Перший день народженя в Берліні

Літнє сонце обпалює навіть крізь шибки. Потяг пішов, і натовп тих, хто проводив на пероні Цоо, поступово рідшає.

Арнольд чекає, поки продавщиця у газетному кіоску відвернеться. Але та, як на зло, пильно оглядає платформу — сувора, наче наглядачка в Бухенвальді. Дірк вже знемагав:

- Ну чого?

— Хлопці, я зараз… — Арнольд гіпнотизує журнал. - Так. Ща точно зможу.

- Та ти навіть розкритися не зміг, - хмикає Макс і вальяжно підходить до літньої жінки. - Добрий день! Будь ласка, «Таємні знаки». Так-так, травневий.

- Я не розкривався, - ображається Арнольд. - На мене напали.

— Звичайно, мені вісімнадцять! — Макс сміється й плескає всю свою картату ковбойку; потім лізе в кишеню джинсових шортів, але замість документів дістає одну марку. - Без здачі. Та шо ви! Вам теж гарного дня!

Йорг дивиться з вдячністю. Він дуже хотів цю погань. Заголовки там дикі. Чого вартий хоча б «Птах-вбивця тероризує місто! Реліктовий яструб VS супутник-шпигун? Або «Арабська секс-бомба знешкоджена у Кройцберзі»...

- Їжачок, тримай, - Макс швидко торкається його руки, передаючи журнал, і посміхається.

- Спасибі. З мене два банани!

— Так ось, я не знаю, що це було взагалі, — починає вп'ятнадцятий раз Арнольд. — Тільки пам'ятаю: гроза, я лежу на підлозі, а якась тварюка наді мною нависає і б'є, б'є мене своїми кігтями. А потім прийшов Макс.

Той голосно пирхає:

- Маячня.

- Макс! Ти справді там був!

— Якби я й прийшов, то тільки нассати тобі на ебучу. Триполов… — Макс явно хоче за звичкою завершити словом «жирний», але до Арнольда це тепер не цілком застосовно: після операції зі зшивання шлунка з клаптів він стрункішав. А точніше — охляв удвічі.

— Ти ж мене врятував!

- Та жир тебе врятував. Більше так не прокотить.

- Хлопці, ну що ви... - обурюється Дірк.

- А, ти за Яна тепер, - Макс поплескує його по плечу. - До речі, коли він повернеться?

— За два тижні, — Дірк сумно зітхає. — Він же щойно нам казав!

- Ну да ну да.

- Запиши собі дату концерту! Ми повинні вивчити всі пісні до його повернення!

Макс закочує очі і кладе голову на Йоргове плече.

- Ну що там? Оу. Я прочитаю? - І, не дочекавшись кивка:

«Ми отримали розгадку однієї з головних таємниць ХХ століття! Кола на полях, помічені на східному схилі Тойфельсберга - зовсім не витівки гуманоїдів! Те, що так довго вважали спробою інопланетних цивілізацій увійти з нами у контакт, має рукотворну природу! Точніше… судіть самі!»

— От чорт, зганять вони наше місце, — Дірк гидливо кривиться.

Йорг вдивляється в змащене, але напрочуд живе фото: на прим'ятій траві б'ється пов'язана буксирним тросом вівчарка. Шкіра на грудях заляпана кров'ю. На сусідньому — старий старий крутить у руках солом'яний капелюх і по-кроличому заворожено витріщається в камеру.

- Процитуємо слова очевидця! — Макс кашляє, набираючи мокротиння, і хрипко клекоче:

«Вранці, отже, багато кіл цих було. Я, отже, підійшов. І я, отже, побачив її, як вона, отже, біжить. А за нею трава, отже, лягає. Я і пальнув! Вона, отже, падає. І тут бачу: ящик!»

Усі дружно іржуть — окрім Дірка. Арнольд пхає його ліктем:

— Ну чого ти? Весело ж. Гуманоїди, бгг.

— Я зрозумів, чому вона плакала, — тихо каже Дірк. - Вона весь час плаче тепер.

— Не знаю, подаруй їй нову псину! Господи! — Макс трясе головою. - Так, далі...

Йорг краєм ока зауважує, що товстий поліцейський дуже уважно дивиться на них. Пальці-сосиски постукують по кийку. Але ж вони нічого такого не роблять?

Макс повністю заволодіває журналом:

Залишається з'ясувати, кому належить ідея містифікації. Ну, а ми перейдемо до більш очевидних випадків. Нашу кримінальну рубрику відкриває екстрене повідомлення зі Шпандау, де виявлено несанкціоноване поховання свійських тварин. І не лише тварин...»

- Шпандау - це ж у нас! - вигукує Арнольд.

«Після дзвінка небайдужого мешканця, в тихий куточок лісу було направлено загін дізнавачів. Але прибулої на місце доблесної поліції відкрилося щось страшніше ... »

Мабуть, не слід було Максу говорити це слово. Товстий поліцейський явно робить стійку.

«На очах здивованих правоохоронців невідома жінка закінчувала своє чорне, хм, вибачте, справа. За допомогою звичайної лопати ця тендітна на вигляд особа відокремлювала голову від мертвого тіла чорношкірого чоловіка зі значними слідами розкладання», - завиває Макс на різні голоси. Старанно не помічаючи, як стискає кулаки зблідлий Йорг.

Поліцейський підносить рацію до рота.

«Жінка чинила активний опір. Зараз вона взята під варту і міститься в одній із міських психіатричних лікарень. Її особистість вже встановлена, але ховається на користь слідства. Відомо лише, що злочинниця працювала медсестрою...»

— До речі, де твоя? - з натиском питає Дірк.

— Я не сторож медсестри моєї… — незграбно жартує Йорг, хоча всередині холодіє від беззвучного крику. Адже він так і не сходив до неї. І вже не сходить.

Макс перевертає жовту сторінку:

— О, тут фото є. Хоча, на мою думку, не та…

- Молоді люди!

Усі обертаються. Товстун свердлить їх злісними очима.

- Добрий день! - Усміхається Макс.

— Що, панелі вам мало, тепер стоїте тут?

— Ми проводжали нашого друга, — ображається Дірк.

Поліцейський хрюкає:

— І куди цікаво дізнатися?

- В Англію, - чесно зізнається Арнольд. І даремно, бо поліцейський наливається поганою темною кров'ю:

— Потягом?.. Ти жартувати надумався? Ви за кого мене тримаєте?

Арнольд бурмоче про пором від Кале та чудову подорож по шкільному обміну, але поліцейський не слухає. Він знову викликає когось по рації:

- Так, п'ятеро. Усі наркомани. Ця погань уже сюди розповзлася... Стояти! — припиняє він спробу Дірка зробити крок убік.

— Ми не наркомани, — спокійніше каже Йорг.

— Зараз у ділянці розкажете, хто ви такі!

Серце стискається від туги та безсилля. Тому що у Макса під довгими рукавами все ще фіолетові тіні від крапельниці, а Дірк напевно занюхав зранку - ось очі блищать. І бігти не варіант: у Арнольда шви поки до ладу не загоїлися.

Наближається поїзд, і люди підтягуються до краю перону.

У цей момент Макс поглядом показує: ліворуч. Йорг бере Арнольда за руку, щоб не загубився; Дірк також усе розуміє.

А Макс, широко посміхнувшись, зриває з поліцейського кашкет і жбурляє під потяг. Після чого кидається в інший бік, праворуч.

- Ах ти погань! — волає товстун і біжить слідом за ним. Макс, не дивлячись, запускає йому журнал у обличчя; поліцейський буксує, намагаючись відліпити ліцехват, а Макс губиться в натовпі.

— Ну, час, мабуть?.. — усміхається Дірк.

І друзі йдуть геть швидким кроком, змішуючись із прибулими. Йорг мовчить.

Її холодні очі, сильні руки; стеля, схили квіти.

- О, а давайте денер купимо? — Арнольд зависає біля закопченого жиром кіоску, але Йорг тягне його далі.

Її швидке дихання. Сльози у нього на плечі.

Повз них проносяться четверо поліцейських, Йорг пригинається, ховаючи обличчя.

Добре, що він так і не бачив фото.

Вони зустрічаються на Кудаммі, на виході з метро. Макс стоїть, притулившись до стіни, і явно нудьгує. Подібні до зомбі з вітрянкою наркомани злісно на нього зиркають, але поки що не кусають.

- День поганий, - пояснює Макс. — Котики, ви втрьох?

Арнольд починає заливисто іржати:

- Круто ти його зробив!.. Правда!

- Вісім марок, - Макс простягає долоню.

- Дякую, - коротко каже Йорг. За все.

- Вісім марок.

- Макс! — Дірк зазирає йому у вічі. - Ти пам'ятаєш, коли концерт?

- Вісім... Не-а.

— Ми маємо відрепетирувати всі пісні до повернення Яна! Ти вокаліст! Ти пам'ятаєш про це?!!

Макс ляскає віями:

— А він шо поїхав? А наскільки?

Йорг в сотий раз коситься на пильний стінний годинник. Час у розпеченому класі тяжко тягнеться, і листок Йорга покривають пустелі, яєчні та циферблати. Голос лектора віддається болем десь у потилиці:

- ...також особливу небезпеку в літній період становлять отруйні ягоди диких рослин. У разі отруєння необхідно очистити шлунок.

Йорг мимоволі посміхається. Показати Родана, та й усі справи. Хто завгодно пробує від жаху. Як добре, що у Берліні більше не буде кайдзю.

Напередодні вони з Максом готувалися разом до іспиту - вірніше, Йорг готувався, а Макс раз у раз підлазив збоку, настирливо заглядаючи в конспект:

- Їжак, а пап'є-маш це що?

- Пап'є-маше, - поправив Йорг автоматично. — Ну, це матеріал на основі паперової маси… широко використовується у декоруванні. У мене в курсах був.

— А з нього ліплять ґорзилл?

- Макс, ні! — Йорг зі сміхом штовхнув його ліктем. — Ми не робитимемо більше ніяких монстрів!

- Пхех. Та я пожартував.

- Слабкий содовий розчин вводиться через зонд.

Йорга всього пересмикує. Іспит уже позаду, нагріте повітря дзвенить, — ніби відпустити по хатах, а їм тлумачать про харчові отруєння, вугілля та сифонні клізми! Можна подумати, вони діти малі, щоб жерти будь-що з кущів. Йорг скидає руку в жесті небезпечно античному:

- Можна, можливо?

— Так, юначе? - лектор піднімає погляд від листа і долонею розтирає по лисині піт.

- У мене тепловий удар. Мені на повітря треба.

Група миттю в'їжджає у прикол. Скриплять відсунуті разом стільці.

- І мені! І мені!

- Я теж хочу!

- Вмираю! - стогне Дірк і м'яко сповзає на підлогу.

- Лікаря! Терміново! Бачите, як йому погано?

- Відчиніть вікно, - лектор нервово крутить головою, так що бульдожі щоки трясуться. — Ще п'ятнадцять хвилин.

Але марно. Недбайливі майбутні декоратори змітають все з парт у свої сумки і оперативно залишають небезпечне місце. Йорг першим вибігає на залиту сонцем вулицю: з насолодою вдихає куряче гаряче повітря і сміється, ляскаючи по плечу Дірка. Той кривиться:

— Що робитимеш?

- Сьогодні?

- Взагалі. На канікулах.

— Відпрацюю практику і до кінотеатру механіком. Ну, якщо вийде. А ти що?

Замість відповіді Дракула вся Берліна наганяє на обличчя таємничу скорботу і знизує плечима так, що перевернуті хрести-сережки у вухах чіпляються за чорне мереживо жабо. Мабуть, репетиції просуваються не дуже.

— Ай, — він ледве звільняє вухо.

— До завтра! Поки всім!

- Доки! — махають йому однокурсники.

Час прийняв звичайну швидкість, і щастя б'ється у грудях рівним маятником.

Мати ще не прийшла: її літнього плаща немає на вішалці. Зате висить батьківський парусиновий піджак, розмірами схожий із чохлом для катамарана. Телевізор бурмоче щось про маніяків-старівників, — неважливо, у грудях все швидше і голосніше; Йорг вривається у вітальню:

- Тату! Тату, я здав! І мене відправили.

Батько клацає пультом, вимикаючи ТВ (небувала честь!) І дивиться на Йорга з похмільною тугою.

— …у «Вертхаймі». Це універмаг крутий, знаєш?

Мовчання. І сповнені тупої ненависті очі в кракелюрах лілових судин.

- На Кудамм, - пояснює Йорг пляму кетчупу на батьківській майці. — Дірка теж, та його…

- Підстригся.

- Що?.. - Йорг осікається.

— Підстригся, кажу. Патли вже як в баби, - батько кашляє, маскуючи відрижку. — Дивитись на тебе… нудно.

Маятник усередині завмирає, і Йорг завмирає теж. Тому що не можна бити батьків. Навіть якщо дуже хочеться.

Натомість він мовчки виходить. Батько посміхається:

— Ще й образився. Ось виростили богему... Д-декоратор.

Все буде нормально. Верняку, що ти здаси! А якщо ні, ми втечемо в Сомалі і станемо піратами, правда, Їжак? — Макс нахиляється, і його відросле волосся лоскоче обличчя. - Найдикішими!

Йорг стоїть посеред кімнати, розриваючись між бажанням кинутися на ліжко та пробити шибку кулаком. Так, прости-тато-що-я-не-став-нормальною-людиною-і-ніколи-не-стану-напевно-мне-стоило-в-поліцію-або-взагалі-на-завод-або-може-бути- краще-відразу-в-петлю...

- Агов, богемо, - раптом тихо кличе батько. - Підійди.

Цікаво, а в Сомалі є свої національні кайдзю?.. Йорг видихає і повільно, наче тонким льодом, повертається до вітальні.

- Так?

- У тебе шо, грошей багато? — батько важко нахиляється до кинутого на підлогу портфеля. Застирана майка тріщить збоку по шву. - На. Щоб було пристойно.

Йорг акуратно бере купюри з м'якої холодної руки.

- Дякую тату.

Грошей справді виявилося пристойно: вистачило і на пряжку-череп для Йорга, і на три широкі браслети з шипами для Макса. Ще й на пиво лишилося. Але це згодом.

А зараз вони йдуть до Ніккі. Тому що у нього найкраща в Берліні електробритва, а сам він — найкрутіший перукар. Принаймні, Макс у цьому клянеться.

- Він завжди мене стриже. І фарбує! Він по-різному може: ірокез там, свастику, хрест на потилиці.

Йорг опускає погляд на мертву голову на ремені. Завтра у «Вертхаймі» лише свастики йому не вистачало.

— А загалом, ти герой! — усміхається Макс і закидає Йоргу руку на шию. — Якщо так і далі піде, з моїх друзів ти будеш єдиним чолом із дипломом!

- А як же Дірк? - починає кокетувати Йорг.

— Він зіллється. Ставлю на три дні максимум.

- Іде! Арнольд?

— Хай спочатку надійде!

- А Вольфганг?

— Та в нього вже трабл там через перепустки, — Макс закочує очі. — Все по Франціях-Бельгіях своїм їздить...

Йорг усміхається: Дірк ось пропустив цілий навчальний рік, а потрапив на практику у понтове місце. Нехай і склад.

— І дякую за браслети, ти найкращий, Їжачок! Ууу, які! — Макс вдавлює загострений шип у зап'ясті і радісно дивиться на кров. - Приколись!

- Ні, не на ... ааа, блядь! - Йорг потирає проколоте плече. - Боляче.

— Їжачок не любить, коли біль? - Макс з цікавістю зазирає в обличчя. Йорг хмикає:

— Ти будеш їх навиворіт носити?

- Я спробую померти від болю, - заявляє Макс, тугіше затягуючи ремінці.

Йорг тільки зітхає. Одне тішить: цілий місяць раніше на руках Макса не було нових порізів.

У під'їзді темно та сиро. Літній запах старих будинків: дерево, що підгнило, іржа… По вузьких сходах друзі піднімаються на останній поверх. Макс дзвонить, потім відчиняє двері ключем і хрипко кричить:

- Ні-ік! Ти випадково не вдома? Зі мною Йорг і його треба стригти!

Тиша. Тільки цокає десь годинник.

- В її! - обурюється Макс. Але Ніккі не з'являється. Темпельхофа, до речі, також не видно.

- Шкода, так, - Йорг проводить рукою по волоссю. Може, не такі вони й довгі — трохи нижче за вуха...

— Ну гаразд, — бурчить Макс і голосно тупаючи проходить у вітальню. — Самі впораємось.

Йорг поспішає за ним. Забавно, на перший погляд у Нікки нічого не змінилося із зими - все та ж кахельна піч, стіл з важким в'язаним скатертиною, навіть ваза з шоколадними трюфелями на місці. Телефон, баварські краєвиди на стінах... Але все ж таки щось тепер по-іншому.

— Слухай, мабуть, не хочу…

- Сідай, - Макс притягує з кухні табурет і киває Йоргу. — Зараз все буде. Сідай!

Від дотиків машини, що дзижчить, лоскітно, а обритій потилиці несподівано холодно. Загалом же все добре. Руки Макса - умілі, швидкі; Йорг ледве утримує себе, щоб не хилитися скронею в його суху долоню.

- Фу-у! — Макс різко дме, і навколо розлітається густа світла хмара.

- Такі важкі були, - Йорг задумливо бере з коліна впале пасмо.

- Так. Гарні, - киває Макс.

— Вони ж, як волосінь.

Макс пирскає, вимикаючи машинку:

— Хочеш, пофарбуємо тобі коріння в чорне, ніби так і треба?

Йорг сміється і мотає головою, струшуючи волоски.

- Ні? А я весь час так роблю, – заявляє Макс. - Я криптоальбінос.

- Ох. Але я реально білястий.

- Ти красивий. Як нарцис, — раптом швидко каже Макс і з подвоєним старанням береться за віскі.

Зрештою, шедевр завершено. Макс урочисто стискає простирадло і приносить Йоргу кругле настільне дзеркало.

- Ну як тобі?

Йорг з цікавістю дивиться на незнайоме, надто доросле обличчя. Наче у солдатів із старовинних вицвілих карток. Бриті віскі і справжнісінькі зверху — але виглядає круто; Макс навіть вистриг асиметричну чубчик.

- Зашибісь. А як це називається? Ну модель?

- "Гітлерюгенд".

- Чт?..

Макс досить либиться і показує Йоргу пом'яту афішку в підозрілих плямах. Відкрите арійське обличчя іде на смерть гарматного м'яса. "Тріумф волі". Тридцять четвертий рік.

— Справді, схоже? Я його п'ять разів переглядав. Вольфганг знає бабу кульгаву, яка режисер.

— Ну, дякую, — хмуриться Йорг. - Удружив.

Він намагається пригладити чубок назад - все одно вигляд відверто фашистський.

Але Макс старанно не помічає цих конвульсій - сідає на край столу і безтурботно бовтає ногами.

— Слухай, а ще можеш підкоротити?

- Ща. Підійди спершу сюди.

Йорг слухняно підходить, і відразу гарячі руки обхоплюю його за пояс і ковзають під ремінь — витягують футболку, лоскочуть. Йорг сміється:

- Ай, ти чого?

Швидкі пальці справляються із пряжкою та послаблюють ремінь. Макс зволікає секунду. А потім знову застібає — але на один поділ вільніший.

- Усе. Так і ходи, - він смикає футболку і злегка відштовхує Йорга, щоб помилуватися результатом.

- В сенсі?

- Набридли штани твої вічно пахвами, - нарікає Макс. — Так краще.

Йорг обережно переводить погляд на підлогу. Занадто довгі тепер, штанини безглуздо збираються в складки, немов у ходуліста.

— Підверни, — відповів Макс на запитання. - Хочеш, покажу як?

Він стрибає зі столу і опускається перед Йоргом навколішки.

— Їжачку, господи, що з тобою? — верескує мати, відчинивши двері. - Ти знову з кимось бився?

- Я впав, - похмуро цедить Йорг крізь розбиті губи і, хитаючись, впадає в квартиру.

- Ну що, як іспит? — весело кричить із вітальні п'яний батько.

Йорг не відповідає. У ванній він сує голову під крижаний струмінь, поки з розсіченого монтуванням скроні не перестає сочитися кров. Зашивати нічого він, звісно, ​​не буде. На Максі геть усе так гоїться. Заїбісь сходили за пивом.

У вухах контуженою луною брязкають крики панків: «Погляньте на них! Чи, біла сила? Та це ж нойкельнські! По штанах видно! Троє на одного – не найвдаліший розклад.

- Йоргу! Молода хлопче! Нам потрібно поговорити! - надривається мати за дверима. Вона стала якоюсь нервовою з того часу, як виявила розбите вікно і кров на всіх простирадлах. А блювота в горщиках квітів взагалі її доконала.

Йорг знову містить крижану воду. Подертий гомілку теж можна промити.

«Шьо ви зайшли, солодкі? Дивіться на цю парочку! Всі нацики шпиляться, інфа сто відсотків. Гей, кошеня, ти глухий? Лови Білосніжку!..»

І вони зовсім не бігли. Тому що нікуди бігти в безвиході. Йорг усміхається, згадавши, як витяглися обличчя у всіх п'ятьох шакалят, коли він ударив їх ватажка ногою в перенісся. А Макс непомітно накинув на кісточки браслет як кастет і продірявив відразу двох — товстуна, що схопив його, і іншого, прищавого, який кинувся на допомогу. Одному живіт, а іншому — плямисту щоку, тепер і робити пірсинг не треба.

Після цього кодла звернулася в хаотичні втечі, кинувши монтування, пляшки та поранених, так що Макс зміг вдосталь пострибати на їхніх тілах, примовляючи: «Жери пил!» і «Я покажу тобі нациків!»

І Йорг усміхається, хоч розпухлі губи садить. Як казав його старий учитель по тхеквондо, безглуздо битися без приводу. Але ще гірше — не діяти, коли тобі є кого захистити. Втім, він був трохи у маразмі і чув голоси чаю.

Треба буде постійно носити підвороти. Коли Максу вони так полюбилися.

Йому подобається битися разом із Максом.