Перший день народженя в Берліні

- А там дуже страшно?

— Не знаю, — хмикає Йорг. - Мені Дірк тільки про вагінки розповідав. І щось про негрів.

— Просто я блюю, якщо страшно, — зізнається Макс і натягує рукави болотяної кофти до кінчиків пальців. - Типу нервове.

- Буває. Тільки краще не на килим. Ну що, я вмикаю.

Макс ставить на коліна каструлю, до країв повну листя, і завмирає. На екрані величаво пропливають золотисті титри: «Одного разу в далекій галактиці…»

— А це не «Зоряні війни»?

Йорг тихо рже і розглажує скроні. Горить затишно помаранчевий бра, штора задернута, двері замкнені, і кватирка на кухні, так і бути, теж зачинена. Вони сидять на дивані майже впритул один до одного, і Йорг відчуває крізь одяг тепло тіла Макса. Батьки, напевно, вже доїхали. Все добре.

- Тримай.

- Дякую, - Макс киває і бере стос. На секунду хмурить брови: мабуть, тара не та, так у Йорга тут все-таки не бар-ресторан, а він сам не богема.

- Ну, прозить!

— Прозить. Ваа, дивись! - Макс ледь не давиться віскі.

Але Йорг і так дивиться на всі очі. На екрані - величезна конструкція з пап'є-маше вивергає, як конвеєр, маленькі мушлі. У наступному кадрі вони «підростають» і, нарешті, перетворюються на соковиті великі піхви розміром із долоню.

- Це точно не ти знімав? — підозріло коситься Макс.

Йорг мотає головою. Він уже шкодує, що не взяв щось про сантехніків.

Макс швидко, як морська свинка, зажовує шпинат, іноді запиваючи з чарки. Півкаструлі зникають за якихось п'ять хвилин. Йорг цедить віскі, і по всьому тілу повільно розтікається тепло. Голова починає крутитися. Не добре.

— Закуску забув, — криво усміхається він і по стіні проходить на кухню. Там чомусь холодно і тягне протягом, біла штора хитається як привид.

Коли Йорг клацає вимикачем, щось зі скреготом зривається зі кватирки і падає у вуличну темряву.

— Блядь, — шепоче він, бо клямка розхитана і стулка трохи прочинена, ніби її видавили в кімнату. Але навряд чи це маніяк. І взагалі, маячня повна…

Йорг замикає вікно - і в дивному пориві примотує ручку кватирки до труби джгутом із пакета. Це тільки виглядає кволим, а насправді — хрін розірвеш. Ось коли він Максу так руки зв'язав.

- Йо-орг! — кричить той із кімнати. - Тут уже почалося!

Йорг кидає миску з сухариками і мчить до друга — і до екрану. Інопланетна вагіна вже на Землі. Поки що маленька і боязка, вона ховається в жіночому монастирі і підглядає за вихованок зі стоку в душовій.

— Херасе фантазія, — коментує Макс, закінчуючи шпинат. - Хоча в тебе ще ебче.

Камера піднирує знизу — і після низки дівочих промежин виявляється під спідницею у матері-настоятельки.

- Фуу! - друзі разом закриваються руками.

- Перемотай, - просить Макс. — Щось мені недобре.

Йорг хоче висловити виразку, що кілограм шпинату за раз нікому ще здоров'я не робив, але слухняно прокручує вперед.

Антураж змінюється. Завзята героїня, вкрита темним волоссям і шрамами, опинилася на ранчо. Там розморені полуденним сонцем ковбої лежать на сінові. Раптом один, з пшеничними вусами, тягнеться до іншого, схожого на Фредді Мерк'юрі.

- Я навіть знаю, що зараз буде, - Йорг шукає пульт.

- Ні, залиш. Цікаво, як вона їх уб'є, — у Макса дивно палають очі. Йорг знизує плечима.

- Чув?..

— Це на плівці, — не відриваючись, Макс дивиться в екран.

- Так ні ж.

- Сусіди. Ліфт, - Макс із запеклістю допиває і тягнеться за добавкою.

— Ну, послухай.

Звук йде явно із боку вікна. Це рівномірно-тужливий механічний скрип, ніби по склу возять ножівкою. От тільки хто б це зробив на восьмому поверсі…

Ковбої вже вступили в контакт із позаземною цивілізацією: один, з пшеничними вусами, натягує іншого, а той у свою чергу засунув праву кисть по зап'ястя в перламутрово-червону раковину. З неї сочиться явно гель для УЗД, і Йоргу завидно, що він першим таке придумав.

— Може, птахи? - Припускає Макс і обертається до Йоргу. - Синиці, ну.

- Що? - Той тупо зависає. Сп'яніння Максу йде — хоча б не такий блідий, і губи трохи швидші. - Які вночі синиці.

- Хуй знає. Брат ось пригодував, потім довелося їм на будиночок табличку вішати: "Не шуміть після дев'ятої вечора".

І сміється. Очі вже зовсім п'яні. Йорг робить для хоробрості ще пару ковтків і йде перевіряти. Повільно. Не зассал, просто... просто він підкрадається, ось.

Щось ворушиться на підвіконні, і контури видно крізь штору. Темне, маленьке — не людина, та й то добре.

- Йоргу! — раптом волає Макс. — Бля, Йоргу, це…

На екрані ковбої удвох ґвалтують бідну інопланетянку. Нова інкарнація вже з гуми, тому вона з легкістю налазить на два обрізані пеніси разом. І раптом обличчя ковбоїв спотворює судома смертельного страху. Вони сіпаються все більш конвульсивно, намагаються звільнитися - але марно. По ногах - на сіно, на дерев'яну підлогу, тече кров. Нарешті, вагина-вбивця з огидним хрускотом відкушує члени, спочатку пшеничноусого, потім його занзибарського друга, і тікає як злодійка кішка зі здобиччю в зубах. Два знекровлені тіла валяться горілиць.

- Тема, - після невеликої паузи каже Макс і тягнеться за пляшкою. - Ну, за упокій.

Він п'є з горла, і Йорг слідом за ним. І вже не страшно.

- Я зараз, - він крадеться до вікна, запинаючись, і тихенько сміється. На підвіконні нікого немає, але Йорг все ж таки різко відсмикує штору, відірвавши пару петель. Тільки ніч та вогні багатоповерхівки навпроти.

- Я залишу? — чомусь так спокійніше. Макс киває. Так, краще бачити небезпеку в обличчя.

Він лежить на дивані, обійнявши порожню каструлю і посміхається. Кофту він зняв, залишившись в одній чорній футболці, і помітні свіжі порізи — тепер і на тильній стороні рук.

Йоргу хочеться говорити дурниці. Ну чому Макс весь час ріжеться?.. Або ось наприклад, навіщо він так дивно їсть? То цілими днями не погоджується перекусити, Йорг сміється: тепер він знає, що ще перекушують, а то об'їдається як зараз. Цілий кіло! Або ті торти у Ніккі. Це ж нездорово. Тому і худий, ніби героїнник якийсь. А раптом він і справді…

- Ти чого? - Макс дивиться здивовано і трохи скривджено. Йорг не відповідає і м'яко відбирає в нього каструлю, відставляє на підлогу. Макс сідає прямо:

- Так точно. Рано поки шо. Ще ось... ем-м, третину не освоїли, — і знову сьорбає з пляшки.

На екрані нова декорація: студентський кампус середини шістдесятих. Усюди гасла та плакати, «ловці снів» та різнокольорові ліфчики. Хлопчики та дівчатка, звичайно ж, разом. Починають з оргії — а чим ще займатися студентам у середині шістдесятих?

Йоргу теж хочеться щось зняти, але на ньому тільки домашні штани та футболка. Обличчя палає, чи це в кімнаті занадто жарко? Підсмажена мулатка стає навколішки перед альбіносом, а Йорг коситься на Макса. Той захоплений тим, що відбувається: очі блищать, губи злегка розплющені, і дихає він шумно і плутано.

На екрані дівчата утворюють незамкнене коло - кожна наступна темніша за тоном шкіри, - і старанно відлизують один одному. Перша, бліда норвежка так захоплена, що не помічає: до її губ присмоктався інопланетний паразит.

— Дивись, ліцехват як у «Чужому», — каже Йорг, але ледве чутно — горло пересохло. Він тягнеться за віскі. Зробивши ковток, відразу віддає Максу, випадково торкаючись його руки. Жаль, не можна її просто торкнутися. Чи не варто.

Макс допиває що залишилося в три ковтки. Ставить пляшку на підлогу і відкидається на спинку дивана, втискаючись у неї, як у літаку.

Все пливе в помаранчевому мареві. Йорг раптом ловить себе на тому, що вже якийсь час ритмічно рухає рукою в кишені штанів. Дебіл… Ось же скотство. Він тягнеться до газетного столика і прикриває пах учорашньою газетою із позитивним заголовком «Вбивця досі не знайдено».

- Ти мене соромишся, чи що? — раптом починає іржати Макс.

- Чо-о? — Йорг поправляє газету, але виходить тільки гірше, бо вона явно стовбурчиться.

- Чо "чо-о"? - передражнює Макс, розстібаючи ремінь. Спльовує в долоню і зітхає: — Ну ось помаду вдома забув.

- У мене є! - У Йорга і справді є, він забрав тоді, з кімнатки в квартирі у Ніккі ...

Макс лише тонко посміхається та приспускає джинси.

Спочатку Йорг намагається не дивитись у його бік. Тільки на екран, де інопланетного загарбника (а точніше, загарбницю) розважають відразу троє білих хлопців і одна японська дівчина. Але потім не витримує і крадькома кидає на Макса косий швидкий погляд.

Той неквапливо пестить себе – очі прикриті, з губ зривається хриплий подих. Йорг ніколи б не подумав, що можна так естетитчно дрочити. Але ж можна.

- Тобі допомогти? — раптом каже Макс, і в голосі його ні тіні знущання.

Йорг хитає головою і сам запускає руку в штани. Ну, і що такого? Так, виглядає трохи гейською. Але ж він пересмикне на дівчину. Он ту, світленьку «наїзницю» з довгим волоссям. А це, здається, хлопець… Ну, тоді на японку.

У цю секунду Макс хрипко стогне. Він закидає голову і тереться потилицею об спинку дивана, хапаючи ротом повітря. Йорг присувається ближче.

- Тобі допомогти? — він і сам не знає, що каже.

Макс переводить на нього затуманений погляд і киває. А потім бере руку Йорга та кладе на свій член.

За вікном знову починається скрегіт. Спочатку негучний, він незабаром стає наполегливим, майже лютим. У передпокої дзвонить телефон, і через пару секунд йому вторить інший, у батьківській спальні, але це неважливо. Йорг просто не чує - зараз, коли під його руками здригається Макс.

Хочеться шепотіти йому щось добре, але всі слова будуть жахливою вульгарністю. Тому Йорг просто цілує його швидко у куточок губ і притискається лобом до гарячої скроні.

Макс схлипує майже жалібно і подається назустріч долоні Йорга. Очі знову заплющені — і краще не думати, кого він зараз уявляє.

Віконна рама тремтить, ніби в неї б'ється величезний птах, але це просто йобаний полтергейст. Телефон замовк. Люди у фільмі видають пристрасні шлюбні кличі, мабуть, надто гучні для нічного ефіру. Йорг уже передчує завтрашню розмову з нервовою багатодітною сусідкою. Але завтра. Все завтра.

Макс міцно впивається пальцями в оббивку дивана і в плече Йорга, до болю. Раптом він стогне і тягне вгору край футболки. Йоргу страшно: так умираючі «обирають» себе, рухають безсило руками. Макс закочує тканину до середини грудей - дуже завбачливо, тому що наступного моменту він забризкує собі живіт і з глухим схлипом відвертається.

Йорг сидить, уражений. Головним чином, не тим, що між ними трапилося, а ранами у Макса на животі. Навіть у напівтемряві було видно, наскільки глибокі ці порізи. Їх треба обробити, дезінфікувати і всі справи, а поки що виходить навпаки…

Макс лежить, обхопивши себе руками, і тихенько похитується. Йорг несміливо чіпає його за плече. У голові б'ється одна думка: він щось зробив не так. Раптом Макс усміхається, криво, як він уміє:

— Відчувається рука майстра, — і дістає із задньої кишені джинсів паперову серветку. - Тримай.

Інший він нашвидкуруч обтирає себе, застібає ширинку - а потім по-котячому спритно зісковзує на підлогу і сідає біля ніг Йорга.

Той машинально зсуває коліна. У нього стоїть, так, і по правді вже яйця ниють, але те, що збирається начебто робити Макс це ж взагалі неправильно.

- Давай. Тобі сподобається.

Йорг приречено дивиться поверх голови друга (друга?), готовий погодитися. Раптом його увагу привертає якийсь рух збоку у вікні.

- Що за?..

Він з жахом бачить, як по шибці повзе Темпельхоф. За минулі тижні ведмідь неабияк зносився і здичавіло. Браслет залишився тільки один, з дірки в животі стирчить синтепон. Він встромляє пазурі в дерев'яну раму і трясе її немов Кінг-Конг хмарочос.

— Ти бачиш? - Йорг гальмує Макса, і це неправильний хід. Тому що обернувшись до вікна Макс миттєво блідне, згинається навпіл і починає блювати. Прямо на килим.

Йорг підсмикує штани і встає з дивана.

— Ану йди сюди, ти, хуйло, — сердито видихає він, крокуючи назустріч ворогові. Без зброї — бо з глюками й боротись треба силою уяви.

Він відчиняє вікно, — сповільнивши секунду, ведмідь зістрибує в кімнату, але Йорг відкидає його до стінки потужним стусаном. Пальці відчувають удар, це дивно. Темпельхоф гарчить і кидається на свого творця, повзе вгору по нозі, клацаючи зубами. З закривавленої пащі несе смертю та розкладанням. Все раптово надто реальне.

— Пляшку візьми… — хрипить Макс, і його знову скручує спазм.

Йорг і радий, тільки це треба ще дотягнутися. Темпельхоф ледь не цапає його в промежину, але Йорг, зловчившись, вистачає чудовисько за хребет і знову відкидає. Поки що виходить не дуже героїчно.

Макс, зробивши зусилля, штовхає до друга порожню каструлю. Йорг перевертає її і накриває ведмедя зверху. Зле гарчання розноситься луною, Темпельхоф б'ється і дряпає стіни. Йорг сідає на каструлю, притискаючи до підлоги. Цікаво, цій тварюці потрібен кисень, щоб жити?

Макс болісно кашляє, і його рве втретє. До неперетравленого шпинату та віскі додаються прожилки крові.

Йорг тягнеться до журнального столика, спонукає до себе — а потім швидко встає і ставить його на каструлю. Так, тепер не виберешся!

Раптом у передпокої лунає скрегіт. Ще один кадавр?.. Але двері відчиняються, клацає вимикач, — це повернувся батько.

Йорг кидається до Макса, здригає його на ноги і ставить біля стіни біля шафи, так, щоб не було видно від входу.

- Гей, ти тут? — тяжко ступаючи, батько йде до них.

- Тато? - Йорг вискакує назустріч, перегороджуючи шлях.

Батько з цікавістю дивиться на безлад у вітальні. Затримується на калюжі блювоти. Потім киває на екран, де вагина-вбивця, що виросла до розмірів книжкової шафи, пожирає студентів, що злякано кричать.

— Це ж яким каналом таке?

- Ааа ... це відео. Ну, знаєш, касета, — невинно пояснює Йорг.

- Ясно, - хмикає батько і прямує на кухню.

Йорг подає Максові знаки, щоб стояв тихо, і біжить слідом, на ходу підтягуючи штани.

— А як... тьотя?

- Погано. До лікарні забрали. Мати поки що з її дрібними.

У Йорга у грудях щось обривається.

— Я дзвонив, то ти ж не береш, — батько сердито закурює. Зазвичай, на кухні він цього не робить.

- Вибач.

Вони мовчать. У передпокої тихо клацає двері.

- А там... це собака. Сусідська. Так, — навіщось каже Йорг. — Мабуть, отруїлася.

- Собака любить шпинат? Цікава якась, — батько хитає головою і ставить на плиту чайник.

Йорг підходить до вікна, щоб не було видно, як горять щоки.

Зовні на вузькому підвіконні лежить тюбик червоної помади.