Пригоди Анджеліки і Аделі в Країні Квітів

Прокинулася я на незнайомій галявині. Відчуття наче я в двох місцях одночасно.  Де я і чому тут?

– Аделі, Енгайда, де ви? –  голосно покликала я. 

– Далеко ж нас закинуло. Але ми все ще не біля Країни Квітів,  –  почула голос Енгайди десь збоку. 

Спробувала підвестися а в голові паморочилося. І що за дурний стан, важко зітхнула. 

– Хіба ти не відчуваєш? – запитала Аделі.

– Так от що робить цей артефакт, –  протягнула я вражено. 

–  Що ж вийшло те що ти хотіла Анджелі, ми в двох місцях одночасно, –  фиркнула подруга.

– Це весь час так буде, –  скривилася від неприємних відчуттів я. 

– А що ти хотіла? –  невдоволено усміхнулася Аделі. 

–  Тихо дівчата, –  зупинила нас Енгайда, –  подивись у своїй коробці Анджелі там точно має бути потрібний чай. 

Я порилася в коробці уважно переглядаючи кожний пакетик, але так і не знайшла хоча б щось наближене до нашого ефекту. 

–  Ви ж теж щось купували? –  звернулася до них я. 

Елі зітхнула і застібнула на руці кожної з нас браслет. Відчуття роздвоєності простору одразу ж пройшло і ми змогли полегшено видихнути. 

–  І що б ми без тебе робили? 

–  Навіть не знаю. Як добре що не забула їх купити, –  подивилася на нас похмуро. 

–  А взагалі де конкретно ми знаходимося? –  запитала я. 

– Це ліс Евельд, і нам потрібно постаратися оминути галявину лондерів, –  пояснила Енгайда, згадуючи ще якихось невідомих істот. 

– Спробуємо, –  зазначили всі інші. 

– Але справа в тому, що мені з Вел, все одно потрібно повернутися в Енстраґральт, дещо завершити тому зараз вам прийдеться йти без нас, –  з виною у голосі сказала вона. 

– Але ж хіба ви не опинилися там? –  запитала з цікавістю, адже й сама не знала як воно працює. 

– Це не точно, нам просто потрібно перевірити, але в Країні Квітів ми вже будемо разом, –  підбадьорливо усміхнулася вона. 

– Ну добре. До зустрічі!

– Невже вони доручають нам місію, – Елі, Алінго і Дел ошелешено провели поглядом Ен і Вел, як вже зникали у порталі. 

Хоча говорили вони з сарказмом, мабуть, ніяк не могли повірити у те, що їхні сестри могли таке зробити. 

– Ти – Хранителька, думаю вони розуміють, що твоя магія може бути сильніша за їхню.

– Причина не в цьому, Анджелі, – щасливо посміхнулася вона.

Далі ми мовчали, та й хіба потрібно про це говорити. Але потім я дещо згадала, ми більше нічого не чули від Шефрі і Шелбі, не те щоб нам справді це ще потрібно, але ж цікаво.

– Елі, ти часом не знаєш чи можна написати комусь звідси? –  смикнула її я. 

– Ні, якщо Бен напише тобі перший тоді може вийде, –  дала надію мені вона. 

– Я не могла писати, але якщо щось говорила, то це записувалося як голосове.

– О це ж є такі чари. Дехто називає їх багом, але всім від цього краще, –  лукаво усміхнулася вона. 

– Добре, тоді перешли йому записку, мені потрібно, щоб він мені написав.

– Не факт, що подіє, але можна спробувати.

– Привіт Джелі, ти щось хотіла? – через деякий час прийшло повідомлення від нього.

– Привіт, а може я просто хотіла з тобою поговорити, – ображено відповіла я.

– Все можливо, але не сьогодні, так що?

– За яких обставин ті пристрої можуть перестати працювати.

– Ну перший варіант – їх відключили, другий – вони більше не потрібні. А щоб ти знала, ви двоє тепер в Енстрагральті, тільки трохи дивні. 

– Тобто все вийшло. Але почекай, що ти маєш на увазі? 

– У вас є незначні провали у пам’яті, це не впливає на ситуацію, не бійся. 

– Тоді добре, –  полегшено видихнула я. 

Розмову можна було завершувати, але ніхто з нас цього не зробив. Запитувала про ситуацію в країні, про те як вони пристосувалися до нових умов. А потім він запитав дещо таке, на що вона мусила відповісти. І як завжди правду…

–Знаєш, Джелі, а як ти взагалі до цього ставишся?  

– Мені подобається бути обраною, –  спочатку ухилилася від відповіді я. 

– Я про інше, як ти ставишся до того, що будеш жити на Аві майже весь час?

– Чому про це запитуєш? – більш холодним тоном, ніж потрібно запитала. 

– Ти просто не хочеш відповідати, але мені справді важливо це знати. Я розумію що для тебе це важко, коли усе так різко змінилося. 

– Мабуть так і є. У мене були плани на майбутнє і те, що прийдеться жити у іншій реальності все зруйнувало, –  з важким серцем відповіла я, –  хотіла стати журналісткою і писати різні статті.

– І ти вважаєш, що занадто легко усе зможеш зробити там і тобі видається це нудним.

– Ти справді зрозумів мене, –  протягнула я, все ще накрита цим дивним апатичним станом, –  Мені не подобається, що моє життя стало прописаним наперед. Подорожі в різні магічні світи, навчання, а потім заміжжя. 

– Звичайно, у мене ж брат такий самий. Але ти не думай, що усе так легко як ти думаєш. Твоє життя там теж буде насиченим і ти зможеш насолоджуватися ним. Чи справжня причина полягає у тому, що ти довго не побачиш батьків? 

І чому Бен такий проникливий. А ще чомусь дуже захотілося, щоб він був тут і міг обійняти мене. Відмахнулася від цих дурних думок і перевела тему на мою улюблену пару. 

– Аделі він точно підходить, а то ходить завжди – Холодна королева.

– Це дивно звучить.

– Не думаю.

– Взагалі в мене є для тебе одна ідея…

Але телефон відключився. А щоб його в дельту все відкинуло. 

– Бідний, не витримав лихої долі, і як тепер його зарядити? –  пригнічено прошепотіла я. 

– А ніяк, Анджелі.

– Аделі?

– Мій теж.

– А в нас немає.

– Весело живемо, нічого не скажеш.

А що про це думає Аделі.

Коли Анджелі написав Бен, я навіть не здивувалася повідомленнювід Рента.

– Привіт, Делі.

Тут брат спитав Желе, що вона думає про перебування і тепер мені цікава твоя думка.

А я вже й встигла забути про його улюблені прізвиська. Це заставило мене одночасно усміхнутися і закотити очі. 

– Привіт, Рент.

– Ти ж знаєш нашу Анджелі вона завжди любить все перебільшувати. І для мене нічого нового не вигадав? –  запитала нагадуючи нашу першу розмову. 

– Я так і знав, що ти це скажеш. І ні, я ще не знайшов ідеальне для тебе, вибач.

– А переживу. А взагалі можна просто відправити в реальний світ свою тінь, ми ж тепер знаємо, що він напів магічний.

– А це вихід, нагадаєш про це Анджеліці.

– Ти назвав її повним іменем?

– Так вийшло.

– А точно, можеш мене тримати в курсі подій?.

– Звичайно. Що там Ларда?

– Прекрасно, ми нормально спілкуємося, але вона занадто часто тебе згадує.

– Та ясно, що ж до зустрічі, потрібно йти.

– Звичайно. Справи. Рада була поговорити.

Я так і не знаю чому тоді сказала Анджелі, що мій телефон теж розрядився. І щось було не так. Цього разу це було моє чуття Лабіринторки, яке заставило мене сповільнити свій хід.

Не втрималася і все ж виставила ще одну частину.