Пригоди Анджеліки і Аделі в Країні Квітів

Попри наші очікування, опинилися ми в лісі. Наше невдоволення читалося в очах, але також нас охопило незрозуміле хвилювання.

– В цій подорожі їх буде багато, – відповіла на наше німе запитання Ен.

Феї поставили палатку і сказали нам зайти всередину, хоча ми й самі не хотіли залишатись кормити комарів.

Зсередини вона було набагато більша і просторіша ніж ззовні. Пробігшись приміщеннями ми побачили, що тут є: гарна обставлена затишна кухня, ванна з туалетом і душовою кабіною, три кімнати, де були двоярусні ліжка з приємним інтер'єром, а також вітальня.

– Вражає? – хитро запитала Елі, нахилившись до нас.

– Вражає, – видихнули ми.

– І ви її що з Гаррі Поттера вкрали? – не змогла стримати свій уїдливий тон я.

– Взагалі є альтернативна реальність цієї книги, яка входить в Об'єднання, саме вони й постачають нам ці палатки.

– А у тій реальності, персонажі, які померли в канонній історії залишилися живі? – тихо запитали ми.

– Не всі звичайно, але ключові так, хоча Дамблдор і звичайно Воландеморт померли, – ухилилася від відповіді Елі.

– Ясно, – кивнули ми.

Цієї відповіді нам вистачило для власного спокою, а детальніше розпитаємо пізніше.

Анджеліка. Насправді мені не подобається світ Гаррі Поттера.

Елевонда. Підтримую. Особливо дивлячись на те яким був Аві, то я його й за магічний світ не вважала, хоча я й розумію, що сюжет цієї книги може бути тільки таким яким він є.

Анджеліка. Але в історії Гаррі Поттера нам з Аделі багато чого не вистачало з того, що ми потім знайшли у фанфіках.

Елевонда. Це точно. Я не перестаю дивуватися тим цікавим сюжетам, які створюють фікрайтери і це ж набагато важче, ніж написати звичайну книгу.

Аделі. Через те, що книга - це повністю усе твоє, а там маєш старатися зберігти канонний характер персонажів або події.

Елевонда. Саме через це.

Анджелі. Тоді давайте завершимо розмову.

Після цього ми почали розкладати речі у своїй кімнаті, яку ми довго не могли вибрати, поки Дейла не вирішила провести жеребкування. Тоді всі зібралися у кімнаті для важливих зборів.

– Хочу сказати, що Енстраґральт все ж мені подобався більше, – промовила я.

– Ти не любиш ліси?

– Я терпіти не можу одноманітність, – відповіла на її закид, – А де ми взагалі знаходимося?

– Саме для цього я вас і зібрала. Це ліс Авермент північ країни Аві, королівство Бельфрат.

– Королівство? – здивовано перепитали ми.

– Аві за розміром як вся Європа, ось чому його поділили на території, у яких різні правителі, але підкоряються всі головним – королеві Ківенді і королю Нігреко.

– Думаю це зручно. І він, що з того Мадагаскару? – на моє останнє питання Енні кивнула.

– Так, інакше це б вже була імперія, якби там були тільки одні король і королева на всю територію, – відповіла вона на наше перше речення і кивнула на запитання.

– І ніхто не забирає чужу? – продовжувала розпитувати.

– Там такого немає, але було, коли території ще не стали країною Аві.

Елевонда. Те відчуття, коли взагалі забула про існування цієї розмови.

Ми кивнули.

– А тепер вигляніть на вулицю, – шепотом сказала Енгайда.

Ліс повністю змінився. Він став зловіщим і темним, серце сповнювала тривога, а паніка чомусь наростала. Це був зовсім не та гарна галявина, яку ми бачили раніше, це місце не віщувало нічого доброго і ми притиснулися до стіни, злякано дивлячись на вулицю.

– Ліс Авермент являється так званим мостом між Аві і країною Квітів, яку тут називають Орхідеєю. Пройшовши так званий кордон ми потрапимо на територію герцогині Хальденс, володарки перших земель, які ми відвідаємо, – тихим таємничим голосом промовила Енгайда, наче розповідала нам жахастик біля вогню.

– А ще цей ліс належить Кландонам, тому будьте обережні, – доповнила її розповідь Алі.

– І в чому їх небезпека? – сказала стараючись опанувати себе.

– Кландонам належить ніч тут, вони невидимі, але реагують на будь який рух. Ця палатка магічна і вони вам нічого не зроблять, – відповіла вона.

– А що могли б? – запитали ледь приховуючи свій страх.

– Вбити поглядом, – тихим як з підземелля голосом сказала Вел.

– Як василіски тільки всіх підряд? – перепитали ми.

– Гірше, цих ви не відчуєте і не побачите. Є не підтверджена інформація, що вони схожі на гномів, але їх ніхто не бачив, – відповіла Дейла.

– Якби ми пройшли вдень, то цей ліс оминули б, а так доведеться перечекати ніч, шкода, що витратили цілий день, – сумно зітхнула Енні і у її голосі я почула вину.

– Все добре, то ми б мали пройти цей “міст” – показала я лапки до останнього слова.

– Анджелі, це й справді як міст, жодної метафори у моїх словах не було, але побачиш вже завтра.

– А сьогодні ми побудемо на варті, можете спати спокійно, – закінчила за нею Вел і першою покинула приміщення.

От тільки знали б вони, що сьогодні ми так і не заснемо.