона давала йому шанс врятуватися в іншій смерті — фліртуючи вкотре, кинула задумливий погляд на кутову шафку з барбітуратами. В одному з безглуздих коміксів, які Йорг притягав на процедури, саме було про «сироватку правди». Справжня спокуса для молодого експериментатора. Адже він хотів би дізнатися, що люди думають насправді, чи не так? Якщо прийняти такий порошок разом із найближчим другом — ви станете ще ближче… Шафка була спеціально не замкнена, і надвечір з неї зник амітал.

В понеділок Йорг прийшов знову — звичайно, живий і трохи зніяковілий. Він сам підписав вирок. Один укол паралізує його, але залишить у свідомості. А потім він почне своє перетворення на нетлінну плоть. Досконала краса вічної молодості.

Вона плакала на кухні, коли у двері зателефонували. Лотар почув її виття через стіну. Краще б він почув звуки боротьби на годину раніше... Ридаючи, вона все йому розповіла. Перед компостом нема чого соромитися. Як Йорг чомусь не захотів сьогодні виконати їхній звичний обряд і замість того, щоб тихо лежати, заломив їй руку і підім'яв під себе. Зробив те, що було дозволено нікому: сьогодні це він її трахнув. А потім пішов. Ну і нехай живе тепер без безсмертя, виродок!

Лотар тихо похитував її і бурмотів, що люди взагалі невдячні тварюки: нещодавно ось у новинах заявили, ніби Помадний убивця припинив своє полювання. А він, Лотар, може й не припинив, тільки-но зупинив тимчасово. За станом здоров'я.

Вона взяла з Лотара клятву вбити цього білястого виродка. Першої суботи травня Йорг знову прийде до неї. І тоді подивимось, хто кого. Вона оскопить його тупим іржавим секатором, відріже голову і кине псам. Перед цим, так і бути, дозволить Лотар нафарбувати голові губи і трахнути в рот. Вона розділить його тіло на шматочки не більше долоні і спустить в унітаз, тому що він не заслуговує на поховання. Вона…

Дні біжать строкатою стрічкою. У нічних кінотеатрах вона сідає спеціально за спиною у когось із рідкісних глядачів. Більшість здають нерви — і не лише через фільми Маріо Бави на екрані. Лише один із десятків досягає до кінця сеансу. Коли вмикають світло, з'ясовується, що це Люсьєн.

Вона живе цією майбутньою смертю. Іноді вона думає, що не відрізатиме йому член і кидати його псам (або як там вона збиралася), а збереже у формаліні. Іноді вона хоче зробити Йоргу лоботомію, перетворивши на слухняного зомбі-раба. Чи все-таки віддасть Лотару?

Першої суботи травня Йорг не приходить. І наступного дня теж. У гніві вона перевертає скриньку ключів — усі дублікати довірених їй за останні роки. Ключ від квартири Йорга, звісно, найбільший. У понеділок вона виявляє, що на вхідних дверях там змінили замок.

Вона сидить у барі із подругами, коли знову бачить його. За дальнім столом, поряд із гіперактивним чорнявим хлопцем — баварська, чеська, можливо, циганська кров, визначає вона, щоб відтягнути момент. Йорг не змінився, так само прозоро-безбарвний. Все такий же чудовий. Він дивиться на неї - дізнається, безглуздо либиться, поривається підвестися... В цей момент друг-циган виливає йому на джинси склянку. Йорг починає з незмінною грацією плескати — по собі, по столу, чомусь по одному…

Зіславшись на головний біль, вона швидко прощається та йде. На душі легко – вона знає, що сьогодні по-справжньому врятувала красу.