Пригоди Анджеліки і Аделі в Країні Квітів

Дійові особи цього розділу

Батьки Аделі - Аннабет (Бет) і Леон

Батьки Анджелі- Леанора (Лана) і Саймон (Сайм)

Головні героїні - Анджеліка і Аделі

Феї - Енгайда, Вел, Алінго, Дейла і Елінго.

У розмовах персонажів

Я як авторка - Елевонда

Головні героїні з нашого часу.

На наступний день, наші батьки почали вчити нас найпростішим чарам. Вже сьогодні ввечері, ми мали вирушати.

- Взагалі, це проти правил, чари до навчання рідко хто вивчає, але у нас ситуація, яка є винятком, однак, якщо у вас вийшло керувати стихіями, то і чари повинні вийти, - сказала Енгайдо.

Вона з сестрами залишилася в кімнаті, спостерігати за нашим навчання, хоча дивлячись на те, що Елінго і Дейла пішли і купили попкорн, у нас вони не дуже вірили. Змірявши їх незадоволеним поглядом мама почала розповідати. ( логічно, що мама Анджелі, бо маму Аделі вона б назвала на ім'я)

- Принцип той самий, що й із стихіями. Звичайно, це діє лише на початку, далі все зводиться до автоматизму.

1) Заплющити очі і зосередитися.

2) Відчути магію і застосувати її. Насправді це найскладніше, особливо в реальному світі, де знайти магію в собі дуже складно. Тому спробуйте робити щось з стихіями, щоб пробити бар'єр рук.

- І останнє - це віра в те, що магія подіє, а не бажання, щоб вона подіяла, - це ми повторили одночасно з моєю мамою

- Перші чари - це Аеролінґ "вверх" і Фразеолінґ "вниз" - продовжила за нею Аннабет.

Тон мами Аделі завжди був таким, що вводив у меланхолію і асоціювався з літнім дощовим вечером, у моєї ж мами, коли вона розповідала був завжди мудрий погляд і цим була схожа з Енні, вони вміли розповісти так, що залишалося лише зачаровано слухати.

- Взагалі, це перші чари, які навчилися маги, це було ще за Хаседи і Вайкедо, перших головних чарівників Аві. Вони були ті, хто започаткували магію в наших реальностях. Хоча дивно, що це повітряні чари, більш логічно, що спочатку мали бути чари, які полегшують життя, але вони з'явилися вже після них.

- Але хіба першими магами були не засновники? - з нерозумінням подивилися ми.

- Вони лише створили магічні джерела, але та реальність була ще порожня, а далі все так як і в простій реальності - зародження життя, динозаври, перші люди, боги, але в нас потім йде розуміння, що там існують магічні здібності.

Звичайно, засновники шукали тих, хто найбільше підходили і вселяли їм правильні думки, а тепер спостерігають за своєю реальністю, щоб в разі чого врятувати, - закінчила за нею мама, задумливим тоном.

- О це так, я й не думала, що у вас є своя міфологія! - вигукнула я захоплено.

- Зі всього, що я говорила, ти спитала саме це, - вона посміхнулася.

- Навіть зараз, на Аві збереглося багато стародавніх храмів. Найшанованішою богинею, завжди була Меґес Сонцесяйна, та пізніше, зрозуміли, що вона Принцеса Сонця або, як її ще називали - Хранителька Світлої Магії. Пізніше зрозуміли, що боги насправді, такі самі як і вони, просто набагато сильніші за звичайних і почали називати їх Вищими Чарівниками, - знову взяла слово Аннабет, сказавши це тихо і благоволійно.

- Тепер все зрозуміло і це дуже цікаво, - задумливо промовила я.

- А в мене питання, як зберігали пам'ятки архітектури під час тої вашої війни? - з цікавістю запитала Аделі.

- Спеціальні чари допомогли все врятувати, більше вам розкажуть на історії,- мама відповіла тихо і зміряла нас поглядом, який означав закінчення розмови і повернувшись до Аннабет з усмішкою запитала, - продовжиш, Бет?

- Звичайно, Лано, - кивнула вона і знову почала розповідати тихим тоном з ледь вловимою усмішкою, - Ці чари найпростіші, але найчастіше не виходять з першого разу. Найкраще це вітрам і іншим повітряним. А от маги землі, буває, що так і не можуть вивчити ці чари, адже їхня стихія завжди буде тягнути їх вниз.

- Взагалі не правда і наклеп, - розлючено прошепотіла Вел, яка до цього виглядала так, наче й зовсім десь не тут.

- Я не хотіла образити вас, Вільгельто, просто на моєму досвіді викладання були такі учні, - відповіла Аннабет, підійнявши на неї погляд.

- Це ви вибачте мені мою поведінку, - тихо прошепотіла вона і встала з крісла у якому до того сиділа, - чи дозволите ви мені дещо пояснити, леді Фрейлез?

Вона кивнула і наші зацікавлені погляди звернулися до неї.

- Це хибна думка. Навчитись можна усього незалежно від стихії, важлива лише практика, яка вирішує усе. І я зі свого власного досвіду, знаю як це - робити усе, щоб стати ідеальною. Єдиний варіант це не могти керувати суміжними стихіями, так справді трапляється. І якщо багато тренуватися у вас все вийде, - після цієї тиради вона знову сіла на місце і занурилася у свої думки.

На деякий час усі замовкли, я була здивована тим, якою насправді є Вел і мені захотілося дізнатися більше у чому полягає її причина - бути в усьому кращою і приховувати свої думки. Можливо моя думка про неї теж була абсолютно хибна.

Зачекавши декілька хвилин поки всі знову зможуть слухати Аннабет коротко розповіла нам про те як використати ці чари.

- Що ж, сказала вона, - неохоче визнаючи неправоту, - я досліджу вашу інформацію пізніше, Вільгельто, - А для того, щоб чари подіяли виконайте інструкції, скажіть, Аеролінґ, а тоді, коли відчуєте, що почав дути вітер, може розплющити очі.

Ми постаралися виконати все, як нам пояснили, але думаю, що ви здогадуєтеся, що в нас не вийшло ні з першого, ні з десятого разу.

- Що Аделі, йдемо за старою схемою? - сумно посміхнулася, запитуючи її.

- Ти про ту, що тисячу раз зробити і може на тисячу перший вийде. Звичайно, подруго, по-іншому в нас і буває.

- Можу тільки сказати моє улюблене слово - сумно.

- А я то думала, чому ти його весь час говориш? - посміхнулася Аделі.

- Ага, велика таємниця Анджеліки Ланден розкрита, - театрально змахнула рукою.

- Дякуючи тобі, в мене тепер знову чудовий настрій.

- Так, в мене улюблена справа, підіймати людям настрій. Може мені в цирк податися. Або знятися в якійсь комедії, хоча грати в нас Аделі хоче.

- Краще друге, - крізь сміх видушили присутні.

Я згадала слова Вел про те, що потрібно продовжувати тренування і ми спробували ще багато раз, аж поки, я не подумала про те що

- А може ми, все-таки робимо щось неправильно, Аделі? - передала їй телепатичне повідомлення.

Розмови з персонажами

Елевонда. О Вищі, до них дійшло! “радісно усміхається і плескає”

Анджеліка. Наша дорога авторка. Як давно не було твоїх знущальних коментарів. Я аж засумувала.

Елевонда. Я їх похвалила, радію за них, а вони…

Аделі. Я й справді сумувала за цим.

- Хіба.. - протягнула вона, - хоча може й так.

А потім вона зробила жест - фейспалм і важко видихнувши, передала наступне.

- Згадала. Ми забули відчути магію, так як робили зі стихіями. Але справа в тому, що магії в мені, наче немає. Та й те, що потрібно вірити, що чари подіють.

- Спробуємо ще раз, можливо все вийде, - мій тон був трохи наляканий, але ми пообіцяли одна одній, що спробуємо востаннє.

Закриваємо очі, зосереджуємося і відкидаємо всі непотрібні думки. Спокій наповнює все, і я повільно починаю шукати магію, яка зовсім не хоче відгукнутися на моє прохання. Та як це взагалі можна відчути, серджуся і все починається спочатку.

- Я вірю в тебе магія, я вірю, що ти існуєш і подієш. Почуй мене, я вірю, - подумки сказала.

І відчула, як тілом розливається приємне тепло, яке з'являється в серці і тече венами до рук, а потім я розумію, що все зможу.

- Аеролінґ - тихо на видиху, шепочу я і справді відчуваю як дує вітер.

Я відкрила очі.

- У нас вийшло, Анджелі, вийшло, - радісно прошепотіла Аделі, яка робила все паралельно зі мною.

Це неймовірне відчуття, скажу вам. Коли ти розумієш, що чари справді діють, це відчуття перемоги і повного щастя. Ми піднялися зовсім не високо, менше метра, але це вже хоча б якийсь результат.

Елевонда. Ну у вас хоча б якийсь. Я теж так хочу. “сумно зітхає”

Анджеліка. “підбадьорливо посміхається” Можливо колись і у твоїй реальності буде магія.

Елевонда. “засмучено” можливо.

- Непогано, - скептично заговорила Алінго, відклавши попкорн у бік.

- А якби ви відразу правильно робили, ціни б вам не було, - посміхнулася Дел.

- Та в нас так весь час, - сказали ми, не знаючи, чи нам вважати це “великим досягненням” і з дивитися з впевненістю, чи відувати вину і опустити погляд в підлогу.

- Після стількох років? Навіть тоді у вас не буде все виходити ідеально, - посміхнулася Дел.

- Завжди. Це як з принципу, - відповіли все ж використавши перший варіант.

Не важливо те, що у нас не виходить зараз, чи не буде виходити потім - ми зробимо усе, щоб стати кращими і ніхто не міг дивитися на нас зверхньо,

Аделі лише усміхнулася у відповідь.

- Знаєте, думаю ми з вами все ж зможемо подружитися, - тепло посміхнулася Дейла, - але давайте вже продовжимо ваше навчання. Зараз вам потрібно спуститися.

Це вийшло у нас набагато легше, ми просто сказали Фразеолінґ і нас спустило на підлогу.

- І ви багато чар знаєте? - запитала після цього.

- Звичайно, - фиркнула Вел, знову повертаючись до свого колишнього образу, - нас цього з дитинства вчать. Магія, важлива частина нас.

- Є таке, - кивнули батьки, а Аннабет повернувшись і легенько стукнувши свого чоловіка рукою мовилп з лукавою посмішкою. - Твоя черга Леон.

Він підвівся і переглянувшись з нею щасливо і зухвало посміхнувся, що зробило його молодшим на декілька років.

- Та добре, Бет. Дякую, що довірила мені розказати про мої улюблені і можна сказати - найважливіші чари - Шенґельт.

"Шенґельт - рикошетні чари, які відбивають в залежності від сили вкладеної в них, але найчастіше на метр. Відбити можна, як рухомі, так і нерухомі предмети. Ці чари були створені в 1019 році, випадково, хоча мало чар створювали спеціально. "

- А людей теж можна відкинути цими чарами, тату? - запитала Аделі.

- Звичайно. Насправді ці чари, хоч і відносяться до найпростіших, застосовують їх в бою найчастіше, - відповів він.

- А що буде, якщо вкласти в ці чари ненависть? - запитала з тривогою у голосі.

- Правильне питання, Анджелі. Насправді наші емоції дуже впливають на чари. - сказав він міряючи кроками кімнату. - І щодо твого питання, якщо кинути так в людину, буде чудом, якщо вона виживе. Так само, чим більше негативних емоцій в чарах, тим ближче до темряви стає такий маг, тому, це дуже небезпечно і краще не ризикувати, - у кінці він перейшов майже на шепіт, ще більше накаляючи атмосферу.

Елевонда. Щодо останнього я вже не так впевнена, але може воно і від цього залежить.

- Дякую, за пояснення, хоча якось так і думала, - промовила тихо і задумливо.

- Тепер про їх застосування. Ви маєте зробити рух рукою, наче від себе щось відкидаєте і різко сказати чари, - його тон знову повернувся до звичного.

- Типу так? - показали, як зрозуміли.

- Руки коли кажуть чари, рідко опущені вниз, - сказав він холодно.

- Тобто так? - ми підняли одну руку і зробили вже правильно.

- Так, у вас вийшло, - схвально кивнув він.

Нам чарами викликали різні предмети. Спочатку це здавалося чимось простим, але тільки до того часу, коли ми почали їх використовувати.

- Шенґельт, - викрикнули ми, і направили руки на предмети.

- Різкіше, - відповів Леон холодно.

- Шенґельт, - ще раз повторили.

- Ще більш різко, - відповів він посміхаючись задоволено, наче йому подобалося спостерігати за нашими жалюгідними спробами.

- Та, монте з ним всім, куди вже різкіше, джардін евеліте( з глузду з'їхати), - від хвилювання я перейшла на універсальні слова Аві.

Елевонда. Максимально різко. Серйозно, ви ж відкинути маєте.

Анджеліка. Давно не було.

Зі злістю протягнула руки і чари подіяли, тільки предмети ледь не пробили

стіну будинку. Мама переглянулася з Леоном незадоволено.

- Поганий контроль емоцій, - сказали вони разом і зміряли мене холодним поглядом.

- Анджелі, тобі потрібно вчитися ідеально керувати емоціями - це запорука творення чар, керування стихіями, створення образів. Для магії потрібен повний спокій. А ще, від цього залежить твоє становище в академії, ти не повинна бути відкритою книгою, ти сама повинна бути головна на цій сцені, - спочатку мама говорила твердо, але побачивши мій принишклий і сумний вигляд обійняла мене.

- Але ж ти допоможеш мені, мамо. Ви ж підготуєте мене до того, що мене там чекає? - відповіла тихо, піднявши на неї погляд сповнений надії.

- Звичайно, а ще можеш брати приклад з Аделі, - тепло посміхнулася вона, змовницьки переглянувшись зі мною.

- Так у Рента вже є одна Холодна Леді, - подивилася невинним поглядом і мило посміхнулася, повертаючись до свого колишнього стану.

- О так, ти ж у нас будеш всім підіймати настрій, - прошипіла подруга, розлючено відвернувшись.

А, то контроль, дав тріщину, лукаво посміхнулася, подивившись на неї.

- Так, я залишуся такою як є, але навчуся контролювати думки і емоції коли це потрібно, - впевнено відповіла вже вголос, ставши рівно і холодно подивившись на всіх.

Елевонда. “усміхається схвально” Вітаю Анджелі, у світі магічної аристократії виживеш.

Аделі. “усміхається схвально”

Анджелі. Дякую, мої дорогі.

- Правильна думка. Зараз заспокойся, зосередься, далі ти сама знаєш, - промовив вже тато.

- Шенґельт, - синхронно сказали ми і предмети плавно полетіли до стіни.

- От бачите, можете якщо захочете. А тепер спробуйте, якщо предмети будуть летіти в вас.

- А якщо ми не зможемо? - злякано переглянулися.

- Ми все контролюємо, не хвилюйтеся, - сказали батьки.

У нас вийшло запам'ятати так, що навіть, розбудивши мене серед ночі, я б їх сказала.

- Ви мабуть, втомилися і спочатку вам потрібно щось поїсти, тому що магія в початківців, забирає багато сил і енергії, - сказала Аннабет занепокоєно.

- Навіть увагу не звернула на це, - сказали з розумінням того, що й справді відчувала себе так, як і завжди.

- Так буває, але більше дізнаєтеся вже пізніше, зараз це на вас занадто не вплине, але в Академії не пере навчайтеся, ні до чого хорошого не призведе.

Елевонда. Вітаю вас. Першу частину пройшли. “аплодує”

Аделі. Це ж тільки початок.

Анджелі. Розумію, що ти маєш на увазі. “аплодує сама собі”

Елевонда. Обожнюю тебе, подруго. Ти справді одна з кращих персонажів, історію яких я записувала.

Анджелі. “жартівливо кланяється” Це велика честь для мене.

Аделі. “Сміється” І кому ще на сцені з нас двох грати?