Пригоди Анджеліки і Аделі в Країні Квітів

  А десь на території лондерів почувся розлючений крик Мельгії.

– Лоранд!!! – прокричала вона на всю залу. – Я не зрозуміла що це таке!? – продовжила, фурією влетівши у його кабінет. 

– Про що ти, – він ліниво підняв на неї погляд і продовжив щось записувати, зовсім не звертаючи уваги.

– Ти зруйнував мій план, – просичала вона так, що їй і змії б позаздрили. 

– Не твій, а Леандри, – байдуже знизав плечима він. 

– Та що ти знаєш про це! – обурено вигукнула вона. – Я служу справжній королеві, а не тій жалюгідній пародії.

Лоранд зітхнув, нормально так його дружині Леандра мозок промила, і чи можна це вилікувати?( про це стане відомо в третій книзі циклу. Як ви думаєте ким вона стане?) Раніше вона була зовсім іншою, спочатку, коли він забрав її з того казино, у якому Мельгія працювала та лише боязко за всім спостерігала і ніяк не проявляла себе. Інколи йому навіть здавалося, що її зовсім не існує. 

А потім він дізнався, що вона робила вигляд милої і наївної, щоб збити його з пантелику і у неї це чудово вийшло. 

– Але нічого, я знаю що зробити, щоб вони не виконали завдання. – вирвав його з роздумів її голос.

– І що ти зробиш? – тепер вже зацікавлено запитав він.

– Щоб я з тобою ділилася планами? – стукнула рукою по столу вона, – Ще чого? – насупилася. 

– Так, а з чого ти взяла, що це я їм допоміг, Мельгія? Тебе дезінформували, – протягнув він змірявши її презирливим поглядом. 

– Але ж якщо не ти, то хто? – нарешті змінила гнів на милість вона. 

Чудово,  починає вірити. Тепер потрібно спробувати відвести від себе підозри. 

–З ними Хранителька, ти в курсі, що вона спокійно може зайти навіть в основну темницю, а ти говориш про ту нещасну камеру, – вкрадливо посміхнувся він, підійшовши і нахилившись до неї ближче. 

– Це правда? – недовірливо перепитала вона.

– Звичайно, – натхненно обманював він, чого не зробиш для блага.

– Тоді як ти поясниш мені, мій дорогий чоловіче, чому ти провів церемонію передачі прав на Амулет Дощу, – обернулася до нього і пильно подивилася у вічі. 

Прорахувався. Але як вже почав, потрібно довести справу до кінця, тому прийдеться все ж витягнути козир з рукава і піти в ва банк. 

– Чому ти не вбила мене як і всіх інших? – швидко перевів він тему, настільки різко, що Мельгія лише могла витріщатися на нього здивовано і важко ковтати повітря, наче риба викинута на берег. 

– Звідки ти…Звідки ти…Звідки ти знаєш, – нарешті промовила вона. 

– Ти занадто різко змінила свою поведінку, Мельгі, – протягнув він з насмішкою. 

Вона важко зітхнула, опустившись на м'яке крісло з темною оббивкою. Над чимось задумливо розмірковуючи, а потім ще раз важко зітхнула і сказала. 

– Компромат на стіл і тільки тоді я повірю, що у тебе є інформація на мене, – холодно відповіла вона. 

– Тримай, – він відкрив одну із шухляд стола і кинув перед нею всю її справу. 

– Чому ти не здав мене, – сказала здивовано уважно проглядаючи усе. 

– А навіщо, ти ж моя кохана дружина, який порядний чоловік таке зробить? – знущально подивився на неї він, а потім помякшивши свій тон додав, – Мельгі, мені справді не було сенсу робити це, адже мене б могли звинуватити у твоєму переховуванні. 

– Дякую, – тихо прошепотіла вона, – якою б не була причина, дякую. 

– Будь ласка. То що ж, чи можна вважати тему про те, як я зміг провести церемонію закритою, – лукаво всміхнувся він. 

Мельгія подивилася на нього розлючено, але нічого на це не сказала. 

– Ти повинен мені принести клятву, що нікому не розкажеш те, що почуєш від мене, – нарешті після довгих роздумів холодно сказала вона.

– Як скажеш.

От тільки, він міг спокійно обійти її клятву, як добре, що вона про це не знала. Мельгія розповіла йому свій план. Коли вона пішла в свою спальню почав писати листи для Хальденс, Роуз, і Венельс, в останньої і своїх проблем вистачає, але звіт надіслати потрібно. Так само написав в Хальвардіент, Айлези були його друзі, і він знав, що вони на їхньому боці, хоча сподівався, що листа все ж першою прочитає саме Емілія.

Щодо Роуз, то він не знав чи вона взагалі отримає лист до приходу дівчат, але мав надію, що встигне.

Справа була зроблена і він з почуттям виконаного обов’язку, вийшов зі свого кабінету і пройшов у спальню.  

– Мельгія? – здивовано подивився на неї, вона переминалася з ноги на ногу, і нервово смикала поділ своєї нічної сорочки.

Елевонда. Але якщо чесно цей момент виглядає двозначно, але також показує її довіру до Лоранда.  

– Це місце стало мені домом, – глухо прошепотіла вона, наче зовсім не хотіла, щоб він насправді розчув її. 

Він подивився на неї здивовано, не розуміючи про що саме вона говорить. 

– Ти запитував чому я, будучи тою кого називають Чорна вдова, не вбила тебе, – з її тону було видно, що пояснення дається їй важко, тому він не квапив і терпляче чекав, коли вона продовжить.

– Вони справді заслуговували на смерть і я зовсім не вважаю себе вбивцею, – підняла на нього погляд, чекаючи розуміння. 

– Сядь, хоча б, – зітхнув він. 

Вона вдячно усміхнулася і сіла в крісло, продовжуючи говорити. 

– Насправді я роблю це, щоб помститися тим, через кого я опинилася у тій дірі, з якої тільки ти зміг мене витягнути.  

Він зацікавлено підняв на неї погляд. 

– Спочатку я хотіла зробити як і з іншим, тоді дізналася, наскільки важливою фігурою ти є і вирішила, що це дуже вигідно для мене і можливого одного дня я навіть зможу зустрітися з моїми колишніми найкращими друзями. 

– То ось чому ти так відреагувала на те, що Аделі не вибрала Анджеліку, – задумливо протягнув він. 

– Я не вірю в дружбу, тому що тебе завжди можуть зрадити заради когось іншого чи чогось, що потрібне більше, – з гіркою посмішкою промовила вона. 

– Але ти зміг завоювати мою довіру, ставився до мене набагато краще ніж будь-хто раніше і ні до чого не змушував як інші. Чекаючи, коли я звикну до твоєї присутності в моєму житті. Тому я завжди відчувала до тебе вдячність і повагу, – вона завершила розмову і встала, щоб покинути спальню. 

Вже на виході вона обернулася. 

– Я розповім більше про свою справжню особистість, коли прийде час. Добраніч, Лоранде. 

– Ти не залишишся? –  запитав він. 

Вона лише всміхнулася, переступаючи поріг. 

– Тоді добраніч, Мельгі, – промовив він тихо. 

Двері зачинилися, ховаючи за ними її постать. 

Лоранд знав, що це була лише хвилинна слабкість, як це прийнято називати, хоча він був радий, що вона розповіла йому частинку правди. Вже завтра Мельгія знову одягне свою броню і продовжить вдавати з себе холодне стерво, яка турбується лише за себе і плювати хотіла на усіх інших. Насправді як виявилося, вона завжди мала чіткий план і йому було цікаво дізнатися, хто ті кому вона так хотіла помститися.  

Елевонда. Неочікувано навіть для себе самої я вирішила привідкрити частинку з історії Мельгії, яку буде більш розкрито у наступній книзі. 

Також це нарешті кінець першої частини. “радісно потирає руки, очікуючи на повороти сюжету в наступній”

Анджеліка. “з жахом чекає на те, що буде далі”

Аделі. Я просто промовчу, інакше будуть спойлери, але все ж це була надзвичайна пригода.