Перший день народженя в Берліні

Першу хвилину Йоргу здається, він помре від цього холоду. Руки зводить, мокра куртка миттєво дубіє. Жалібно схлипнувши, він підтягує коліна до грудей, щоб зберегти хоч трохи тепла.

- Гей, пішли, - Макс трясе за плече.

- Куди.

- Святкувати! Ти маєш гроші? — і не дочекавшись відповіді: — Зате маю я. Ходімо. Або відморозиш собі бубонці!

Йорг слухняно встає. Ступні вже як чужі. І не тільки ступні... Він коситься на Макса: того б'є , і це страшно — але ще страшніше його задоволена усмішка. Хоча найгірше, звичайно, тут Темпельхоф — він втратив частину браслетів, шерсть звалялася, та й смердить від нього, незважаючи на мороз, як від синтетичного туалетного йоржика. Але Макс гордо притискає іграшку до грудей і веде Йорга в найближчий кабак.

Там шумно та душно, неначе в потязі, зате на стінах дзеркала, і в клітці над баром живий папуга. А головне – там тепло. Вони займають столик у кутку для двох, — Йорг чекає, поки Макс принесе замовлення, і з насолодою ворушить пальцями, що відтанули, на ногах.

— Втратив когось? — хрипкий, надтріснутий голос.

Йорг обертається. Літня дама в жалобі і з вуаллю. Він намагається підвестися, але ноги не слухаються.

— Мене, — Макс, з Темпельхофом під пахвою і підносом у руках, протискується до столу, і жінка одразу ж безмовно йде.

— Тітоньки, — зітхає Макс, і бачачи, що Йорг не зрозумів, кривиться: — Гаразд, забий.

Йорг взагалі мало що розуміє, поки Макс не вкладає йому в руку склянку з чимось шипучим.

- Ну, за мене? — Макс цокається із дзеркальною стіною. Йорг повторює, як дзеркало.

Бульбашки злітають над склянкою і б'ють у вічі. Коричнева жижа виглядає дивно і пахне чимось хімозним. Але Йорг п'є, бо заради Макса він ще й не те зробить.

— Ну і гидота. — Макс відставляє недопиту склянку. - Це не віскі-кола, а кола-віскі!

- Не буш? — Йорг одразу допиває за другом.

- О, норм, - усміхається Макс. - Шкандибаєм далі.

Йорг хоче протестувати: як так? Вони ж ще не просохли ... і не зігрілися ... Але Макс тягне його за рукав, повз літніх жінок у квітчастих боа. Жінки вітають Макса спокусливо-щербатими оскалами, немов старого знайомого, і він — що жахливо — шкіриться їм у відповідь.

Холод не здається таким диким. Через пару кварталів вони знаходять інший бар, цього разу напівпідвал, напрочуд чистий. Там по стінах картинки з кошенятами та альбатросами, а біля стійки — нудні чоловіки у двобортних піджаках, схожі на завсідників клубу самотніх сердець. Або просто педики. Макс замовляє два темні пива, і Йоргу це подобається. Пиво, мабуть, і справді гарне — за смаком як карамель, не те що ссанина у пляшках, яку вони зазвичай п'ють із Дірком. Макс сміється і обіймає Йорга за плечі, а іншою рукою ковзає нижче і починає лапати за дупу. Хороша помста за той прикол на мосту, але як він примудряється при цьому підносити до рота келих з пивом? Темпельхоф?

Розбив барний стілець для любителя випадкових знайомств, вони тікають.

У третьому вони п'ють вино, а на четвертому — мартіні. Максу спочатку не хочуть наливати, але він тицяє бармену в обличчя свій вольфсбурзький паспорт і купує три одразу, не забувши медведя. Але Темпельхофу мартіні не подобається, і все випиває Йорг. Йому більше не холодно.

У п'ятий їх взагалі не пускають, і не дивно - вивіска над входом говорить "Стриптиз-бар Luxury Dream", а навіть Йорг розуміє, що зараз вони трохи не лакшері. Він готовий запропонувати повернутися в останній, коли раптом під'їжджає таксі. З нього випархує дівчина, схожа на винищену птицю на довгих ногах і в пухнастому іграшковому шубку, і вимерлим голосом хрипить: «Ці хлопчики зі мною, пропусти їх». Мінотавр-охоронець із жахом дивиться на п'яних хлопців, але слухняно відчиняє двері лабіринту.

Далі раптом входить друге мартіні. Йорг крокує за поріг і падає в темряву. Він приходить до тями вже в тісній гримерці. Дівчина цілує його прокуреним ротом, стискає залізними, натренованими біля жерди стегнами, і Йоргу хочеться плакати — невже це так… просто… Він відвертає голову, щоб сльози непомітно стекли, і бачить Макса. Той обчистив гримувальний столик і спритно розсовує по кишенях косухи різнобарвну помаду. Темпельхоф допомагає, з кректанням ховаючи тюбики в рану у себе в животі.

І коли Йорга вигинає, виламує, і дівчина-птиця з гортанним зойком падає йому на груди, раптом двері б'ють об стіну. Вривається щось чорне, і тут же кидається у бійку. Макс, отримавши удар у печінку, повертається від другого; дзеркало з дзвоном сиплеться на підлогу. Макс висмикує друга з-під переляканої дівчини і тягне геть, кудись коридором. В іншій руці в нього бовтається Темпельхоф.

Машинально притримуючи штани, Йорг біжить. За спиною крики, тріск меблів, а потім глухий постріл. Напевно, треба викликати поліцію... Але в маленькому квадратному дворі явно немає телефону, тільки висить білизна на мотузці і стоїть триногий табурет. Макс підсуває його впритул до стіни і по-котячому спритно підіймається на віконну решітку першого поверху. Йорг, абияк застебнувшись, лізе за ним.

— Що ви… — з вікна на другому виглядає повна жінка у фартуху та бігуді.

Макс жестами показує їй, щоб відкрила ширше. Та з жахом відступає, і друзі валяться в кімнату — саме в ту секунду, коли дворик оголошується турецькою лайкою, що гавкає. Темпельхоф кігтистою лапою загрожує бандитам із підвіконня.

— Ви нам дуже допомогли. Спасибі! - усміхається Макс і робить кніксен. Йорг теж щось гарчить.

Жінка випускає їх через парадний хід, все ще налякана. Опинившись надворі, Макс озирається і заявляє:

— Нам потрібне маскування!

Йорг погоджується. Він обертається до Макса, щоб запропонувати, наприклад, обмінятися куртками, але раптом щось опускається йому на голову, а далі знову лише темрява.

***

- Доброго вечора, Нік! — голос Макса, радісний і глумливий.

Після секундної затримки інший, нижчий і хрипкий:

- Добре, що ти прийшов. А це?..

- Йорг! Це Йорг, так. Він мій друг.

Тієї ж миті стає знову світло. Йорг крутить головою, а Макс відставляє на підлогу передпокою дорожній конус.

- Треба було не привертати увагу, - пояснює він.

Йорг насилу фокусує погляд. Клітчаста сорочка та бакенбарди. Ну звісно, ​​Ніколаус. Агент брата- квочка.

- Дуже ... приємно, - Йорг простягає руку, і Ніколаус знизує її - міцно, але обережно.

- Взаємно. Та ти просто як лід!

— Ми трохи впали в річку, — зізнається Макс і прикушує язика.

Ніколаус тільки зітхає.

- Можна? - Він бере долоню Макса і уважно роздивляється. По правді, зараз вона, червоно-синя, більше схожа на рибу, що підгнила, ніж на людську кінцівку.

— Так, головне, не треба під гарячу воду. Тільки сухе тепло. Роздягайтесь. Тепер дам ковдри.

Макс скидає розхлябані кеди та косуху. Потім, зітхнувши, допомагає Йоргу - опускається навпочіпки і розшнуровує йому черевики.

- Дуже погано, так?

— Ми, мабуть, зовсім захворіємо, — глухо каже Йорг.

- Ти не сси, - посміхається Макс і витрушує його з куртки. — Головне, щоби печінка була в теплі.

***

Вони сидять на підлозі біля грубки, у однакових синіх піжамах, загорнувшись у однакові сірі пледи. Дверцята відчинені, і видно, як танцює вогонь, пожираючи липові тріски. Йорг давно не бачив такого веселого полум'я. Або це зараз йому все дуже подобається. І старовинні кахлі з левами та морськими дівами, і це потріскування. Темпельхоф теж поруч - сушиться і смердить паленою пластмасою.

- Мені батькам зателефонувати треба.

— Подзвониш, — Макс знизує плечима. — Скажеш, затримався у баби.

Ніколаус зупиняється у дверях:

— Чи є настрій на торт?

— То ти знав?.. — Макс невіряче дивиться і схоплюється на ноги. - Нік!

- З Днем народження. Нині все сюди принесу.

- Ні-ік!

Той ховає посмішку і йде на кухню. Йоргу чомусь ніяково. Він згадує:

— Хочу руки помити, — і, хитаючись, іде туди, де за його розрахунками може бути ванна кімната.

Перед каламутним дзеркалом він довго хлюпає в обличчя гарячою водою. Треба б крижаний, але від однієї думки про холод знову починає трясти. Йорг вичісує з волосся сміття та якихось рачків, відтирає з губ сліди блискучої помади. Щоб змити її, він бере навмання з полиці одну з кольорових бульбашок - гель зі смаком чогось там і алое. Чому ці педики так люблять митися?

Раптом двері відчиняються і в дзеркалі з'являється Макс. Він безцеремонно підлазить збоку і полоще руки в піні на дні раковини. Принюхується до запаху гелю:

- Мм, мій улюблений, - і зникає, залишивши Йорга якщо не з розбитим, то з тріснутим серцем.

Ніколаус уже все приготував: на підлозі біля грубки довгастий столик, на яких приносять сніданок у ліжко, і на ньому — склянки з апельсиновим соком, виблиски, картаті серветки, чарка з трьох тарілок і торт.

- Як гарно, Нік! - видихає Макс. — Ааа, просто померти.

Торт справді чудовий — Йорг у житті такого не бачив. Там голуби з вершків, троянди з карамелі та інше цукатне рукоблуддя, а ще на ньому вісімнадцять свічок, блакитних і зелених, і Ніколаус підпалює їх лучинкою від печі. Сам він теж одягнув піжаму, тож у них піжамна вечірка.

Потім Макс вимикає світло і всі троє сідають навколо. Йорг та Ніккі співають «З днем ​​народження тебе», а Макс у спробах диригувати припікає руку об піч. Потім він задує всі свічки, страшенно закашлявшись. Ніколаус хитає головою і ріже торт, радикально – на чверті. Йорг не знає, що робити з цією хмарою на тарілці — це навіть є шкода, але Макс з апетитом починає уплітати свою порцію, і Йорг слідує його прикладу.

Чомусь відчуття Різдва: Ніккі так точно сьогодні святий Миколай. Закінчивши свій шматок, він тонко посміхається і дивиться, як порається Макс. Так їдять лише діти — із захватом. Однією виделкою він не справляється та допомагає руками. Крем всюди, від вух і до ліктя.

- Ще? — Ніколаус підтягує лопаткою останню чверть. Макс жадібно дивиться, але тут же пропонує:

- Поділимо?

І вони розрізають шматок на три тонкі часточки. Добавка зникає так само миттєво.

- Нік, ти геній, - сито хрипить Макс, припавши до печі. — Цей ще кращий, ніж був у Новий рік.

— Просто інший крем.

- Ні, взагалі краще. З кожним разом.

Йоргу закрадається думка, що його друг глисти.

Від щільної їжі стає дуже жарко і млосно. Йорг чує: Макс пропонує допомогти з миттям посуду, але Ніколаус тільки сміється, мовляв, вам давно по ліжках час. Мабуть, уже опівночі.

- Давай сюди, - Макс відводить друга до сусідньої кімнати. Вона більше схожа на тамбур чи комору — темна, вузька. Йорг вдячно мукає, валиться на тахту і відповзає до стіни. Зараз найбільше хочеться спати. Краєм вуха він чує, як у вітальні дзижчить диск старого телефону, і Макс навмисне писклявим голосом вигукує:

- Алло? Алло! Це дівчина Йорга. І-хі-хі. Ні, у нас все гаразд. Він не прийде. Що? Я вас теж не знаю, але дуже сподіваюся дізнатися. Бувай!..

***

Йорг прокидається від того, що хтось лягає з ним поряд. Сплітається ногами і влаштовує голову на грудях.

- Макс!

Той невдоволено зітхає:

- Тихіше. Нік уже ліг.

- Що ти тут...

— Я взагалі тут сплю. Ну, звичайно.

Йорг миттєво згадує, де він та що вчора було. Господи… Його сумка попливла до Бранденбурга, а його першу жінку, здається, вбили турки.

Клацає вимикач - Макс запалює маленьку лампу на тумбочці. Йорг із жахом оглядає кімнатку: єдине вікно затягнуте ковдрою, стіни обвішані плакатами місцевих та вольфсбурзьких груп, а на підлозі звалені одяг, платівки та порожні пляшки. Якась філія панк-притону.

— І Темпельхоф теж спить, — додає Макс, поправляючи іграшку у ліжку.

— А що ти… — Йорг хоче натякнути на нестерпне гейство їхньої пози.

— Ліжко ніби вузьке. А ти широкий пельмень.

Йорг піднімається на лікті - і справді, Макс небезпечно звисає над краєм. Він притискається спиною до холодної стіни.

- П-вибач.

— Ось, випий, — Макс бере з тумбочки блюдце з десятком пігулок.

- Це від застуди?

- Це вугілля. Так, водіє, - Макс тягнеться за склянкою. - Ніккі дав.

- А. Пасіба.

Випивши, Йорг відкидається на подушку. Голова справді вже починала похмільно хворіти.

Макс порається і знову притирається до нього. Нарешті, завмирає — і одразу чортихається:

- Ай, світло забуло.

— Стривай, не туши…

- Так? - Макс піднімає погляд.

Йорг мовчить. Занадто багато треба сказати.

— Знаєш, ти не перша людина, яка втратила цноту, непритомна, — втішає Макс.

- Я не про це.

— А про що?

- Навіщо ти помаду вкрав?

- Я помадний убивця, - Макс, натхненний новою ідеєю, сідає і лізе Темпельхофу в живіт, дістає тюбик. - Мм, "троянда марена" ...

Він спритно підводить губи і посміхається Йоргу:

- Ну як?

— Дівчиною був би кращий.

- А то! — Макс витягує другу, яскраво-червону. Складає великий і вказівний пальці лівої руки в кільце і щедро маже по краю. Йорг закушує ковдру, щоб не іржати.

- О, Максе! Ти такий... О!.. - пищить рука. - Так, так, швидше!

Йорг виє у подушку. Коли він знову піднімає голову, Макс тицяє йому в обличчя праву руку, в бузковому перламутрі:

— Друга дружина, — ставить кулаки поруч: — Оргія, — викладає на простирадло ще з півдесятка помад: — Мій гарем.

— Ти ебанутий, — хитає головою Йорг.

Стає жарко, він невдоволено повертається. Раптом Макс запускає шорстку долоню йому під піжаму і допомагає стягнути гору через голову. Потім швидко гасить світло і лягає поряд.

І тоді Йорг робить те, що хотів уже дуже давно — гладить Макса волоссям. Вони сухі й поплутані, і не завадило б їх помити, але це неважливо. Макс не відштовхує - він злегка нахиляє голову і ковзає губами по зап'ясті Йорга.

«Ти дуже приголомшливий. І твій брат мене точно вб'є», — гарячково проноситься в голові. Вголос Йорг каже:

- Про що ти зараз думаєш?

Макс дивиться серйозно і прямо - очі волого блищать у напівтемряві. Потім закушує нафарбовані губи та видає:

— Чи можна ляснути в козу. А ще як білий шоколад роблять.

- А... - Йорг прибирає руку і повертається на спину. — А я: чому людям у фільмах очі виривають, але вони залишаються цілими.

- Треба нерв підрізати, - каже Макс тоном знавця. - Завтра покажу.

***

Йорг прокидається один і, на диво, без похмілля, — чи то вугілля допомогло, чи торти Ніккі мають цілющу дію. Макса немає, і Темпельхофа, звичайно, теж. На циферблаті маленького китайського годинника 8:02. Йорг виходить на кухню.

- Доброго ранку, - Ніколаус орудує в раковині, домивая посуд. Він уже одягнений у денне і, здається, поспішає.

- Добре. А… а де Макс?

— Пішов, — Ніколаус знизує плечима. Нарешті дивиться на Йорга і не може утриматись від сміху.

Йорг опускає очі на свій живіт і кидається у ванну.

Все його тіло вище піжамних штанів розписане помадою різних кольорів, рожевою, червоною та чорною. Там і пацифіки, і знаки анархії, і берлінські ведмеді, і мертві повії. На обличчі переважно хуї та непристойні англійські вирази. Йорг зі сміхом береться за гель.

А потім ліворуч, біля самих губ, помічає слід поцілунку.