Пригоди Анджеліки і Аделі в Країні Квітів

Анджеліка Ланден

Я не могла заснути. Безсоння прийшло до мене і йти абсолютно не збиралося.

Чула приглушені голоси з кухні, шурхотіння трави, відчувала, що десь поблизу знаходиться річка. Крутилася з боку на бік, але заснути не виходило ніяк. Це злило.

А якщо? А якщо спробувати потрапити в усвідомлений сон, я ж знаходжуся в магічній реальності воно має точно подіяти. Не думаю, що вийде з першої спроби, але це не повинно бути складно.

Так, потрібно повністю розслабитися і детально уявити місце, де хочу прокинутися, а і ще кодове слово, за допомогою якого повернуся назад.

З цим проблем не виникало, мабуть, хто хоч раз бачив Shadow light більше не зміг забути.

– Я прокинуся в кафе Shadow light, – говорила подумки.

Коли зрозуміла, що більше не в палатці, відкрила очі.

– Ура в мене вийшло! – радісно прокричала я.

– Тихіше, а то ще прокинешся, – з тіні вийшла Елевонда, чи все ж краще називати її Тесс, як робила це Еліс

– Але як?  –  вражено запитала я. 

– Ти покликала мене. А ще я можу дати тобі відповіді, які ти шукаєш, –  тихо відповіла вона. 

Попри все, що я знала про неї, вона лякала мене, від Ели віяло небезпекою, і я не могла пояснити чому.

– Ти обманюєш, – я впевнено зустрілася з її холодним поглядом.

– Он як? І з чого ти це вирішила? – з цікавістю запитала.

Що ж як почала потрібно закінчити.

– Ти не справжня.

– Дивна відповідь, –  розсміялася вона. 

– Тому що ти не можеш тут бути, у тебе ж день?

– Взагалі так, я з майбутнього.

Вона сіла навпроти мене.

– Що ж, я можу відповісти лише на три твої питання, Анджелі, тому обирай розумно.

На вигляд їй було десь біля 20,  але її голос насторожив мене. 

– Як скажеш, –  єхидно посміхнулася я.

1)Хто ти і мені цікаво почути про твою стихію?

2) Що ти знаєш про мою стихію?

3)Розкажи все про наш дар?

Вона здивовано подивилася на мене. А, немає чого недоговорювати?

– Але я ж все сказала, –  ображено подивилися вона на мене. 

– Ой, давай не починай. Хто ти? Почнемо з того, що ти б вже мала очистити свою душу від темряви, але чому ти не виглядаєш світлою.

Вона розсміялася.

– Анджелі порахуй скільки років я була темною, ти думаєш так легко за помахом руки стати світлою. Але добре, –  театрально змахнула рукою вона, –  Я –  її Тінь, якщо це про щось тобі говорить, а справжня Тесс завжди говорила з тобою лише телепатично.

–  Ні це мені нічого не говорить, –  неохоче погодилася я, –  не розкажеш більше?

–  Чому ж, розкажу, –  протягнула вона. –  Насправді на Аві, такі як я втратили своє істинне значення і тепер тінями називається копія чарівника, клон іншими словами, –  з болем і гіркотою в голосі сказала вона. 

–  Це мабуть жахливо несправедливо, –  зітхнула я. 

–  Так. Як чудово, що ти розумієш мене, –  сказала вона з незрозумілим вираженням обличчя. –  Що ж у своєму класичному розумінні Тіні є втіленням твоєї темряви. Тобто від того, якою є твоя Тінь –  емоційною чи холодною, залежить те якою ти станеш, якщо будеш темною, –  врешті пояснила вона. 

Я кивнула з цікавістю, спостерігаючи за нею. 

–  То тоді…на балу…це теж була ти? –  здогадалася я. 

–  Саме так, я рада що ти зрозуміла, –  розсміялася вона. 

–  А можеш ще щось розповісти, звідки взагалі береться Тінь? 

Вона склала ногу на ногу і підперла голову руками. 

– Почну з того, що тінь має кожен, винятки окремі раси про які я не дуже добре знаю. А так, кожна людина і чарівник з народження отримує Тінь, вона формується до повноліття, але найчастіше у підлітковому віці або тоді коли психіка людини найбільш вразлива, Тінь старається захопити свідомість людини, щоб відвоювати собі свободу з клітки, –  тоном наче говорить про погоду відповіла вона. 

–  Що ти цим хочеш сказати? –  я сама не зрозуміла, як мій погляд став зляканим.

–  Раніше, коли ще існували Первородні Тіні, вони були окремо від чарівників і отримуючи від них свої імена ставали для них найвірнішими друзями і охоронцями, але після Великої магічної війни це все було втрачено Долина Тіней зникла, а чарівники почали народжуватися зі своїми Тінями, так з'явилися носії, –  монотонно промовила вона, –  і так як тіні перестали існувати окремо через це й виникли великі проблеми. Більше того, про нас почали створювати жахливі міфи, які призвели до того, що Тіні використовються лише як копії і їх більше не вважають повноцінними особистостями, –  і з сумною посмішкою закінчила свій монолог вона.  

–  А що такого у тому, щоб дати ім'я Тіні? 

Вона здивовано вигнула брову і подивилися на мене як на дурненьку. 

–  Ти що не знаєш, хіба вам ще попередньої подорожі не пояснили, що ім'я значить для чарівника? Назвавши свою тінь, означало отримати повний контроль над нею, вона б не могла ослухатися жодного з дозволених наказів. 

Я зміряла її знущальним поглядом. 

–  І після того ти говорила, що вас не вважали особистостями? –  але її злісний погляд і жорстка посмішка змусила мене замовкнути. 

–  Ти не розумієш, Анджеліко, ти все ж мене не розумієш, –  прошипіла вона з гіркою посмішкою, –  ми мали право на життя, нам не потрібно було бути чиєюсь частиною, ми мали власне тіло і єдине, що нам потрібно було це просто охороняти тих жалюгідних чарівників. 

Я посміхнулася з її останніх слів і тихо промовила

–  І все ж ти дивна, але тепер я знаю, що саме через тебе Тесс стала темною, так? 

–  Авжеж, але у нас не такі погані відносини, хоча я маю за що відчувати вину, а тепер пора закінчувати цю тему і я звяжу тебе з Тесс, щоб ви могли поговорити, –  відповіла вона і на мить заплющивши очі продовжила вже зовсім іншим тоном, який належав справжній Тесс. 

–  Ого, то вона виступає як провідник, щоб я могла тебе бачити. 

–  Так, –  тихо відповіла вона, а тоді продовжила, –  У нас з Ліре не так багато часу, тому запитуй швидше. 

–  То її звати Ліре, –  протягнула я, –  та й хіба ти не чула питання, які я задавала. 

Вона кивнула, зітхнувши. 

– Я вмію частково керувати своєю стихією. Найкраще у мене виходить викликати вітер, гірше зупиняти, бо принцип як це зробити зрозуміла набагато пізніше, – почала вона і продовжила вже більш приглушеним тоном, – Так само, стихія Вітру, вельми волелюбна і якщо хоча б трохи зменшити контроль, то відразу можна втратити усе чого навчилася, але одночасно з тим не потрібно забувати, що занадто великий контроль теж знищить усі старання. Повітря –  це гармонія і щоб керувати вітром потрібно зберігати постійний баланс, –  її обличчя, як завжди виражало повну байдужість і незацікавленість і виглядало все так, наче вона розповідає мені це просто для того, щоб я від неї відчепилася і зовсім не розуміє для чого це робить. 

Промовчавши декілька миттєвостей вона продовжила. 

–  Щодо водоспадів я спочатку взагалі не змогла знайти, що з ним робити. Ця стихія, про існування якої я дізналася лише через тебе, була чимось зовсім невідомим і новим для мене, –  на мить її очі зблиснули життям, але потім її погляд знову згас. 

– Але хто шукає той завжди знайде, –  яскраво усміхнулася я, щоб розрядити атмосферу. 

– Прийшлося застосувати зв’язки Ели, бо перед нею відкриті всі двері Аві. Хоч якась користь що вона Головна Чарівниця, –  зневажливо відповіла вона. 

– Не розумію чому ти Елу недолюблюєш? –  здивовано запитала я. 

Дивно. Елевонда Евермонт – Еливедо була ж її магічним віддзеркаленням на Аві і хіба не через неї вона мала доступ до справ у своєму світі, спадкоємицею якого себе називала. Та ще й використовувала її імя як свій псевдонім. Я думала вона її глибоко поважає чи щось таке. Але чому тоді?

–  На це є свої причини, – холодно відповіла вона. 

– Але ж я знайома з нею і там за моїми спогадами вона цілком нормальна, –  все ще хотіла дізнатися, але Тесс не збиралася давати відповідь на це питання. 

– Не важливо, – відмахнулася вона від мене і повернулася до попередньої теми, – так от, знайшла вона, що з допомогою стихії водоспад, можна викликати портал через водойму, дуже корисна здібність, якщо тебе переслідують. Але звичайно, що діє тільки з магічними, бо потрібні точні координати. 

– Я й не сумнівалася. Зате тепер ясно чому ми заходили у водоспад в Раду. О, а що сталося, коли я про це дізналася? – з тривогою і передчуттям дурних вчинків,  запитала я. 

– О це було весело, –  вперше вона постаралася щиро всміхнутися, –  Перевіряла всі відомі тобі річки і озера. Як заєць стрибала, –  в кінці вона не стрималася і розсміялася.

– Знущаєшся? –  подивилася на неї з погрозою. 

– Ні, –  мило посміхнулася вона, –  ми потім виловлювали тебе з найдивніших місць.

– Цікаво дожити до цього моменту, –  зітхнула я, –  А тепер поясни про наш дар?

Її вигляд став задумливим, а на обличчі з'явилася ледь вловима посмішка. Вона почала розповідати тим її тоном, яким завжди говорила, коли справа стосувалася магії – вона ставала повністю захоплена тим про що каже, а тон – тихим, плавним і таємничим. 

– Дар майбутнього ділиться на тих які відчувають, ті які знають і ті які бачать.

Відчуття може йти від звичайної інтуїції, це коли ти можеш точно щось відчути, потім можливо скласти відчуте в майже матеріальний образ.

Знання – це сни, видіння, пророцтва. Це може бути від самого початку, а може бути наступним етапом або бути в кінці.

– Я думала, що бачення майбутнього це і має бути те що ти сказала останнє, я й подумати не могла…–  зачарована її тоном, теж тихо прошепотіла я. 

– Останнє це не зовсім майбутнє, –  пояснила вона. –  Це бачення ниток долі людини, це набагато складніше, тому що ти можеш побачити ледь не повну картину життя. В якомусь розумінні це схема життя, –  закінчила вона, усміхаючись. 

– І що з цього доступне тобі? –  з цікавістю запитала. 

– Зараз все, крім снів і пророцтв. Хоча пророцтва все ж інколи трапляються, –відповіла вона радісно і з гордістю, –  може й сни теж, –  невпевнено закінчила. 

На очі навернулися сльози, мені завжди було так боляче чути від Тесс, як вона радіє тому що у неї з'являються хоча б якісь магічні здібності. Хоча все ж було й таке, що вона наставляла мене, що у деяку магію краще не лізти. 

– Цікаво, тепер я розумію, що снам потрібно вірити,–  відповіла тихо. 

– Так, але не забувай, що це лише попередження і не потрібно повністю підлаштовуватися під цей сценарій, –  подивилася вона так, наче прощається. 

– Дякую, Еллі, –  назвала я її одним зі старих скорочень і хотіла сказати щось ще, але зрозуміла, що переді мною вже знову стоїть її Тінь – Ліре.  

–  Не рада мене бачити, чи не встигнула щось спитати? –  запитала вона, лукаво посміхаючись, що зовсім не повязувалося зі справжньою Тесс. 

–  Так, не встигла. Яке скорочення я склала для неї? 

–  А ти подумай, може згадаєш або сама складеш, –  вона ледь всміхнулася подивившись на мене з очікуванням. 

Це заставило мене на декілька хвилин задуматися. Яке ж скорочення я могла скласти, яке могло бути подібне до Тесс, врешті я дала свою відповідь. 

–  Тейсі? –  чи то запитально, чи то ствердно сказала я, пильно дивлячись на її Тінь. 

–  Саме так, –  радісно сплеснула в долоні вона, –  Ох, Тесс скоро зможе зібрати велику колекцію імен, які є в її книгах, або скорочень якими її називають. Що ж до зустрічі, моя дорога Анджелі, це не востаннє коли ми бачимось, –  змовницьки посміхнулася вона. 

– Тоді, до зустрічі і передай вітання Тесс. Водоспад, – сказала і прокинулася. 

Елевонда. Хоча саме з цього скорочення вийшло спочатку Тес або ЕлліТес, а тоді вже стало звичне для мене зараз Тесс. 

Анджеліка. Чай? 

Елевонда. Ні, звчичайно. 

Анджеліка. Хоча скорочення гарне і ще й мені завдячуєш. 

Елевонда. Не тільки.