Спати
Розбита. Склеєна. Зім’ята.
Сидиш на кухні, п’єш чай з м’яти.
Одежа мокра уся, знята.
Душа – оголена, розп’ята.
Немає з ким проспати свято,
Прямуєш подумки до ката.
Перебирають губи мати.
Лиш в серці вистояли лати.
А всім навколо так начхати,
У них далеко звідси хата,
Щоб людяність хоч розім’яти.
Хтось скаже, треба лиш кохати?
О ні. Вже краще спати. Спати. Спати.
Ніж тіло рвати і страждати,
Коли в людей між ребер вата,
А в тебе там безодня й грати,
І кожен день одні витрати,
Знов кровотечі сильні, втрати.
А люди кажуть: «Вчись прощати».
Коли сидиш серед кімнати,
І вчишся серцем не кохати.
Бо краще спати. Спати. Спати.
Ніж серед цих істот блукати,
Як книги їх собі гортати,
А потім рани лікувати
І віру в землю закопати.
Бо в них людське не відшукати.
Вже краще дійсно спати. Спати.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!