Пригоди Анджеліки і Аделі в Країні Квітів

Анджеліка Ланден 

Спочатку нас провели у вітальню, яка була так само простора, з високою стелею і освітлена м'яким неоновим світлом, як і всі приміщення тут.  На стіні висів великий екран, на якому зараз був показаний час, температура і ще якісь дивні показники, які я не розуміла. Так само я не знала, чи це в них такі телевізори, чи так щось. 

По середині кімнати були два великі шкіряні дивани і скляний столик. Також тут було велике панорамне вікно через, який відкривався краєвид на парк. Біля стін були різні полиці з книгами одні з яких були паперові, а інші електронні, що було дивніше сторінки у них були такими наче ви перегортаєте екран в реальному режимі. Дізналася пізніше, коли вирішила їх прочитати, ще мені надзвичайно сподобалося, що це було схоже на інтерактивну історію і я могла перейти на той чи інший вибір, і мене відразу перекидало на потрібну сторінку. Це незвичайне відчуття я пам'ятала ще довго. 

Підлога була утеплена через що ми пішли вже без взуття, залишивши його у шкафчику.

Для нас знову було виділено три кімнати як і в Хель, при її згадці моє серце стиснулося і я постаралася відігнати важкі думки і сподіватися на її повернення, а також до своїх кімнат ми знову підіймалися сходами, але тепер звичайними, які освітлювалися. 

Двері у кімнату знову відкривалися автоматично, але тут це здійснювалося через технології, а не магію. Двері виготовлені з прозорого матеріалу, обрамлені світлодіодними стрічками, що реагували на рух і освітлювались м'яким білим світлом.

Увійшовши до спальні ми опинилися в затишному приміщенні з приємним ненав’язливим декором. На підлозі – м'який білий килим, що доповнював загальний стиль кімнати. Стіни оброблені акустичними панелями, які забезпечували звукоізоляцію а також могли бути як освіжувачі повітря, які змінювали запах залежно від настрою гостя або ж можна було налаштувати вручну. Також тут були вбудовані кондиціонери, які приносили легку прохолоду в кімнату. 

Глянувши на своє ліжко і на м’який матрац, я відразу лягла спати ледь не забувши, що маю зустрітись з Тейсі чи точніше з її Тінню – Ліре. 

Ліжко мало розслабляючий ефект через що відразу клонило на сон. Аделі тим часом пішла у ванну, а я просто скинувши одяг і поклавши його на полицю, яка відразу ж закрилася зникнувши в стіні, заснула. 

Аделі Фрейлез

Увесь цей час поки ми були у цьому незвичайному для нашої історії місті я не переставала дивуватися тому, що бачила навколо. Це було щось неймовірне. 

Зараз я була ще й щасливою через можливість прийняти душ, а особливо у такій ванній кімнаті. 

Двері за мною зачинилися як тільки я ввійшла і одразу ж набули матового відтінку. За це я вдячно махнула рукою і разом з тим увімкнулося світло у всьому приміщенні. Безліч невеликих лампочок займали усе це величезне приміщення розміром як та ж вітальня.  

Підлога вкрита плиткою з підігрівом, переливалася м'яким синім світлом я скинула шкарпетки босоніж пройшла далі. І виявилося, що приміщення розділене на ще три різних – одні двері вели до туалету, інші до душової кабіни, якою я зовсім не зрозуміла як користуватися з усіма їхніми дивними вимикачами. Відкрила останні двері до великої білої ванни з туалетним столиком на якому стояли різні баночки, для догляду. З ванною я теж не змогла розібратися, мабуть, у них не так часто були нетутешні гості  інакше хай би залишали якийсь гайд з проходженням, тобто інструкцію з тим як тут все вмикати. 

Ще раз роздивившись приміщення у кінці кімнати я побачила ще одні чорні і непримітні двері, які були замкнені. Не відразу, але я побачила, що над цими дверима висить дзвіночок. Не довго думаючи, подзвонила у нього через що кімнату наповнив мелодійний передзвін, а через декілька хвилин почула кроки за ними. 

– Вам потрібна допомога, міс Фрейлез? – почула я голос Аліши. 

– Так, але звідки ви знаєте, що це я? – запитала злякано. 

– Коли ви пройшли крізь двері, це було записано. 

– Ах точно, тоді коли вони блимнули, – здогадалася я. 

Почувся звук провернення ключа і двері відкрилися. 

Вона пройшла в кімнату цього разу на своїх двох, а не влетіла на платформі, за нею простягався темний коридор. 

Терпляче вона пояснила, яка панель для чого, як регулювати температуру і як вимкнути воду. Це виявилося не так складно як я думала спочатку. 

– Також, коли ви покладете свій одяг ось на цю полицю, – вона натиснула на кнопку, – і продовжила, – ваш одяг відправиться у пральню і через деякий час доставиться вже чистим, сухим і пропрасованим. 

– Неймовірно, – схвильовано вимовила я. 

І це все за якихось декілька хвилин, а не за день чи півдня, якщо пощастить. Не має нічого кращого за те, коли у вас є магія і ви можете полегшити собі життя за допомогою неї або коли є технології, як тут. Хоча найчастіше буває, що останні можуть почати шкодити, тому це все потрібно контролювати, щоб винахід не став руйнівним. 

– Чи потрібно щось ще? – запитала Аліша, перериваючи її думки. 

 – Ні, щиро дякую вам за допомогу. 

 – Завжди, будь ласка,  –  мовила вона схилившись у ввічливому реверансі. 

Усміхнулася, наче я й справді якась леді, хоча це й не так. Насолодившись прийманням ванни я забрала свій одяг, почистила зуби і вирушила до свого ліжка, щоб нарешті заснути. Коли моя голова торкнулася подушки мені здалося, наче мене кличе Анджелі, голос якої тягнув мене кудись у невідомість і я не мала змоги противитися цьому. 

Анджеліка Ланден

У сні

Цього разу перенестися в кафе у мене вийшло значно легше. Звикнувши до нової обстановки я направилася вперед, де вона вже чекала на мене за одним із столиків.

– Привіт, рада тебе бачити, – мовила я, змірюючи її зацікавленим поглядом, старалася зрозуміти, хто ж насправді переді мною. 

– І я тебе, –  встала, щоб обійняти мене. – Тобі щось потрібно? – з її поведінки все ще складно було робити якісь висновки. 

– По – перше, подякувати за допомогу, але так ти вгадала, – знічено всміхнулася я. 

– Я й не сумнівалася, – з сарказмом відповіла вона. 

– Ліре, це ж ти? – все ж перепитала я. 

– Так–так, а кому ж ще тут бути. 

– Тоді перед тим як перейти до основної теми у мене є до тебе одне запитання, – серйозним тоном сказала я. 

– Говори, – кивнула вона, спершись на руку. 

– Щоб ти зробила як би могла бути окремо від Тесс? – старанно підбираючи слова запитала я. 

– Бачу тобі ні сну, ні спокою, розмова наша попередня не дає, – співуче промовила вона. 

– Саме так, – не звернувши увагу на її сарказм сказала я, хоча фраза мені здалася знайомою. 

На мить, задумалася шукаючи у своїх спогадах щось подібне. нарешті згадавши, що це був за вірш, запитала. 

– Це ж “Лорелей” так? 

Вона кивнула і з дивною нехарактерною для неї меланхолійною усмішкою відповіла. 

– Я запам'ятала його коли Тесс його вчила у школі.

Цікаво у неї роздвоєння особистості, якщо таке взагалі можливе у Тіней?

– Тобто спочатку ти говориш про те як погано живеться Тіням через те, що вони більше не Первородні і є просто частиною свого носія, але тепер все звучить так, ніби ти дуже прив’язана до Тесс, – невпевнено промовила я. 

Вона важко зітхнула і сумно всміхнувшись подивилася на мене. Це тривало лише мить, вже в наступну Ліре знову дивилася, як і завжди. 

– А що, не можна? – на її обличчі з’явилася легка посмішка від якої я зіщулилася. 

А потім вона сказала зовсім незвичайне для мене. 

– Поклич Аделі, – промовила вона вимогливо, – ну чому стоїш, чого чекаєш? – відповіла на мій здивований погляд. 

Мені не залишалося нічого як виконати її вказівки і на диво вона й справді з'явилася через деякий час після того як я покликала Аделі. 

– О, це ж кафе Shadow light!– вражено вигукнула вона, – а ти та сама Ліре, – ствердно промовила, повертаючись до Тіні. 

– Саме так, – задоволено усміхнулася та. 

– Можеш не прикидатися, – холодно сказала подруга, подивившись на неї презирливо, – з того, що я знаю ти аж ніяк не можеш бути емоційною Тінню. 

– Що ж ти мене розкусила, – вона підняла руки в знак поразки. 

На деякий час в приміщенні запанувала мовчанка. 

– А якщо мені так більше подобається, – все ж заперечила Ліре, – бути холодною і зовсім беземоційною нудно. 

Елевонда. І де логіка, Ліре? 

Ліре. Її тут немає, але ж ти сама розумієш, що прикидатися емоційною чудова конспірація. 

Елевонда. Еншарде. 

– Що ж, а тепер пояснюю, – відкинувши свою награність, вона почала говорити коротко і по суті і після цього справді почала нагадувати Тесс, – Аделі я покликала тебе тому що ти в темі прірви і все зрозумієш. 

– Так і я теж, – ображено всміхнулася. 

– Чудово, що й ти знаєш. 

– Добре, почну з твого першого питання, якби я мала окреме тіло, я б зруйнувала цю реальність, – байдуже відповіла вона,  – або б перетворила на місце для життя Тіней. Власне, кожна Тінь створюється для когось конкретного, щоб відповідати її душі. 

З її тону я дещо зрозуміла. 

– То ти не була створена для нашої Тесс?

– Авжеж ні, я була її вибором у першому житті, але насправді у неї мала бути тінь Справедливості. Що ще більш дивно, я перероджуюся кожного разу з нею, а і краще не питайте ким я є насправді. 

Елевонда. А ну тепер ясно, чому мене завжди так тягнуло до поняття справедливості. Хоча тепер мені цікаво, чи була б я авторкою з іншою Тінню?

Ліре. Вже забула, хто у тебе відповідає за всі інтриги у книгах. А без мене писала б якісь філософські трактати або нудні історії, де все закінчується хеппі ендом і всі раді і щасливі.  А щодо твого питання все ж вірю, що ти б писала завжди. 

Елевонда. Ми все одно не дізнаємося. Хоча тоді ще одне питання, чи можна заміниит Тінь? 

Ліре. У нашому випадку, зовсім не впевнена. 

Ми з Аделі переглянулися і все ж промовчали. 

– Добре, а щодо другого питання, – змахнула вона рукою з неприємною посмішкою, – Тіні живляться темними емоціями своїх носіїв –  моральний біль, відчай, страх, злість, ненависть і подібне. Для цього потрібно, щоб носій був в апатії чи депресії тому я й кинула Тесс в прірву, – співуче промовила вона і продовжила тихіше, – але вона єдина проти кого я в житті не піду і вона єдина, хто може мене повністю контролювати. Її сила волі, переконання і принципи – бар'єр, який я в житті не проб’ю. 

– У майбутньому, коли ми були знайомі вона згадувала про це, – з гіркотою промовила Аделі. 

– Так, саме через це вона стала беземоційною, але її страхи не зовсім правильні. 

– Добре, – сплеснула руками я, виводячи всіх нас з сумних роздумів, – ми почули усе, що хотіли і навіть більше ніж було потрібно, тому тепер давайте вже закриємо цю тему і поговоримо про те, для чого насправді тут зібралися. 

– Точно, – стрепенулася і Аделі, продовживши швидко, –  Елінго сказала, що Тесс чи Елевонда, знайома з Хранителькою Часу, тому вона й не відмовить Тесс чи Елевонді.

– От же ж Елінго, бере від своїх можливостей все, – почули ми добре знайомий голос людини з якою так часто говорили телепатично, – Час не гумовий, тому нам потрібно якнайшвидше вирішити це питання. Я поясню їй вашу ситуацію і спробую її до вас направити. 

Вона відійшла, а ми знервовано залишилася чекати. 

– Привіт, ЕлліТес, я спочатку подумала, що мене втягнуло в тимчасову історію, – почули ми приємний жіночий голос в кінці вона дзвінко розсміялася. 

– Рада тебе бачити, Лія, – а це вже теплий голос Тесс. – Ти потрібна  Анджеліці і Аделарді. 

– А так, я знала про це. Підемо до неї.

Я роздивилася дівчину яка прийшла з Тейсі. Весь її одяг був шкіряний і складався з плаща і штанів, біляве волосся вільно спадало на плечі. На перший погляд вона була мила, але це була хибна думка.

– Ви виглядаєте наче з мафії, – захоплено сказала ми.

Це була наша улюблена тема з Аделі і ми по ній прочитали і передивилися все, що змогли знайти.

– Я і є з мафії, Анджеліко і Аделі, – розсміялася вона. – Лія де Ліра, рада знайомству наживо з ким спілкувалася у вашому майбутньому. 

– Взаємно, – усміхаючись відповіли ми. 

– Ти та хто придумала називати Елу  – Тес? – перепитала я з цікавістю. 

– Ні, я її називаю ЕлліТес, так простіше. Так, дівчата в мене не дуже багато часу, тому давайте коротко, – змінила тон вона, подивившись на нас вимогливо. 

– Чи можливо, щоб ти зробила щось схоже, як тоді, коли Енгайда перенесла мене в Енстрагральт? – запитала головне питання. 

Лія сіла в крісло і задумливо сперла голову на руки. 

– Навіщо це вам? – запитала серйозно, – навіщо вам лізти туди куди ніхто не просить? Ви всього лиш діти і тепер ситуація зовсім відрізняється від того, що було два роки тому. 

Ми переглянулися з Аделі, задумавшись над її словами. А насправді, чому ми так рвемося туди. 

– Тому що там є дорогі нам люди, – невпевнено почала Аделі і продовжила більш рішуче, – тому ми не можемо просто стояти осторонь, коли Енстрагральту загрожує небезпека. 

– Дурні діти, – сказала Ліре, яка знову повернулася, – дурні діти, – продовжила похитавши головою. 

– Змушена погодитися. Ви громадянки реальності Хранителькою якої я є, тому я несу за вас відповідальність і якщо з вами щось станеться, буду винити себе до кінця життя. Ельфраго? Тобто суть вловили? – наказово – схвильованим тоном запитала вона. 

– Так! – відповіли ми. 

– Обіцяєте не наражати себе на справжню небезпеку? – продовжувала запитувати вона. 

– Обіцяємо! 

Лія де Ліра зміряла нас стурбованим поглядом щось уважно розглядаючи так, наче дивилася наше майбутнє. Потім щось зваживши вона кивнула. 

– Поклич Енгайду і Елінго, а краще всіх, – важко зітхнувши, все ж погодилася вона. 

– Ура! – прокричали ми з Аделі і давши одна одній пять обійнялися. 

– Чудово спрацьовано, подруго! – не забули похвалити одна одну. 

Як уже було одного разу я покликала фей на ім'я і на щастя все вийшло з першого разу.

 – Анджеліка тут вирішує вашу долю. Енні, що ти використовувала? – не встигнули вони зявитися як Лія одразу ж налетіла на неї з питаннями. 

– Перед відбуттям мене викликала тоді ще королева Магнолія і передала артефакт, – збита з пантелику тихо відповіла вона. 

– Ясно. Я можу створити для вас часову камеру. Але це все одно не дозволяє бути одночасно в двох місцях. Хіба що тіні, – коротко пояснила Лія. 

Ми заперечно похитали головами. Це справді були не ті варіанти, які ми хотіли. 

– Хоча знаєте, – задумливо протягнула вона і очі її загорілися, –  є у мене одна ідея, але вам потрібно довіритися мені.

– Якщо це буде безпечно для всіх нас, – врешті сказали Ен і Вел, як найстарші з нас.

– Я знаю тебе як Хранительку і у мене немає причин не довіряти тобі, – тихо сказала Елінго.  

– Добре, можете прокидатися. Тоді до зустрічі в реальності, – посміхнулася вона нам. 

На цьому моменті сон закінчився, я прокинулася, але побачивши, що за вікном ще темно заснула далі

– Вставайте, нас чекають великі справи! – перше, що я почула це голос Елінго.

– Май совість, я вперше за довгий час нормально спала, – я накрилася ковдрою з головою.

– Добре у мене тут ще одна є, – я почула, що вона пішла до Аделі.

– А взагалі чого я прийшла, нас кличуть на сніданок.

Це все ж заставило нас зірватися з ліжка і почати збиратися. Я подивилися на те що було тут в шафі, роздивилися весь одяг, вибрала топ, шкіряні штани і взуття на високій платформі. Волосся просто розпустила.

Аделі подивилася на мене і вдягнулася схоже, але до свого образу вона ще взяла неоновий плащ із однієї з шухляд. 

– І ви туди ж, – скептично подивилася на нас Вел, зайшовши в кімнату. 

Вона махнула рукою і мої джинси перетворилися в довгу спідницю, яка з’єдналася з топом в плаття. Та сама доля чекала на Аделі і Елі.

– І де справедливість? – запитала вона.

– Померла, – сумно посміхнулася Аделі.

– Життя жахливе – продовжила я.

– І несправедливе. Для чого ми взагалі живемо?

– Це було риторичне питання.

Елевонда. Але серйозно, Вел, де у цьому логіка? 

Вільгельта. Це вони перебільшують, сукні були у стилі кіберпанку. 

Елевонда. А, ну тоді приймається. 

Глибоко ображені на Вел ми направилися на сніданок в спеціально відведену для цього залу.

– Не забувайте про чари, – прошепотіла вона.

Біля входу вже чекала друга частина нашої компанії. Тільки подумала, що всього нас семеро, символічно співпало.

– Добрий ранок! – сказали ми. 

– Добрий ранок! – привіталися вони.

Я зустрілася поглядом з ним і мене пронизала здогадка, Хальденс і Хальді, їхні імена занадто схожі, але як вони можуть бути пов’язані? Що ж подумаю про це пізніше. Емілія сьогодні все ж вдягнула чорне плаття і черевики до колін. Виглядала вона ефектно.  Ми сіли в м’які крісла і почали взнавати інформацію про доступну для нас їжу.

– Кіломента, – сказала я ледь стримуючи розчарування. 

Що ж пора згадати ті часи, коли на сніданок я пила лише чай. Добре, що хоч з цукром.

– Ви нічого не їсте, – занепокоєно сказала нам Емілія.

– Дякуємо, ми не голодні, – пробурмотіли ми невдоволено. 

Вона зміряла Хальді спопеляючим поглядом і холодно сказала:

– Сніданок завершено. Анджеліка і Аделі за мною, – її тону неможливо було ослухатися.

Вона впевнено йшла до підвалу, потім відкрила двері, пропустила нас всередину і закрила їх.

– Тут таємний прохід на кухню. Тепер ви можете поїсти, – сказала вона з теплотою в голосі. – А то дивитися на ваш сумний голодний погляд, ще те задоволення, – розсміялася вона. 

– Дякуємо вам, Еміліє.

Пройшовши на невелику і затишну кухню ми сіли за обідній стіл. 

– Тримайте, – вона передала нам бутерброди і почала їсти сама.

Налила в чашки чай і запросила нас сісти за стіл.

– Чому ви так вдягаєтеся?– запитала я.

– О, мені просто дуже подобається злити Хальді, це так мило виглядає, – відповіла вона і її тон мені чимось нагадав тон тіней. 

– І чесно дивлячись на вашу пару, я ніяк не можу зрозуміти, що ви одне до одного відчуваєте, – задала наступне питання, на що Аделі, шарпнула мене за рукав, але було вже пізно. 

– А, це довга історія, – посміхнулася вона, зовсім не звернувши увагу. .

– Але у нас є час, та й завжди цікаво почути щось нове, – сказали ми, дивлячись на неї з очікуванням. 

– А знаєте, вам можна і розповісти, – піднявши погляд на нас відповіла вона, – тільки яку версію. 

“Довгу 

Коротку. 

Цей вибір має вплив на історію.” А це ще що за дурня, подумала, коли у моїй голові з'явилися два варіанти вибору, від чого я здригнулася. З погляду Аделі зрозуміла, що у неї так само. 

– Звичайно, що довгу, – сказали ми синхронно.