4.5.0

Він бачив згорілі поля, по яких текли ріки крові.

Він бачив, як доля важка рвала душі, як паперові.

Він бачив, як небо палає у сльозах за «Небесні серця».

Він бачив, як подих зникає на устах в молодого мерця.

Він бачив, як в зливах із куль не тонули гарячі душі.

Та одного лише не збагнув – чому ж люди такі байдужі?

Він бачив тіла бійців, у яких було щастя, родини.

І як їх стелили у рів, пам’ятаючи щохвилини.

Він бачив, як руки тремтять у людей, що стають дорослі.

І як їх «Не тіла вже» летять до землі, і «Навіки наосліп».

Він бачив усе, що було. Він бачив усе, що зосталось.

Його рідні пили вино, та душа вже ніяк не зросталась