4.5.0

А після тебе – спокійний осінній подих,

Розмиває своїми дощами весь пекучий, нестерпний біль.

Я після тебе – дитячий нестримний подив,

Що безкраю шукає орнамент, намальований у заметіль.

А після тебе – у серці зникає втома,

І я хочу писати вірші, наче хвора на голову, в ніч.

Я після тебе – у пеклі неначе вдома,

І палаю всередині світлом, яскравішим за сотні свіч.

А після тебе – чорнила на білих долонях,

Знов виблискують стрічками, кажуть, що варто жить.

Я після тебе – ліхтар на старих підвіконнях,

Що у темряві повній безодні, про надію собою кричить.