Пригоди Анджеліки і Аделі в Країні Квітів

Сонячні промені проникли в мою кімнату, і я прокинулася. Сьогодні неділя тому дозволила собі спати довше, до дев'ятої.

Мені подобалися такі ранки, коли всі ще сплять, а я готую для всіх, тоді все було так тихо і спокійно, що надавало затишну і домашню атмосферу.

Завершивши я написала Аделі, щоб вона прийшла до мене.

Два роки було затишшя, нас не зачіпали, але за можливістю, Ейга забирала нас в Енстраґральт. Ми завжди раділи зустрічі з нашими друзями з магічною реальності. Хоча питання, яке цікавило мене найбільше: коли моя дорога подруга нарешті визнає свої почуття до Рента.

Зі згадкою про Аделі пролунав дзвінок в двері.

- Привіт! - сказали ми одночасно і обійнялися.

- Заходь, я якраз сніданок приготувала, - радісно усміхнула я і змірявши її поглядом весело сказала, - О, ти зі своєю безрозмірною сумочкою. Вирішила до мене перебратися жити, чи що? - запитала розсміявшись, але її погляд заставив мене замовкнути.

- О, якби ж так і було. Гірше.

Вона спохмурніла і я все зрозуміла, з її тону.

- Та не може бути? - приречено зіхнула.

А я справді вірила, що нам дозволять вивчитися, а вже тоді, будуть відправляти на ці місії обраних. Але як я люблю говорити, життя несправедливе.

- А ще, я принесла тобі книгу, яка точно тебе зацікавить, - сказала вона змовницьки усміхнувшись.

- "Чари, які вам потрібно знати" - я задумливо прочитала назву і запитально подивилася на Аделі.

- Я знайшла її у бібліотеці моїх батьків. Як виявилося у нас є магічні поля, де можна використовувати магію, - відповіла Аделі на мій здивований погляд.

- О справді. То не все ще втрачено, - з усмішкою сказала.

- Виходить, що так.

Ми поснідали і пішли в кімнату, дивитися цю книгу і слухати музику. Через годину мої батьки прокинулися, а потім до нас зайшла моя мама з конвертом в руках.

- Добрий ранок! - привіталися ми.

- Добрий ранок! Рада тебе бачити, Аделі! - тепло всміхнулася їй і звернулася вже до мене:

- Добрий ранок, доню, тут тобі лист від…

- І від кого? - нетерпляче запитала.

- Від королеви Квітів, Рози Декабріз, - промовила вона з легкою усмішкою.

- Від кого?

Я точно пам'ятала, що мама згадувала її у одній з розповідей і точно знала, що вона ні в кого не просить допомоги. Тоді що могло статися, що вона написала мені лист, хоча думаю і Аделі також. Подивилася на неї запитально, вона перевела погляд на лист і кивнула, отже, я вгадала правильно. Тоді що сталося такого, що вона без нас не справиться?

- Від Рози Декабріз, - ще раз повторила мама.

- Та це я зрозуміла. Але чому?

Мама лише з усмішкою передала мені конверт, я обережно відкрила його і вийняла лист, почавши тихо читати. Мої очі уважно бігли текстом, щоб не пропустити жодне слово, яке могло б бути важливим.

"Вітаю, Анджеліко Ланден!

Сподіваюся ти відчуваєш себе сповнену сил і енергії, тому готова вирушити у наступну подорож.

Наше королівство зруйнувала Посуха і на жаль я змушена визнати, що самі ми більше не впораємося і попросити вас про допомогу. Приходьте якнайшвидше, часу обмаль.

Також передаю вітання твоїм батькам.

З повагою

Королева Роза Декабріз."

Лист був написаний гарним каліграфічним почерком, але було зрозуміло, що людина, яка писала його дуже поспішала.

- А можете більше розповісти? - звернулася до батьків з зацікавленим поглядом.

- Країна Квітів, це країна, де ніхто не просить допомоги, а ще, вони недолюблюють людей.

Я закотила очі і з нудьгуючим виглядом подивилася у вікно.

- Як люди ставляться до природи, так і вона ставиться до них, - холодно сказала Аделі.

- Я в курсі цього, поясніть краще, хто така Посуха? -

- Її справжнє ім'я Леандра, і вона постійно хоче завоювати королівство Рози, але тоді ми завадили їй, а зараз це зробите ви, - відповіла мама.

- Звичайно, що ми допоможемо. А як щодо Рози? - поставила наступне питання.

Хоча мій погляд став більш здивованим. Чому вона сказала про це так просто, наче ми не світ маємо врятувати, а піти хліб купити.

- Роза Декабріз, вже багато років, як королева, яка робить усе, щоб дбати про своїх підданих. Вона має світле волосся, блакитно - салатові очі, зверхній погляд і кожного дня одягала нову сукню. Також невимовно вродлива, коли на неї дивилися, засліплювало очі від її неземної краси.

- Потрапити туди можна лише за запрошенням, і тільки в чотирнадцять років, також там потрібне квіткове ім'я.

- А потім як? - підняла задумливий погляд.

- Ніхто не знає, ми там більше не були. Можливо з кимось, - тихо відповіла мама, відвернувшись із сумною посмішкою.

- Ясно, а Арде часом не звідти? - запитала з цікавістю.

- Так, але хто раз пішов, більше не може повернутися.

- Ти сумуєш за тим своїм домом? - я подивилася на маму з підбадьорливою усмішкою..

- Ні, я навчилася жити тут, та й після того, як я стала Ланден, зв'язки зі мною обірвалися, - прошепотіла вона і у її тоні можна було вловити гіркому.

Мама говорила неправду, по її очах бачила, що вона хотіла, ще хоча б раз зустрітися зі своєю сім'єю.

- Що ж, потрібно писати відповідь, я для цього і прийшла, - вчасно перевела тему Аделі.

Я кивнула, задумливо оглядаючи кімнату, не фокусуючи погляд ні на чому конкретно.

Анджелі, земля викликає тебе, - подруга помахала рукою перед моїм обличчям.

А так, усе добре, я просто задумалася. Ми швидко написали декілька речень.

Добрий день, королево,

Ми прочитали ваш лист, і докладемо усіх зусиль, щоб прийти якнайшвидше.

Це дуже велика честь, що в нас попросили допомоги, таке королівство як ваше. Чекайте!

Але чому наші батьки говорили, що не можуть до вас потрапити? І так, вони теж передають вам вітання.

Анджеліка і Аделарда."

- Надішліть, будь ласка, - я передала лист батькам.

Вони сказали чари і лист зник.

- Швидше б у нас була магія, - замріяно сказала я.

- Ми і так чарівники, зі слів Рента і Бена, - відповіла Аделі.

- Так, але хотілося б стати справжніми чарівницями, - засмучено відвела погляд у бік.

- Але зараз ви повинні збиратися, - нагадала про свою присутність мама.

- Добре, що хоч не вночі, і знаємо куди йти, - посміхнулася, згадуючи про минулу подорож.

- Насправді я вже давно все знала і тому зібралася, - вона сказала це тихо, опустивши погляд на підлогу.

- Ти ж сама на це натякнула як прийшла, але звідки? - запитала я, пильно подивившись на неї.

Вона важко зітхнула

- Може ти дозволиш переглянути твої спогади, думаю тобі так буде простіше, - запитала мама в неї, тепло всміхнувшись.

- А так можна? - здивовано запитали ми.

- Зовсім на короткий проміжок часу, краще якщо ти Аделі сформуєш його, а ми зробим віддзеркалення.

- Добре.

Магія справді неймовірно чудова, ми змогли побачити, все що сталося з Аделі за цей час, я лише уважно дивилася і будувала різні теорії щодо того чому подруга стала жертвою цих снів.

Аделі Фрейлез

Пройшло два роки, та омріяного спокою, так і не було. Ніхто не знав, те що знала я, але була змушена мовчати.

Я бачила майбутнє, а може це було і теперішнє, бо тоді стає зрозуміло, чому це не Анджелі відкрилося. Ела ж говорила, що дар має подруга, шкода не знаю, що в мене.

Так от, всі ці два роки, я бачила дивні сни. Перший з'явився через два місяці, після подій в Енстрагральті. Спочатку, це була Роза Декабріз, яка говорила, що її країні загрожує небезпека, з кожним сном події відкривалися все більше.

Наступна була Посуха, вона ж Леандра Ботермі. Підступна і темна чарівниця, яка хотіла перетягнути мене на свій бік, та я навчилася не довіряти нікому, тому її не слухала. Зате, хоч побачила, яка вона - світле волосся і одяг пісочного відтінку.

Про завдання я знала давно, але зовсім не розуміла, чому не можу про нього розповісти. Я почала шукати книги про магічні сни, та знайшла з чарами, які вивчила напам'ять (цікаво тільки як, їх там дуже багато).

Сьогодні неділя, але я прокинулася раніше ніж завжди.

- Доню, тобі лист, - в мою кімнату зайшла мама, і я добре знала, що на мене чекало.

Час настав. А далі, мені потрібно було прийти до Анджелі, і почекати поки можна буде написати відповідь до листа. Цю розповідь, я вже і так добре знала.

Анджеліка Ланден

Деякий час після того як видіння спогаду зникло, я все ще перебувала під враженням і на диво, мовчала нічого не коментуючи.

- Мені не дозволяли сказати. Вибач, якщо зможеш, - тим часом тихо прошепотіла Аделі.

Хотілося засміятися, як взагалі вона могла подумати, що я через це буду ображена. Я весь час відчувала, що щось станеться. Тепер зрозуміла, як це жити з таким даром, хоча раніше думала, що це просто інтуїція.

- Звичайно, що я тебе вибачаю, - посміхнулася до неї, обіймаючи.

Навіть, якщо Аделі думає, що я ставлюся до неї занадто добре, після того як вона перестала спілкуватися зі мною два роки тому, для мене вона назавжди залишиться найкращою подругою, яку потрібно цінувати.

Елевонда. Вітаю усіх тих, хто буде читати продовження цієї книги. 

Анджеліка і Аделі. Раді бачити кожного тут. Передаємо вам свої найщиріші вітання. 

Анджеліка. Правда Аделі? 

Аделі. "сміється" Звичайно.