За кадром

Герміона точно знала, з ким їй хотілося б попрощатися про всяк випадок.

З мамою.

Вкотре чарівниця ризикує своїм життям, навіть не маючи можливості отримати від неї просту підтримку, такі звичайні, але дуже потрібні слова: "Я з тобою, дочка". Звісно, кожного разу ризикуючи, Герміона точно знала, що робить це також заради життя Джин Ґрейнджер, але від цього не легше. Ще гіршою ситуацію робило те, що мама в полоні у божевільної Белатрікс, і тримають її невідомо де.

Звісно ж, з татом.

В житті кожної дівчинки тато відіграє дуже важливу роль, він перший приклад чоловіка, як лекало. Саме житті підтверджує правило, що жінка шукає чоловіка з такими ж життєвими принципами, як у її батька, і буде вважати нормою таке відношення до себе зі сторони чоловіка, яке батько демонстрував по відношенню до матері. Герміоні повезло, Том Ґрейнджер повністю відповідає вимогам сучасного гуманного суспільства, спокійний і вміє добре заробляти, а до дружини ставиться так, ніби вона богиня. Ось тільки батько щойно виписався з лікарні, не варто додавати йому ще більше приводів переживати.

З Люциусом та Нарцисою. 

Неочікувано лорд і леді Малфой стали для неї, маглонародженої чарівниці, другими батьками, дуже дорогими серцю людьми. Нарциса в полоні разом з Джин, добре, що Люциуса все ж можна буде обняти, і при цьому нічого не пояснювати, тато зрозуміє і так.

З Діаною. 

Так, донечка ще занадто маленька, щоб розуміти такі складні речі, її світ крутиться навколо простих інстинктів і бажань - голод, бажання поспати, погадити, газики. Тим не менше Герміоні стане легше, коли вона ще раз гляне в темні очі крихітки, погладить рудувате волоссячко, вдихне чистий дитячий запах.

Драко...

З ним все набагато складніше. Якщо з попередніми рідними Герміона повністю впевнена, що вони точно так само захотіли б з нею попрощатися, обнятися, сказати якісь підбадьорюючі слова, то з ним все інакше. Чарівниця точно знає, що єдиною точкою дотику з Драко Малфоєм є донька, тільки коли Діана Нарциса поряд з ним, в чоловікові не виникає роздратування від присутності дружини, в останній же час воно його постійний супутник. Більше за все на світі жінці хочеться заховатися в його обіймах, притулитися щокою до грудей та слухати, як рівно та сильно б'ється серце коханого, відчути терпкий аромат його одеколону, але... Саме тому, що кохає, Герміона не стане змушувати Драко грати емоції, які він не відчуває.

Про все це чарівниця думала по дорозі в замок. Там вона одразу пройшла до Виручай-кімнати, яку поки що тримали відчиненою, поглядом знайшла в натовпі світле волосся Малфоїв. Драко і Люциус про щось неголосно говорили, донька була на руках у чоловіка. Поряд з ними, також першіптуючись, стояли Крессі і Доббі. Герміона рішуче направилась в їхній бік.

- О, а ось і ти, - Люциус розплився в посмішці, - Ти так стрімко зникла, я вже почав боятися за тебе, мила.

- Вибачте, тату, не було часу навість подумати толком, треба було діяти, - чарівниця винувати знизала плечима, - Нам потрібно були заманити цей дух сюди, де його приготували гарячу зустріч.

- Він настільки небезпечний? - Люциус вигнув броку, цей жест Драко явно скопіював у батька.

- Єдина людина, яка хоч щось про нього знає, це слов'янка Кет. Щойно вона порадила нам про всяк випадок попрощатися з усіма, з ким хочеться, - Герміона з усіх сил робила вигляд, що все в порядку і така постановка питання не лякає її до чортиків, - От я і тут.

Люциус Малфой мовчки обняв невістку, що давно стала йому за доньку, легенько погладив по волоссю.

- Ми всі постараємося вижити, мила, - прошепотів він, - Не треба песимізму. Але із Снейпом все ж попрощаюсь, - з розгубленою посмішкою лорд Малфой пішов туди, звідки чувся суворий голос декана Слізерину.

Ну от Герміона і залишилася наодинці з чоловіком. Майже наодинці.

Чарівниця всю свою увагу перенесла на крихітку, заглянула в об'ємний згорток, який тримав на руках Драко, на обличчі жінки розплилася ніжна посмішка.

- Моя принцеса, - воркувала Герміона, - Ходи до мами. Ну ось, так добре, - чарівниця поцілувала доньку в тугі щічки, - Я дуже сильно постараюся вижити, але, якщо мені не пощастить, обіцяй, що виростеш щасливою дівчинкою, - Діана чхнула, смішно зморщилася і захникала, - Ну ну, не треба, мила. Матуся поряд.

Герміона говорила всілякі ніжні дурниці доньці, кожною клітинкою тіла відчуваючи присутність Драко. Ох, як же сильно хотілося передати доньку домовикам і кинутися на шию до чоловіка, притулитися всім тілом, сказати, як кохає його. Саме його, в усіх проявах, навіть жорстокого, інфікованого ідеями переваги чистокровних магів. Не можна! Не треба змушувати Драко брехати.

Глибоко зітхнувши, Герміона Малфой повернулася до домовиків і віддала їм на руки доньку та пішла, так і не глянувши на чоловіка. В очах стояли зрадницькі сльози, жінка прикладала максимум зусиль для того, щоб втримати їх всередині, не показати свій біль нікому. Обертатися вона не стала. Боялася, що не витримає і кинеться Драко на шию, зведе нанівець ці страшні хвилини, коли нарешті вирішила вчинити правильно, а не згідно свого егоїзму.

На виході з Виручай-кімнати дорогу Герміоні заступив лорд Блек. В темних очах чоловіка застиг дивний вираз, чарівниця спантеличено нахмурилася, проте він швидко все пояснив.

- Кажуть, що тут влаштували стихійні прощання, і мені раптом стало сумно від того, що тут немає людей, з якими мені було б сумно розлучитися назавжди. Потім я згадав про вас, місіс Малфой, - Реґулус замовчав, красномовно дивлячись на чарівницю, - Я бачу сльози в ваших очах, Герміоно. Пробачте мене.

- За що мені вас пробачати, лорд Блек? Не ви викликали мої сльози.

- Я знаю, - сумна посмішка освітила обличчя Блека, - І тим не менше, є моя непряма вина. Бачте, навідміну від ваших свекра та чоловіка, я маю аналітичний склад розуму і не стаждаю нападами віри в здоровий ґлузд собі подібних. Про ваше весілля з моїм племінником я почув, коли був за кордоном, але не в Україні, а в Росії, прагнув відвідати тамтешню школу чародівйства і чаклунства Колдовстворець. Інтуїція говорила мені негайно повертатися і захистити вас, наївну молоду жінку з благородними поривами ніжної душі, і племінника також. Повірте, той Драко, якого ви пам'ятаєте, імпонувв мені, ми навіть вели постійну переписку. Я намагався попередити племінника, але він не вірив в те, що хтось наважиться напасти на Малфоя, занадто сильно вірив, і вірить, у впливовість свого роду. Коли я нарешті прибув в Лондон, пройшо п'ять днів з вашого зникнення, я запізнився. Ці криворукі недочарівники своїм корявим закляттям легіліменції повернули Драко в стан злобного гобліна, а ви були майже зломані, але все ж якимось чудом змогли зберегти кохання до нього, - Реґулус нахилився і поцілував пальчики чарівниці, виражаючи простим жестом своє захоплення, - Частково через це в моїй душі виникли деякі почуття до вас, Герміона, але вам не варто хвилюватися. Я поважаю ваше кохання до Драко і ніколи не буду добиватися вашої схильності, знаючи, що ваше серце, ваша душа і ваші думки назавжди віддані йому. Я буду захоплюватися вами здалеку, схиляти голову перед вашим вмінням кохати так, як кохає Нарциса, віддано і повно. 

- Навіщо ви все це говорите мені? - сипло запитала Герміона, зізнання лорда Блека схилювали її, але в другому ключі.

Що було б, якби Реґулус Блек встиг вчасно? Зміг би він попередити той жахливий вечір?

- Я всього лиш хочу, щоб ви знали.

* * *

Драко здалеку дивився на те, як мило воркують Герміона з Реґулусом, і злився. Якого біса бруднокровка попрощалася тільки з Люциусом і Діаною? Він що, вже не входить в число тих, хто дорогий їй? Коли Герміона встигла розлюбити чоловіка? Сама ж так безсоромно зізнавалася в своїх почуттях, зазвичай невчасно, і що? Жіноче кохання непостійне.

То втікає, не тямлячи себе, назустріч небезпеці без всіляких пояснень, зовсім не подумавши про те, то тепер милується з лордом Блеком на очах у всіх.

Досить з мене! Я старався. Дуже сильно намагався звикнути до її присутності в своєму особистому просторі, вмовляв себе, що одного разу зможу поцілувати бруднокровку без огиди, навіть став трішечки збуджуватися, коли вона оголяла плече та груди, щоб погодувати доньку. Потрібен був лише час! Але бруднокровка віддала перевагу поспішному коханню Блека. Ну і до дідька!

Драко буквально змусив себе відвести погляд від дружини, і в таку мить єдина, хто міг втримати увагу чоловіка, було його донька. Зітхнувши, Малфой забрав крихітку з рук ельфійки, притулив її до себе і з сумом став роздивлятисе маленьке гарне личко. Така забавна, крехче, намагається вхопити ротом свою ручку, але та надійно захована в антицарапку.

- Поки що ти так сильно залежиш від мами, - тихо сказав Малфой, - І це добре. Чим довше ти будеш на грудному годуванні, тим більше часу в мене буде на спілкування з нею. Виходить, що твій тато мазохіст.

Але часу на прощання і самокопання закінчилося, в Виручай-кімнати затряслися люстри, реагуючи на потужну магічну ауру духа, який наближався, голодний та розлючений. Не було ніякої панічної метушні. Студенти перезирнулися, старші з шкірку підтягли до себе молодших, відчувши раптовий порив благородно захистити мілких, вони ніби як вже майже дорослі, і вже точно дуже відповідальні. 

Драко ніжко поцілував доньку в лобик, передав її Крессі і рішуче направився на вихід, дивлячись суворо під ноги. 

Всі дорослі чарівники зосереджено покинули Виручай-кімнату, двері одразу захлопнулися, злилися з гладкою стіною. Тепер кімната відкриється лише зсередини.

В Хоґвартсі творився справжній хаос, гримали величезні двері, сходи ні на мить не залишалися на місці, деякі примудрялися вертітися навколо своєї осі. Персонажі портретів кричали, лаялися між собою, бігали один від одного або один до одного, Малфой не встигав слідкувати за тонкощами міжпортретних стосунків.

Навколо школи горіли вогні, які ретельно підтримували перевертні, чарівники ж вишикувалися нерівним ланцюжком. Драко підійшов до батька та хрещеного. В натовпі, недалеко від нього, об'явився Реґулус Блек. Тільки суворе виховання аристократа не дозволило Малфою піддатися жагучому бажанню двинути дяді в щелепу разів двадцять, поки не засвоїть, що не варто фліртувати з Герміоною.

Ні, я не буду шукати поглядом Герміону. Не буду! Вона сама поставила крапку.

З іншого боку, за лінією вогнів, з'явився натовп чистокровних чарівників, на чолі яких йшли Рудольфус і Белатрікс Лестрейндж. Обидва бліді, але дуже зосереджені. Якщо б Драко не знав тітку з самого дитинства, ні за що б не помітив в її погляді приреченість та затравленість. Про що б не думала леді Лестрейндж, коли починала весь цей жах, але повернути назад вже не могла.

Язики вогню сильно пригнуло до землі, але костри й не подумали згаснути. Дух ярився і ще багато разів спробував загасити вогонь, але в нього нічого не виходило.

- Слов'янка не обманула, Вовчий бар'єр дійсно дуже сильна перешкода, - прошепотів Снейп, - Жаль, що нам не вдасться опанувати цю магію.

- Чому? - Драко не збирався допитувати, просто раптово почув свій голос.

- Тому що сила цього бар'єру взагалі не в вовках, а в тому магічному створінні, яке стоїть за їх спинами, - зронив професор, - В нас таких немає вже давно.

Полум'я перестало гнутися до землі, дух зачаївся. В дзвінкій тиші прозвув голос Белатрікс:

- Ваш спротив не має сенсу, - крикнула чарівниця, - Я все одно отримаю те, чого бажаю! Віддайте першу жертву, і ми підемо, не тронемо жодного чистокровного чарівника.

Реґулус Блек прикрив очі, ніби йому було боляче від слів родички.

- Ах, сестра, - пробурмотів він, - Якби я знав...

Драко негайно захотілося запитати, про що так хотів знати заздалегідь Реґулус Блек, але не вийшло.

- Йди геть, Белатрікс, - зазвучав підсилений магією голос Мінерви МакҐонагал, - Ми не віддамо невинне немовля в жертву темному духу, навіть не сподівайся. Але я даю тобі шанс сховатися, поїхати подалі, щоб уникнути Азкабану. Якщо ж не прислухаєшся, я особисто засаджу тебе туди!

Гриффіндорці... Кому взагалі потрібне ваше благородство?

Драко роздратовано фиркнув, потер скроні. Його голова почала розколюватися. Він опустив голову всього на пару митей, щоб взяти себе в руки, впоратися з раптовим болем, і раптом повітря затріщало від заклять. Бій зав'язався миттєво.

- Протего! - крикнув чарівник, відбиваючи закляття, що летіло в нього, і тут же відправив своє, - Ступефай!

Сам бій пройшов змазано, Драко тільки пам'ятав розряди магії, темне волосся слов'янської відьми та громоподібне ричання перевертнів. Він постійно відбивався щитовими чарами, насилав чари у відповідь, був поранений в плече. В пилу битви Драко не помітив поранення, біль з'явилася трішки пізніше, коли перестали звучати закляття, повітря вже не тріщало від розрядів магії, всього лиш пахло озоном, а обидві сторони підраховували своїх загинувших.

Малфой, поки що не відчуваючий нічого, його почуття були заморожені азартом битви, побрів вздовж рядів, роздивляючись всіх. Вдалині майнуло бліде обличчя Белатрікс, вона лежала на землі зламаною лялькою, з куточку яскраво нафарбованих губ сочилася темна кров. Те, що тітки більше немає, Драко зафіксував лише розумом, серце відмовлялося приймати факт смерті рідної людини. Він іде далі.

Северус Снейп нахилився над Люциусом, в його руці склянка з настойкою бадьяна. В Драко на мить перехопило дихання, він уявив собі найгірші речі, вплоть до того, що батько на волосині від смерті, холодний липкий жах торкнувся серця, але тривога виявилася ложною. Люциус був в свідомості, морщився від болю в розполосованій руці, але, загалом, нічого смертельно небезпечного.

А далі...

Трішки в стороні від усіх лежав серйозно поранений Реґулус Блек, а над ним схилилася Герміона. Його дружина зворушливо тримала лорда Блека за скривавлену руку і... цілувала його, схилившись дуже низько.

Що? Якого біса? Я все розумію, невдало закохалася в чистокровного виродка, який ще й чоловіком виявився, але це не привід так швидко втішатися після розчарування! Тим паче в обіймах іншого чистокровного виродка. Мерлін, Герміона, невже ти віриш в щирість його почуттів?

Драко стояв, охоплений вогнем, зовсім не розуміючи, що треба робити. Злість клокотала в ньому так сильно, що він готовий був підняти паличку та викрикнути катуюче закляття, направивши її на Герміону.

Зроби це! Помстися за себе, покажи поганій бруднокровці її справжнє місце. Що б вона собі не надумала, Герміона Ґрейнджер всього лиш одна з сосудів для народження здорових спадкоємців, просто визнана офіційно. І вже марна, сосуд розбитий.

Зроби це, Драко. Звільнися!

Не сумнівайся, це правильно.

Драко роздратовано смикнув головою, ніби намагався позбавитися від чогось склизького, що сиділо на плечі, і нашіптувало ці страшні слова. У чарівника було дивне відчуття, ніби це не його думки, хоча і звучать так само, як завжди звучать його власні роздуми. Звідкілясь з глибин душі піднімається злість, необхідна для використання Круціатуса.

Вона ганьбить мене. Довбана бруднокровка ганьбить мене! Та хто вона взагалі така, щоб сміти після цього дихати?!

Малфой усвідомив, що вже тримав чарівну паличку і вона направлена на Герміону. На його Герміону, яка сміливо кинулася в чорторий шлюбу з чистокровним виродком, щоб врятувати таких же чистокровних виродків, не маючи для цього ніяких причин, окрім грифіндорської совісті та ідіотської жертовності. Герміону, яка з такою ніжністю прикладає до грудей чужу дитину, плоть і кров чарівника, який винен в смерті її власної дитини. Вона навіть не згадує, що Діана не її донька.

Драко повільно опустив руку, дивлячись на дружину, яка щось гарячечно шепотіла Реґулусу, і усвідомлюючи, що ніколи не зможе зробити їй боляче. Просто це Герміона, і цим все сказано. Малфой вже знав, що відпустить свою дружину до Реґулуса, і ніколи не покаже ні їй, ні комусь іншому, свою тугу. Не зізнається в тому, що від самої думки, що все життя доведеться прожити без своєї бруднокровки, і вже зараз те саме життя представляється йому бурхливим океаном з чорними хвилями, що спінилися барашками на вершинах, глибоким та нескінченним.

Я що, кохаю її?