Перший день народженя в Берліні

Макс – справжній друг. З таким можна після навчання годинами вештатися вздовж Стіни і кидати водяні бомби в неусміхнених прикордонників. Або начинити динамітом кросівок та підірвати його на пустирі. Або піти разом у S.O.36 і битися там з панками: шпандавські проти доходяг з Котті. Але особливо добре битися з ним.

- Білосніжка. Сметанка. Сніжок. Альбінос... Монохромний, — примовляє Макс, видираючи Йоргу зайве волосся на маківці.

- Я не альбінос! Це ти циган скажений! — реве Йорг пораненим ящером.

- За цигана отримаєш!

В стінку кімнати голосно стукають.

Увечері Йорг бере у батька електробритву і зрізає все під нуль. Потилицю, виски — більше не вхопишся.

Назавтра Макс ірже:

- Ти че, в СС записався? Біла сила. — А в самого тепер на голові перепалена золота солома.

Справжній друг. Але образу зберігає:

- А чому ось Вольфганг мій брат, але взагалі не циган?

- Просто ти нагуляний.

— Агов, маму не чіпай!

Йорг хоче, щоб все було ідеальним. Тому шо у день народження Макса має бути саме так. По особливому. Вісімнадцять років, та й перший день народження у Берліні.

Тому він довго обирає подарунок. Викидний ніж? Годинник із протиударним склом? На все це, потрібні гроші. Не хочеться засмучувати друга дешевкою. Звичайно, Макс виду не подасть, але тут же випробує на міцність, і як виглядатиме цей брегет з ломбарду, коли на ньому від душі пострибає двометровий панк? Щось підказує, Макс та ніж зламати може.

Дні йдуть, а грошей не додається, як і ідей. У Берліні більше потрібні поліцейські, ніж оформлювачі вітрин. Йорг старанно ходить пішки і їсть тепер тільки вдома, але для нормального подарунку все одно недостатньо цих грошей. Батько вже жартує, мовляв, зовсім з лиця спав, увесь блідий, мов глисти. Нарешті закохався? Давно пора, а то ніби... цей,— і сміхом заходить. Йорг криво усміхається: якби. Якби це так називалося.

Іноді йому хочеться, щоб Макс раптом зник, випарувався, поїхав, щоб його не було тут ніколи. Ось що варто братові відправити його… та хоча б додому. Тому Йорг одного разу ловить Вольфганга в барі, тягне в кут, до туалету, і плутано шепоче:

— Я хотів сказати про Макса… Він зв'язався з поганими людьми. Розумієш, проблеми? Ну, наркотики, турки…

Вольфганг зітхає з виглядом стомленого патриція і кривиться від запаху сечі.

— Може, він уже сприймає. Я думаю, йому краще виїхати, — Йорг стискається у пружину зі страху та очікування.

— А я думаю, що він сам розбереться, що робити. — У старшого брата очі світлі до білизни. Особливо, коли він у тихому сказі. - Щось ще?

- Ні, але я...

- Тоді приємного вечора, - Вольфганг ледь помітно киває та повертається до стійки.

Наступного дня Макс сміється:

- Брат взагалі ебобо. Уявляєш, прийшов до нас учора і давай рукави завертати!

Йорг здригається.

- А навіщо?

- Ну, типу дороги шукав. — Макс видає звук, з яким кішки блюють проковтнутою шерстю. — Пізде він він квочка, зовсім поїхав уже.

— Тим більше, що ти нюхаєш, — відповідає Йорг.

- Це ти нюхаєш! - волає Макс. - Собачі ануси.

- Сам ти анус!

- А ти пес!

Вони починають боротись — уперше, до речі, цього тижня. Йорг сильніший, і він знає про це, тому намагається битися по-справжньому лише лівою рукою. Макс сіпається, притиснутий за шию, і лупить Йорга кулаками. Той розсовує йому ноги коліном — і відразу отримує укус у зап'ясті, від якого темніє в очах.

Звісно, ​​Макс перемагає. Він сідає, важко припавши до стіни.

— Фу, псиною смердить, — і стягує косуху. Йорг бачить у нього на лівому передпліччі свіжий розріз.

***

Дні йдуть один за одним. На Різдво приїжджає кузина; їй теж треба щось дарувати. Батько вже забув про вигадане ним любов і м'яко підштовхує Йорга до інцесту. Його залишають у квартирі з перезрілою дівкою шістнадцяти років. Білорисою, як і він сам - ідеальна пара; борошняні черв'яки, крохмаль, молоко. Всі три години, поки батьки дивляться в кіно «Білу богиню канібалів», Йорг проводить у своїй кімнаті за ліпленням із пластики величезної зубастої піхви. Кузина локалізована у вітальні та надійно зайнята цукерками з лікером. Перетяжки від ліфчика на спині нагадують про ковбасу, від неї дратівливо пахне життям.

Надходить січень. До дня народження Макса два тижні, один, а потім раптом настає шістнадцяте. Останній шанс приготувати хоч щось. Йорг довго тиняється по магазину, викликаючи вже підозри охорони. Купити Максу платівку? Першопрес «Музики для аеропортів», пригадується, зацікавив його лише своїми аеродинамічними властивостями — відмінна тарілочка вийшла… Чи краще за касету? Так, у його брата власний лейбл!

— Не знаю, може, ми зараз поїдемо додому. Ну, на кілька днів. Заради мами там, усі справи, — Макс сидить на перилах моста, бовтаючи ногами над брудною водою.

- Шкода, - Йорг зітхає, хоча всередині все тріумфує від радості. — Там святкуватимеш?

- Що? А день... не знаю. Я взагалі тут хочу, — Макс обертається і мало не падає у річку. — Я подзвоню, якщо що.

З розмови минуло три дні, а Макс не з'являвся і не дзвонив. Напевно, брат таки відвіз його подалі від Берліна та героїну. Але це не точно.

Вже ввечері в торговому центрі Йорг, зневірившись, вивуджує з автомата ведмедя-виродка. Він синій, з червоними очима та довгим хутром. Може, це й не ведмідь. Але Йоргу приходить ідея.

Він подарує Максу Берлін.

Справжнього берлінського ведмедя. Йорг пришиває на груди мутанту маленький прапор. Потім знаходить у своїх горах мотлоху уривки ременів, заклепки та ланцюг, й прикрашає ведмедя у самому панківському дусі. Підводить йому пластмасові очі, пускає акрилову кров із пащі — але виходить ненатурально, і він додає своєї. Трохи надрізає та розтріпує вухо. Кілька разів б'є ножем, вкладає в сердце пластмасового павука і зашиває рану через край товстими білими нитками.

Виходить огидно.

Йорг упаковує подарунок в пакет для сміття та пов'язує поліцейською стрічкою, стиреною з місця однієї ДТП. Тепер можна спати спокійно.

Зранку його накриває усвідомленням. Але робити ше щось пізно. Аби він не приїхав, аби не приїхав…

А вдень йому дзвонить Макс. Йорг приходить додому з училища — тільки-но встигає повісити сумку на гачок у передпокої, а телефон уже надривається.

- Ало-ое? - Макс, здається, п'яний. На задньому плані веселі голоси та бренчання гітари.

- Вітання!

— Ви офіційно запрошуєтеся на дегустацію пісих…

- Макс!

- Шо-о?

- З Днем народженням! — Йорг стискає слухавку та посміхається.

- І тебе. Бгг. Гаразд, приходь до Дірка, всі тут.

— За п'ять хвилин буду.

- Чао, п'єс, - Макс звучно цілує і вішає трубку.

Йорг викидає з сумки підручники і запихає на їх місце пакет із строкатою стрічкою. Якщо заощадити на автобусі, йому якраз вистачить на півдюжини пива.