Сталеві серця
Ми втомились чекати добра, від страшного і дивного світу.
І тому уся ніжність пройшла, й навіть стали сталевими квіти.
Бо від вічних страждань і доріг, під дощами із псевдо моралі,
Ми лиш кожного дня кували, наші душі й серця зі сталі.
Нас кидали в вогонь шматками, відплавляли чужі метали.
А ми просто хотіли жити, тільки з тими, кого ми кохали.
Бути з ними самими собою, а не тими, ким нас зробили -
Дублікатами в купі з смолою. Чавуном, який потім розбили.
Бо нас вчили кохати людей, і казати їм правду у очі.
А вони нас вбивали вдень. І просили простити щоночі.
І тому ми робили броню. І тому ми такими стали.
Ми хотіли жити, й тому, ми кували серця зі сталі.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!