Пригоди Анджеліки і Аделі в Країні Квітів

Дейла Тернер

Сестри направилися у один бік, а нас забрала дівчина, схожа на ту, яка повела Ен і Вел. Тільки мала темніше волосся і тепліший погляд. Вона викликала більше довіри ніж її сестра. Ми спокійно йшли за нею коридором зі слів Елінги нас не мало чекати щось складне. 

–  Як до вас звертатися? –  спокійним тоном запитала я. 

–  Лін, –  буркнула вона у відповідь. 

–  Але ж це несправжнє ім’я? – сестра просканувала її поглядом.

–  Шелбі. Шайлібрі, –  неохоче відповіла вона. 

–  Незвично, але гарно, –  звернула на це увагу Елінго, яка йшла поруч.

–  Так мене назвала Хель, –  зі щирою усмішкою відповіла вона, цим показуючи своє ставлення до герцогині. 

Вона відкрила перед нами двері і впустила у велику залу, яка була у формі печери.  Мені це одразу нагадало про залу стихій з Дороги Життя, інколи я думала, що її робили на зразок кімнат Хель. Хоча хнаючи, як довго вона живе, так могло бути й насправді. 

–  І перша буде Дейла. Повітря, дар дарувати спокій, –  тихо промовила Шелбі, уже наперед маючи інформацію про нас. 

Це б мало налякати, але я лиш впевнено зустрілася з її поглядом і запитала. 

–  Яке завдання? 

Вона без попередження натиснула на кнопку на стіні і в мене полетіли різні кулі.

– Вони не можуть торкнутися стіни і не можуть падати, –  відповіла вона з посмішкою. 

Мій погляд став нудьгуючим. Це було занадто легко для мене. Я ліниво відкидала їх і не дозволяла нікуди впасти. Таке я робила ще з дитинства і зараз мені було нудно.

Побачивши це Шайлібрі змінила якісь налаштування у цих кулях через що вони почали вилітати швидше і по-різному, це було важче, але я майже впоралася.

–  Використай інші стихії, –  прозувучало телепатичне прохання Елі.

Я подивилася на свою сестру з повним нерозумінням, що це за маячню вона зараз сплела. 

–  Знаю, але це потрібно, –  вона подивилася на мене з ледь помітним благанням і мені прийшлося лише повірити, що у неї є якийсь дивний план. 

Я махнула рукою, водою об’єднавши кулі і перетягнула вітром до себе.

–  Ти неправильно робиш, - мяко сказала Шелбі. – Не використовуй всі стихії, якщо це можна зробити тільки вітром.

–  Я знаю, не подумала, –  відвела погляд від неї. 

–  Нічого, - посміхнулася Шелбі, і чомусь я відчула себе винною, тому що вона навіть не насварила мене, а просто пояснила – Це може робитись і автоматично, але потрібно старатися не робити так.

–  Дякую, я все зрозуміла, –  хоча насправді добре це знала.

Елінго Тернер

Я збиралася лише робити вигляд, що щось роблю, все що потрібно, трішки потягнути час.

–  Твоє завдання зробити вогняну фігуру, –  пояснила Шелбі. 

Це моє улюблене. Тому спочатку я все робила правильно, створила кулю, розтягнула, але не помітно зламала її.

–  Не вийшло, – флегматично зазначила я, мій погляд виражав байдужість. 

Вона лише махнула рукою, щоб я зробила ще раз. Цього разу я дійшла майже до кінця, а потім вже майже готову фігуру «ненароком» розплавила і вогняна куля впала мені на ноги.

–  Ох я така незграбна, –  сплеснула в долоні я, зробивши милий вираз обличчя. 

–  Якщо ти зробила це спеціально, тобі ж гірше буде, –  зміряла вона мене недобрим холодним поглядом. 

–  Ні, що ти, просто у мене завжди все з рук валиться, –  сонячно усміхнулася я. 

Алі послала мені на це лише скептичний погляд. З вигляду сестер було видно, що вони ледь стримуються, щоб не розсміятися вголос. 

–  Повірю тобі на слово. І остання Алінго.

Саме вона відігравала одну з ключових ролей. Я відйшла вбік, щоб спостерігати за нею і у разі чого зупинити, тому що, Алі могла легко зруйнувати увесь план зі своїм характрером. 

Алінго Тернер

Я легкою граційною ходою направилася у центр зали. Зупинившись я розвернулася до неї обличчям і незацікавлено запитала. 

–  І що від мене потрібно? 

–  Скляний посуд.

Не втрималася, щоб голосно розсміятися.

–  Що за дитяче завдання, ми вже на другому курсі академії, –  так я пам’ятала про план Елі, але промовчати не змогла, за що вона подивилася на мене спопеляючим поглядом.

–  А вибач, я ж про ту школу лише чула, – засмучено сказала вона, від чого мені навіть стало шкода її. 

- Ти б хотіла там вчитися? – з розумінням запитала. 

- Якби тільки могла покинути це місце, – з гіркотою відповіла вона. 

А потім подумавши про те, які легкі завдання вона нам дає, до мене дещо дійшло, і я ошелешено прошепотіла:

– Почекай невже ти знаєш про наш план.

– Так, це все я робила для вигляду, тому давай просто завершиш усе, –  вона підбадьорливо посміхнулася мені. 

Мабуть, лише це мені й потрібно, з її дозволу перетворила лід в скло і ніби випадково розбила поранивши руку.

– Та ви взагалі, щось вмієте! - розлючено прошипіла Шелбі,  здивувавши мене такою чудовою грою.

- Істеричка, - тихо сказала Елі.

Тим часом Дел підійшла до Шелбі, торкнулася її плеча і вона заснула. Ми викликали для неї теплий плед і накрили, щоб вона тут ще не замерзла. 

– Ідеально спрацьовано, тепер можемо йти, м радісно всміхнулася Елінго, але побачивши мій засмучений погляд запитала –  Алі щось сталося?

– Ви не чули нашу з нею розмову, – констатувала факт я.

– Ні, – розгублено відповіли обидві. 

– Вона хотіла б піти звідси, – тихо відповіла, спостерігаючи за її поведінкою. 

– Тут ніхто не хоче затримуватися, – протягнула Елі з байдужістю, – що ж нам потрібно йти рятувати наших сестер, – сказала вона і її очі знову загорілися. 

Ми покинули залу і направилися у правильний бік. 

Елінго Тернер

Щоб зрозуміти, що ми мали на увазі потрібно розповісти про той час, коли Ен і Вел повели на завдання.

Flashback

“Я задумливо дивилися їм вслід, скоро наша черга і я повинна все розповісти сестрам, звичайно змовчавши про деякі деталі.

– Aлі, Дел нам потрібен план. Їх повели в кімнату неправильних шифрів, а я думаю ви знаєте, що це за місце? – вкрадливо прошепотіла я. 

– Так, але звідки ТИ про це знаєш? – вони подивилися на мене з підозрою. 

Я лише загадково посміхнулася.

– Вибачте, не можу розповісти зараз, але ви все зрозумієте на місці, – відповіла склавши руки в благальному жесті і гіпнотизуючи їх поглядом( мається на увазі, що вона на них довго дивилася, а не насправді гіпнотизувала) 

– Та, монте з тобою, я у справі, якщо потрібно врятувати моїх любих сестер, – Дел здалася першою, – Тоді від мене сонні чари.

– Люблю, ось це наше розуміння з пів слова, – щиро усміхнулася я, – Алі?

– Відволікання уваги. Елі?

– На мені все інше, – відповіла я. 

Ми часто так робили, коли ухвалювали якісь важливі рішення, кожен мав свій напрям дій у яких був спец, через це з нас виходила чудова команда. Але чи буде те ж саме, після того як усі дізнаються правду. 

– Цікаво вони хоч нас похвалять? – скептично запитала Алі, повертаючи мене в реальність. 

– Знаючи їх ще й насварять, – розсміялися ми з Дел,  з розумінням посміхнувшись одна одній.” 

Наш час

Ми безшумно бігли коридорами, щоб якнайшвидше дістатися до сестер.

– Прийшли, - сповістила всіх, коли ми дісталися місця, яке бачила у видінні.

– І що далі? – запитали, з очікуванням подальших вказівок. 

Навпроти нас були двері, але механізм який їх відкривав повністю заіржавів. Я сподівалася, що до цього не дійде.

Сестри спробували, щось зробити, але я знала, що це не допоможе.

– Запитання будете задавати потім, будь ласка. Часу обмаль, – я склала руки на грудях і подивилася на них з рішучістю, вони лише кивнули. 

Я підняла руки доверху впадаючи в транс і викликаючи свою істинну магію. Алі і Дел ображено і зачаровано дивилися на мене, але зараз це не важливо. Заговорила співучим голосом

– Es Talri el Tamlierra                             

Lienvei denalt di lionerent                     

Alri, Flari, Lode!                                    

Delta ami lenvai di anvierent            

Eltar Lone! Eltar Lone! Eltar Lone!

(Владою даною мені як хранительці

Викликаю свою світлу магію

Прошу, закликаю, відгукнись

І впоратись з перешкодою допоможи.

І хай буде так!)

Світло з моїх рук полетіло в двері і вони відкрилися.

– Тайлі, Джесфаріде, - подякувала я магії тою ж мовою.

Ен і Вел вийшли із здивованими поглядами.

– Так от чому ти так хотіла, щоб ми пішли. Як довго ти ще мала мовчати про те що ти нова Хранителька світлої магії Енстрагральту? – ошелешено запитали усі присутні з нотками образи в голосі. 

– Ніхто взагалі не мав взнати. Так безпечніше для всіх, – тихо прошепотіла я,відступаючи назад

– У тебе хоч є Наставниця? – занепокоєно запитали Енні і Вел.

– Так. Хоча ви знаєте хто Хранителька Темряви? – запитала з цікавістю. 

– Здогадуємося. Хоча знаєш Елі, - міцно обійняла мене Енні, – Ти як ніхто інша заслуговуєш нею бути.

– Так і є, – відмерли й інші, радісно усміхаючись мені, але я відчула, що насправді Алі і Дел чекають подробиць. 

Тим часом наші старші сестри вперше похвалили нас і це було справжнім досягненням для нас. 

Елевонда.  І як так вийшло, що до них Вел і Енгайда так ставилися. Пояснення? 

Вільгельта і Енгайда. У нас просто, як би це назвати, ну типу через те що ми їх старші сестри, то повинні їх захищати і оберігати. Це не означає, що ми їх недооцінювали чи щось таке. Ми справді їх завжди любили.

Елевонда. Реабілітація пройшла успішно, а взагалі що про це думають самі Алінго, Дейла і Елінго. 

Алінго. Чесно, абсолютно байдуже. Елі? 

Елінго. Мені було трохи сумно, а після розкриття дару ще більше захотілося довести, що я чогось варта.  Дел? 

Дейла. Я знала, що насправді мої сестри добре ставляться до мене, ось чому я просто зберігала спокій. 

Елевонда. Чудово. Але насправді я спочатку теж ставилася до вас як до просто персонажів, які згадуються один раз, ось чому зараз я й сама вирішила присвятити вам цю книгу, щоб довести, що ви теж щось можете. 

Алінго, Елінго, Дейла. Тоді дякуємо. 

Вільгельта і Енгайда. Це було справді чудовою ідеєю. 

– Але тепер нам потрібно втекти звідси, – я була уже в процесі створення нового плану, коли сестри зупинили мене.

– Елі, вона вже знає про це.

– Тобто? – не зрозуміла я, але невже все було дарма.

– Вона сама натякнула нам на це перед завданням, - закінчила за нею Вел.

– Тому ми просто підемо і попросимо, щоб вона нас відпустила, та і завдання ми все ж таки виконали, – продовжила Енні. 

Ми вражено подивилися на них, не розуміючи, як можна було закінчити це завдання. 

– Ми зрозуміли принцип цієї кімнати, – з гордістю відповіли вони. 

– Круто, – сказали ми троє разом, захоплено дивлячись на них.

Ми пройшли назад, де на нас вже чекали Анджелі і Аделі. Кожна з нас коротко розповіла про своє завдання і все ж мені було лячно чекати вердикту герцогині, але Дел торкнулася мого плеча заспокоюючи.