Титанік
Я стала Титаніком давно і напевно
Надовго, ще тоді як уперше закохалась.
Це було вперше, інакше, даремно
Та пройшло... Неначе я посміхалась
І йшла на дно... Я проживала ті дні
Знову і знову. Змінювала курс, час,
Темп, але рано чи пізно у цій війні
Я йшла на айсберг і з нас
Двох - він залишався цілим... Серед
Усіх шматків льоду я вибирала
Твій і мене знову залишали перед
Безоднею почуттів... З часом я збирала
Сили і ламала себе на мільярди таких
Ледь помітних шматочків, щоб скоріше
Стати хвилями, серед яких
Так довго ти плаваєш... Все холодніше
Мені ставало у цій безодні, але коли ти
Знаєш заради чого починаєш
То інше не є суттєвим... Наші мости
Палали майже вічність. Пам'ятаєш?
Усе закінчилось зимою. Тоді я останній
Раз упала на дно від твоєї криги.
Я горіла так сильно, що ранній
Лід розтопив і спалив усі книги
Де так трагічно помирав твій
Маленький Титанік... Саме з того фатального
Дня я стала сильною. Мій
Тендітний світ не витримав брутального
Жаргону. З того часу я тону
Лише біля тих айсбергів, що
Колись пройшли через ту саму війну,
Як і я. Котрих більше ніщо
Не лякає. З якими можна бути
Теплою і які не стануть наступним
Шматком розчарування, роздутим
Змахом вітру. Котрим
може навіки стерти той маленький,
Ледве дихаючий Титанік, у пошуках
Того місця, де самий легенький
І тоненький корабель буде щасливий.
Так, я саме цей корабель, що
Ти чуєш. І знай: якщо я цією
Ніччю з тобою, то майже ніщо
Не розлучить нас і я буду твоєю.
Буду саме твоїм вірним Титаніком.
Примітки: вірш в прозі.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!