Перший день народженя в Берліні

Йорг кидає Макса на ліжко, воно пружинить, і Макс з гучним реготом підлітає на півметра вгору.

- Люблю цю хрінь! Спробуй!

Йорг застрибує слідом. Але його чомусь ліжко підкидати не хоче, тільки трохи прогинається, рипнувши ніжками. Мабуть, винний його майже центнер ваги.

— Вее, — засмучується Макс.

Вони нетерпляче роздягають одне одного. Йорг скочує з плечей Макса халат і втискається обличчям у шию, вдихає запах шкіри, а Макс розстібає його джинси.

- Капітан Берлін? - зі сміхом вказує на червоні труси.

- Спаситель світу! — підтверджує Йорг і виплутується зі штанин.

Джинси вирушають у плетене крісло до відкинутої чорної футболки. Макс запускає великі пальці йому під гумку трусів і повільно стягує їх на стегна.

— Вау, — шепоче він із якимось новим захопленням.

Йорг хоче вже пожартувати, мовляв, що ти там не бачив, але Макс робить таке, від чого дихання у Йорга перехоплює. Він згинає кисть і ковзає по його члену, що встав зап'ястям, тим місцем, де шкіра ребриста від жорстких рубців. Йорг закушує губи. Це не схоже ні на його власну долоню, ні на неї, ні навіть на рот Макса. (І тим більше, краще тієї стиглої дині та ще десятка речей, які він осквернив у свій самотній час).

- Ти ж любиш мої шрами? - посміхається Макс.

— Я всього тебе люблю, — Йорг жартівливо штурхає його в скроню і кладе на бік, у квадрат західного червоного світла. Цілує долоні, зап'ястя, ліктьовий згин із виступаючою веною, ключицю, шию під вухом… Поспішно позбавляється трусів і притискається — ближче, тісніше до оголеної шкіри, і шепоче, що Макс найпрекрасніший, такий у світі єдиний, і він дуже радий, що вони разом, і взагалі, не знає, як би жив без нього; хаотично погладжує - плечі, стегна, розсовує Максу коліна і тягне на себе, відчуваючи, як той збуджений.

- Що мені зробити?

"Я не вмію, але хочу, щоб тобі було добре, будь ласка, скажи, як".

Макс гладить його по щоці й просить:

— Зачекай секунду, — а потім лізе кудись униз і нишпорить під ліжком.

- А це навіщо? — Йорг із підозрою дивиться на сріблястий квадратик презервативу.

— Так краще, — Макс намагається розірвати упаковку.

— Якщо що, то я чистий. Я аналіз здавав.

- А я не люблю сперму в дупі, - раптом огризається Макс. — Одягай.

Йорг мовчить. По правді, він тільки зараз подумав, що саме вони робитимуть.

— Одягай, а то бичачий ціп'як за хер вкусить! — рже Макс й кидає в нього, блискучий квадрат прилипає до грудей, і Йорг теж ірже:

- Тоні Старк!

- Людина без костюма!

Йорг зображує супергеройський розбіг у межах ліжка, кидається на Макса і душить в обіймах:

- Вибач! Вибач мене будь ласка…

— Гаразд, місцями залізна людина, — Макс оглядається в пошуках презервативу, але той уже загубився десь у подушках. - Ох.

Він перевішується через край і витягає з-під ліжка цілу різнобарвну стрічку. Йорг мимоволі згадує гірлянди кислотних шипучок, втім, Макс має інші іграшки. Він відриває два крайні, неоново-сині та червоні:

— Ти за джедаєв чи Імперію?

- Я за Йоду, - Йорг поглядом вказує на наступний, зелений.

— Облишмо для Вольфа, — пирхає Макс. - Йому буде вчасно. О, а чорний це Дарт Вейдер! Схрестимо наші мечі!

— Він мав червоний, до речі.

- Пхех! Господи, що ми робимо... - Макс закочує очі.

А Йорг береться за синій.

***

- Гей! Дірк, стривай!

Але той бадьоро чухає вздовж траси Гамбург-Берлін. Гостроносі черевики побіліли від пилу. Сонце хилиться до заходу сонця, цикади співають, якийсь заводик димить на горизонті. Дірк божеволіє.

- Хуссі нас втратить! - кричить Ян. - Вже втратив!

Цієї хвилини ззаду з'являється фура. Дірк вискакує на дорогу і махає обома руками, як матрос корабля, що гине. З протяжним гудком машина забирає вліво на зустрічну смугу і проноситься повз, дивом не зачепивши фігурку в косусі.

— Ти вже зовсім? — репетує Ян, наздоганяючи його, і тягає на узбіччя.

Дірк весь білий, і не лише від пилу. Стислі губи тремтять. Ян дивиться на нього, розриваючись між бажанням поцілувати й потиличника. Також ще, носферату знайшовся. Undead недороблений…

- Наступний точно зупиниться, - здавленим голосом каже Дірк.

І припускає знову.

***

Йорг розкочує зелену гумку, тягне, але раптом латекс світліє до прозорості і розлазиться.

- Вже другий! Чорт.

Макс дивиться на нього дивним поглядом, що оцінює. Немов на ласу страву, від якої алергія.

— А ти ж реально великий.

— Я вгодований, — хмикає Йорг. - Або як там...

- Я зараз про твій член.

Йорг мимоволі присідає — але скромно перекладає тему:

— Руки також. І криві причому.

- Гаразд, - Макс невесело посміхається. — Треба буде просто змащення більше. Бо пам'ятаєш, як у фільмі «Анальна тріщина»?

— Це де ще прибульці полізли?

— Ні, то було в «Вогняних надрах».

Правду кажучи, у Йорга голова вже кругом. Чи міг він учора в цей час подумати, що сидітиме з найкращим другом у шикарній квартирі, повній дивних картин і тортур, й обговорюватиме технологію жопного траху?

Макс надриває зубами червону упаковку. І раптом обличчя його осяє.

- Хочеш, покажу трюк? - по-розбійницьки посміхається він і засовує червоний кружок собі в рот.

Йорга ніби ошпарює. Перед очима миттю картинка з фільму, який вони дивилися взимку — там дівка так робила, одягала без рук, тільки було видно, що склейка. Невже Макс теж уміє?

Макс глибоко вдихає через ніс, нахиляється над Йоргом і раптом починає кашляти. Червона латексна мова вилітає з рота як пищалка і змотується назад, Макс сміється і знову кашляє з сиплим «ф'ю! фью!». Це якийсь довбаний сюрреалізм. Йорг корчиться від сміху так, що зводить живіт.

- Ф'ю!

— Випускай… його. Ааа! - реве Йорг. - Ти ж подавишся!

- Ф'ю, - не погоджується Макс.

Йорг тихо підвиває, дивлячись як Макс швидко надує цілком пристойну кульку - з таких (може, трохи тонше) у парках крутять собачок. Він лунає в метр завдовжки, а потім, з хрускотом вирвавшись із рота, починає гасати по кімнаті, видаючи непристойні звуки. Макс скиглить, уткнувшись Йоргу в живіт:

— Фокус… не вдався…

- Ти впевнений?..

Кулька з пирханням робить коло пошани по кімнаті і вилітає у вікно.

З півхвилини вони мовчать і намагаються перепочити. Нарешті Йорг каже:

— Тобі ж боляче, мабуть.

- Я люблю, коли мені боляче, - відрізає Макс.

- А я ні, - Йорг нервово береться за черговий, чорний.

Макс знову перевішується через край і витягує велику прозору сумку, повну строкатих предметів.

- Так-с!

- А що це?

— Моя спадщина! Вольф відокремив мені феод, — бадьоро заявляє Макс й перевертає сумку.

На ліжку утворюється мальовничий натюрморт із півдюжини тюбиків, трьох штучних членів, великої чорної груші, пачки рукавичок, якихось залізок та дитячих дзиґ. З деяким полегшенням Йорг дізнається серед цього вібромасажер для шиї — хоч щось зрозуміле. У мами такий самий.

— Бананчик, жуйка, знеболювання та привіт від інквізиції — мастило з кайенським перцем!

- А це навіщо? - Йорг чіпає скляну юлу. Дуже непрактична, мабуть, іграшка.

— Щоб добре підготуватись і прийняти такого великого хлопця, як ти, — усміхається Макс і потирає склянку об щоку.

Йорг розуміє, що жарти про непритомність від стояка — не такі вже жарти.

- І ти... ти все це пробував? - "На собі? В собі?"

— Поки що ні, — спокійно каже Макс. — А, тільки цей, — і дістає з рябої гірки вельми натуралістичний муляж.

"Покажи, як", - хоче сказати Йорг, але ні, це занадто, він ніколи так не зможе; а Макс підносить штучний член до губ на зразок мікрофона і як ні в чому не бувало мовить:

— З вами передача «Молоді мізки»! Сьогодні ми вчимося взаємодії з потенційним роботодавцем.

— Чорт, я вигадав зараз, як можна зняти ампутацію, — перебиває Йорг. — І кров така прись! Прись!

- Так! — миттю спалахує Макс і хапає чорну спринцівку. — Канібальська кастрація!

В одну хвилину у них народжується план, як зняти епічну сцену:

- Треба трохи підрізати, щоб легше кусати!

- Так. А дівка зубами дорве.

— І ззаду я фих-фих-фих такий кетчупом!

— Ми маємо це зробити! — Йорг б'є себе по коліна. - Давай ...

Він хоче сказати "завтра ж", але батько... Але завод...

- Так. Давай уже нарешті! - усміхається Макс і відкладає майбутній реквізит.

— Ну, де чорний? — стогне Йорг. - Я його втратив!

— І перший теж...

- О ні.

— Гаразд, — каже Макс. — До біса їх. Хочу тебе так.

***

Ніколаус витирає пензель й знімає фартух. Давно так добре не працював. Баварський пейзаж переливається золотом і кіновар'ю — немов віконце у рідні краї. Навіть продавати шкода.

— Що, цукераїд клишоногий? — Ніколаус тріпає ведмедя по загривку. — Ходімо культурно просвічуватися?

Але замість «Молодих мізків» сьогодні як на зло поставили новини.

«З причин, що не залежать від керівництва каналу, спеціальний випуск молодіжної вікторини переноситься на невизначений термін, — гугнявить диктор з великими бровами. — А поки що: дивне сказ кіз вразило вже третє фермерське господарство на Ванзі…»

***

Макс витягується на спині, і Йорг лягає зверху, спираючись на лікті. Серце, здається, ось-ось проломить ребра. Він взагалі вперше у житті — зверху. Із дівчатами так ніколи не було. Мабуть, вони боялися, що він їх розчавить.

Макс поплив. Він ніби тут і не тут одночасно, очі потемніли й волого блищать. Ну Йорг точно його не розчавить?..

- Давай.

— Я… правда не знаю, як треба, — зізнається Йорг.

Він чекає, що Макс зараз розсміяється, видасть щось у дусі: «Ти два роки вчишся на дизайнера, й жодного разу не був із хлопцем?!» Або: «Дився купу порнухи і не знаєш — як?..»

Але Макс коротко каже:

- Я покажу.

Він розсовує коліна. Йорг трохи піднімається, і Макс, сміючись, охоплює його боки, схрещує щиколотки на попереку... Йорга ніби прошиває швидкою електричною судомою. Він розуміє, який Макс зараз розкритий під ним. Який беззахисний. І як далеко він може зайти.

Йорг коситься на жовтий тюбик, а потім обережно випростується. Макс лежить з абсолютно неповторним виразом, середнім між «роби зі мною що завгодно» та «хороша погода, чи не так?». Його член стоїть кременем, так що прилягає вже до живота. Гарний, темний, трохи хилився праворуч. Гарна погода, чи не так?

Щоб ще раз відчути цей судомний електрозахват, Йорг бере Макса під коліна, розводить трохи ширше. Швидко цілує з внутрішньої сторони стегон: пара синців, вчорашній поріз (тихий смішок), але Йоргу хочеться більше, і він згинає його навпіл, закинувши кісточки собі на плечі, лягає.

- Дідько, як боляче, - швидко каже Макс.

Йорг застигає. Але він навіть не почав…

— Пробач, — стогне Макс, і Йорг скочується з нього.

- Що таке?

- Спина! - Макс опускає ноги, і справді, в попереку в нього голосно клацає.

- Це тому, що я штовхнув тебе, так? Весною? Пам'ятаєш, на тумбочку?

- Не знаю. Ай, - Макс кривиться. — Ну, я і дід старий, звичайно…

— І ти ще мене тягав!

— Та в мене… іноді буває, — усміхається Макс і знову шипить: — Чорт! Щас вправлю.

Він стає рачки і по-котячому вигинається, поки в хребті щось не хрумтить.

— Продовжуємо веселощі.

— Але…

— Все одно хочу тебе, хочу твої пальці. Змасти мене, — Макс витягає з рябчатої купи пачку з блискучою квадратною долонею.

Йорг повільно натягує рукавичку на праву руку. Чорний латекс приємно охоплює шкіру, і ось він не рветься. Макс стоїть, упершись чолом у схрещені зап'ястя, і трохи тремтить.

І тут у Йорга з'являється ідея. Він знаходить серед тюбиків синій з срібною блискавкою і щедро видавлює на долоню. Це буде найдурніший жарт у його житті. Але інакше він просто не може.

— Не більше двох, добре? — Зуби у Макса тихенько стукають.

Йорг погоджуюче мугикає. І починає кругами втирати охолоджувальне мастило йому в поперек. Але він узяв надто багато, і тому розганяє прозорий гель від хресця до самих лопаток, по всій нерівній, як пральна дошка, тремтячій спині. Пахне лижним курортом.

- Емм ... Ну як? — Йорг скочує рукавичку.

- А знаєш, допомогло! - захоплюється Макс. - Тепер не болить. Їжак, ти геній.

Йорг скромно приймає похвалу. Він до останнього не був певен, може, варто було б використовувати з перцем?

— …Взагалі віднялася, я професор Ксав'є нахрен! А зараз не дивись, будь ласка, — просить Макс і бере тюбик із агресивним бананом.

Йорг слухняно заплющує очі і відвертається. Звук мастила, що видавлюється, коротке зітхання крізь зуби.

- Дякуємо. І ляж на спину, гаразд?..

- Звичайно.

Макс сідає на Йорга, немов восени, коли вони жартома билися, кістлявий і колкий. (І як у людині може бути стільки кісток?..) Треба посунутися зовсім трохи назад, але чомусь вона зволікає.

- Ти такий гарний, - шепоче Йорг. Серце знову заходиться. Він кладе долоні Максу на стегна, погладжує та стискає.

Макс посміхається і однією рукою прикриває свій член, а іншу химерно-сором'язливим жестом, як перелякана німфа, підносить до кістлявих грудей.

— Чи гарніше її?

— Незрівнянно, — відповідає дипломатичний Йорг.

Хоча зараз він упевнений, що Макс — найпрекрасніший у світі. Губи припухли від поцілунків, а шию та плечі заливає червоний на смаглявій шкірі рум'янець. Потемнілі очі лукаво блищать.

— Почухаєш мені між лопатками? - І знову сміх. Він крутиться і трохи піднімається, дражнячи — або просто поки не наважуючись.

Йорг пересуває руки Максу на пояс, щоб допомогти нарешті опуститися на нього по-справжньому: дуже повільно та поступово, міліметр за міліметром. І боляче не буде. Він уже уявляє, який Макс гарячий усередині, як він стисне губи, приймаючи його, і як сам стиснеться.

- Зараз, - шепоче Йорг.

Долоні зісковзують до самих пахв. Макс здіймається з гучним вереском, а потім валиться горілиць і б'ється в смішній істериці.

— Ой… пробач… — стогне він. — О-ох…

І Йорг теж стогне. Від горя.

— Я боюся… ох… лоскоту…

— Я зрозумів, — похмуро каже Йорг.

— Чому ми не можемо просто потрахатись?.. — Макс б'є себе кулаком у живіт. - Чому?!

- Тихо, тихо, - Йорг ловить його руку. - Хочеш, не будемо сьогодні?

- Ні, будемо, - очі Макса горять похмурою рішучістю.

***

Вольфганг ніколи не почував себе таким впевненим і спокійним, як за кермом викраденого шевроле дорогою до бельгійського кордону.

«…Пітера Фалька виявився викрадений ліхтарик. Збитки оцінюються приблизно в тисячу марок…» — бурмоче радіо, перериваючись через слово на якийсь картовий шансон.

Машину вони взяли у прокаті, але явно не встигнуть повернути до півночі. Вольфганг веде, Бойс - на місці смертника, поруч, і його пошкоджена ліва кисть спокійно лежить на панелі приладів. Вольфганг зі світлою заздрістю думає, як у людині може бути стільки античної, безсмертної краси. А якщо в ньому тепер теж є, хоч саму крапельку?

***

Йорг змочує пальці слиною і проводить вологу лінію по стегну Макса, гладить трохи припухлий поріз.

- Я почну?

- Так, - киває Макс і глухо покашлює. Він лежить на правому боці, дрібно тремтячи, незважаючи на спеку і накинуте покривало.

Йорг цілує Макса в потилицю, а потім притискається до спини і ковзає членом між зрушеними стегнами. Проміжок там такий вузький, а шкіра дуже ніжна; і Макс, який довірився, тихий, його, — від усього це голова йде кругом, і Йорг цілує Макса в шию, прихоплюючи губами хребці, що виступають, і штовхається йому між ніг. І цілком можливо, що саме так і поводяться найкращі друзі.

Хочеться бути ближчим, хочеться більше, хочеться зробити Максу теж приємно. Йорг витягає руку, щоб просунути її Максу під головою і скрикує від болю.

- Що таке? - Макс злякано обертається.

Але Йорг у відповідь тільки сміється крізь сльози. Тепер у нього закололо у боці. Нижнє праве ребро погано прогинається. Мабуть, тріснуло від учорашнього падіння надвір. Чи тільки здалося?

- Я теж дід. Мої кістки…

- Господи!

І якщо є у світі страждання, то це воно. Закривши обличчя руками, вони розповзаються по різних кутках ліжка, здригаючись від сорому і туги.

Тикає на стінці годинник, вулицею проходить з веселим шумом компанія. Йорг запитує:

- А ти хочеш цього?

— Не знаю, — тихо каже Макс.

- І я не хочу. Якось лячно, вибач.

— А я думав… Чорт! — Макс підкидається і дивиться з усмішкою: — Цілий рік!.. Майже рік ти мене затискав…

- Та я так, - Йорг смикає плечем. — Як би не дуже з цієї частини.

— А може, ти спиш і бачиш, як мене натягти!

— Ну, я на кшталт жартував.

— А навіщо ти зараз…

— То я думав, тобі це треба! Я думав, що ти хочеш!

- Ну нахер, - Макс гидливо відмахується. — Я, взагалі-то, не жопушник.

- Так. І я, – підтверджує Йорг. - До біса.

- Так.

- Так.

- І якщо чесно, це пиздець як боляче, - каже Макс.

- Давай як завжди?

- Давай!

І вони полегшено беруть один одного за прутні

***

Темпельхоф відкладає недочищену картоплину і тривожно дивиться у вікно на багряну стіну сусіднього будинку.

— У Макса з Йоргом все гаразд, — запевняє Ніколаус. — Ану не сачкуй!

Ведмедик з незадоволеним бурчанням продовжує зрізати кігтем спіраль шкірки.

***

Йорг стискає зуби - дотик Макса в першу секунду відгукується болем.

— Ахах, ти взагалі пересох, — ірже Макс і видавлює на руку жменю мастила: — Ніхто не чекав іспанської інквізиції!

Але гель пахне зовсім не перцем, а жуйкою, приємно прохолодний та щільний. Вони лежать навпроти одного, тільки тепер Йорг на лівому боці — там начебто немає переломів. Макс пестить його, вміло і швидко, Йорг закидає голову, ловить ротом повітря, - все тіло як під струмом, і думок немає, залишилися тільки знайоме почуття натягнутої струни і гул серця у вухах. Він хоче рухати долонею в тому ж ритмі, що Макс, але руки слабшають, пальці на ногах підтискаються, а потім його прошиває швидким, болючим задоволенням.

— Їбати… — стогне Йорг. — Ти… як ти це робиш…

Макс тільки посміхається, і Йорг теж усміхається, важко припавши до його липких від поту грудей.

- А ти…

- Нічого, - киває Макс.

Але Йорг повинен зробити жест у відповідь, так би мовити. Зібравшись із силами, він починає ритмічно рухати кулаком. Хочеться говорити Максу найніжніші речі, але всі слова знову кудись поділися, і Йорг просто запитує:

- Так норма?

— Мм... майже...

- Що мені зробити? Швидше?

- Придуши мене, - раптом просить Макс.

- Що?.. - Йорг застигає. - Навіщо?

— Стисни мою шию, — і очі Макса серйозні як ніколи.

«Це що, одна з ваших ігор?» — але Йорг слухняно охоплює горло Макса лівою долонею, а правою продовжує швидкі, грубуваті, мабуть, рухи.

У першу секунду Макс блідне, навіть крізь засмагу, а потім його обличчя та груди густо заливає червоним. Йоргу страшно, він послаблює захоплення. Видих. Вдих.

- Давай! - І він стискає знову.

Здається Максу все подобається. По-своєму подобається. Він вигинається і беззвучно хрипить, хапається за простирадло, — раптом Йорг бачить у його очах ту ж радість і торжество, що й у квітні. У передпокої, коли Йорг душив його.

Видих-вдих. Йорг стискає пальці - а потім не витримує:

- Вибач, я так не можу! — і починає покривати шию Макса квапливими поцілунками. Він справді так не може, адже він, напевно, жартував, коли притискав його до вхідних дверей у квартирі батьків, не знав що творить, він не хотів і не хоче — так. Йорг спускається нижче, швидко цілує груди в нерівних плямах рум'янцю, чмокає навіщось пупок.

- Ти що хворий?! - сичить Макс.

Йорг торкається його члена губами, якомога ніжніше, треться щокою — а потім бере до рота. Солонуватий смак чужого мастила на подив не здається огидним, Йорг дрібно, лоскітно ковтає кілька разів. Макс шумно видихає і стогне, каже щось, але Йорг не чує. Він вилизує його, проводить язиком вздовж виступаючих вен, неглибоко, швидко заковтує («Каннібальська кастрація!»), погладжує яйця , злегка натискає за ними, і чорт забирай, ніколи ще він не відчував себе так спокійно і правильно, як рачки і з членом Макса у роті.

Макс мотає головою, притискає зап'ястя до губ.

Рот наповнюється солоним, гарячим, і Йорг в першу секунду чомусь думає про кров, і тільки потім розуміє, що саме сталося. Макс тремтячою рукою тягнеться до пачки серветок, витягує відразу три, і Йорг спльовує в білу грудку. Але не встигає він витерти рота, Макс притягує його до себе і цілує. І це є щастя.

А потім Макс встромляється йому в груди, і мокрі вії лоскочуть шкіру. Йорг гладить його по волоссю, по тугим кумедним кучерям, але дражнити Макса зовсім не хочеться, хай би він вкрав хоч цілий табун. І виводок білих діточок на додачу.

Напевно, минає хвилин п'ять, Йорг не дуже зараз у ладах із земним часом. Так і лежати б цілу вічність, але стає холоднувато. Йорг накидає на них покривало, і Макс киває:

- Дякую.

Йорг цілує його в скроню.

— Я тебе кохаю, — і він готовий сказати це ще сотню разів; даремно раніше він думав, що такі слова дуже швидко зношуються: - Я кохаю тебе, - і ось Йорг це повторив, а його почуття робилися лише сильнішими.

Макс міцно обіймає його, і смішно боднувши, вилазить із ліжка:

- Я скоро повернусь.

Йорг встигає спіймати його за руку, цілує гарячі пальці - так би й не відпускав, але Макс сміється і йде, перестрибуючи через полотно. З ванни доноситься звук води, гуде кран. Потім шарудить душ.

Він споглядає вузьку багряну смугу біля самотньої шафи. На годинник якось ліньки. Все одно часу більше не буде. У біблійному значенні.

«І ти більше не гратимеш з братом, — думає він. — А твої… межі осягатимемо разом».

На кухні коротко брякає скло, і незабаром у дверях з'являється Макс — у краплях води і з чимось затиснутим в обох кулаках.

— У правому чи лівому?

Йорг сміється:

— У лівому, — завжди чомусь любив цей бік. Хоча й не завжди розрізняв.

Макс, скорчивши підступну гримасу, зникає. Йорг ліниво думає, що він там заготовив. Трохи соромно — але що, якщо Макс вирішив спробувати… ну, те, що сьогодні не вийшло. І зараз готує себе з якимось гелем з ванної шафки. Чорт ... Від подібних картинок серце болісно здригається (і що вже говорити про злегка натертий член).

— Лови, — Макс плюхається на ліжко і вручає Йоргу склянку. У ньому вина на третину, а у Макса ще менше – напевно, на чверть. Це нечесно, Йорг хоче помінятися і вже тягне руку, але Макс спритно усувається.

- За тебе, - і в два ковтки випиває свій.

Йорг теж губить. Мабуть, не треба було залишати «подихати», бо вино явно зіпсувалося — тепер гірчить, чи що, і мовою дивний присмак. Але це не важливо. І він залпом допиває склянку. З Максом будь-яке вино — найпрекрасніше у світі.

- Та ти мокрий весь, - сміється Йорг і намагається торкнутися його плеча, але рука чомусь не слухається, падає на покривало.

Макс сумно посміхається. Йорг ніколи ще не бачив його таким сумним і таким спокійним. Він забирається на ліжко і скручується в Йорга в ногах, підтягнувши коліна до живота.

- Що відбувається? — Голова паморочиться, грати ліжка раптом боляче б'є по потилиці.

- Зараз ти міцно заснеш, - усміхається Макс. - А я помру. Правда ,класно?

***

— Угамуйся вже! — гаркає Ніколаус, але Темпельхоф продовжує кругами гасати по кухні, збиваючи каструлі та чашки. Зі столу на мийку, як сіра блискавка, потім на буфет, застрибує на підвіконня і тривожно дивиться у вікно.

- Стій!

Темпельхоф підбігає, заглядає в обличчя, знизу нагору, але Ніколаус відвертається. Тоді ведмежа вистачає його за штанину і тягне до дверей.

«Випусти мене! Ходімо! Відкрий! Вони правда в біді! Треба поквапитися! — кричать перелякані рвані думки.

- Ах ти дрібний паршивець! — Ніколаус швидко нахиляється до подряпаної гомілки. Домашні штани вспороти, немов бритвою. Він замахується, щоб шльопнути зухвалу волохату дупу, Темпельхоф відскакує в коридор...

А потім, взявши розбіг, викидається у відчинене вікно.