Перший день народженя в Берліні

Ніколаус кидається до вікна. Темпельхоф лежить на бруківці, і з живота, що лопнув по шву, поштовхами лізе вата. Кігтисті лапки безсило тремтять. Це агонія.

— Господь всемогутній, — богохульює Ніколаус. Він ніколи не бачив, як вмирають плюшеві ведмеді.

Цієї секунди з-за рогу вирулює мопед, з гучним ревом летить… Ніколаус заплющується. Коли він розплющує очі, під вікном лежать вже дві половинки ведмедя. Верхня та нижня.

***

Йорг намагається підвестися, але ноги більше не слухаються. Перед очима чорніє, він хилиться вперед, схопившись за Макса й валиться з ліжка.

«Що означає: помреш?..»

У порожнечі немає верху та низу, немає повітря та часу теж. Там немає страху, кохання, немає Макса. Йорг пливе у теплих утробних водах.

Раптом йому стає шкода до сліз своє смертне тіло. Адже стільки старань вкладено! Мати з батьком одного разу пересилили огиду й лінощі, щоб це породити, годували свининою з бобами і записали в секцію таеквондо. Він щодня віджимав по сотні разів, обливався холодною водою і навіть до зубного ходив. А тепер все пропаде задарма?

Правий бік пронизує болем, і свідомість раптом повертається. Йорг корчиться на підлозі, притиснувши долоні до зламаного ребра. Біль бадьорить, як казав Макс, і звідкись з'являються сили. Йорг бреде, наступаючи на полотна, виповзає на кухню, а потім його рве червоним у раковину. У роті їдка хімозна гіркота, він вмикає воду, намагається пити, зачерпуючи жменею, нарешті знаходить склянку. Його вивертає ще раз. Без жодних зусиль, просто від страху.

Тяжко впавши на підлогу, Йорг відкриває духовку. І бачить, що вугілля там більше нема.

***

Ніколаус укладає останки Темпельхофа на кухонний стіл. Чорні очі згасли, вата відсиріла, наче охолола. З живота стирчить розчавлена цукерка.

Він так хотів щось сказати… У Ніколауса серце стискається від сорому. Може, ведмежа мав рацію? І він набирає номер Вольфганга.

***

Йорг похитуючись повертається до кімнати. Горлодере, наче пропустив крізь себе половину міського водопроводу. Макс лежить, так само підтягнувши коліна до грудей, Йорг спішно нахиляється і розуміє, що Макс не дихає. Зовсім.

Він ривком перевертає його на спину, прикладає вухо до грудей. Якийсь залишковий, тихий тремтіння. Дихання немає. Це схоже на фарс, на дитячу гру в лікаря, але Йорг відтягує Максу ліву повіку. Заскляне, нерухоме око з голчасто-вузькою зіницею.

Йорг реве і б'є Макса в плече. Це не може бути правдою, не можна так! Все ж було добре! Він намагається вдихати Максу повітря у легені, тисне на груди, але тільки проминає, здається, ребра.

- Давай! Дихай, недоумок! - і знову тисне, але Макс бовтається під руками, як велика безвільна лялька.

Йорг вистачає телефон, набирає номер швидкої — в трубці глуха підводна тиша.

***

У Вольфганга не беруть, Ніколаус похитавши головою вішає слухавку. У цієї парочки є справи важливіші. Якщо вони взагалі сьогодні вдома. Отже, головна проблема — ведмідь.

Темпельхоф розпластався на кухні, тихий і мертвий. Ніколаус чіпає пазуристу лапку. Холодна. А потім, зітхнувши, йде до кімнати за нитками та голкою.

Він видирає брудну вату, дістає старі трюфелі. Навіть якщо нічого не вийде, він хоче, щоб Темпельхоф був гарним. І товстеньким, можна навіть товстішим ніж раніше. І Ніколаус щедро набиває його живіт карамельками, тягучками, і нарешті вкладає зверху золотистий горіх.

***

- Вставай! — репетує Йорг і тормошує Макса, б'є по щоках. Марно. Той лежить блідий, з застиглою легкою посмішкою. Тепер навіки заспокоївся.

Ніщо у світі не змінилося, і сонце так само байдуже продовжує хилитися до заходу сонця. Жодних ефектів — дощу, грому, позачергового нового ранку.

Адже непритомних ще обливають водою. Рідина. Йорг хапає зі столу одну з баночок, виплескує на Макса, — яскраво-синій бризкає на простирадлі; Йорг кричить і запускає в стіну інший, з чорнилом, третім, і бронзова пудра розсипається чарівним фонтаном, перетворюючи тіло Макса на мозаїку, картину, шедевр...

І раптом Йорг згадує мистецтво. "Смертельна доза". Коробка десь на дивані, і Йорг із тріском скаче по полотнах. Відламує шийку ампули та обережно, до краплі наповнює шприц адреналіном. Лише один шанс, і не можна його втратити. Як шкода, що він у житті колов лише диван.

Йорг уже заносить голку над серцем Макса, приміряється, але відкладає шприц. Обертає його зап'ястя простирадлом і туго обмотує сірою стрічкою. Сідає на ноги, надійно фіксуючи, а потім з розмаху б'є шприцом, чомусь у живіт.

Наступної секунди його підкидає на півметра вгору, Йорг ледве встигає висмикнути голку. Макс вигинається так, що в хребті щось хрумтить, і починає з виєм битися в конвульсіях, як одержимий. Або воскресений проти волі мертвий. Очі розплющуються, страшні, темні. Крик розноситься вулицею, і ось під вікнами вже пиляє сигналізація.

Йорг відповзає в кут ліжка і дивиться, затиснувши вуха і скорчившись. Макс у три потужні рухи відламує спинку, стрічка зі свистом виривається з кріплень і б'є його по плечу.

- Ай! - обурюється Макс. - Боляче!

Йорг заглядає йому в обличчя, але Макс не впізнає:

- Вольфганг! - І штовхає Йорга коліном у груди. - Вольфганг!

А потім у судомі падає на підлогу і котиться по білих квадратах, залишаючи синьо-золотий слід.

***

Далеко попереду вже видно прикордонний пост — розсип бетонних будиночків і шлагбаум, що перекриває дорогу. Вольфганг посміхається цій бюрократичній дурості — шлагбаум у чистому полі, але швидкість зменшує. А потім обертається до Бойса.

І одного погляду достатньо, щоб утиснути педаль в підлогу.

***

Йорг мчить на кухню, набирає склянку, а потім і цілу каструльку води. Коли він повертається, Макс сидить на підлозі біля ліжка, як худа синя химера, і швидко гойдається.

- Пий, - Йорг сує йому в руки склянку.

— Папір… Там… целюлоза…

Йорг простежує напрям погляду – і розуміє. На столі під купкою паперів причаїлася розпочата пачка мікроцелюлози. Струнка жінка обіцяє схуднення до негативних величин. Йорг розриває їй голову і висипає третину пігулок на долоню, запиває прямо з каструлі — і бачить, що Макс не доторкнувся до своєї склянки, тільки розхлюпав.

- Гей! Пий давай.

Макс мотає головою і глухо кашляє, і тоді Йорг опускається перед ним навпочіпки, як перед дитиною.

- У тебе отруєння. Потрібно очистити шлунок.

- Не треба.

Йорг, крикнувши, відбирає склянку, притискає Максу до рота, скло б'ється об стиснуті зуби.

- Давай!

Макс у відповідь тільки булькає, вода ллється на груди у розлученнях синього кольору. Його знову трусить, мабуть, зараз у його спідболі діє адреналін.

- Жваво випив, а потім пальці в рот!

- Не можу, - знущається Макс. — Ти ж заборонив мені блювати.

Йорг у розпачі вчепляється у волосся. Макс помре, Макс помре, Макс помре в нього на очах.

Залишився один варіант.

- Доведеться тоді промивати, - Йорг підходить до дивана, де розкладено весь арсенал Вольфганга. - Яку треба?

Макс застигає, а потім частить:

- Тут потрібної немає, я не знаю, де... Ааа, це не та! Йоргу, не смій!

Йорг спеціально вибирає товсту чорну трубку і загрозливо вражає нею, як гадюкою:

- Ну? Або сам.

- Ні, - надимається Макс, і раптом починає валитися на бік. Це знову вступають барбітурати.

— Знаєш, що я тобі скажу, — карбує Йорг. - Я збрехав. Я тебе не люблю. І ніколи не любив. Просто хотів виїбати тебе в всі дірки. Натягнути як дівку. А потім розповісти всім, яка ти шкура.

Але Макс, звісно, не вірить – і не лякається.

— Їжачку, ну що за слова… Фу.

І не блює! Де птеродактиль, ведмідь… годзила, старший брат, що повернувся, нарешті?!

І тоді Йорг сам засовує йому пальці до рота. Макс, на диво, не пручається. Він м'яко лиже долоню і пропускає вказівний і безіменний у горло. Блювотний рефлекс відсутній начисто. А найгірше, у Йорга починає вставати - від цієї гарячої порожнечі, і від очей Макса з нерівними, як у Девіда Боуї, зіницями.

- Ну досить. Пішли, - він вивільняє руку і киває у бік ванної кімнати. Макс з усмішкою хитає головою, і тоді Йорг, озвірівши, на розмах лупить його чорною трубкою:

- Ще секунда, і вона увійде з торця!

В очах Макса спалахує вогник інтересу.

***

Ніколаус підпирає двері ванни — собою, а потім, спритно, дотягується до табурету. Разом із опудалом пінгвінчика та стійкою для взуття вийшла хоч якась барикада.

Шив він довго, з'єднуючи половинки волохатого тіла, двічі вколов палець. І тільки-но зробив останній стібок, Темпельхоф здригнувся, оживаючи, і метнувся до виходу з квартири так, що килим задимився. Але пішов недалеко. На чорних дверях тепер порядна вм'ятина, а оглушений ведмідь скаче і біситься у ванній. Ніколаусу здається, він став набагато сильнішим. Звичайно — з огляду на кількість цукерок у животі.

***

Йорг набирає на кухні п'ятилітрову каструлю холодної води. У кімнаті б'ється Макс, прив'язаний до рами ліжка.

— Їжачку, боляче! Ти усі суглоби мені вивернув!

- Це ж добре, - бурмотить Йорг під ніс. — «Біль бадьорить» так?

Як на зло, Йорг мало що пам'ятає з тієї обірваної лекції в шаразі, коли їм намагалися розповісти про порятунок тих, хто отруївся. Ботулізм, воронячі ягоди та сифонні клізми… А з транками як? Доведеться діяти за аналогією.

Він ставить каструлю на край ліжка (Макс відразу намагається зіпхнути на підлогу, але не дотягується). Бере трубку, щоправда, тонше, і прикручує до неї лійку.

- Відкривай рота.

- Вольф! Вольф!

— Чи в тебе зуби зайві?

- Вольф!

***

Вольфганг стискає зуби - а потім не витримує і кричить від захоплення, і страху, і від задоволення теж (хоча це, звичайно, й поганий тон, але іноді можна).

Вони летять на шаленій швидкості. Лівою рукою Вольфганг намертво вчепився в кермо, а правою тисне, тисне на сиву потилицю Бойса, змушуючи взяти глибше, скидає стегна, підвівшись на педалі газу немов на стремені.

Йому ніколи в житті не було так добре. Пам'ятається, з Максом ще у Вольфсбурзі на старій викраденій тачці таранили стрімку стінку кар'єру. Але це зовсім інший клас. Масштаб. І Вольфганг почувається майже святим, привілейованим як китайський імператор. Безсмертним.

Чоловік у сірій формі махає руками, потім відстрибує на узбіччя, в поле, що пожухло. Машина з хрускотом обламує шлагбаум, проноситься маленьким селищем і грузне в дбайливо розкладених шипованих стрічках.

***

Йорг похитує Макса на руках, гладить по голові, по тремтячих плечах. Обережно натискає на діафрагму і отримує порцію рожевої води собі на ногу. Інакше рожевої, з прожилками — вино вилилося ще в перші рази, отже…

— Ти мені щось порвав! — стогне Макс, і його знову нудить.

Йорг двічі промив його - для швидкості на підлогу, потім здогадався принести таз (третій, четвертий). По знеболювальному мастилу в горло увійшло як по маслу. Макс майже вже не чинив опір. Тепер зате закапризував.

— Не чіпай мене, — бурчить він і відштовхує Йорга. Значить, небезпека минула?

Йорг чухменить його по голові і простягає повну склянку:

— Цей та ще пару. Пий, а сам нервово продовжує прибирання. Полотна як талі крижини плавають у рожевій калюжі. Йорг збирає її ганчіркою, яка ще зранку була пухнастим халатом.

- Пий!

Макс відпиває ковток і блює на ліжко повз таз. Йорг запекло вичавлює ганчірку у відро.

- Ще пий.

— Їжак, віднеси мене у ванну.

— Сам дійдеш, — огризається Йорг. — Тобі корисно рухатися.

— Будьла… — Макс перегинається навпіл і виплескує на свіжовимиту підлогу чергову порцію. Йорг і не думав, що так багато залив.

— Гаразд, пішли, — він обережно допомагає Максу підвестися і дає спертися на своє плече. - Ось так…

Макс тремтить, як перелякана дитина. Голова гаряча, а руки чомусь крижані. Повільно, між розсунутими полотнами вони проходять до дверей ванної. Йорг допомагає Максу опуститися навколішки перед унітазом.

— Я просив «у ванну», — примхливо надимається Макс. — Не можу пхати обличчя туди, де ссут.

Цієї секунди його знову скручує, і білий пухнастий килимок покривається тяжами крові.

***

Йорг збирає полотна у стос біля стіни. Лише з десяток тих, що були по краях, зберегли свою білизну. Інші заляпані чорною, синьою, бронзовою фарбою, залиті кров'ю та блюванням. Там, де Макс катався в конвульсіях, видно контури тіла. Йорг елегічно відзначає дуже точний відбиток лівого вуха. Але більше просто абстрактних плям та бруду. Цікаво, чи вийде до ранку по-швидкому все зафарбувати білилами?

Якби це мало якесь значення.

Максу знову гірше. І хоча Йорг дав йому всю целюлозу, що залишилася, це не допомагає. Здається, отрута продовжує діяти: дихання у Макса все рідше, а ноги зовсім холодні. Він лежить, підтягнувши коліна до живота, і тихо плаче. Але від швидкої наполегливо відмовляється. Годзіллі сльози. Нарешті, збирається з силами і шепоче:

— Їжачку, я маю тобі сказати дещо… Я нікому раніше… щоб зовсім, до кінця…

Йорг закочує очі:

— Та я вже зрозумів про тебе з братом. Ну, буває, шо.

— Ні, інше… Зовсім, — Макс глухо кашляє, у горлі клекоче.

— Помовч краще. Бережи сили.

— Про всяких… кадаврів… Йоргу! - просить Макс шкода, моляче, і той зітхаючи, сідає на край ліжка.

— Щоб ти знав… Як все відбувається… Треба… знайти оболонку. Ну як ти ведмедя. Змінити її під потреби.

- Як Арнольд, - хмикає Йорг.

- Так! І вкласти щось на серце. Окропити своєю кров'ю.

Йорг приречено слухає цей шелест.

- А потім водою з річки. У сенсі, із Шпреє. Озерна не котується! І з Хафеля. Я намагався. Я тебе обдурив, я знову намагався… але давно, ще в день концерту… Вибач.

- Ти про Джокера перечитав? Типу купання у відходах?

Макс мотає головою і марить щось про силу справжнього бажання, але Йорг обриває його:

— Досить цирку. Я все зрозумів. Ти просто додав кислоту мені в таблетки, замість тих, що Арнольд зжер. Або ще якусь погань.

- Ні!

— Усі глюки в мене були у дні, коли я пив залізо з цієї банки. Все все! Набридли вже твої фокуси, — Йорг гидливо обтрушує долоні.

Макс відчайдушно, тихо ридає.

***

- Не спи. У тебе пульсу майже немає.

Але Макс знову заплющує очі. Сонце сіло, і кімнату наповнили сірі сутінки. Хоч у чомусь гармонія.

Йорг хапається за джинси:

- Так, не спи. Я викликаю лікаря нарешті.

- Ні. Не треба…

- Чому? - Йорг все ж таки натягує для початку труси.

— Вони зрозуміють, що ми тут робили. І мене посадять. Параграф 175! — Макс намагається підвестися і кашляє. — Тобі… ж… Нам не можна… — І його рве всуху.

Йорг зі стогоном падає у крісло. Якщо прибрати все, запхнути в шафу… Треба увімкнути світло. Їх побачать із дому навпроти. Хай побачать. Потрібно, щоб побачили? І тоді Макса посадять. Голова йде обертом. Треба щось робити. Треба дихати, думати, жити. Господи.

- Господи, Максе, ну навіщо ти...

Раптом Макс тихо відповідає:

— Просто я подумав, що ніколи вже не буду таким щасливим.

— Що, на твою думку, це була разова акція? - обурюється Йорг. - А мені сподобалося. Так би з рота тебе й не випускав!

Макс слабо усміхається.

— І вибач, що нам не вийшло…

- Нічого. Ще все вийде, - Йорг сідає на ліжко, гладить його по щоці, але Макс продовжує:

— Коли я помру, то зможеш виїбати моє тіло.

— Це буде дуже нескоро.

- Так. Але будь ласка, обіцяй, що будеш обережним.

— Я навіть тобі подрочу.

— Дуже мило з твого боку, — киває Макс і заплющує очі.

- Але ти не помреш, - Йорг гладить його липке від поту зап'ястя. Серцебиття стало начебто частіше. — А хочеш… хочеш, я зроблю каву? Для бадьорості. У твого брата є кава?.. Макс!

Пульс збивається на частоту тремтіння і раптом обривається.

Йорг тримає Макса, трясе. Марно. І ампула порожня, та й Йорг її вже викинув. І сусідів, як на зло, немає. І до найближчого телефону-автомата невідомо скільки тікати.

Розмахнувшись, Йорг відважує Максу ляпас. І ще одну. І ще. Голова мотається з боку на бік, долоня Йорга червоніє від крові — і це ж добрий знак, у мертвих з носа кров не йде? Після чергового удару Макс розплющує очі, але Йорг за інерцією б'є його знову, і Макс втрачає свідомість.

- Вибач!

Тільки більше дива не виходить. Відваживши ще дві чи три ляпаси, Йорг опускає втомлену руку.

А потім лоскоче Макса, пробігаючи пальцями від шиї до ніг.

Незабаром Макс починає посмикуватися, як гальванізований труп, розплющує очі — і сипло, обурено кричить:

- Відійшов! Відійшов від мене! — і відповзає до узголів'я, ще тремтить і залитий кров'ю. — Ну, де там твоя кава?

***

Наступного разу він вмирає, коли Йорг ставить турку на вогонь. Просто робиться дуже тихо. Йорг зменшує газ, біжить до кімнати.

Вперше риси Макса спотворює агонія. Він лежить на боці, оскалившись у задуху. І на лоскоту більше не реагує.

Йорг повільно, в'язко думає, що його, напевно, звинуватить у знущанні над трупом. І бере з дивана набір для ігор з електрикою.

Два контакти на груди, праворуч і ліворуч від серця, щоб точно потрапило до петлі. Йорг відчайдушно крутить ручку. Гудіння все голосніше, прилад нагрівається, і Йорг, згадавши про зловісного вигляду щуп, береться за нього голою рукою, щоб, може, прилаштувати Максу до найдорожчого.

У сутінках блискавка здається блакитною. Вона пробігає на пальцях, і справді петлею, і одночасно спалахує на грудях Макса реактором Тоні Старка. А потім лунає бавовна. Макс здригається і сипло, страшно вдихає. Живий! Все-таки живий. Йорг віддирає від шкіри розплавлені контакти і притискає Макса до себе, гладить обпаленою рукою.

— Не жартуй так, будь ласка… Не вмирай… Я ж не зможу без тебе… Ну…

Макс швидко дихає і чіпляється за нього, як потопаючий.

— Тихіше, тихіше, добре, все... — шепоче Йорг. — Тричі за ніч, годі вже...

— Ніколи не кажи, що я добрий! Прибережи це для іншого лоха!

— Тиша.

— «У тебе така гарна шкіра!» - хрипить Макс. — Ти що, Едді Гін?

- Макс!

— Ненавиджу, то й здер би її!

- Ти що, Едді Гін?.. - І обидва сміються.

Пахне озоном і кавою, що википіла.

***

— Я не можу це пити, — упирається Макс, і Йорг виразно поплескує чорною грушею по долоні.

— Так чи інакше, воно в тобі буде.

- Вас точно треба з Вольфом познайомити. Він любить молоко переводити, даремно…

— Давай, капучіно, — пирхає Йорг. — Я не жартував взагалі.

Макс відстовбурчивши мізинець бере маленьку білу чашку і п'є, кривлячись після кожного ковтка.

- А знаєш, непогано. Краще за брата вариш, — нарешті, каже він.

- Невже, - хмикає Йорг, відставляючи чашку на стіл.

- Так. Їжачок, ти що, не зрозумів?

- Ну?

- Все, кофеїн! Сироватка правди! - сміється Макс. — Чорт… Треба рота заткнути, зараз мене на правду пропре.

— Значить, правду? — Йорг примружується.

— Так, Їжачку, так!

- Як ти себе почуваєш?

Макс замислюється на секунду.

- Ніщо так. Серце тільки сіпається. Як твій анус, пес. Спина, до речі, втихомирилась… — він потирає поперек. - Так, реально краще. Але живіт болить, що пиздець. Скільки вугілля я з'їв перед тим, як з тобою бухати!

— То ти знав? Ти знав, що ми питимемо!

— Звичайно, — Макс знизує плечима. — Тільки у мене заворот кишок вже нахер, а ще ти мене нагодував цим папером для жирних.

Йорг із зітханням береться за чорну трубку, і очі Макса миттю розширюються.

- Ні не потрібно. Ти цього не зробиш.

- Треба. А то заворот, кажеш...

- Ні. Ні будь ласка! Йоргу! Йорг!!

***

Пластмасова Діва Марія бовтається між двома ялинками. По краях від траси тепер теж ялинки, і Яну це не подобається. Не схоже на дорогу додому. Він коситься на Дірка, але той увесь сяє, мовляв, адже добре спіймали попутку? А ти казав, що не зупиниться!

Вони втрьох на передньому сидінні, Ян, Дірк і водій — важкий мужик, який пахне дешевою тютюном і капустою. Ян схиляється до друга і шепоче:

— Запитай, коли приїдемо.

- Сам спитай! — пирхає Дірк, і Ян кориться:

— Вибачте, а невдовзі вже місто?

— До Щецина години дві буде, — статечно відповідає водій і осяює себе католицьким малим хрестом.

***

Йорг обома руками налягає на ганчірку. Кров в'їлася в стики дощок - тепер тільки відтирати. Біля ліжка пляма, на кшталт снігового ангела. Кривавий Ангел. При електричному світлі взагалі виглядає так, ніби в кімнаті хтось розкрився. Вже година, дві ночі? Неважливо. Часу більше нема.

Вкотре шумить змив. Нарешті, червоний злий Макс приходить із ванної і зі стоном падає на ліжко. Йорг піднімає голову:

- Як ти себе почуваєш?

- Готовим до глибокого фістингу. Підставляй очко.

- А взагалі?

— Мені сподобалося, — бурчить Макс і затуляє рота кулаком. — Клята кава! Ні! Ні!

Напевно, це все освітлення, але Йоргу здається навіть колір обличчя у Макса покращився. Посвіжішав.

- Ну давай. Що притих? - посміхається Макс. — Запитай, що тебе так турбує. Скільки в тебе було до мене? За що ти так зисток зі мною, Мя-якс? Як білий шоколад роблять?..» Ну!

Йорг мовчить і третій, третій, третій паркет.

— Ось благородний, — пирхає Макс. — А ще я хочу пити.

Йорг приносить Максу склянку — вже, мабуть, тридцяту за вечір, соту, неважливо. Макс намагається сьорбнути, але в горлі щось клацає, і його знову всуху вивертає.

- Так, тепер я точно викликаю швидку.

— Ні… — усміхається Макс і витирає нитку кривавої слини. — А то в бригаді буде ще якась медсестра. До речі, я збрехав щодо неї. Щодо твоєї мокрощілки.

У Йорга раптом зводить щелепи. Він повільно, вкрадливо, мабуть, просить:

- А тепер поясни.

— Ну, тоді, на Цоо, — Макс знизує плечима. — Не було жодної нотатки в журналі — про некрофілку з головою негра, про цвинтар… Я це на ходу вигадав. Блядь, як мені було херово — тільки представлю тебе знову з нею ...

— Та я загалом одразу зрозумів, — зітхає Йорг.

— І… і ти не гніваєшся?

- Ні.

Макс розгублено посміхається — але одразу ж наганяє на обличчя злий вираз.

— Все одно ти рано чи пізно до дівки підеш. Відростиш пузо, як твій освинілий татусь, настрогаєш дітей…

— От тата не чіпай, — каже Йорг. — Тобі глюкозу чи фізрозчин?

— Що?

— Я не знаю, що краще в крапельницю.

— Ебаш глюкозу. Для серця, - зітхає Макс.

І Йорг розсуває телескопічну стійку, сумно думаючи, що це на неї варто вішати лійку (і не тільки лійку), а не зображати Ісуса Сан-Пауло.

Він уже протирає ліктьовий згин антисептиком із флакона з веселим мікробом, коли Максу приходить ідея:

— Стривай. Я хочу зважитись, — і на німе запитання пояснює: — Ну, як би в мене зараз мінімалочка. Повинна бути. Терези у ванній!

Йорг слухняно йде за терезами. І коли витягує їх із-під раковини, щось здається дивним. Вдома у них така сама плоска залізна коробка з блакитними контурами для ступнів (зима, вісім років, судоми від холоду). Йорг запускає пальці під донце і намацує знизу важкі шайби магнітів. Всі вони вирушають у відро для сміття.

— Шістдесят… П'ятдесят дев'ять та дев'ять! - захоплюється Макс і гладить живіт, тепер особливо запалий. — Нічого я собі скинув! — На обличчі миттю відбиваються великі плани щодо оздоровлення організму.

— Тільки не захоплюйся, — хмикає Йорг і знову береться за дезінфектор.

У нього навіть виходить із другого разу потрапити у вену. Макс притискає пальцем заповнений кров'ю катетер, а Йорг швидко вставляє прозору трубку та приклеює до шкіри шматком ізольенти.

— У медсестри своєї набрався?

- Ні, - Йорг послаблює ремінь на його плечі. — Просто батькові раніше ставили.

— Розумний-розумний Їжачок.

Макс відкидається на подушки і дивиться перед собою. Йоргу страшно від цього немиготливого, мертвецького погляду.

— А хочеш, правда, дізнатися, чому я це зробив?

І цього разу Йорг киває.

— У задній кишені має бути лист. Шорти, ну, — Макс вільною рукою вказує на диван, де з учорашнього дня лежить комом одяг. — Прочитай, я все там написав. У травні, але зараз теж зійде. Дуже ... цікаво, мабуть.

Йорг дістає маленький твердий квадрат — його вчора вважав за чергову заначку. Забруднений, брудний. Мабуть, Макс із травня і тягав із собою по кишенях.

І із зусиллям розриває надвоє. З папірця сиплеться якийсь білий порошок — на коліна Йоргу, на підлогу.

— Що ти… — шепоче Макс.

Йорг змінює уривки в одну тверду кульку і викидає у відро для паперів. А потім сідає на край ліжка і цілує Макса у скроню.

— Пробач мені, — хрипко каже Макс — і ридає, уткнувшись Йоргу в плече.

***

— Він був тоді зовсім худий, але дуже тяжкий. Чому? Адже вся його кров залишилася там, у ванні... Я потім її відтирав...

Макс лежить, зігнувши руку з ваткою, і каже, каже... Йорг ззаду, обережно обіймає його, погладжує по волоссю, що звалилося від крові і брудним. Але все одно кучерявим.

— Потім я почав кричати ночами. Щоразу снилося, ніби я затримався… наприклад, десь із Арнольдом, і не встиг його витягти. Було дуже реально, ніби навіть не сон.

— Розумію, — киває Йорг, і Макс раптом шмагає:

- Та невже! Звідки? Ти ж не знаєш, як це — втрачати найближчу людину на світі!

Йорг тихо каже:

- Тепер знаю.

За вікнами світає години чотири, поки не розрізнити циферблат, але птахи вже прокинулися. Йорг відчинив вікно, і свіже ранкове повітря заповнює кімнату, забираючи гіркий запах снодійного.

— У тебе ще залишився порошок?

- У сенсі, амітал? Ні. Ти останній сьогодні вивів, — Макс широко посміхається. — До речі, приколись як пощастило членівкам із «Джунглів»! Адже спеціально з собою носив для хороших людей. Хотів зробити їм за коктейлем.

- Довбаний ти Борджіа, - Йорг натягує покривало вище.

Макс мовчить. Гучно ковтає сухим горлом, а потім продовжує:

— Я завжди мріяв, що хтось мене зупинить. Щоб було гарно. Все поставити на кін, і серйозно, а не як я звичайно. І якщо виживу, значить, треба жити. Але тепер я, здається, це, — він мерзлякувато зводить плечима. - Помру?

— Ти не помреш, — звично каже Йорг. - Все буде добре.

- "Добре"?! Вічно ти зі своїм «добре»! - кричить Макс. - Через тебе я боюся вмирати! Я не хочу тепер помирати! Ненавиджу тебе! Ух! Усіх вас ненавиджу!

Він різко рухає ліктем і потрапляє Йоргу по боці, прямо в нижнє ребро, Йорг глухо стогне.

- Вибач! Дуже боляче?

- Так.

— Чорт… Вольф мені залишав номер лікаря, тільки я викинув. І грошей більше немає.

— Учора все пропили? — усміхається Йорг крізь сльози.

- На стилі живемо, - підтверджує Макс. Він взагалі досить жвавий для вмираючого.

Йорг тріпає його по волоссю і питає:

— Отже, всіх ненавидиш?

- Хочеш повторити сеанс правдорубства? Добре, - Макс кашляє. — Скажу, поки що сміливий. З кого ж почати… Ну от Ян. Цілеспрямований чувак, поважаю. Хоче заробити багато грошей та купити собі нового папку. Успіхів йому.

Йорг сміється — і справді…

— Людина-парадокс: антифашист, веган, але регулярно смажить єврея.

— Чому ти називаєш Дірка євреєм? - Усміхається Йорг.

— Бо він єврей! Виглядає і каже як єврей! А я – циган! Тому що виглядаю як циган.

— Так… ні, взагалі. Ну, не особливо…

— «Не особливо»?.. А навіщо ти тоді цілий довбаний рік мене дражниш? - кричить Макс зі сльозами. - Не бреши! Ще й Вольф додає… Мовляв, я прийомний, підкинутий!

— Вибач, — твердо каже Йорг. — Я не всерйоз. І я не думав, що це тебе так ображає.

- Ображає!

— Насправді, мені дуже подобається, ну що ти такий, — зізнається Йорг.

— А я на тебе всі рученята здригнув, і чого? Все одно про себе називаю "смітанкою", - зітхає Макс. — Господи, заткни мене вже…

Але Йорг сьогодні жорстокий, і просить:

— То що там із нашим євреєм?

- Дірк. Дірк-Дірк. Іудейська принцеса... У нього очі, як м'ятна карамель, — усміхається Макс. — Так би й висмоктав. Насправді, це я підбив його не їхати до Гамбурга на KISS, — і мовчить в очікуванні реакції.

— Та я зрозумів, — хмикає Йорг.

— І… і ти не гніваєшся?

— Ну тоді, звичайно, було прикро. Зараз вже немає.

— Я б теж не сприймав всерйоз людину, яка вірить, ніби її вирував Сатана. В її. Хто там ще лишився? А, Арнольд…

- ...Що? — Йорг ляскає віями.

- Арнольд, - повторює Макс. - Він у нас мила булочка. Для хот-догу. М'який, і до нього вставляють сосиски. Пхех. Нольді був моїм першим другом у Вольфсбурзі. Інші казали: Ти що, з Баварії? Тільки баварця можуть звати Макс! А він нічого. Просто він був найжирнішим у класі. А я психічний, — Макс розгинає руку і дивиться на багряний синець. — Він такий гарний, іноді хочеться добити, щоби не мучився. Ненавиджу його.

— І мене ненавидиш?

- Я тебе люблю.

Макс поривається було затиснути собі рота, але продовжує:

— Я люблю тебе, Йоргу! Дуже! - Він зусиллям повертається. — Ти найкращий і добрий, і взагалі... Як тільки тебе вперше побачив, я одразу подумав: такий досконалий, великий і… прекрасний, хочу бути з ним. У тебе така шкіра… як молоко, і все…

- Ти що, Едді Гін? - сміється Йорг і цілує його.

— Скільки разів я уявляв, що ти так робиш… Зроби ще, — просить Макс, і Йорг з радістю виконує.

— Як добре… — гірко посміхається Макс. - Тепер і вмирати не страшно.

Йорг превентивно трохи лоскоче його спину. Щоб не кис.

— Їжачку, ай!

- Я тобі помру! - загрожує Йорг. Він бере Макса за руку і намагається порахувати пульс. - Та ти космонавт.

- Скільки?

— Шістдесят, начебто. Це означає, що ти житимеш вічно.

Макс жартівливо кривиться:

— Значить, тисячу років бачити твою бліду пику?

— Зараз отримаєш. Вічний… — Йорг плескає його, і Макс повільно й слабо відповідає тичком у плече.

— За рома відповиш…

Вони починали боротися, але сили залишають Макса, і він, позіхнувши, влаштовує голову у Йорга на грудях.

— Я люблю тебе, — шепоче Йорг і цілує його в маківку, але Макс вже задрімав.

Що не дивно, тому що його кава була без кофеїну, як і все у Вольфганга.

Йорг міцно обіймає Макса. Якийсь холодний флакон упивається в бік, але немає сил його відпихнути. Вони засипають серед розчавлених тюбиків мастила, членів, трубок, ваток і крові, що підсихає.

***

Ніколаус тихенько відчиняє двері ванною. Весь вміст шафок валяється на підлозі впереміш, свіжі рушники залиті зубним бальзамом. Ведмідь нерухомо лежить під мушлею, і Ніколаус бере його на руки.

Чорне вічко оживає. Лукаво блищить і коситься, мовляв, та й історія!

Ніколаус цілує Темпельхофа в волохату морду і шепоче:

- З поверненням.

***

Едвард Гін - американський маніяк-некрофіл з фетишем на здирання шкіри :

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%95%D0%B4_%D2%90%D0%B5%D0%B9%D0%BD