Перший день народженя в Берліні

Пиво зустрічають із ентузіазмом. Йорга також. П'яний Дірк одразу висне на ньому і починає картувати про сусідку з офігенними цицьками, яка скоро прийде, — Йорг лише сміється і м'яко знімає його руку з шиї. Ян грає на гітарі перед зграйкою дівчат, але відволікається, щоб помахати другові. Йорг махає у відповідь, а повз у бік туалету проноситься Арнольд, по дорозі примудряючись щось доїдати. Інші просто тусуються, п'ють із різноманітних посудин вино, але ніде не видно винуватця урочистості. Йорг внутрішньо холодіє.

Макса він знаходить на кухні, біля столу з порожніми пляшками та брудним посудом. Він стоїть і старанно колупає ножем велике червоне яблуко, намагаючись створити троянду. Всі руки знову порізані, навіть пальці у нігтів розтеррзані в м'ясо.

- Гей, привіт!

Макс здригається, потім піднімає погляд. Усміхається.

— Якщо шо, песики вже скінчилися.

Йорг пирхає і ляскає його плече:

— Бачу, єбобо-брат-таки відпустив тебе в наше грішне суспільство?.. Еее, стій, Максе! Пробач!

Але пізно. Макс, відкинувши яблуко, кидається до передпокою. Чіпляє косуху і вислизає за двері. Йорг біжить за ним, повз смішнявих п'яних людей. Лише хтось один вигукує: «А де це вони?» — але гітара гримить, а з шумом працює слив у туалеті.

Куртку він натягує вже на вулиці, на бігу, сніг набивається за комір. Сумка гидко плескає по боці. Макс швидко йде попереду, згорбившись, і чомусь страшно його гукати. Аж раптом він завмирає на місці.

Йорг обережно обходить його, заглядає в обличчя, все ще зле і бліде. Макс цедить:

- Більше ніколи не говори так.

— Добре, — виходить дуже поспішно.

— Не «добре», а «так», — поправляє Макс, якось старенько підібгавши губи.

- Так. Добре, — рже Йорг.

І Макс теж тоді посміхається. Вони йдуть поруч, сховавши змерзлі руки в кишені. Вулиця петляє між старими будинками і повертає до річки.

- Може, повернемося? - Йорг киває назад.

- Не хочу. З тобою веселіше, - і незрозуміло, знущається Макс або його так дістали мрії Дірка про цицьки.

Йоргу треба сказати дуже багато, але натомість він закурює. Макс тут же простягає руку і забирає в нього цигарку - ще жодного разу не попросив, завжди брав так. Зробивши пару жадібних затяжок, він не дивлячись тицяє нею Йоргу в обличчя.

— Ні дякую… А я тобі подарунок, до речі, купив, — Йорг скидається попіл із плеча.

- Подарунок? - зупинившись, Макс піднімає брову - перебільшено, точнісінько як брат.

- Шас, - Йорг риється в сумці, цигарка заважає, руки заважають. Чомусь згорток застряє, і упаковка рветься.

Макс дивиться на це зі стриманим інтересом. Теж як брат.

— Ось, — Йорг нарешті дістає траурно-чорний пакет. - Це тобі.

- Оу. Шо можна тут відкрити?

- Так звичайно!

Макс несміливо бере безформний, м'ятий подарунок. Вертить, потім знаходить, де вузол біля стрічки.

- Це що? — каже він, тримаючи на відльоті виродка з синім хутром та розмазаними очима.

- Ведмідь. Ну, берлінський, - Йорг імпозантно висмоктує сигарету до фільтра.

- Ясн.

Пробігаюча повз чорнява дитина, побачивши іграшку, прискорюється вдвічі.

Макс глузливо дивиться на Йорга. Лівий куточок рота трохи тремтить.

- Я схожий на любителя ведмедиків?

«Ну, ти ж живеш у людини, яка виглядає як гібрид ведмідя та росомахи».

— По-твоєму, я їх люблю, га?

Йорг знизує плечима. Так, мабуть, не варто так тупо жартувати.

- Не схожий.

- А я люблю. - Макс широко посміхається і не витримує: - Ааа! Йоргу! Спасибі, і кидається до друга, щоб стиснути в обіймах.

Йорг ледве дихає — Макс більший, і тому передавлює йому шию. Але, здається, цього зовсім не помічає. Від надміру почуттів він похитує Йорга і злегка б'є ведмедем по спині.

- Аа, чорт. Йорг.

— Радий, що тобі… хф…

- Дуже, - шепоче Макс, притискаючи його до себе. - Це мій перший справжній подарунок сьогодні.

І Йорг злою радістю розуміє, що брат його так і не привітав.

***

Вони стоять на мосту. Ведмідь, що тепер називається Темпельхофом («Не Берлін, не!»), сидить у Макса за пазухою розстебнутою до половини косухи. Максу холодно, зате ведмедеві тепло. Всі троє дивляться на брудну воду, що біжить з-під мосту кудись на захід — у сутінках вона здається мазутно-чорною.

- Що ше вигадав? — трохи повертає голову Макс, і Йорг розуміє, що він про сценарії.

— Та так… — насправді, ідей безліч, але всі вони здаються зараз дуже безглуздими. Дірк би ось посміявся, і Ян...

— Чи все ше хочеш зняти мене в ролі баби?

- Ні. У ролі принца.

- Мм. А кого я... лобзатиму?

- Огра! - випалює Йорг. - Жахливого! — і швидко переказує Максу задум. Той слухає, блукаюче посміхаючись, і чухає ведмедя за вушком.

- ...І так ось, потім принц цілує його, і вони живуть довго та щасливо!

— Ти взагалі маєш сюжети без підарасії? - обурюється Макс, але Йорг бачить, що той зрозумів шутку і готовий ось-ось пірснути.

– Для тебе – ні, – чарівно усміхається він. Обіймає Макса за плечі, а коліном навіщось втирається між ніг... і тут же падає.

Макс відштовхує його якось усім тілом одразу – так опираються тільки тварини чи зовсім маленькі діти. Ведмідь летить у чорну воду, а через секунду, головою вниз ухнувши через перила, за ним летить Макс.

Йорг піднімається, потираючи забиту дупу. Секунду він тупо дивиться на місце, де щойно був його найкращий друг. Потім кидається до огорожі та, затримавши подих, стрибає слідом. Вже в польоті він згадує, що взагалі не вміє плавати.

Темрява наближається, б'є по обличчю — що це, крижина? Або опора моста? І Йорг непритомніє, радіючи, що принаймні його труп не опізнають по весні.

***

Напевно, до рота вже лізуть міноги. Але кажуть, що міноги холодні, а те, що намагається висмоктати його горло, — тепле, навіть гаряче. Від цього тягне блювати, і Йорг відчуває, як піднімається стравоходом столівський обід. Ось не треба було зав'язувати із економією...

Раптом хтось перевертає його на живіт, сіпає вгору за ремінь, і тоді це трапляється. Його рве котлетою із зеленим горошком (куди поділися вафельки та пюре — незрозуміло), а ще чомусь водою. Йорг болісно кашляє, і з носа тече та сама вода із запахом бензину та нечистот.

- І ще раз. Все давай, - примовляє Макс і штурхає друга коліном. Це не входить до стандартного плану порятунку потопаючих, але просто, мабуть, дуже приємно. Йорг виплескує останню порцію і знесилено валиться в строкату калюжу.

Макс сідає поряд. Він тремтить, охоплює себе руками, щоб зігрітися, але марно. Криво посміхається:

— Ти навіщо туди стрибнув?

— За тобою, — ледь чутно каже Йорг і заходить кашлем. — А ти... навіщо?

- Я за ним! — з гордістю заявляє Макс і притискає до себе врятованого ведмежа.