Пригоди Анджеліки і Аделі в Країні Квітів

( В телеграм канал буде додана версія з усіма візуалізаціями і правильним форматом, якщо буде незручно читати тут)

Насправді я могла написати її ще давно і так потрібно було й зробити. Але ж…то одне, то друге, а потім і зовсім вирішила написати, коли вже закінчу викладку. 

Звідки ж мені було знати, що це буде аж так довго. І обіцяла ж собі, не викладати книгу рік. 

Що ж для початку я б хотіла подякувати моїй беті, яка допомогла зробити цю книгу значно кращою, ніж вона була. А ще я нарешті зрозуміла, що мені було не так в моїх книгах( не прописані діалоги, щоб їх) 

Також дякую усім тим, хто прочитав цю книгу до цих розділів, сподіваюся вона усе ж була цікава. 

Чесно, цикл пригоди Анджеліки і Аделі завжди був для мене найважливішим через те, що з нього усе почалося. Ось чому я покладала на нього занадто великі надії, які не справдилися. 

Хоча думаю тут я сама винна. Мені не хотілося руйнувати атмосферу цих книг, тому усі темні події тут завжди починаються пізніше, а перші розділи виходять не такими, якими я б могла їх написати. Винятком, має стати третя книга циклу і побічний цикл, які вже повністю присвячені темній стороні. 

Що ж, а тепер перйду до основного – Історія написання книги. ( це буде довго) 

Ідея. 

Я дуже довго думала над тим, чому усе ж таки Країна Квітів? Для мене у 19 років(вже 20) це вже було зовсім незрозумілим. Адже я зараз і тоді в свої 12, це дві різні людини, з різними характерами і світоглядами. 

Тоді 8 років назад, вона була надто наївною, надто світлою людиною і тою, хто любила цей світ. Коли потрібно було писати нову книгу, вона вже точно знала, про що буде писати. Країна Квітів. Чому? 

“Квіти це не просто гарні рослини. Вони живі і мають душу, тому їх навіть торкатися потрібно вкрай обережно, наче до чогось дорогоцінного. Вони можуть знати і бачити, більше ніж дозволено нам…” 

І так далі і тому подібне. Вона б справді могла б прочитати вам цілу лекцію на цю тему. Саме через це я й хотіла присвятити книгу цій країні. Мабуть, бо я не до кінця впевнена. 

Щодо того чому саме 14 років, вік, коли у неї можна потрапити. Тут все просто це була найближча дата.  Не знаю, чи вкладала якийсь особливий сенс. 

Переписування. Арки книги. 

При переписуванні цієї книги виникли тільки три найбільші проблеми  – Аделі, лабіринти і королеви.  

А все через першу книгу, яку я теж переписала і у якій спочатку не було Аделі. Як головна героїня, вона мала з'явитися лише у другій книзі, але вписати її було не так і важко. Не було лабіринтів і від самого початку були королі й королеви. 

А також вже при переписуванні в ноутбук я зрозуміла, що цій книзі чогось не вистачає і довго не знала що саме повинна додати, аж поки десь в жовтні чи листопаді не прийшла до теми тіней, яка тонкою ниткою простягається крізь весь сюжет і є тим, що привело його до того яким він є. 

1. Вступна 

Найбільше у циклі Анджеліки ( і Аделі, за звичкою про неї забула)  я терпіти не можу саме вступні частини, а точніше “прокляті” як їх називаю три перші розділи. Тому що, саме вони, ніколи у мене не виходять так, щоб після них її читали. Але як я вже згадувала, не хотілося руйнувати атмосферу. 

Якщо говорити про версії то єдині сюжетні зміни, які зазнала ця частина від початку її написання стали – окрема частина від Аделі, більш розгорнутий розділ про чари ( а ще там були чари перетворення, які я не згадала потім, бо вони не вписувалися в сюжет. Та й скористатися ними було б неможливо) 

Наступне – феї. Так, тільки потім я вирішила присвятити цю книгу Алінго, Елінго і Дейлі. Спочатку я не сприймала їх всерйоз, як і Енгайда, тому у них навіть імена не продумані. Хоча я б не сказала, що вони їм не підходять. 

І останнє щодо цієї арки. Розмова Аделі з Елінго, мені хотілося, щоб вона нарешті виговорилася хоча б комусь, про її переживання. Адже з характером Аделі, вона б точно відчувала себе б винною і тримала б усе в собі. А ще мені надзвичайно подобається те, якою Елінго вийшла у цьому розділі. 

Друге – поява Ліре, вона ж Апатія, вона ж Tea( чай зі склом) і відповідає за написання усіх сумних і сцен. Ну мала ж бути з неї, хоч якась користь, якщо вже вона моя тінь. Я й не здогадувалася, що з неї ще й персонаж непоганий вийде. Що ж, вона стає тою, хто вперше розповідає Анджелі про існування Тіней і що воно таке. 

Ліре. Узагалі Теа це частинка моєї душі. І так вона є у тіней. 

А от усі наступні арки, раніше будувалися за принципом – прийшли, завдання зробили і пішли далі. Тільки вже в другій версії почалося більш детальне розписування персонажів, хоча цього все ще було недостатньо. 

1. 2 Хранителька Тіней( і тільки зараз я зрозуміла, що вона була без назви) 

Спочатку Хальденс була королевою, але потім я вирішила, що герцогиня підійде її краще. (ще був варіант княгиня) 

Якщо перші два розділи залишилися майже без змін, тільки вже при останньому редагування я додала опис як вони до неї йшли і тіней, то перед написанням наступного…

Найкраще усе пояснить цитата з розділу 

“– Я не знаю, що з тобою робити, – втомлено сказала вона, раптово зупинившись. 

– Тобто? Для мене немає завдання? – радісно похопилася я, хоча була  впевненою, що вона все одно щось для мене знайде. 

– Бачиш я не думала, що ти будеш з Анджелікою в Енстрагральті, для тебе я підготувала лабіринт, такий чудовий лабіринт з пастками, гризунами і всім іншим антуражем, – засміялася Хель.

– Я не проти, – відповіла з легкою усмішкою.  

–  О звичайно, після лабіринту Тунеля, тобі всі будуть здаватися дитячою забавкою. То що мені з тобою робити, Аделі? – пильно подивилися вона.” 

Ось і та сама проблема з лабіринтами. На написання наступного цього розділу я витратила десь тиждень, якщо не більше, але в мене вийшло саме те, що я хотіла бачити. 

Я вирішила, що перемогти свої страхи, це саме те, що потрібно Аделі і кращого завдання для неї не вигадаєш. Та й неочікувана для мене поява Рента вписалася ідеально, хоча як взагалі можна було втратити таку можливість. 

Далі я вирішила краще розкрити історію моєї улюбленої Хель. Тому у неї з'явилися племінниці і брат привид, детальніше їхню історію можна буде прочитати в побічному циклі, коли я нарешті напишу КУТ.  

Насправді ця частина подобається мені найбільше, ну і однозначно Дарксленд. 

Щодо останніх розділів, то найбільш неочікуваною була поява Таїси, але це зовсім не зашкодило книзі. А ще відкривається те, що Елінго Хранителька Світла. 

1. 3. Хальвардіент 

А це найвеселіша за написанням арка. Спочатку усе, що про них згадувалося були тільки імена і те, що він темний, а вона світла. Ну і сніданок в них. 

( Хоча про Рента і Бена, спочатку навіть жодного слова не згадувалося і створювала їх буквально з нуля, тому це персонажі якими я найбільше пишаюся, як і ще деякими іншими)

Далі я вирішила більше прописати історію Хальді і Емілії(  не знаю чому, але мені дуже подобається писати історії другорядних персонажів. Та й у манхвах чи фільмах спостерігати за другорядними цікавіше, ніж за головним) 

Але коли переписувала на ноут побачила одну деталь. “Дівчина в джинсах з дірками, заходить в будинок. Вона щойно повернулася з клубу” 

Що не так з цією цитатою? Все було б добре, але я планувала, що вона аристократка, а їхній світ це або середньовіччя або щось після того. 

А так як тоді після гри “Stray” про кота, який блукає кіберпанк містом під куполом і разом з роботом. Після того мене дуже захопив кіберпанк, тому наша Емілія стала донькою голови великої корпорації, а Хальді майбутнім правителем цього міста.

Хоча сама їхня історія мені не дуже подобається, бо відчуття, наче манхву прочитала, де все будується на непорозуміннях. Тому я хочу написати бонус, де їхня зустріч станеться інакше, тільки я ніяк не можу придумати придумати професію для Хальді. 

Також спочатку не було ярмарки і прогулянки містом перед приходом до Хальді і Емілії. А сама ярмарка, хоч списана з цього розділу спочатку згадується у моїй іншій книзі. 

1. 4. Лондери 

Лоранд і Мельгія, одна з моїх улюблених пар, хоч і стосунки їхні дещо дивні. ( Вони фіктивно одружені, чи щось типу того) Він був тим самим головним героєм ( як в дорамах) який подав їй руку, коли вона цього найбільше потребувала. А вона, декілька митей думає і погоджується. 

Відчуваєте цей сарказм? 

А от, більш детально Мельгія розкаже свою історію у третій останній книзі, де з'являться її давні знайомі двоє з яких це колишній наречений і подруга.( Те відчуття, коли водночас хочеться, щоб вона була останньою, але також хотілося б ще щось написати про пригоди Анджелі і Аделі) 

Думаю як вже можна зрозуміти за більшостю з персонажів, ці теж були зовсім нерозкриті у першій версії. 

Також у цій арці був ще один важкий для написання момент, той у якому Анджелі потрапила в камеру. А ідея, яка з'явилася, матиме місце в третій книзі. 

А от найбільше сподобалося писати про двобій між Аделі і Мельгією. Після заміни цей момент став ідеальним.  І розділ з сестрами, де вони вирішують як врятувати Анджелі. 

Узагалі я відправила Енгайду і Вел, щоб дати їхнім сестрам більше книжкового часу. 

Частина 2. Врятувати королівство. Частина 2.1 Королівство Квітів.

Ну тут майже все залишилося без змін. 

Тільки спочатку Аделі, не була тою самою Аделардою, а її ім'я і зовсім згадується як Аделія( та ну серйозно, про що думала я з минулого) і авжеж вона не зустрічалася з Посухою( яка у першій версії відчуття, що зовсім не згадується) 

У другій версії вже згадуються її спогади, а ще виявляється, що Роза і Аделі родичі. ( Реально неочікувано, бо в основній версії я про це вже не писала) 

А ще з'явилися нові персонажі і той розділ у якому всі готуються і обирають сторону, як на мене в нього найкраща атмосфера. 

Ну і звичайно, Посуха. Взагалі мені набагато більше подобаються антагоністи. 

(А і ще дещо. Якщо вірити королеві Евелон( вона ж Евридіка) то там пройшло менше ніж двісті років, бо війна з Посухою, через яку померла Аделарда почалася десь близько 1937 року. )

Частина 2.2 Королівство Дарксленд.

Найкраща частина. Мабуть найкраща з тих, які я коли небудь писала. Ну спочатку усе мало бути майже просто. Ті ж Агель і Софт( як Сальвія і Жасмін приводять їх в камеру, де вони зустрічаються з королевою Лоренс, а потім авжеж втікають. Ну хто б сумнівався. 

Але зате в лабіринті проблукали цілий тиждень. Зроблений ніким іншим, як вже відомому тим, хто читав першу книгу Тунелю. 

Наступна версія вже була переписана в ноут з додаванням частини зі зміною зовнішності, потім я майже як було дописала інші частини і у липні 2023 року перша чернетка була завершена. 

Що ж, а тепер повертаємося до розділів. Насправді мені дуже подобається персонажі, які прикидаються іншими людьми, грають, і ховаються в тінях. 

Акт 1. Дія 1. Анджеліка і Аделі як Психея і Евридіка. 

Мабуть такі імена я вибрала через свою любов до міфології. Якщо ж заглиблюватися, можна віднайти і значення. 

Але писати усі ці перевтілення і щоб вони виглядали як справжні аристократки виявилося більш складно, ніж я думала. ( І це не заважає мені вічно лізти в цю тему) 

Анджеліка і Аделі. Та все було б чудово, якби не та дурна Агата. 

Я справді не думала, що колись створю такого персонажа як вона. Навіть не уявляєте скільки у неї уявних сковорідок полетіло. 

Анджеліка. Більше, ніж в Емборо? 

Щодо цього я не впевнена. 

Взагалі Агата і Єлена спочатку мали з'явитися просто тільки в цьому розділі і більше не згадуватися. І якби не наступна сцена з Агатою, наші Анджелі і Аделі повністю б справилися. 

Акт 2. Дія 2. Елінго, як Бетельгейзе. 

Що ж цей розділ був написаний спеціально для того, щоб вона зустрілася зі своєю парою, який виявився темним. І у першій версії розділу вона втекла, тому що зрозуміла, що закохалася у нього з першого погляду. ( Ну я її повністю розумію) 

Але чомусь переписуючи його в ноут мені цей момент не сподобався і Елінго вийшла ледь не якоюсь істеричкою. Сумно, як говорить Анджелі. 

Елінго. Мені було тільки 17, тому все ти правильно написала. І це була не істерика, а просто звичайний переляк. Тому яке там кохання? 

Як скажеш, Елінго. Це не сарказм. 

Акт 3. Дія 3. 

Обожнюю цю частину. Алінго і Маргітайл просто ідеально виглядають разом. Але в мене є одне питання до останнього? Я створювала Маргі тільки через Алінго, але він мало того, що став більш ніж епізодичним персонажем, так ще й вибрав Евридіку( Евелон) 

Ну от і що з ним після цього робити? 

Або коротко про те, як мало бути одне, а вийшло третє. 

А ще Маргітайл один з небагатьох моїх персонажів чиє ім'я реально має значення. І мені справді цікаве у що випишеться цей любовний трикутник  вже в наступній книзі. 

Акт 4. Дія 4. 

Цей розділ був написаний з допомогою незамінного чату gpt, бо мені потрібно було знати, що Дел повинна буде робити зі своїм віялом. Найкраща частина з усіх з їхньої, якщо не рахувати наступну. 

І Дел була тут просто неперевершена. 

Акт 5. Дія 5. 

Це було важко. Це було справді важко. У мене дуже довго не виходив їхній танець таким яким він повинен бути. Він виходив якимось штучним і несправжнім. 

А взагалі історія Вел і Рейнгарда одна з найбільш милих і комфортних. Хоч він і радник королеви темного королівства. Але їхні листи, які вони писали сім років і їхні відносини, це щось зовсім нехарактерне для моїх персонажів.  У наступній книзі вони з'являться вже як подружжя. 

Вистава завершена. 

Тут я б хотіла сказати, що мені дуже подобається Енгайда, яка за всіх хвилювалася і вела себе як мама квочка. Це було так мило. 

Дейла зі своїм морозивом. 

А і мабуть, Лоренс, яка у своїй манері, але вирішила допомогти нашим бідним обраним. 

А точно, згадала, у першій версії цих розділів вони просто втекли з прийому і тому жодного викриття не було. ( А в мене скільки теорій з цього приводу було, аж сумно) 

Поява Лії у цьому розділі, мабуть, була тільки тому, що вона сирена як і Лоренс. Взагалі про неї ще раніше мала вийти книга, де розповідалося її історія і було б більш зрозуміло, хто вона така. 

Королівство Емеленд. 

Не дивно, що його називають королівство міражів. Я про нього знову забула і тут згадати. Що воно собою являє, чому стало суцільною пустелею і яким було раніше, можна буде прочитати у третій книзі?

Частина 2.3 Королівство Медлентен. 

Тут все мало бути просто, знайти зошит і переписати з нього усе як є. 

Але як таке може бути, що король і королева світлі? Вони однозначно тільки прикидаються, а насправді темні. 

Так, Емборо спочатку не був поганим персонажем, якго так і хочеться прибити. 

І Орден Левілондів, хоч і був місцем у яке зайвий раз краще не сунутися, бо це як секта, раз зайшов і спробуй потім вийти. Але все ж він був проти Посухи. 

Тільки мій мозок вирішив, що потрібно усе змінити і ще в останній момент було додано Евридіку, як Евелон. 

Ну або мені просто потрібно було менше слухати “Compliance” Muse

Усі інші розділи майже без змін, тільки лабіринт замінила на битву в печері і додала появу Сайшеленс. 

Частина 2.4 Остання битва.  

Наші обрані повертаються в Країну Квітів і на цьому моменті я зрозуміла, що у мене взагалі немає нормальних сцен битв. Тому що весь цей екшн, то не моє. Потім я подумала, що можна зробити щось суто в стилі Країни Квітів. 

Якщо вони є втіленням квітів, то їхні властивості і значення назв, можна використати як пояснення місця в армії. 

Уже в кінці, мабуть, через прочитання манхви “Пурпуровий гіацинт”, де була героїня Беладона, я вирішила створити схожу і чомусь віддала цю роль мамі Анджеліки. (Насправді від Беладони з манхви я списала тільки зовнішність) 

Сцена з Амулетом теж мала бути коротшою і без співів. 

А от останнього розділу, який вийшов ще й дуже довгим, взагалі не було. 

Але щодо цього мені найбільше подобається, коли у розділах згадується Елевонда і компанія, це одразу надає якусь домашню атмосферу. 

У моменті з Енгайдою хотілося показати, що вона не просто провідник, а й жива  людина зі своїми емоціями і переживаннями. 

Щодо Епілогів мені хотілося згадати у них якихось інших героїнь, тому що історія Анджеліки і Аделі була завершена у минулому розділі. 

На цьому, мабуть все, хоча впевнена, що точно ще декілька разів перепишу цю частину, бо згадаю ще про щось.